Радіо Свобода продовжує публікувати листи із редакційної пошти, які надходять у рамках спільного із Національним музеєм Голодомору-геноциду проєкту – «Розкуркулення: як сталінський режим нищив українське вільне селянство». Цей лист прийшов на річницю Голодомору 1932-33 років.
«Невеличка сімейна історія-свідчення про Голодомор. Це розповідала мені моя свекруха – Пономарьова (Котелевська) Ганна Григорівна, а їй в свою чергу її мати – Котелевська (Грекова) Надія Григорівна. Я записала.
Події відбувалися в селі Волоська Балаклійка (по-народному Щеняче) Куп'янського (нині Шевченківського) району на Харківщині. Це було наприкінці 1932.
З повагою,
Вікторія Пономарьова».
– Моя свекруха, яка народиласяув 1930 році, і якої вже майже два роки немає з нами, розповідала таку історію, яку неможливо не переповісти в роковини Голодомору:
«Пам’ятаю, як я, зачаївшись на печі й тремтячи зі страху, слухаю крики матері. Вона свариться із чоловіками з їхнього села, бо ті намагаються витягти з хати важку скриню з кукурудзою.
Мати міцно тримає скриню, тягне до себе, а вони п’яно регочуть і тягнуть у свій бік... Мені моторошно від тієї боротьби, лякають лайки та галас, я починаю щосили волати від страху, хоча ще не від того страху за майбутнє, що охоплює мою матір.
Я мала і не розумію, що ми всі помремо взимку голодною смертю, якщо у нас заберуть цю скриню з кукурудзою, бо ніяких запасів у моїх батьків більше немає.
Що було потім, звичайно, я не можу пам’ятати добре, але в нашій родині це стало відомо з розповідей моєї матері.
Вона зуміла врятувати мене від голодної смерті, а значить і моїх нащадків.
Активістам-комунякам набридло боротися із жінкою...
Здобичі вони вже награбували багато – віз біля воріт стояв навантажений під зав’язку. Гундосий рябий Максим – головний серед них, смикав-смикав скриню, але ніяк не міг відібрати ту скриню, бо вже був добряче на підпитку.
Раптом його погукали вечеряти з сусідньої хати. Звідти вже долинали веселі пісні та доходили запахи їжі. Він, пригрозивши повернутися на ранок за кукурудзою, побіг до столу. А мати, почекавши трохи, узялася до роботи.
Вона вирішила, що закопувати кукурудзу на городі небезпечно, бо знайдуть, вони завжди у першу чергу шукали на городі... Розмірковувала не довго, бо часу залишилося обмаль. Усю ніч разом із чоловіком, який пізно повернувся з роботи, колотилися та робили схованку й тільки під ранок спати полягали.
Коли розвиднилося, ці «народні слуги» тут як тут.
– Давай кукурудзу! – кажуть.
– Немає, – відповідає мати.
– Учора була!
– Це тобі з п’яних очей здалося! Бачиш, скриня порожня.
Розлютився той рябий Максим, але робити немає чого, пуста скриня, ніде й не зернинки.
– Краще кажи сама, куди зерно поділа!
– З’їла! Цілу ніч їла і з’їла, – зло відповіла мати.
– Шукайте.
Півдня витратили ці розбійники на пошуки зерна, перекопали усю долівку та город багнетами, перевернули у хаті усе догори дном.
– Кажи, де сховала кукурудзу, а то застрелю! – кричав він, погрожуючи наганом.
– Стріляй, мені нічого втрачати, – якомога спокійніше казала мати.
Один з комуністів пішов до льоху, думав там знайти цю кукурудзу, але, не побачивши яму, провалився туди. Його товариші підняли його на сміх, а він розлютився, пика почервоніла, удвічі завзятіше продовжив пошуки.
«Марія» – «найвідоміша у світі» виставка про Голодомор – уперше в Україні
Сусідка стояла на ґанку і нацьковувала:
– Шукай, шукай, вона її точно заховала!
Але не знайшли нічого й пішли геть, спіймавши облизня.
Тож ати взимку потроху діставала зі схованки кукурудзяні зерна й робила сяку-таку їжу, завдяки чому ми й пережили важкі часи.
Схованка була вдала, але довелось розібрати піч, викопати яму, сховати туди мішок з кукурудзою. Землю, яку батьки вибрали з-під печі, розкидали по городі, а під ранок випав сніг і, як вірний спільник, прикрив накидану землю. А піч вони знову склали, затопили, щоб просохла до ранку і не залишилось слідів. Мати намітила одну цеглину, яку потім виймала, щоб узяти жменьку кукурудзи та зварити якоїсь бовтанки. Так ми і пережили зиму.
Така сумна історія.
Коли мені кажуть, що не було ніякого Голодомору, у мене серце крається. Але завжди згадую свою матусю і подумки дякую їй за врятоване життя».
У рамках спільного із Національним музеєм Голодомору-геноциду спеціального проєкту – «Розкуркулення: як сталінський режим нищив українське вільне селянство – просимо тих, чий рід був розкуркулений, розповісти про це. Зокрема, повідомити прізвище та ім'я ваших рідних, їхній вік, кількість членів родини і роки народження дітей, де вони жили (село район, область), що мали (земля, худоба, реманент, приміщення), як працювали (самі чи залучали працю найманих робітників) та історію їхнього розкуркулення. Важливі і факти, і емоції, які переживали люди. Якщо ви маєте фотографії чи документи, просимо їх також нам надіслати.
Пишіть на адресу Radiosvoboda@rferl.org
Якщо ви шукаєте відомості про своїх рідних, які були репресовані під час комуністичного терору, але не знаєте, як почати пошук, – допомогу вам запропонують у Галузевому держархіві Українського інституту національної пам’яті. Тут відкрили Консультаційний центр для пошуку інформації про репресованих.
Читайте ще:
