Обмеження незалежності НАБУ і САП викликали масові протести в низці міст України, а спостерігачі зазначають: українці, що вийшли на вулиці – це здебільшого молоді люди, які під час Революції гідности ще були дітьми, а на їхніх плакатах… багато лайки!
Чи це проблема? Коментатори розділилися у думках. Одні підтримують молодь «у праведному гніві» із відповідною лексикою, інші – виступають проти нормалізації нецензурної лексики, вважають це ознакою відсутності культури, а дехто бачить у цьому наслідування російської культури: мовляв, лайка українській мові не властива, її «імпортували» з російської.
У чому ж істина? І чи можливо її віднайти? Радіо Свобода наводить аргументи сторін, а також коментарі філологів про те, чи властиве українській мові використання нецензурної лексики і яка вона, справжня українська лайка.
Лайка на протестах – це нормально?
Одним із найпоширеніших гасел, які можна побачити на плакатах протестувальників по всій Україні, є цитата з пісні гурту «Жадан і собаки», яка звучить як «Нах*я мені система, що працює проти мене?». Сам цей факт натякає, що нецензурна лексика може бути частиною не лише масової, але і критично оціненої культури.
Зрештою, Сергій Жадан – один із найвідоміших і найтитулованіших українських літераторів, твори якого, як поетичні, так і прозові, рясніють словами, які заведено вважати нецензурними.
Але культура – це одне, а публічне використання лайки може бути іншим. Фахівець із мовної політики Тарас Марусик у коментарі Радіо Свобода каже, що нецензурна лексика у творах Жадана може бути цілком прийнятною, оскільки талановито змальовує атмосферу подій, і наводить як приклад одну з повістей Жадана.
«Дуже точно, скажімо так, по-мистецьки відтворено, фактично, життя Донбасу. Те, про що добре знає Сергій Жадан. І, власне, всі ці матюки, так, як мені здавалось, з мовного боку, були на місці... Думаю, що нове покоління, яке більше вже читало українського і української літератури сучасної, можливо, воно так не сприймає негативно ці матюки – як частину «русского мира», – каже Марусик, коментуючи те, чому на протестних плакатах так багато нецензурних слів.
Хоча і саме поняття нецензурної лексики сьогодні може вважатися застарілим, вважає письменник та перекладач Остап Українець. У коментарі виданню «Українська правда» він раніше сказав, що «такого кластера слів, який можна визначити як «мат» чи «нецензурщина», взагалі не існує і ніколи не існувало», – каже він.
Українець навіть додає, що попри фактичне існування статті Адміністративного кодексу про покарання за нецензурну лайку в громадських місцях, навіть вона не визначає, які саме слова вважаються лайливими, а «відповідальність за порушення цієї статті в нас відсутня як явище».
Щодо ж протестів за відновлення незалежності антикорупційних органів, то проблем із законом в його учасників через плакати із лайкою немає. Про такі випадки, принаймні, невідомо. А от невдоволення у соцмережах – є.
До прикладу, під постом ексміністра економіки Тимофія Милованова у фейсбуці «Матюкатись можна. Навіть вітається» десятки, якщо не сотні коментаторів висловлюються категорично проти.
Ось кілька таких коментарів:
«От це культура поведiнки, яка висвiтлює iнтелект. Дикуни».
«Дно пробите».
«А чого ми хотіли після «Путін ху*ло» і «Русского корабля іді на...»? За цей час виросла молодь, яка не лається матом, вона ним розмовляє. Часто чую спілкування 10-15 річних між собою, і мені лячно».
Радіо Свобода не може підтвердити, чи стоять за подібними коментарями справжні люди, оскільки інформація на їхніх сторінка обмежена або прихована. Однак саме такі коментарі рясніють у багатьох онлайн-обговореннях доцільності використання лайки на акціях проти обмеження незалежності НАБУ і САП.
Цей же сантимент озвучують і публічні особи, серед яких є політичні блогери із десятками тисяч підписників.
Марина Ставнійчук, голова комітету з питань верховенства права Національної асоціації адвокатів України та ексрадниця президента Віктора Януковича, загалом не прихильна до нинішніх протестів і до лайки на плакатах – теж.
«Якщо російський мат – це символ і гасло мітингу, то це принижує наше суспільство, незалежно від благородності мети і завдань. Це ж очевидно. Це псевдокультура, яка навʼязана точно не думками про майбутнє України. Навпаки, це знівельовує і сьогодення, і майбутнє», – вважає юристка.
Наратив про те, що вульгарна лексика, яку використовують протестувальники для гасел – спільний для противників їх використання.
Проте журналістка і медіаменеджерка Тетяна Трощинська навпаки вважає, що лайка на плакатах – «дотепні, смішні, хуліганські написи», які є це «найінтелігентнішим, найконструктивнішим способом висловлення агресії з урахуванням обставин».
Вже в окремому пості вона додає, що використання такої лексики на протестних акціях, до яких долучилися молоді люди і їхні батьки, є, серед іншого, і «діалогом поколінь, це передача досвіду без «нудільні».
«І це точно не час для моралізаторства. Моралізаторство вбиває нашу спільнодію. Я впевнена, що всі з них знають, що на залік краще не йти з картонкою з матюками. Щоби я не віддала, щоб мати змогу піти з сином на цю акцію. І хай би написав найгірші матюки», – завершила допис Трощинська, яка втратила свого 18-річного сина від онкозахворювання у 2023 році.
Письменниця Оксана Забужко виступила із поміркованою позицією. На відміну від інших пропонентів використання лайки у публічному просторі, коли «інакше думку не висловити», літераторка написала, що їй «матюки на картонках (особливо тупі й несмішні)» не подобаються, але це «результат війни».
«Вперше матюк в український публічний простір було винесено харківськими ультрас під час славетного маршу 30.03.2014 р. – це була мова нашого глуму над ворогом, мова «листа запорожців турецькому султану», яка в такому статусі й пішла ширитись, а після острова Зміїний навіть, певною мірою, героїзувалась, і нічого з цим наразі – поки йде гаряча війна – не вдієш... Після перемоги доведеться над тим думати, вживати заходів з очищення публічного мовлення, штрафувати і т.д.», – написала Забужко.
Щира українська лайка: яка вона?
Головний редактор видання «Главком» Микола Підвезяний у дописі на сторінці у фейсбуці звертається до літературної редакторки Ольги Васильєвої, щоб та «порадила розумній і красивій молоді, де шукати щось оригінальніше», ніж лайка, для висловлення свого обурення.
«Чи можна було б замінити ці брутально сформульовані вимоги та претензії якимись більш українськими відповідниками? Бо бачу, що в значної частини спостерігачів є відраза саме до цього явища», – питає Підвезяний, повертаючись до думки Васильєвої про те, що традиція лаятися – російська і нібито не властива українцям.
Сама Васильєва відповіла у коментарях посиланням на свій пост 2023 року, в якому вона пише, що слова, повʼязані з інтимним життям, справді «прасловʼянського походження, і їх реально шість штук + похідні. Ніхто не каже, що їх не було в українській мові. Утім, обсценні формули типу «йди на/х*й» і «й*б твою мать» – російського походження».
Раніше в інтерв’ю «Главкому» Васильєва казала, що попри існування в українській лайки, її використання було нетиповим: «Українцям притаманно вживати прокльони. Вони бувають злі, а бувають добрі, смішні. Наприклад, злий прокльон – це «кров би тебе нагла залляла»: тобто, побажання померти не своєю смертю. Серед інших таких – «нужда б вас побила».
Як каже в коментарі Радіо Свобода експерт з мовних питань Тарас Марусик, все ж традиція використання лайки – російська: «Ця лексика є суттю характеру російського, агресивного. Ці матюки спрямовані були історично на агресію, на приниження іншої людини, зокрема, навіть на колективне приниження».
Щодо ж етимології, то більшість із слів, які сьогодні вважаються нецензурними, існували ще до староукраїнської та староросійської мов, а отже, достеменно з’ясувати, чи є вони запозиченням з російської, неможливо, писав у 2018 році Остап Українець. Втім, існують історичні відомості, які підтверджують, що лайкою українці послуговувалися щонайменше з 13-го століття.
Форум