Доступність посилання

ТОП новини

Щире інтерв’ю з Тихановською: про дитину з особливими потребами, про те, як вона щодня думками «повертається до тюремної камери»


«Спецслужби завжди тиснуть на найболючіше. У моєму випадку це діти» – Світлана Тихановська в інтерв’ю Радіо Свобода. 8 червня 2021 року, Прага

Лідерка демократичної опозиції Білорусі Світлана Тихановська, яка перебуває з чотириденним візитом у Чехії, відвідала штабквартиру Радіо Свобода в Празі. У великому інтерв’ю Білоруській службі Радіо Свобода вона розповіла про практичні результати свого візиту до Чехії, прокоментувала ситуацію з політв’язнем Романом Протасевичем, розповіла про свою дитину з особливими потребами, а також про те, як вона щодня думками «повертається до тюремної камери».

«У Чехії я зустрічалася з першими жертвами пекла, яке Лукашенко вчинив у Білорусі»

– Світлано, це перший візит білоруського лідера, лідерки до Чехії з часу проголошення незалежності Білорусі. Ви вже зустрічалися з президентом Чехії і спікером Сенату, з прем’єр-міністром. Що вже можна сказати про практичні результати візиту? І як це може допомогти білорусам у Білорусі, які зазнають безпрецедентних репресій?

– Щоб зберігати Білорусь на порядку денному, потрібно зустрічатися, потрібно нагадувати, потрібно їздити. Так уже працює цей світ. У мене достатньо зустрічей не тільки з керівництвом Чехії, але і з іншими організаціями. Для вирішення кризи в Білорусі нам потрібен тиск на режим – санкції, політична й економічна ізоляція. Про це слід говорити з урядом і президентом, і тут ми зустріли цілковиту підтримку в Чехії. Від самого початку чеський уряд підтримував нас.

Щоб зберігати Білорусь на порядку денному, потрібно зустрічатися, потрібно нагадувати, потрібно їздити. Так уже працює цей світ

Другий рівень – підтримка громадянського суспільства. Тому що знищують медіаресурси, необхідна підтримка політичним в’язням, оплата адвокатам, необхідна підтримка страйкувальникам і всім верствам населення. Про це необхідно говорити, необхідно проводити багато зустрічей, щоб пояснити, що потрібно і для чого.

Третій пункт – справедливість. Ми говоримо про універсальну юрисдикцію, як допомогти політичним в’язням, як відправити місію до білоруських тюрем, щоб побачити, в яких умовах утримують політичних в’язнів. Це вимагає багато часу і сил.

І ще одна улюблена частина кожної моєї поїздки – зустрічі з білоруською діаспорою. Це надихає і відіграє велику роль для мене. У Чехії я зустрічалася з першими жертвами пекла, яке Лукашенко вчинив у Білорусі. Чехія прийняла їх на реабілітацію. Минуло стільки місяців, а люди, розповідаючи свої історії, не можуть стримати сліз. Те, що з ними сталося, ніколи не зітреться з пам’яті. Вони щоразу переживають це заново. Боляче дивитись на це, і ти ще раз розумієш, навіщо все це, чому ти борешся проти режиму, і це дає енергію.

«Я ніколи не думала про себе лише як про дружину політв’язня»

– Вас по-різному представляють і по-різному звертаються до вас за кордоном – від лідерки білоруської опозиції, до, що, можливо, не зовсім вірно, пані президентки. Серед багатьох визначень є дуже важливе: Світлана Тихановська – дружина політв’язня. Як і сотні білорусів і білорусок за цей більше ніж рік. Як статус дружини політв’язня впливає чи не впливає на рішення, які ви ухвалюєте, на ваші дії?

Я була домогосподаркою не тому, що не хотіла працювати чи не мала амбіцій, а тому, що змушена була бути вдома і займатися реабілітацією своєї дитини

– Мені важко відповісти на це запитання. Я часто забуваю, що я дружина політв’язня, тому що на тому місці, де перебуваю я, куди мене обрала доля, я не просто дружина політв’язня, я друг будь-якого політичного в’язня. Я людина, на яку політичні в’язні плекають надії. Звичайно, вони покладаються на всіх білорусів, але також і на мене. Тому за кожної можливості я згадую максимально можливу кількість імен політичних в’язнів – Сергія (Тихановського, чоловіка Світлани – ред.), Ігоря Лосика, Віктора Бабарика… Кожного разу різні, щоб їхні імена звучали, не зникали з вуст демократичних лідерів і представників. Але я ніколи не думала про себе лише як про дружину політв’язня.

– Востаннє ви говорили з Сергієм після зустрічі Лукашенка з політв’язнями в СІЗО КДБ, а потім ваш чоловік сказав вам діяти твердіше. Які останні новини від вашого чоловіка? Що він радить вам зараз?

– Беручи до уваги, що порушена вся адвокатська таємниця, і очевидно, що всі зустрічі адвоката і політв’язня записуються, на жаль, неможливо передавати якісь побажання чи вказівки. Єдине, що він сказав із останнього: «Я буду сидіти, скільки дозволить мені білоруський народ». Бо саме народ є джерелом влади. І я це скрізь передаю, щоб люди це чули.

– Є інформація, нібито політичним в’язням пропонують написати петицію до Лукашенка і за це обіцяють амністію. Ця практика давня. У соціальних мережах точаться дебати: підписувати чи не підписувати, кому підписувати. Яка ваша позиція?

– Засуджувати точно нікого не можна. Ніхто не знає життєвих обставин конкретної людини, як вона витримує психологічний і фізичний тиск за ґратами. Це справа кожного. Але я закликаю нікого не засуджувати, не критикувати, не говорити про якусь зраду, навіть якщо людина напише. Все залежить від обставин. Нам потрібно горою стояти за кожну людину.

– Сергій точно не буде писати клопотання про помилування?

– Ні, не буде.

«Ми сподіваємось, що буде спонсорська допомога, яка допоможе Tut.by вижити і розпочати знову»

– Було доволі багато заяв про допомогу білоруським журналістам від урядів різних країн і міжнародних організацій. Чи доходить ця допомога до адресатів, до журналістів у Білорусі, які справді потребують підтримки?

Зараз увага до Білорусі на новому рівні, і ми чекаємо на новий, четвертий список санкцій

– Я насправді не знаю всього механізму передачі цієї допомоги. У мене, мабуть, є таке макрозавдання – шукати цю допомогу і переконувати кожен уряд у тому, наскільки це необхідно.

Але, враховуючи і ситуацію з «Белсатом», і той факт, що Tut.by довелося виїхати, ми дуже сподіваємось, що для них знайдеться та спонсорська допомога, яка допоможе витримати цей важкий період і запуститися заново.

Також надається підтримка блогерам ютуб-каналів і телеграм-каналів, щоб висвітлювати події в Білорусі. Я не знаю, який шлях проходить ця допомога від організації до адресата, але враховуючи те, що кожен транслює як може, то ця допомога, звісно, є.

«У нас була мета – провести переговори в травні, але ми бачили, що недостатньо тиску на режим»

– Ви і ваша команда, ваші союзники, оголошуючи стратегію перемоги, ставили за мету переговори про нові вибори. Зараз ваша команда активно закликає до ефективних санкцій проти режиму Олександра Лукашенка. Яка зараз стратегія перемоги, стратегія дій – на тлі сильної міжнародної реакції на вимушену посадку літака з Романом Протасевичем?

– План передбачав конкретні кроки – переговори і нові вибори. У нас була мета – провести ці переговори в травні, але ми бачили, що тиску на режим недостатньо. І Європейський союз трохи загальмував, адже з грудня не було ніяких нових санкцій, не було ніяких конференцій чи круглих столів щодо Білорусі, незважаючи на наші зусилля. Візитів було небагато – через пандемію, адже у світі до коронавірусу ставляться не так, як у Білорусі, все дуже серйозно.

Спецслужби завжди тиснуть на найболючіше. У моєму випадку це діти, а у випадку з Романом ми не знаємо, чим йому погрожували

А щоб зберігати Білорусь на порядку денному, потрібно зустрічатися, потрібно нагадувати, потрібно їздити. Так уже працює цей світ. Ми бачили, що було недостатньо тиску з боку демократичних країн.

І в Білорусі людей дуже сильно залякали, люди продовжують боротися, але масових демонстрацій немає, а це, в свою чергу, впливає на бачення європейських країн. У травні те, чого ми так сильно хотіли, не відбулося, незважаючи на відданість білорусів і нашу працю.

І цей інцидент із літаком підняв питання Білорусі на новий рівень, коли загроза не лише білорусам, як би сумно це не лунало, але це наш біль, і ми хочемо, щоб було боляче й іншим, і щоб усі відчували цей біль і робили все можливе і неможливе, щоб допомогти нам.

Зараз увага до Білорусі на новому рівні, і ми чекаємо на новий, четвертий список санкцій. Ми не знаємо точного переліку, буде видно, але ми сподіваємось, що це буде дуже сувора реакція з боку ЄС.

На кожній зустрічі я говорю про те, що люди страждають щодня. Ми сидимо, розмовляємо, сонце за вікном, а тепер перенесіться на п’ять хвилин у камеру, де в людини немає ні матраца, ні подушки, ні ковдри, ні сонячного світла, ні душу, увесь час фізичні та моральні приниження.

Я дуже сподіваюся, що це вплине на рішення, які будуть ухвалювати. Я хочу, щоб і їм так само було боляче. Як боляче мені, як боляче білорусам. Коли ти це відчуваєш, більше хочеться зробити.

«Ви можете легко зупинити всі санкції»

– Ви змінили своє ставлення до економічних санкцій. Спочатку ви були проти них, а тепер закликаєте до них. Як відбувалося усвідомлення їхньої необхідності? Що вплинуло?

– Спочатку був людський підхід. Тиск же зростатиме. Якщо ви, режим, іноді заявляєте, що хочете «країну вберегти», «улюблену не віддамо» і все таке, то ви можете зробити це зараз. Ви утримуєте владу лише завдяки насильству та репресіям, але говорите, що дбаєте про людей.

Ви можете легко зупинити всі санкції. Звільняйте політичних в’язнів, спиніть насильство, це буде принаймні першим кроком. Ні, ви продовжуєте ескалацію насильства.

Якщо щомісяця без масових акцій забирають до тисячі людей… Якщо за допомогу жінці політв’язня дровами, людину, яка допомагає, притягують до відповідальності. Це доходить до абсурду.

А як інакше? Було стільки шансів усе ще гідно вийти з цієї ситуації, визнати помилки. Отже, потрібно тиснути. Це не провина Євросоюзу, не провина людей, що ці санкції доводиться застосовувати. У цьому винен режим. Тільки режим відповідає за те, що санкції мають бути введені.

«Ми не маємо морального права обговорювати те, що казав Роман»

– Перенесімося до тюремної камери, де зараз перебуває Роман Протасевич. Зрозуміло, через який тиск і маніпуляції пройшов Роман. А які методи застосовували спецслужби проти вас тоді, в серпні? Я гадаю, це важливо сказати, особливо після того, що сталося з Романом.

Я повністю виклалася за ці десять років, і тепер моя дитина веде звичне життя, їй не потрібні щоденні заняття. Я виконала цю місію на всі 10 балів

– Я думаю, що ситуація з Романом набагато складніша і глибша, ніж зі мною тоді. Спецслужби завжди тиснуть на найболючіше. У моєму випадку це діти, а у випадку з Романом ми не знаємо, чим йому погрожували і як на нього тиснули – психологічно й фізично, – щоб вибити з нього якусь інформацію.

Знову ж таки, ми не маємо морального права обговорювати те, що він сказав. Боронь Боже, опинитися в його ситуації. Тому ми повинні говорити лише про звільнення політичних в’язнів, але не ніяк не про те, що вони самі кажуть.

«Я була домогосподаркою не тому, що не хотіла працювати чи не мала амбіцій»

– Ви сказали, що на вас чинили тиск через дітей. Я давно хотіла поставити вам особисте запитання. Велику повагу у великої частини білорусів викликає те, що ви виховуєте дитину з особливими потребами і що, маючи таку відповідальність, ви пішли в політику і несете цей тягар щодня. Не могли б ви сказати нам, як ви даєте собі раду?

– Пропагандистські телеканали і блогери мене ображають – «борщоварко, іди смажити котлети», – бо я була домогосподаркою. Я була домогосподаркою не тому, що не хотіла працювати чи не мала амбіцій, а тому, що змушена була бути вдома і займатися реабілітацією своєї дитини. Спочатку я взагалі про це не розповідала, щоб не викликати до себе жалю. Так сталося, що дитина потребувала уваги, і я повністю виклалася за ці десять років, і тепер моя дитина веде звичне життя, їй не потрібні щоденні заняття. Я виконала цю місію на всі 10 балів. Зараз із моєю дитиною все гаразд, дякую.

– У вашому випадку, чи можна порівняти ставлення суспільства, держави до дітей із особливими потребами в Білорусі і Литві, де ви зараз мешкаєте?

– Через те, що дитина не є жителем Литви, насправді я не знаю, як ця держава підтримує дітей із особливими потребами. У Білорусі це була фінансова допомога дитині до 18 років, вона була невеличка. Зараз я не отримую ніякої допомоги, моя картка заблокована. Із тих грошей я платила за житло. Здається, це було 230 рублів. Невелика сума. У мене, мабуть, був рабський менталітет, бо я думала: «дякую бодай за це», держава ж допомагає. Нам завжди казали, щоб ми дякували за те, що маємо. Сергій у мене більш конкретний. Я не можу порівняти.

Ставлення людей? Це від людини й залежить. У школі в Білорусі абсолютно чудово ставилася до дитини, була дуже добра вчителька, так само як і в Литві. Ніде особливої негативної уваги до моєї дитини не було.

«Тоді ви знову повертаєтеся подумки до тюремної камери»

– Я знаю ваш щільний графік у Чехії, і гадаю, що приблизно те саме відбувається практично щодня. Як ви витримуєте такий ритм? Я часто бачу кросівки на вас замість елегантних мештів…

– Часом не хочеться зовсім нічого, настільки втомлюєшся, що, здається, все. І знову ж: ти повертаєшся подумки до тюремної камери, і це саме те, що піднімає тебе вранці, саме це додає тобі сил, бо ти розумієш, що білорусам, які залишились у Білорусі, ще важче. У тебе просто немає права сказати, що ти втомилася, і ти рухаєшся далі. Робота, діти – це не має значення. Тепер потрібно мобілізувати всі свої сили, забути про свої бажання, про відпочинок. День для тебе і день для тих, хто перебуває за ґратами, – це зовсім різні дні, тому ти повинен жити тим днем, яким живуть політв’язні, щоб зрозуміти, як хочеться вийти звідти, і робити все можливе, щоб це відбулося швидше.

Під час візиту до Радіо Свобода Світлана Тихановська також дала інтерв’ю телеканалу «Настоящее время», створеному Радіо Свобода з участю «Голосу Америки».

Відео мовою оригіналу:

  • Зображення 16x9

    Ганна Совсь

    Народилася у Мінську. Закінчила факультет журналістики Білоруського державного університету. Працювала в незалежній газеті «Народна воля» (1997–2000), а з 2000 року співпрацюю з Білоруською редакцією Радіо Свобода. Лауреат премії імені Алеся Адамовича Білоруського ПЕН-центру за серію репортажів з урочища Куропати під час будівництва кільцевої дороги там (2002). Переможниця конкурсу Представництва ООН в Білорусі за публікації проти насильства над жінками (1999). Учасниця, дописувачка, редакторка книг «Бібліотека свободи» «Дорога через Куропати», «Один день політв’язня», «Один день політв’язня. 2009–2011», «Життя після раку». Автор телепроєкту «Росія та я» – серії інтерв'ю з 12 експрезидентами пострадянських країн. Ведуча тижневої програми «Тільки для жінок», редакторка однойменної спільноти у Facebook. У 2019 році була визнана білоруською правозахисною спільнотою журналістом року.

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

ІНШЕ З МЕРЕЖІ



Загрузка...
XS
SM
MD
LG