«Idel.Реалії»
У середині березня стало відомо, що комісія при главі Башкортостану (РФ) відмовила в помилуванні жителю Луганської області України, якого у 2022 році засудили до 12 років ув’язнення у справі про «держзраду». Журналісти проєкту Радіо Свобода «Idel.Реалії» з’ясували, що мова, ймовірно, йде про 31-річного Дмитра Гнатенка, який відбуває покарання у виправній колонії №2 у башкортостанському Салаваті. Минулого року його неодноразово відправляли до ШІЗО за «порушення режиму».
Правозахисники вважають, що звільнення чоловіка, як і інших українців, що утримуються у російських в’язницях, можливе в разі укладення перемир’я між Росією та Україною і проведення обміну за принципом «всіх на всіх». Проєкт «Idel.Реалії» розповідає історію Гнатенка.
«Засуджений має понести заслужене покарання і повністю відбути призначений термін»
У середині березня стало відомо, що комісія при главі Башкортостану відмовила в помилуванні жителю Луганської області України, який відбуває покарання в одній із колоній на території республіки.
Агентство «Башинформ» повідомило, що чоловіка раніше «засудили на 12 років за передачу противнику інформації про місце розташування воєнізованої колони» підтримуваного Росією угруповання «ЛНР».
«Сфотографувавши військову техніку з розпізнавальними знаками, він надіслав знімки з геолокацією в чат-бот Служби безпеки України», – писало агентство, додаючи, що це було «кваліфіковано судом як державна зрада».
«Скоєний злочин підриває основи безпеки республіки та держави, ставить під удар життя військовослужбовців і мирних жителів. Члени комісії дійшли згоди, що засуджений має понести заслужене покарання і повністю відбути призначений термін», – сказав голова комісії з питань помилування при главі Башкортостану Костянтин Толкачов.
Ім’я засудженого в повідомленні агентства «Башинформ» не називалося. Судячи з усього, мова йде про 31-річного жителя Луганської області України Дмитра Гнатенка. У вересні 2022 року повідомлялося, що «верховний суд» угруповання «ЛНР» засудив його до 12 років ув’язнення «за державну зраду та шпигунство».
«У травні 2022 року «слідчим управлінням МВС ЛНР» стосовно жителя Білокуракиного Гнатенка Дмитра Вікторовича, який є громадянином республіки, порушено кримінальну справу за звинуваченням у скоєнні злочину, передбаченого ст. 335 «кримінального кодексу ЛНР» («державна зрада»)», – йшлося в повідомленні російського державного агентства «ТАСС».
Вирок Дмитру Гнатенку так званий суд виніс 29 вересня 2022 року.
За даними правозахисної організації «Меморіал», 9 вересня 2024 року обвинувачення Гнатенку було «перекваліфіковано на ст. 275 КК РФ («державна зрада») без зміни терміну позбавлення волі».
У «Меморіалі» повідомляли, що чоловік відбуває покарання у ВК-2, розташованій у башкортостанському місті Салават.
«Його батько також пов’язаний із сільським господарством, дід був комбайнером»
На сайті правозахисної організації «Підтримка політв’язнів. Меморіал» є картка справи Дмитра Гнатенка. У ній зазначено, що він народився 21 липня 1994 року в селі Луб’янка Білокуракинського району Луганської області України, де проживав до затримання.
Правозахисники додавали, що Гнатенко «є громадянином України» та цікавився «журналами про сільгосптехніку та комп’ютерну техніку, агрономію, мотоцикли». За даними «Меморіалу», чоловіка затримали 21 квітня 2022 року.
Проєкт «Якби не було війни» (визначає себе як незалежна база даних про людей, які зазнали політично вмотивованого кримінального переслідування в Росії) називав іншу дату затримання – 15 травня 2022 року. За даними проєкту, Гнатенко до арешту «працював сервісним інженером у фірмі, що продає сільськогосподарську техніку». «Його батько також пов’язаний із сільським господарством, дід був комбайнером», – йшлося у повідомленні.
У матеріалах кримінальної справи Гнатенка, з якими ознайомилися журналісти проєкту «Idel.Реалії», уточнювалося, що до арешту він працював сервісним інженером у ТОВ «Агрестар» (так у документі; у базах даних «Idel.Реалії» знайшли зареєстроване в Луганській області ТОВ АПК «Агростар»). Гнатенко не був одружений, проживав із цивільною дружиною (її ім’я вказане в матеріалах справи), мав на утриманні малолітнього сина 2019 року народження. Зв’язатися з родичами Гнатенка, які проживають у Луганській області, «Idel.Реаліям» не вдалося.
«Вважав це своїм громадянським обов’язком»
У вироку «верховного суду» угруповання «ЛНР» (копія є в розпорядженні редакції) сказано, що Дмитро Гнатенко «4 березня 2022 року <…> на одному з каналів українського телебачення побачив інформацію про створений у застосунку Viber чат-бот під назвою «Я знайшов окупанта», призначений для збору відомостей про місце розташування підрозділів «народної міліції ЛНР» та збройних сил РФ на території (підконтрольній угрупованню – ред.) «ЛНР», а також передислокацію військової техніки та особового складу».
За версією слідства, Гнатенко отримав посилання на чат-бот і 5 березня, проїжджаючи селищем Білокуракине, «побачив колону військової техніки угруповання «ЛНР», що складалася з трьох одиниць» – вантажівки «Урал», автомобіля УАЗ та автомобіля «Джип» «із розпізнавальними знаками «Z». Чоловік, як заявляли силовики, попросив свою цивільну дружину сфотографувати колону на його телефон і надіслати фотографії в чат-бот.
У вироку не вказано, яким чином спецслужби отримали відомості про те, що, за версією слідства, зробив обвинувачений. Також уточнюється, що в так званому суді Гнатенко «свою провину визнав частково», заявивши, що «інформацію про бойові дії дізнавався з українських телеканалів, у яких повідомлялося, що війська «ЛНР» та РФ напали на Україну, скоюють злочини щодо мирних громадян, цілеспрямовано обстрілюють житлові будинки з мирними жителями, а ЗСУ звільнятимуть захоплену територію від ворога; також закликали народ України надавати допомогу, повідомляти про місцеперебування техніки ворога».
Гнатенко розповідав, що коли він побачив на одному з українських телеканалів інформацію про створення чат-боту, то вирішив доєднатися, «оскільки вважав це своїм громадянським обов’язком».
«Після 10 березня 2022 року під час спілкування зі своїми знайомими, а також спілкування з військовослужбовцями «ЛНР» на блокпостах він [Гнатенко] зрозумів, що на українських телеканалах у новинах повідомляють неправду, військовослужбовці «ЛНР», РФ не обстрілюють їх, доброзичливо ставляться до мирного населення, не вчиняють будь-яких злочинів, у зв’язку з чим він змінив своє ставлення до військовослужбовців «ЛНР» та «республіки» в цілому», – цитуються у вироку свідчення Гнатенка.
У документі наголошується, що чоловік «у скоєному кається, просить суворо його не карати, врахувати стан його здоров’я та здоров’я членів його родини». У матеріалах справи також вказано, що Гнатенко на момент «скоєння злочину» був «громадянином» Підтримуване Росією збройне угруповання.
Як сказано у вироку, доводи захисту про те, що станом на 5 березня 2022 року «на території Білокуракинського району «ЛНР» органи влади не були сформовані, у зв’язку з чим Гнатенко не вважав себе громадянином «ЛНР», судова колегія оцінює критично і до уваги не бере».
Президент Росії Володимир Путін 30 вересня 2022 року оголосив про «приєднання» до РФ (фактично анексію) частково окупованих територій Херсонської, Запорізької, Донецької та Луганської областей України.
Того дня ватажки збройних угруповань «ДНР» та «ЛНР», а також окупаційних адміністрацій частин Херсонської та Запорізької областей підписали договори про «входження до складу Росії» цих територій.
5 жовтня 2022 року в Росії набув чинності федеральний конституційний закон «Про прийняття до Російської Федерації «Луганської народної республіки» та утворення у складі Російської Федерації нового суб’єкта – «Луганської народної республіки».
29 вересня 2022 року судова колегія «верховного суду» угруповання «ЛНР» у складі суддів Ліни Шумченко (головуючої), Марини Труфанової та Олени Стьопіної визнала Дмитра Гнатенка винним за ст. 335 «КК ЛНР» і засудила його до 12 років позбавлення волі. Як пом'якшувальні обставини суд вказав наявність у Гнатенка малолітньої дитини, а також «щиросердне каяття».
Вид колонії – суворий режим – «верховний суд» угруповання «ЛНР» визначив пізніше, 18 грудня 2023 року. З матеріалів справи випливає, що Гнатенко утримувався у ВК-2 в місті Красний Луч Луганської області.
9 вересня 2024 року «краснолуцький міський суд» угруповання «ЛНР» розглянув подання адміністрації колонії про приведення вироку «верховного суду» угруповання «ЛНР» у відповідність до Кримінального кодексу РФ. Суд, «не змінюючи виду та розміру основного покарання», перекваліфікував дії Гнатенка зі ст. 335 «КК ЛНР» на ст. 275 КК РФ («державна зрада»). Ймовірно, наприкінці 2024 року було ухвалене рішення про переведення Дмитра Гнатенка до ВК-2, розташованої в башкортостанському місті Салават.
За довшу за 9 мм бороду – у ШІЗО
На сайті Салаватського міського суду Башкортостану «Idel.Реалії» виявили рішення від 10 червня 2025 року, згідно з яким Дмитру Гнатенку відмовили в задоволенні його скарг на адміністрацію колонії. Як випливає з опублікованого тексту рішення, засуджений просив визнати незаконними постанови адміністрації ВК-2 про «накладення на нього дисциплінарних стягнень, визнання злісним порушником установленого порядку відбування покарання».
У рішенні зазначалося, що Гнатенко відбуває покарання у ВК-2 з 21 січня 2025 року. Згідно з наданою суду довідкою з колонії, начальник загону Д. Хачін з кінця січня до середини березня 2025 року наклав на Гнатенка сім стягнень, зокрема п’ять разів відправляв його до штрафного ізолятора (ШІЗО).
Так, 23 січня 2025 року Гнатенко отримав усну догану за те, що, «перебуваючи у спальній секції карантинного відділення, не встав при зустрічі з працівником виправної установи». Того самого дня начальник загону відправив його до ШІЗО на 10 діб за «порушення правил особистої гігієни», яке полягало в тому, що «довжина його бороди була понад 9 мм». Суду Хачін пояснив, що «вимірювання довжини бороди не проводилося, оскільки Гнатенко не оскаржував цей факт і визнав зазначене порушення».
28 січня Гнатенка відправили до ШІЗО на 15 діб за те, що він «не тримав руки за спиною». 12 лютого засуджений знову отримав 15 діб за аналогічне «порушення». 27 лютого Гнатенка відправили до штрафного ізолятора на чергові 15 діб за те, що він «не представився за встановленою формою».
14 березня українець отримав одразу два стягнення: усну догану за те, що «не тримав руки за спиною», та сім діб ШІЗО за «порушення розпорядку дня», що виявилося у «перебуванні поза спальним місцем у встановлений для сну час». Загалом на той момент Гнатенко провів у ШІЗО 62 дні.
У наданих суду довідках із колонії також зазначалося, що чоловік «факт порушення визнає, у скоєному не кається, поводиться зухвало, на заходи переконання під час проведеної бесіди реагує слабо». У підсумку 14 березня минулого року адміністрація колонії визнала Дмитра Гнатенка «злісним порушником установленого порядку відбування покарання» і перевела його на «суворі умови відбування покарання».
В опублікованій постанові також сказано, що мати засудженого Наталія Гнатенко зверталася зі скаргою на дії адміністрації колонії. Водночас Башкирська прокуратура з нагляду за дотриманням законів у виправних установах відповіла, що «проведеною перевіркою доводи звернення Гнатенко Н. В. свого об'єктивного підтвердження не знайшли, порушень кримінально-виконавчого законодавства не встановлено».
У результаті суддя Айгуль Фатхлісламова винесла рішення про відмову у задоволенні скарги Гнатенка. Як випливає із картки справи, засуджений оскаржив рішення, але згодом скаргу відкликав.
Джерело, знайоме зі справою Гнатенка, на умовах анонімності розповіло «Idel.Реалії», що засудженого «пресували, як і інших українців».
«Це справи, підконтрольні центру. Тому за всіма ними спостерігають – за умовами їх утримання, за їхньою поведінкою. Сувора лінія щодо них спускається зверху, і начальники колоній тут зв’язані цими неформальними інструкціями. А українцям, яких піддають стягненням, вони кажуть, як я чув, що це, мовляв, «для вашої ж безпеки, щоб вас не побили в загальному бараку», – сказав співрозмовник.
«З обмінами українців справи дуже кепські»
Раніше «Idel.Реалії» розповідали ще про одного українського в'язня – Віталія Кривошлика, який з 2024 року відбуває покарання в тій самій ВК-2 у Салаваті за звинуваченням у «держзраді».
У серпні 2023 року Бєлгородський обласний суд засудив Кривошлика до 12,5 років колонії суворого режиму за звинуваченням у «держзраді» (ст. 275 КК РФ). За версією слідства, він, будучи завербованим СБУ, у лютому 2022 року передав українській стороні фото та відео пересування російських військ у Бєлгородській області.
Оскільки російська держава приховує інформацію про політв’язнів, а особливо про українців з окупованих територій, наша інформація далеко не повнаСергій Давідіс
«Навіть якби Кривошлик дійсно вчинив ті дії, у яких його звинуватили, у них немає складу злочину, – зазначалося в пресрелізі правозахисного проєкту «Підтримка політв’язнів. Меморіал». – Як громадянин України він діяв з метою протидії збройному нападу на свою Батьківщину».
У «Меморіалі» «Idel.Реалії» повідомили, що в базі даних організації є інформація про близько 630 позбавлених волі українських громадян.
«Це не лише ті, хто вже відбуває покарання за вироком, а й ті, хто ще перебуває в СІЗО в межах кримінального переслідування, – сказав керівник проєкту «Підтримка політв’язнів. Меморіал» Сергій Давідіс. – Але оскільки російська держава приховує інформацію про політв’язнів, а особливо про українців з окупованих територій, то, звісно, наша інформація далеко не повна».
Правозахисник зауважив, що, за їхніми даними, ставлення у тюрмах до ув’язнених українців «швидше, гірше, ніж навіть до політв’язнів-росіян».
– Судячи з тих сигналів і відомостей, які до нас надходять, вони частіше піддаються різним заходам дисциплінарного впливу. Для тюремників вони – чужі, громадяни іншої держави. І це, відповідно, змушує, ймовірно, якихось тюремників сприймати їх як ворогів, вживати заходів, демонструвати, що вони не виявляють до них якоїсь «надмірної поблажливості». У голову до цих тюремників ми, звичайно, заглянути не можемо, але, наскільки ми бачимо, поміщення в карцер, у Приміщення камерного типу щодо українців відбувається частіше, ніж це буває зазвичай. І до того ж, це робиться за абсолютно надуманими підставами, саме у зв’язку з їхнім статусом, а не тому, що вони щось порушують, – сказав Давідіс.
Він вважає, що звільнення українців, які утримуються в російських в’язницях, можливе в разі укладення перемир’я між Росією та Україною і проведення обміну за принципом «всіх на всіх».
«Обмін – це процедура неформальна, і теоретично поміняти можуть кого завгодно. Ми знаємо, що в межах обмінів, які мали місце між Україною та Росією на цей момент і які насамперед охоплювали військовополонених, проте було кілька цивільних осіб. Також ще до початку повномасштабної війни Росії проти України були звільнені та передані в Україну Олег Сенцов, Геннадій Афанасьєв, захоплені українські моряки, керівники Меджлісу кримськотатарського народу. Тобто практика така є, але українська влада не дуже схильна на неї йти, тому що тоді Росія може скільки завгодно захоплювати цивільних осіб в Україні, щоб потім міняти їх на своїх полонених солдатів. Тому це, скоріше, має бути системне рішення, на яке варто сподіватися після закінчення гарячої фази війни», – зазначив Сергій Давідіс.
Путін, як відомо, не схильний милувати політв’язнівСергій Давідіс
На його думку, «після цього Україна, звісно, вимагатиме звільнення своїх громадян, які перебувають у російських в’язницях».
«Це може бути непростий процес, але він буде. І кампанія People First, яку правозахисники ініціювали у 2022 році, якраз вимагає пріоритету в межах мирного врегулювання звільнення всіх людей, які під час війни були позбавлені волі – зокрема, цивільних українців», – констатував правозахисник.
Коментуючи ситуацію з помилуванням українців російською владою, Давідіс сказав, що «Путін, як відомо, не схильний милувати політв’язнів».
«Тим паче він не буде милувати просто так українців. Інша справа, що помилування – це формальний акт, за допомогою якого здійснюються обміни», – сказав Сергій Давідіс і додав, що правозахисники вивчають справу Дмитра Гнатенка на предмет визнання його політв’язнем.
Засновниця та керівниця фонду допомоги полоненим українцям і російським політв’язням «Крізь стіну», політемігрантка Анастасія Шевченко в бесіді з «Idel.Реалії» також зауважила про складнощі з обміном українців – цивільних осіб.
Обійми з рідними та сльози радості після повернення із російського полону (фоторепортаж)
«Якщо у військових більш-менш налагоджений механізм таких обмінів, бо в України є те, що потрібно Росії – їй потрібно повертати своїх російських військовослужбовців, щоб вони потім йшли на фронт, – то щодо цивільних усе набагато складніше, – сказала Шевченко. – На кого Росії міняти ув’язнених українців? Є, звісно, ув’язнені в Україні колаборанти, але вони Росії просто не потрібні».
На окупованих територіях українців просто викошуютьАнастасія Шевченко
Шевченко зазначила, що точна кількість українців – цивільних осіб, які сидять у російських в’язницях, їм невідома.
«У всякому разі їх більше, ніж військовополонених. Дуже багато українців на окупованих територіях зникли безвісти. А ставлення в тюрмах до них таке ж, як до військовополонених: їх теж б’ють, теж утримують у надважких умовах, без комунікацій із родичами, теж проводять через моральне приниження. Часто ми спостерігаємо, що їх судять цілими сім’ями – до нас у фонд звертаються з проханнями: «Допоможіть батькам». Пишуть, наприклад, що «маму і тата посадили за шпигунство», батьків посадили за співпрацю з терористичною організацією і так далі. На окупованих територіях українців просто викошують: і жінок, і чоловіків. І листи, які ми отримуємо, – це щоразу просто крик душі», – поділилася Шевченко.
Вона також заявила, що «з обмінами українців справи дуже кепські».
«Останній обмін засудженими в’язнями, наскільки я пам’ятаю, був 6 лютого нинішнього року, але зі списку приблизно у 150 людей було лише п’ять-шість цивільних, включених ніби «на додачу». Це ми ще не беремо до уваги ситуацію в центрах тимчасового утримання іноземних громадян, де засуджені українці, які вже відбули термін, теж перебувають і теж сидять, хоча підлягають депортації. Словом, ситуація тут плачевна – і боротися потрібно за кожну людину окремо. Головне тут – дізнатися, де та чи інша людина перебуває. Після вироку це встановити все ж таки легше, щоб потім вона потрапила до списків на обмін, – уточнила Шевченко.
6 березня 2026 року Україна та Росія провели останній обмін – з російського полону повернулися 300 українських військових та двоє цивільних українців, повідомив президент України Володимир Зеленський.
300 українців повернулися з полону: як зустрічали українських захисників
На її думку, «головна надія тут – це обмін «всіх на всіх», який має відбутися у разі перемир’я».
