Українки, які зараз живуть за кордоном, допомагають батьківщині, хто як може: живучи у столицях держав і в маленьких містечках, вони проводять мітинги на підтримку України, збирають «гуманітарку» для населення та речі для армії, облаштовують біженців. Часто це роблять, попри брак часу й непросту основну роботу, із маленькими дітьми на руках.
Радіо Свобода записало історії трьох жінок, які волонтерять для України за кордоном – у Німеччині, Канаді та Чорногорії.
Ірина у Німеччині
Ірина Фішер – з Івано-Франківська. Зараз живе в Німеччині. В Україні вона працювала лікарем сімейної медицини. Розповідає: 5 років тому випадок допоміг їй влаштуватись на роботу лікарем-асистентом у Німеччині. Вона переїхала, підтвердила свій диплом, вийшла заміж. Тепер Ірина живе в маленькому селищі Ґібельрот, що у землі Саксонія-Ангальт, звідки родом її чоловік.
Зараз жінка в декреті – має 9-місячного сина, і разом з тим займається допомогою Україні.
«Не можу сказати, що долучилась до волонтерства. Просто хотілось хоч чимось допомогти з перших днів війни. У Лейпцигу з 25 лютого збирали гуманітарну допомогу для України. Самі ж українці. У всіх великих містах з перших днів наша діаспора організовувала центри збору речей, продуктів харчування, гігієнічних засобів тощо. От я і вирішила долучитись і на своїй сторінці написала повідомлення, що якщо хтось із знайомих має бажання допомогти українцям, то я би збирала ці речі у своїй місцевості і відвозила б усе на Лейпциг, бо в них є можливості транспортування», – розповідає Ірина.
Її допис перепостили і вже протягом двох днів у гаражі родини не було місця. По кілька разів на день вони возили речі в Лейпциг, а за кілька днів відкрили пункт збору в місті Ґера, яке неподалік від їхнього селища.
«Деяких людей довелось одразу туди відправляти, тому що логістично мені і чоловікові стало важко приймати таку кількість речей, а люди звозили надзвичайно багато теплого одягу, продуктів харчування, харчування для немовлят, памперсів, перев'язувального матеріалу, корму для тварин», – розказала Ірина.
В Лейпцигу відкрили згодом великий склад і три центри збору, бо охочих допомогти – і німців, і українців – дуже багато. Окрім того, кожен з українських лікарів, хто працює в Німеччині, намагається допомагати з медикаментами, розповідає Ірина.
«Я відправила лист в клініку Айзенберг, де працювала до декрету: чи б могли виділити кровоспинні, протишокові, антибактеріальні препарати, фізрозчини, перев’язувальний матеріал? Вони погодились, тільки довелось це оформляти через офіційну організацію, яка б мала дозвіл і несла відповідальність за правильне транспортування медикаментів. Війна війною, але бюрократію ніхто не скасовував. Таку організацію ми знайшли, все вже доправлено у Львівську область, а звідти – в Київську і Харківську», – розказала лікарка.
Фірма, у якій вона ще раніше працювала в Німеччині, також виділила антисептики, бинти та компреси.
«Деякий перев’язувальний матеріал мав протерміновану дату використання (йде мова про 1-2 місяці), я попросила, щоб не викидали, а все одно нам віддавали. Бинти й компреси ж можна ще використовувати», – додає Ірина.
Деяким вже познаходили квартири, допомагаємо з меблями, технікою, що була у використанні, з реєстрацією на соціальну допомогу чи інтеграційні курсиІрина Фішер
Зараз українка також допомагає переселенцям, які прибувають до Німеччини. Люди мають мовний бар’єр, тому їм досить складно адаптуватися.
«Деяким вже познаходили квартири, допомагаємо з меблями, технікою, що була у використанні, з реєстрацією на соціальну допомогу чи інтеграційні курси. Багато знайомих також нам допомагають. Хтось – грошима, хтось – речами. Суспільство дуже солідарне з Україною, і діаспора дуже активна», – зауважує вона.
Німці у своїй більшості підтримують Україну, констатує Ірина. Але є і ті, які захищають дії Росії.
«Але це не дивно, бо росіяни вклали безліч коштів на пропаганду саме в Німеччині. Є окремі групи в фейсбуці, які дезінформують населення. Та ж пропаганда, тільки перекладена німецькою мовою. От коли хтось із знайомих постить такі відео – дуже неприємно. Завжди сперечаюсь з такими людьми. Усі мої знайомі німці і засоби масової інформації в перші дні були переконані, що ми і чотирьох днів не протримаємось… Думаю, кожен українець – чи то в Україні, чи то за кордоном – не може спокійно стежити за тим, що відбувається. Кожен хоче чимось допомогти. Саме тому ми вистоїмо», – додала Ірина Фішер.
Міла в Канаді
Людмила Мунтян – із Білгород-Дністровська на Одещині. Разом з чоловіком вона живе у Канаді вже п’ять років. Подружжя мешкає у місті Монктон, що в провінції Нью-Брансвік, на узбережжі Атлантичного океану.
У Канаді починали, як каже Міла, з найнижчих позицій: вона працювала в кол-центрі, її чоловік – робітником. Пізніше чоловік зміг відкрити власну справу з вантажних перевезень, а вона знайшла себе в ІТ-сфері. Уже в Канаді в подружжя народилося двоє дітей: зараз доньці – три роки, синові – рік.
Розпочався збір і відправка гуманітарної допомоги, медичних препаратів, турнікетів, аптечок. Допомагаємо в Україні й коштамиЛюдмила Мунтян
Кілька років поспіль Міла допомагала представляти Україну на мультинаціональних фестивалях у Монктоні. А з початком повномасштабної війни в Україні сидіти, склавши руки, стало просто неможливо, каже жінка. У перший же день у місті організували мітинг на підтримку України й почали збирати «гуманітарку».
«Розпочався збір і відправка гуманітарної допомоги, медичних препаратів, турнікетів, аптечок. Допомагаємо в Україні й коштами – як фондам, так і волонтерам. Команда у нас велика. В Канаді багато людей, які займаються різними напрямками волонтерства – починаючи з організації різних івентів, мітингів тут, закінчуючи допомогою людям та армії в Україні», – каже Міла Мунтян.
У Канаді в українців є величезна підтримка як з боку людей, так і бізнесу та держави, каже Міла Мунтян.
«Збираємо кошти завдяки фандрайзингам, у яких беруть участь українці, котрі своєю працею, своїми талантами заробляють гроші на підтримку України. Наші активісти малюють, роблять свічки, створюють вироби української тематики тощо. Такі вироби ми продаємо на івентах, на які нас запрошують. Це можуть бути, наприклад, івенти у кафе. Усі виручені гроші зазвичай ідуть в Український клуб або напряму в якийсь із фондів. Тобто завдяки канадцям і українцям, які живуть тут, ми маємо змогу допомагати Україні, яка бореться за незалежність», – зазначила вона.
Також представники української діаспори в Канаді ведуть переговори з місцевою владою, аби разом реалізовувати проєкти з допомоги українським біженцям.
«Тут, у Монктоні, у нас сильна команда. Кожен з українців робить все, що може робити. Багато хто питає: чи допомагає нам держава Канада, сплачує зарплату і таке інше? Звісно, ні. Ми всі працюємо на добровільних засадах. Ми намагаємося працювати з місцевою владою задля підтримки українців, які приїжджають у Канаду. Деякі проєкти ще обговорюються, а деякі вже будуть реалізовані. Я бачу, що і провінція, і місто нас підтримують», – зауважила Міла Мунтян.
Допомога Україні з Канади йтиме до самої перемоги, і потім – також, впевнена Міла.
«Коли почалася війна, мої знайомі канадці дуже співчували, питали, як допомогти питали, куди переказувати кошти. Зараз підтримка колосальна. Звісно, мені здається, рано чи пізно канадці втомляться від війни, але нам треба продовжувати те, що ми робимо. Ми будемо допомагати Україні до перемоги», – каже вона.
Оксана в Чорногорії
Оксана Кияшко – із села Піщанка на Дніпропетровщині. Наразі живе в столиці Чорногорії Подгориці, куди вона переїхала разом з чоловіком 10 років тому. За фахом обоє – фінансисти. Оксана – мама двох дітей: 6 років і 10 місяців.
Розповідає: туга за батьківщиною й рідними підштовхнула до гуртування з іншими українцями в Чорногорії. Кілька років тому вони заснували громадську організацію «Українська кава», проводили зустрічі, разом відзначали свята. Цьогоріч зареєстрували «Українську асоціацію «Добра справа». Під її егідою допомагають українцям, які евакуювалися до Чорногорії, а також збирають гуманітарну допомогу для України.
Оксана координує волонтерський штаб у Подгориці, має в команді близько двох десятків волонтерів.
«Долучитися може практично кожен. Як українці, які живуть у Чорногорії, так і місцеві жителі, вихідці з інших країн, які нас розуміють і підтримують. Як мамі мені особливо близька проблема допомоги дітям, зокрема з адаптацією. Зараз з ініціативи мам створена громадська школа, де займається близько ста діток. Це у місті Будва. Зараз – у пошуках приміщення. А поки уроки проводять і в саду, і на пляжі, і у фітнес-клубі. Ми збираємо для них гуманітарну допомогу. Наприклад, родина американців, яка тут живе, привезла понад сто наборів канцелярських товарів для цих діток. Привозять гуманітарну допомогу зі шкіл, садочків. Збирають і дитяче харчування, і памперси», – каже Оксана.
Для збору коштів на підтримку біженців з Україні громадська організація відкрила рахунок: за кілька тижнів зібрали близько 2 тисяч євро, розповідає жінка. На них закуплять продуктові набори для біженців. Також на теренах Чорногорії вже було кілька централізованих зборів продуктів, одягу, медикаментів для українців: до України відправили 11 фур вантажу.
Оксана розповідає: наразі українці, які втекли від війни до Чорногорії, можуть подати документи на «тимчасовий захист» і перебувати в країні впродовж року. Він також дає право на медичне забезпечення й шкільну освіту для дітей. Але є й мінуси.
Одяг, харчування, засоби гігієни – все це за рахунок волонтерства, за ті кошти, які збираємо ми й ті люди, які підтримують українцівОксана Кияшко
«Але треба розуміти, що Чорногорія – маленька країна, ще й дуже постраждала від пандемії, яка призвела до економічної кризи. Вона залежна від туризму, а позаминулий туристичний сезон був відсутній. Багато людей втратило роботу. Тому при всьому бажанні держава не може надавати фінансову допомогу біженцям. Одяг, харчування, засоби гігієни – все це за рахунок волонтерства, за ті кошти, які збираємо ми й ті люди, які підтримують українців», – зазначила Оксана.
За її словами, багато українців їдуть до Чорногорії зараз, бо були вже тут на відпочинку або ж хочуть перевезти дітей ближче до моря. Зняти житло на узбережжі зараз можна, але з 1 червня воно виросте в ціні – розпочнеться сезон. Відтак люди, які не мають роботи й коштів, можуть опинитися в скруті, вважає Оксана. Ймовірно, волонтери шукатимуть їм варіанти поселення в інших районах, де буде дещо дешевше, але так само безпечно.
Ще одна базова ціль волонтерів – пошук робочих місць для українських біженців, каже Оксана Кияшко. Місцевий бізнес просять брати на роботу українських фахівців. Окрім того, для українців також запроваджують курси з вивчення чорногорської мови, створюють групи психологічної підтримки тощо.
«Я завжди так вважала: наша сила – в єдності, у взаємопідтримці. І ми намагаємося надавати цю підтримку нашим співвітчизникам тут. Це – наш фронт», – додала Оксана.
Масштабна війна Росії проти України
24 лютого 2022 року Росія атакувала Україну на землі і в повітрі по всій довжині спільного кордону. Для вторгнення на Київщину із наміром захопити столицю була використана територія Білорусі. На півдні російська армія, зокрема, окупувала частину Запорізької та Херсонської областей, а на півночі – райони Сумщини та Чернігівщини.
Повномасштабне вторгнення президент РФ Володимир Путін називає «спеціальною операцією». Спочатку її метою визначали «демілітаризацію і денацифікацію», згодом – «захист Донбасу». А у вересні та на початку жовтня Росія здійснила спробу анексувати частково окуповані Запорізьку, Херсонську, Донецьку та Луганську області. Україна і Захід заявили, що ці дії незаконні. Генасамблея ООН 12 жовтня схвалила резолюцію, яка засуджує спробу анексії РФ окупованих територій України.
Російська влада заявляє, що армія не атакує цивільні об’єкти. При цьому російська авіація, ракетні війська, флот і артилерія щодня обстрілюють українські міста. Руйнуванням піддаються житлові будинки та об’єкти цивільної інфраструктури по всій території України.
На кінець жовтня Україна оцінювала втрати Росії у війні у понад 70 тисяч загиблих військових. У вересні Росія заявила, що її втрати менші від 6 тисяч загиблих. У червні президент Зеленський оцінив співвідношення втрат України і Росії як один до п'яти.
Не подолавши опір ЗСУ, вцілілі російські підрозділи на початку квітня вийшли з території Київської, Чернігівської і Сумської областей. А у вересні армія України внаслідок блискавичного контрнаступу звільнила майже усю окуповану до того частину Харківщини.
11 листопада українські Сили оборони витіснили російські сили з Херсона.
Після звільнення Київщини від російських військ у містах Буча, Ірпінь, Гостомель та селах області виявили факти масових убивств, катувань та зґвалтувань цивільних, зокрема дітей.
Українська влада заявила, що Росія чинить геноцид. Країни Заходу беруть участь у підтвердженні фактів масових убивств та розслідуванні. РФ відкидає звинувачення у скоєнні воєнних злочинів.
Пізніше факти катувань та убивств українських громадян почали відкриватися чи не у всіх населених пунктах, які були звільнені з-під російської окупації. Зокрема, на Чернігівщині, Харківщині, Херсонщині.
З вересня 2022 року запеклі бої російсько-української війни ідуть на сході і на півдні України.
6 червня 2023 року була повністю зруйнована гребля Каховського водосховища (перебувала під контролем російської армії із початку березня 2022 року, а у жовтні була замінована окупантами), що призвело до затоплення великої території, людських жертв, знищення сільгоспугідь, забруднення Дніпра і Чорного моря. Україна назвала це екоцидом.
ООН від початку повномасштабного вторгнення РФ підтвердила загибель в Україні 9 701 цивільного, йдеться у звіті за 25 вересня 2023 року. Реальна кількість жертв, вказують аналітики, є набагато більшою.
Усього із 24 лютого 2022 року ООН зафіксувала в Україні 10 582 випадків загибелі цивільних людей, а також щонайменше 19 875 випадків поранення цивільних. Про це заявив верховний комісар ООН із прав людини Фолькер Тюрк 22 лютого 2024 року.
«Ймовірно, що реальна кількість втрат серед цивільних осіб є набагато вищою», – кажуть в місії.
