ФІНЛЯНДІЯ – Юлія Бондарчук переїхала до Фінляндії 9 років тому з міста Малин Житомирської області. Зараз вона проживає у Пієтарсаарі (Pietarsaari), веде свій блог в Instagram. До повномасштабного вторгнення Росії в Україну спілкувалася зі своєю аудиторією російською мовою, наразі перейшла на українську.
Юлія разом з чоловіком та іншими земляками організувала Help-центр для українських біженців. Разом з цим активісти зібрали з продажу патріотичних футболок 2500€. На ці гроші купили для українських військових: 20 тактичних рюкзаків, газові горілки, обладнання тактичне для волонтерів у Житомирі, також відправили гроші на допомогу в одну з лікарень України, де перебувають солдати ЗСУ. Докладніше про підтримку українців у Фінляндії Юлія розповіла в інтерв’ю для проєкту Радіо Свобода «Новини Приазов’я».
– Розкажіть про себе, як давно ви переїхали до Фінляндії? Чим зараз займаєтеся?
– У Фінляндії я вже давно, 9 років, працюю, живу, я навіть не знаю, як розповісти. Ми як усі приїхали дуже давно на заробітки, залишилися, народили дитину, отримали громадянство і просто живемо тут.
– Яким був ваш ранок, коли ви дізналися, що розпочалася війна в Україні?
Це був шок дуже великий, як зараз пам’ятаю цей ранок, це був великий шок
– Це було не менш важко, ніж у тих людей, хто був в Україні. Це був шок дуже великий, як зараз пам’ятаю цей ранок, це був великий шок. Я слухаю багато новин і дивлюся, як люди говорили, коли вони почули вибухи, а ми то вибухів не чули, нам легше. Проте ми були не менш шоковані. Я зараз згадую той ранок, ми тоді з чоловіком захворіли й вранці вирішили, що він поспить, а я піду з дитиною щось робити. І я його розбудила, кажу: «Вставай, почалася війна в Україні». Він каже: «Я сплю, що ти таке кажеш, вони лякають». А я кажу, що не лякають, там щось не так. А далі я нічого не пам’ятаю, якась прірва днів на 2–3. Ми на наступний день вже організували мітинг у нас. Ми не знали – потрібно це робити чи не потрібно, бо тоді ніхто ще не робив такого. Але чомусь в голові виникло одразу, що треба щось зробить, мабуть, треба виходити, показувати щось фінам. Наступного дня ми вже отримали дозвіл у поліції і провели мітинг.
– Якою була підтримка цього мітингу?
– Прийшло дуже багато. У нас місто невелике – 20 000 населення, і зрозуміло, що це фіни і нас там може 100 українців. І то, ми з чоловіком живемо не в самому місті, а 20 км від міста – в селі. І в місті ми майже нікого не знали, але в мене одразу в голові було таке: «Треба когось знайти», і я згадала дівчину-українку, яка перед тим на Новий рік організувала свято для дітей, для українців. Я їй написала і кажу: «Я не знаю, як ти там збираєш людей, але нам треба щось робити». І вона відразу погодилась, пішла до поліції, бо в Фінляндії, щоб таке щось провести, потрібні дозволи, тут так просто нічого не зробиш. І дозвіл завжди дається протягом 4–5 днів, а нам дали за 1,5 години. Це була п'ятниця – 25 лютого. Ми були в шоці.
Але фіни одразу включилися дуже сильно, допомогли нам. І прийшло, ми чекали осіб 50, ми стояли на площі та просто думали: «Боже, хоч би хтось прийшов». А було 350 людей. Дуже багато фінів прийшло, дуже багато українців з’їхалося, навіть за 100 кілометрів. І в той день ще була велика акція в Гельсінкі, а ми від Гельсінкі – 500 км. Тому багато наших поїхали туди, щоб було масово там.
– Яку допомогу вдалось організувати для українців?
З’явилися фіни, які нам вирішили допомогти і відкрити Help-центр
– Це все почалося з мітингу. Через кілька днів ми всі разом почали збирати першу машину гуманітарної допомоги. Ми паралельно з цим вирішили шукати склад. І хлопці з дівчатами, ті, хто збирав цю допомогу, по цей день відправляють 1–2 буси на тиждень. Ми вирішили, що візьмемо інший фронт і будемо більше біженцям допомагати. З’явилися фіни, які нам вирішили допомогти і відкрити Help-центр. І вже через тиждень у нас було місце. Вони нам проплатили його на пів року і сказали: «Все, що хочете тут і робіть». І отак ми цей Help-центр ведемо, біженцям допомагаємо.
– Що ви робите у цьому Help-центрі?
– Ми серед біженців вже почали шукати, хто чим може займатися. Приїхала жінка з Києва, в кого був центр розвитку дітей. Вона займається з ними два рази на тиждень. Заняття веде від 3 до 6 років, 3 групи в неї. Також у нас є безкоштовний секонд-хенд. Туди люди стільки речей позносили в перші тижні, що ми досі не могли це все роздати – одяг, мікрохвильовки, чайники, все-все-все. Потім, коли обставляли житла, бо в Фінляндії, коли ти орендуєш, там немає нічого, і ми просто повідомляли у фейсбуці, що ми маємо облаштувати квартиру на 4 людини – нам треба все. Одразу фіни, які тут живуть, принесли і обставили все. Тому десь 300-400 людей поселили у нас в місті завдяки фінам.
В нас в центрі завжди є м’ясо в морозилці, люди можуть приходити і брати безкоштовно
Інколи фіни купують і привозять засоби гігієни, також у нас у місті є м’ясозавод, і вони теж привозять продукцію. Тому в нас в центрі завжди є м’ясо в морозилці, люди можуть приходити і брати безкоштовно. Також психолог працює, приїхала жінка з Дніпра, ми їй організували роботу офіційно, і їй платять за це вже гроші, вона працює з людьми. У нас є спортивні заняття для жінок. І це все організовувалося таким чином – хто чим міг. Ми також домовилися з дитячим центром, щоб центр працював пару годин тільки для українців.
Коли мав бути Великдень у Фінляндії, то я проводила майстер-клас з чоловіком – робили поробки з дітьми. Для дітей часто щось організовуємо, зараз у нас на черзі дівчинка, яка малює шоколадом картини – це буде майстер-клас.
– Як вирішили проблему з хейтом від російської аудиторії в Instagram?
Вони говорять, що я брешу, що те, що я розповідаю, це неправда про Україну. Наприклад, стверджують, що про пологовий будинок у Маріуполі – це фейк
– До хейту я звикла за 3,5 роки, бо блогерам завжди прилітає. Так вийшло, що в мене був російськомовний блог до цього і аудиторія була 50% російська. На жаль, так було, і добре, що так сталося і я зрозуміла, які там були люди. Вони говорять, що я брешу, що те, що я розповідаю, це неправда про Україну. Наприклад, стверджують, що про пологовий будинок у Маріуполі – це фейк, надсилають свої відео зі словами: «Вистав в сторіз, що це фейк, я ось тобі прислала відео». Деякі люди кажуть: «Ми – нормальні росіяни, ми за мир, ми за Україну». Це в перший тиждень. Другий тиждень щось сталось, я щось виставила в сторіз, різко щось сказала – і вони одразу: «Не твоя правда була», але не відписуються. Потім, коли вже була Буча, то вони всі вже налетіли зі словами «Це все ви!». Тобто вони (підписники – ред.) спочатку казали, що вони – «нормальні росіяни», а от після Бучі вони вже просто почали поливати брудом. То я просто тепер українською мовою веду свій інстаграм, тому все стало легше.
– Як люди у Фінляндії реагували на новини про те, що російські війська стягують техніку до кордонів їхньої країни?
Фінляндія, вони готові, вони знають, хто в них сусід, у них є великі запаси всього, всього, всього, у них досить сильна армія
– Всі підписники з України почали писати щось на кшталт: «Бережіться, там у вас починається». Потім біженці перелякані, кажуть: «Ми ж не для того тікали від війни, щоб зараз тут те саме було». Тут, якщо чесно, вони (росіяни – ред.) в Фінляндії разів 2 на рік постійно таке роблять. Або літак залетить сюди на цю сторону, або корабель зайде – вони постійно лякають. Це не вперше – це вже давно. І Фінляндія, вони готові, вони знають, хто в них сусід, у них є великі запаси всього, всього, всього, у них досить сильна армія. Ніхто не злякався, ніхто не боявся, і ми так само, всі українці сказали, що ми точно нікуди тікати не будемо. Це так само наш дім, і ми б давали їм відсіч, як могли.
– Чи змінилось ставлення до росіян у Фінляндії?
Те, що вони (фіни) знають, який у них сусід, пам’ятають і вони злі та в цілому Росію не дуже любили, то це правда
– Я вела блог 3,5 роки. І я завжди уникала коментування всього цього. Я не можу сказати нічого про росіян, бо я – українка. Я не відповідаю за всіх українців, я відповідаю за себе, за свою сім’ю. До мене не було ніколи ніяких претензій, до мене ставилися нормально. Я з прізвищем Лукашенко у дівоцтві працювала тут. У мене не було нічого такого. В мене немає знайомих росіян тут, друзів. Але те, що вони (фіни) знають, який у них сусід, пам’ятають і вони злі та в цілому Росію не дуже любили, то це правда.
– Чи розказують біженці якісь історії, які вам запам’яталися?
– Я щодня спілкуюсь з людьми. І майже всі біженці проходять через нас, звертаються по допомогу. А історії ми стараємось не запитувати. Одне, що я пам’ятаю з перших, це як 5 осіб з Одеси – мама, тато і 3 хлопців 25 кілометрів пішки до кордону йшли. Це найперше, що вони нам розповіли, й ми думали, що не може бути такого. 25 кілометрів у 2022 році пішки йшли? Що, не було, як доїхати? Ми навіть не усвідомлювали, що все настільки серйозно.
Це саме ті сім'ї, які сиділи в підвалах, які пили воду з батарей, вони їсти шукали. Вони справді розказували, фотографії показували. Вони казали, що бачили трупи на вулиці
От з останнього, це було минулого тижня, чоловік їздив у Польщу допомагати з перекладом і забирати біженців. І вони дорогою з Естонії підвозили до Варшави маріупольців, то там уже історії були. Це саме ті сім’ї, які сиділи в підвалах, які пили воду з батарей, вони їсти шукали. Вони справді розказували, фотографії показували. Вони казали, що бачили трупи на вулиці. Але мій чоловік каже, що він таких людей ще ніколи не бачив – незважаючи ні на що, вони дуже позитивні були такі, вони були веселіші, ніж він. А він від усього в шоку говорити не міг.
Масштабна війна Росії проти України
24 лютого 2022 року Росія атакувала Україну на землі і в повітрі по всій довжині спільного кордону. Для вторгнення на Київщину із наміром захопити столицю була використана територія Білорусі. На півдні російська армія, зокрема, окупувала частину Запорізької та Херсонської областей, а на півночі – райони Сумщини та Чернігівщини.
Повномасштабне вторгнення президент РФ Володимир Путін називає «спеціальною операцією». Спочатку її метою визначали «демілітаризацію і денацифікацію», згодом – «захист Донбасу». А у вересні та на початку жовтня Росія здійснила спробу анексувати частково окуповані Запорізьку, Херсонську, Донецьку та Луганську області. Україна і Захід заявили, що ці дії незаконні. Генасамблея ООН 12 жовтня схвалила резолюцію, яка засуджує спробу анексії РФ окупованих територій України.
Російська влада заявляє, що армія не атакує цивільні об’єкти. При цьому російська авіація, ракетні війська, флот і артилерія щодня обстрілюють українські міста. Руйнуванням піддаються житлові будинки та об’єкти цивільної інфраструктури по всій території України.
На кінець жовтня Україна оцінювала втрати Росії у війні у понад 70 тисяч загиблих військових. У вересні Росія заявила, що її втрати менші від 6 тисяч загиблих. У червні президент Зеленський оцінив співвідношення втрат України і Росії як один до п'яти.
Не подолавши опір ЗСУ, вцілілі російські підрозділи на початку квітня вийшли з території Київської, Чернігівської і Сумської областей. А у вересні армія України внаслідок блискавичного контрнаступу звільнила майже усю окуповану до того частину Харківщини.
11 листопада українські Сили оборони витіснили російські сили з Херсона.
Після звільнення Київщини від російських військ у містах Буча, Ірпінь, Гостомель та селах області виявили факти масових убивств, катувань та зґвалтувань цивільних, зокрема дітей.
Українська влада заявила, що Росія чинить геноцид. Країни Заходу беруть участь у підтвердженні фактів масових убивств та розслідуванні. РФ відкидає звинувачення у скоєнні воєнних злочинів.
Пізніше факти катувань та убивств українських громадян почали відкриватися чи не у всіх населених пунктах, які були звільнені з-під російської окупації. Зокрема, на Чернігівщині, Харківщині, Херсонщині.
З вересня 2022 року запеклі бої російсько-української війни ідуть на сході і на півдні України.
6 червня 2023 року була повністю зруйнована гребля Каховського водосховища (перебувала під контролем російської армії із початку березня 2022 року, а у жовтні була замінована окупантами), що призвело до затоплення великої території, людських жертв, знищення сільгоспугідь, забруднення Дніпра і Чорного моря. Україна назвала це екоцидом.
ООН від початку повномасштабного вторгнення РФ підтвердила загибель в Україні 9 701 цивільного, йдеться у звіті за 25 вересня 2023 року. Реальна кількість жертв, вказують аналітики, є набагато більшою.
Усього із 24 лютого 2022 року ООН зафіксувала в Україні 10 582 випадків загибелі цивільних людей, а також щонайменше 19 875 випадків поранення цивільних. Про це заявив верховний комісар ООН із прав людини Фолькер Тюрк 22 лютого 2024 року.
«Ймовірно, що реальна кількість втрат серед цивільних осіб є набагато вищою», – кажуть в місії.
