Доступність посилання

ТОП новини

Повернення частини бійців «Азову» і приклад «Пташки». Мова має значення


Одна з художніх робіт на виставці плакатів «Шевченко: 4.5.0», присвячена війні і постаті Тараса Шевченка. Київ, червень 2022 року
Одна з художніх робіт на виставці плакатів «Шевченко: 4.5.0», присвячена війні і постаті Тараса Шевченка. Київ, червень 2022 року
(Рубрика «Точка зору»)

Частина азовців (хай і невелика) повернулася в Україну. Їм довелося пройти мученицький шлях. Адже традиції ГУЛАГу в Росії живуть і далі.

Повернення азовців – певна перемога. Адже російська пропаганда зробила з них символ нацизму. Звісно, для російських пропагандистів український патріотизм є нацизмом. Азовці якраз і демонстрували (не на словах – на ділі), що вони справжні українські патріоти. Легко бо бути патріотами, одягаючи вишиванку чи (як це зараз модно стало) військовий камуфляж. Але одна справа красуватися в такому одязі, інша – захищати свою землю зі зброєю в руках. Азовці якраз і захищали. Захищали так, що це викликало захват не лише в Україні, а й світі.

Російські пропагандисти та політики закликали не обмінювати азовців, вимагали їхнього засудження – в тому числі й до смертної кари. Збиралися влаштувати судилище в Маріуполі.

Сподіваюся, азовці ще скажуть немало. І про них будуть говорити

Однак російська влада все ж відпустила 108 азовців з полону. Звісно, це не жест доброї волі. Були чинники (до того ж серйозні), які змусили її це зробити.

Загалом, під час обміну, що відбувся днями, Україна повернула з російського полону 215 людей. За них Київ передав Росії проросійського політика, кума Путіна Віктора Медведчука та 55 російських військових.

«Пташка» свідомо давала інтерв’ю українською мовою. Чи не приклад це для зрусифікованих українців?

Сподіваюся, азовці ще скажуть немало. І про них будуть говорити.

Але хотілося звернути увагу на одну річ, на яку в наших мас-медіа не дуже то й звертали увагу.

Серед звільнених азовців була Катерина Поліщук, відома під позивним «Пташка». Незадовго перед звільненням з нею записали інтерв’ю російські пропагандисти. Зрозуміло, останні переслідували свою мету: їм важливо було показати затяту українську націоналістку, запитати своїх глядачів, а на яку кару заслуговує ця дівчина. Й сподівалися, що росіяни засудять її.

Військовий медик з полку «Азов» Катерина Поліщук «Пташка», яку звільнили з російського полону (архівне фото)
Військовий медик з полку «Азов» Катерина Поліщук «Пташка», яку звільнили з російського полону (архівне фото)

Мова має значення

«Пташка» свідомо давала інтерв’ю українською мовою. Чи не приклад це для зрусифікованих українців, які навіть в часи масштабної агресії Росії проти України й далі спілкуються російською мовою, а то й з піною на устах захищають російськомовність?

Українську мову в устах Пташки варто сприймати як мову гідності й незламності. Звісно, Пташка могла б перейти на російську мову, але вона цього не зробила.

Катерина Поліщук «Пташка» під час першої телефонної розмови з мамою після звільнення з російського полону, 21 вересня 2022 року
Катерина Поліщук «Пташка» під час першої телефонної розмови з мамою після звільнення з російського полону, 21 вересня 2022 року

Лайка – ознака російськості

У цьому інтерв'ю «Пташка» сказала й таке: мовляв, їй соромно лише перед мамою, бо на одному з відео вона вживала нецензурну лексику. Чомусь наші деякі журналісти вирішили, що це жарт. Але чи це так? Як на мене, сказано це було цілком серйозно. Хіба не дала «Пташка» зрозуміти: ні, ми не такі, як росіяни, що не можуть й слова промовити без лайки?

Лайка – це чи не найсуттєвіша ознака російської культури, точніше російського безкультур’я

Останнім часом в інтернеті з’явилося чимало записів російських військових, які спілкуються зі своїми близькими – дружинами, дітьми, батьками, друзями. І в цих розмовах майже кожне друге слово лайка. Навіть старші люди (батьки, матері) вживають відбірне матюччя майже як нормативну лексику.

Причому при прослуховуванні цих розмов кидається в очі те, що найбільше лаються з корінних російських регіонів. Наприклад, військові родом з Кубані (а це нащадки етнічних українців) все ж лаються менше. Тому, за великим рахунком, лайка – це чи не найсуттєвіша ознака російської культури, точніше російського безкультур’я. І саме з нею треба боротися в першу чергу на культурному фронті.

Хотілося б, щоб наші люди брали приклад із «Пташки», яка навіть у полоні зберегла українську гідність і культурність

На жаль, в Україні цю ознаку російськості сприймають цілком толерантно. Пригадаймо, скільки за останній час у нас з’явилося рекламних щитів із лайливими словами на адресу росіян. Це вже стало сприйматися ледь як чи не ознака військової доблесті. І коли з’являється нова медійна зірка Олександр Поворознюк, котрий не може обходитися у своїх виступах без нецензурної лайки, а деякі ЗМІ його розкручують, стає сумно.

Розумію, що в екстремальних обставинах, особливо на війні, з уст може вирватися нецензурне слово. Але перетворювати лайку в норму, ще й хизуватися нею – хіба це нормально? Чи не перетворюємося ми за образом і подобою у росіян – до того ж не найкращої проби?

Хотілося б, щоб наші люди брали приклад із «Пташки», яка навіть у полоні зберегла українську гідність і культурність.

Петро Кралюк – голова Вченої ради Національного університету «Острозька академія», професор, заслужений діяч науки і техніки України

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода

  • Зображення 16x9

    Петро Кралюк

    Український філософ, письменник, публіцист. Доктор філософії, заслужений діяч науки і техніки України, професор,​ голова Вченої ради Національного університету «Острозька академія»

ВИБІР ЧИТАЧІВ

XS
SM
MD
LG