Киянин Олег поїхав у Росію на початку 2000-х разом із родиною. Займався там IT-бізнесом, мав нерухомість, на нього працювали понад сто людей.
У подкасті «Свої серед своїх» для Радіо Свобода він розповів про те, як поступово втратив усіх друзів-росіян, перестав платити податки і зрештою став на захист України. Аудіоверсію розмови можна послухати на подкаст-платформах Google, Apple, Spotify, у YouTube, а також на сайті Радіо Свобода.
Нині Олег з позивним «Махно» відновлюється після важкого поранення, в якому втратив руку. Своє прізвище не називає, щоб не нашкодити двом близьким людям, які залишилися в Росії.
Успішний бізнес та початок змін
Перші роки у Москві Олег, каже, почувався чудово. Займався девелопментом нерухомості, консалтингом.
«У той час у Росії не було чогось такого занадто імперського. В побутовому плані, я маю на увазі. Упереджень з приводу того, що я – українець, не було. Навпаки, я завжди підкреслював своє походження. Крім того, я ніколи не був найманцем, люди завжди працювали на мене», – розповідає чоловік.
За словами Олега, до Росії загалом він ставився досить відсторонено, сприймав країну як місце, де можна заробити грошей.
Почувався комфортно аж до початку протестів через фальсифікації під час президентських та виборів у Держдуму РФ в 2011-2012-х роках.
«Тоді росіяни стали схожі на людей. І щось мене перемкнуло. Я був на всіх оцих збіговиськах, на всіх мітингах. Ставився до них так, як до своїх, розділяв відповідальність, зважаючи, що вже десять років там прожив», – згадує чоловік.
Далі, вже у 2014-му, Олег ходив на антивоєнні мітинги. Один із найбільших відбувся 15 березня і мав назву «Марш миру» – учасники виходили на демонстрації у різних містах Росії, організатори говорили про сто тисяч людей.
Акції тривали і після того, але їхній розмах поступово зменшувався, каже Олег. Поки не залишилися лише нелегальні, які відвідували мало людей.
У Олега з’явилися думки повертатися в Україну, але дружина відмовила.
«Ви завжди можете знайти безліч відмовок, якщо вони вам потрібні. Наприклад, на мене працювали на той час приблизно 100 людей. Бізнес – це історія, яку ти не вимкнеш раптово».
Відсторонення від російського. Вихід у тінь
Залишаючись у Москві після початку російсько-української війни, Олег спочатку намагався пояснити своєму оточенню, чому дії Росії неприйнятні. Йому здавалося, що на них подіяла російська пропаганда, і з цим ще можна щось зробити. Однак з часом зрозумів, що ніякі його аргументи не діють, а більшості населення взагалі байдуже, що відбувається на Донбасі.
Десь у 2016-му чоловік майже перестав спілкуватися з друзями-росіянами та обмежив своє споживання російського контенту: книжок, подкастів, фільмів. Тоді ж припинив займатися технічним дайвінгом – усі партнери, каже, виявилися «ватниками».
«Мені було абсолютно некомфортно з ними поділяти будь-які ризики. Тому просто кинув все».
Щоб відволіктися, почав цікавитися філософією. За словами Олега, після початку війни він поступово припинив платити податки в Росії і вивів свій бізнес у тінь.
«Суворість російського законодавства компенсується необов’язковістю його виконання», – каже Махно.
Дорога з Туреччини до Київського плацдарму
У січні 2022-го чоловік розумів, що рано чи пізно повномасштабна війна розпочнеться і потрохи почав до цього готуватися. Дітей, які отримали освіту і жили в Австралії, попросив зробити для дружини австралійську банківську картку.
У лютому він з нею поїхав у Стамбул. Там мав відсвяткувати День народження та зустрітися з донькою. Про вторгнення дізнався від сина.
Подорож до Туреччини для Олега продовжилася поїздкою до України – 27 лютого він уже був у літаку до Будапешту, а звідти – до Варшави. Далі – до українського кордону і автобус у Львів.
У Росію родина Олега більше не поверталася. Майно допомогли продати друзі, які там залишилися.
«Зрештою я приїхав до Києва. Незважаючи на те, що всім казав, що знаю, що робити, почав шукати, куди приткнутися. Тому спочатку поїхав до рідного Печерського військкомату», – пригадує «Махно».
Там його не чекали, оскільки військового квитка в нього не було, а відновлювати в той час його ніхто не збирався. Зрештою йому дали контакти добровольчого батальйону «ОУН».
Через кілька тижнів він вже брав участь у бойових діях на Київщині. У травні пішов на співбесіду під час формування 47-го батальйону, тоді ще при 30-й бригаді. Незважаючи на те, що чоловікові 57 років, він має чудову фізичну форму, тому співбесіду пройшов без проблем.
Поки батальйон формувався, «Махнові» дуже хотілося в бій. Виникало відчуття, що війна пройде повз. Так він зміг послужити у розвідці, а затим потрапив у 78-й полк «Герць», де і отримав поранення.
Втрата руки і бажання лишитися у ЗСУ
Під час бойового завдання Олег із побратимами зайшли у російський окоп. Окупанти розвернули свої міномети і почався обстріл.
Олега поранило, його друга засипало землею. Їх відкопали і почали надавати допомогу, затим почалася евакуація. До пункту евакуації було не менше від чотирьох кілометрів.
«У мене тоді ще була рука. Натомість вже мав проникнення в груди, уламок в коліні та гомілці. Рука була пошматована, але ще була», – розповідає Олег.
Так вони пройшли десь два кілометри, назустріч вийшла група евакуації, і Олега поклали на ноші. Почали перебігати відкриту ділянку. Хлопці зупинилися перепочити, і через пять хвилин прилетіла міна.
Я собі вже без руки, таки взяв її іншою рукою, пішов у напрямку наших окопів. І дійшов
«Вбила мого побратима. Вбила одного з тих, хто ніс мене та хлопця-сапера, який з нами виходив, а двох, хто мене ніс, поранило. Мені остаточно відірвало руку. Два хлопці-медики лишилися неушкодженими, вони допомогли тим, кого поранили. А я собі вже без руки, таки взяв її іншою рукою, пішов у напрямку наших окопів. І дійшов», – згадує військовий.
Після цих слів «Махно» наголошує, що для нього – це не кінець війни і не кінець його історії.
Це не закінчиться зі смертю Путіна. У них там нічого не зміниться, поки вони не відчують приблизно те, що ми відчуваємо зараз тут
Зараз «Махно» продовжує лікування у Львові, його дружина приїхала зі Стамбулу, щоб його підтримати. Чоловік не шкодує, що не повернувся в Україну раніше – зробив це, коли був готовий. Зважаючи на досвід життя у Росії, воювалося йому легко:
«На всі запитання: «Чому?» відповідаю: «Я бачив цей фашизм зсередини». На відміну від більшості українців, я не здогадуюся, а точно знаю, що це. Це не закінчиться зі смертю Путіна. У них там нічого не зміниться, поки вони не відчують приблизно те, що ми відчуваємо зараз тут».
Олег сподівається, що держава або його діти забезпечать йому біонічний протез і він повернеться на службу. Чоловік усвідомлює, що навряд знову буде кулеметником, та вірить, що зможе робити щось корисне.
«Якщо не спишуть – велика подяка. Якщо скажуть: «Йди звідси, ти не годний», я точно знайду собі якусь роботу в Україні».
Масштабна війна Росії проти України
24 лютого 2022 року Росія атакувала Україну на землі і в повітрі по всій довжині спільного кордону. Для вторгнення на Київщину із наміром захопити столицю була використана територія Білорусі. На півдні російська армія, зокрема, окупувала частину Запорізької та Херсонської областей, а на півночі – райони Сумщини та Чернігівщини.
Повномасштабне вторгнення президент РФ Володимир Путін називає «спеціальною операцією». Спочатку її метою визначали «демілітаризацію і денацифікацію», згодом – «захист Донбасу». А у вересні та на початку жовтня Росія здійснила спробу анексувати частково окуповані Запорізьку, Херсонську, Донецьку та Луганську області. Україна і Захід заявили, що ці дії незаконні. Генасамблея ООН 12 жовтня схвалила резолюцію, яка засуджує спробу анексії РФ окупованих територій України.
Російська влада заявляє, що армія не атакує цивільні об’єкти. При цьому російська авіація, ракетні війська, флот і артилерія щодня обстрілюють українські міста. Руйнуванням піддаються житлові будинки та об’єкти цивільної інфраструктури по всій території України.
На кінець жовтня Україна оцінювала втрати Росії у війні у понад 70 тисяч загиблих військових. У вересні Росія заявила, що її втрати менші від 6 тисяч загиблих. У червні президент Зеленський оцінив співвідношення втрат України і Росії як один до п'яти.
Не подолавши опір ЗСУ, вцілілі російські підрозділи на початку квітня вийшли з території Київської, Чернігівської і Сумської областей. А у вересні армія України внаслідок блискавичного контрнаступу звільнила майже усю окуповану до того частину Харківщини.
11 листопада українські Сили оборони витіснили російські сили з Херсона.
Після звільнення Київщини від російських військ у містах Буча, Ірпінь, Гостомель та селах області виявили факти масових убивств, катувань та зґвалтувань цивільних, зокрема дітей.
Українська влада заявила, що Росія чинить геноцид. Країни Заходу беруть участь у підтвердженні фактів масових убивств та розслідуванні. РФ відкидає звинувачення у скоєнні воєнних злочинів.
Пізніше факти катувань та убивств українських громадян почали відкриватися чи не у всіх населених пунктах, які були звільнені з-під російської окупації. Зокрема, на Чернігівщині, Харківщині, Херсонщині.
З вересня 2022 року запеклі бої російсько-української війни ідуть на сході і на півдні України.
6 червня 2023 року була повністю зруйнована гребля Каховського водосховища (перебувала під контролем російської армії із початку березня 2022 року, а у жовтні була замінована окупантами), що призвело до затоплення великої території, людських жертв, знищення сільгоспугідь, забруднення Дніпра і Чорного моря. Україна назвала це екоцидом.
ООН від початку повномасштабного вторгнення РФ підтвердила загибель в Україні 9 701 цивільного, йдеться у звіті за 25 вересня 2023 року. Реальна кількість жертв, вказують аналітики, є набагато більшою.
Усього із 24 лютого 2022 року ООН зафіксувала в Україні 10 582 випадків загибелі цивільних людей, а також щонайменше 19 875 випадків поранення цивільних. Про це заявив верховний комісар ООН із прав людини Фолькер Тюрк 22 лютого 2024 року.
«Ймовірно, що реальна кількість втрат серед цивільних осіб є набагато вищою», – кажуть в місії.
Форум