Доступність посилання

ТОП новини

Влада України відреагувала на скандал із вояком дивізії СС «Галичина» у Канаді: чому мовчали і що кажуть


Прем’єр-міністр Канади Джастін Трюдо аплодує президенту України Володимиру Зеленському після його виступу в Палаті громад на Парламентському пагорбі в Оттаві, Онтаріо, Канада, 22 вересня 2023 року.
Прем’єр-міністр Канади Джастін Трюдо аплодує президенту України Володимиру Зеленському після його виступу в Палаті громад на Парламентському пагорбі в Оттаві, Онтаріо, Канада, 22 вересня 2023 року.

Українська влада вперше відреагувала на скандал довкола ветерана 14-ї гренадерської дивізії фронтових військ СС «Галичина», що входила у склад військ «Ваффен СС» Німеччини у 1943–1945 роках. Інцидент у канадському парламенті викликав хвилю обговорення у соцмережах, а російська пропаганда використала його для виправдовування війни проти України.

  • Президент України Володимир Зеленський 21–22 вересня 2023 року перебував із візитом у Канаді.
  • Після виступу Зеленського в Палаті громад канадського парламенту 22 вересня спікер Ентоні Рот представив присутнім дивізійника Ярослава Гунька, запропонувавши привітати його як «героя Другої світової війни, який боровся за незалежність України проти росіян».
  • Канадські законодавці аплодували 98-річному Ярославу Гуньку стоячи.
  • Цей момент підхопила російська пропаганда, розповідаючи через свої численні багатомовні ресурси російській і міжнародній аудиторії, що Зеленський і канадський парламент привітали «нациста з дивізії СС».
  • Після цього спікер Рот канадської Палати громад пішов у відставку.
  • Прем’єр-міністр Канади Джастін Трюдо вибачився за визнання канадським парламентом Гунька, який служив в українській дивізії «Галичина», що входила у склад військ «Ваффен СС» Німеччини у 1943–1945 роках і була однією з двох десятків дивізій СС, створених із іноземців, що жили не лише у союзних з Німеччиною державах, але і на окупованих територіях.

Керівник Офісу президента України Андрій Єрмак 29 вересня на зустрічі із журналістами прокоментував дипломатичний скандал. До цього ані МЗС, ані влада загалом на нього не реагували.

У коментарі виданню LB.ua Андрій Єрмак заявив, що Україна не могла контролювати, кого запрошують у парламент.

Ми не контролюємо і не мали можливість контролювати, кого запрошують у парламент
Андрій Єрмак

«У першу чергу було абсолютно логічно, що реакція повинна була бути від приймаючої сторони. Вона теж була... Пролунала заява прем'єр-міністра Трюдо. Ми не контролюємо і не мали можливість контролювати, кого запрошують у парламент.

Це не наша юрисдикція. Я думаю, що наша позиція і так зрозуміла... Думаю, ви всі бачили результат – людина (спікер парламенту Канади – ред.) визнала свою помилку», – сказав керівник ОП.

Голова Офісу президента України Андрій Єрмак
Голова Офісу президента України Андрій Єрмак

Чи правильною є така позиція української влади щодо скандалу у канадському парламенті? Та чим можна пояснити такий резонанс навколо цього інциденту, Радіо Свобода розпитало в ефірі програми Свобода.Ранок директора Українського інституту національної пам’яті (УІНП) Антона Дробовича.

– Чому запрошення ветерана дивізії «Галичина» до парламенту Канади спричинило такий міжнародний скандал, що аж викликало відставку спікеру парламенту і вибачення прем’єр-міністра?

– Я думаю, що тут в першу чергу відіграє якраз фактор необізнаності.

Якби спікер Палати общин Ентоні Рот був обізнаний про те, що запрошений гість був військовослужбовцем добровольчого нацистського підрозділу, то, звісно, він його не запрошував би, і, звісно, не було всієї цієї ситуації.

Росія і багато «корисних ідіотів» ширять цю історію і вимагають якихось пояснень від України
Антон Дробович

І медійно ситуація мала би бути вичерпана після вибачення і відставки Ентоні Рота. Це дуже негарна ситуація, негарний інцидент.

Але, звісно, Росія і багато, вибачте, «корисних ідіотів» ширять цю історію і вимагають якихось пояснень від України.

При чому тут, власне, Україна, якщо уряд Канади і парламент Канади вибачився перед Україною за цю незрозумілу ситуацію? Чому намагаються підігріти і розігнати знову цей скандал у другий раз?

Відповідно для мене, наприклад, насправді це незрозуміло.

Питання насправді після вибачень і відставки Роти має бути вичерпане в плані міжнародному і комунікаційному, але не вичерпане у плані заходів з підвищення обізнаності взагалі людей про те, що таке Друга світова війна, які там були підрозділи були, що там відбувалося і так далі.

Голова Українського інституту національної пам’яті Антон Дробович
Голова Українського інституту національної пам’яті Антон Дробович

Історик вважає, що після офіційних вибачень спікера Палати представників канадського парламенту та прем’єр-міністра Канади українська сторона не повинна виправдовуватись чи пояснювати свою позицію. Україна не має безпосереднього стосунку до цієї ситуації.

МЗС України не мав би на це реагувати
Антон Дробович

«На мою особисту думку, МЗС України не мав би на це реагувати. Уряд Канади дипломатичними шляхами вибачився перед урядом України. І будь-який коментар з нашого боку – це така, м’яко кажучи, додаткова постановка союзників в незручну ситуацію. Вони і так в цій ситуації вибачилися і понесли великі репутаційні втрати. Мені здається, що це не дуже мудро знову це питання піднімати, тим паче на дипломатичному рівні, на рівні МЗС», – каже Дробович.

Однак, за словами Дробовича, Інститут національної пам’яті наразі не отримує фінансування для досліджень та просвіти на такі теми, як, зокрема, період нацистської окупації України. Тому обізнаність суспільства в темах, які можуть викликати історичні дискусії, може бути недостатньою.

«Що стосується освітніх програм, то останні роки інститут практично не мав фінансування на реалізацію проєктів. На жаль, наші корисні ініціативи з дослідження, зокрема і дослідження Другої світової війни...

Наприклад, ми свого часу спільно з УКУ видали книгу, яка роз’яснює контекст, наприклад, нацистської окупації і життя Андрея Шептицького в нацистській окупації. Тобто якраз на такі болючі теми.

Якщо в наступному році парламент нарешті відновить хоча би частково фінансування цих ключових програм, ми, звісно, будемо підтримувати дослідження. І я бачу, що, наприклад, підтримка дослідження реально ситуації з участю українських військових в нацистських підрозділах, то це теж важлива історія», – каже директор УІНП.

Дивізія, ветераном якої є Ярослав Гунька, не входила до структури загальних СС (Allgemeine SS), які брали участь у Голокості й інших каральних операціях на окупованих територіях, а була частиною так званих Військ СС (Waffen SS), що були призначені для бойових дій на фронті поруч із Вермахтом.
При цьому ні попередній очільник Українського інституту національної пам’яті Володимир В’ятрович, ані чинний, ідею глорифікації бійців дивізії «Галичина» не підтримують.
Хоча В’ятрович вважає, що українська сторона якраз «мала пояснити, коли, як і для чого створювалася дивізія, що робили і чого не робили її вояки».

«Я хочу підкреслити, що багато хто починає розганяти історію, що, мовляв, дивізія СС «Галичина» – це борці за незалежність України. Це не відповідає дійсності. Відповідно до українського законодавства, вони не є борцями за незалежність України. Більше того, це нацистський підрозділ, який добровільно набраний з людей, який виконував завдання Третього Рейху.

Вони до 1945 року були союзниками Гітлера
Антон Дробович

Більшість боїв цього підрозділу була не на території України. Тому різні розповіді про боротьбу за волю України – це просто не відповідає історичній дійсності. Битви у Словаччині, в Австрії, в Німеччині за незалежність і волю України виглядають якось дуже дивно», – пояснює Дробович.

– Але поруч з цим українські суди, згідно з їхніми рішеннями, символіка дивізії «Галичина» теж не вважається забороненою в Україні, бо не вважається нацистською?

– Тут зараз мова йде не про символіку. Тут зараз йде про пошанування людини, яка брала участь у Другій світовій війні на боці нацистів. Ось і все. Тому це не коректна ситуація.

Лев сам по собі спокійно можна використовувати. Але лев з трьома коронами – це емблема нацистського підрозділу СС
Антон Дробович

Якби тут була дискусія про символи, ми з вами говорили б про те, що некоректно використовувати символіку, емблему. Наприклад, лев сам по собі спокійно можна використовувати. Ніяких проблем. Але лев з трьома коронами – це емблема нацистського підрозділу СС.

– Якщо, для прикладу, парламент виділить хоча би частково кошти, які потрібні для того, щоб інститут міг здійснювати свою діяльність повноцінно, то чи буде налагоджений процес просвіти?

– Так, вочевидь. Ми заплануємо на наступний бюджетний рік заходи, присвячені інформуванню про події Другої світової війни, зокрема про військові підрозділи, для того, щоб навести ясність.

Насправді ця ситуація, яка стала ось цим великим скандалом – це тільки частина проблеми.

Справа в тому, що в діаспорі дивізійники користуються великим пієтетом, тому що після Другої світової війни переважна більшість з них почала абсолютно нове життя і адаптувалася абсолютно законно в системи США, Канади. І комісія Дашена, яку згадували, то вони дійсно не знайшли ніяких злочинів щодо них. Відповідно вони доволі авторитетні люди.

Але сам по собі факт служби в дивізії СС «Галичина» не є підставою для гордості. Тут насправді це дуже складне контроверсійне історичне питання.

УПА категорично закликала не йти в дивізію СС «Галичина»
Антон Дробович

І намагання з цього зробити якийсь великий пієтет або героїзацію саме цього факту, або, наприклад, виправдовування символіки чи емблеми СС «Галичина», насправді говорить про незнання історичного контексту, невідчування, відсутність емпатії щодо жертв нацистського режиму.

І це навіть не настільки принципово, чи брали участь саме в якихось каральних акціях. Це насправді дискусійне історичне питання. Але теж факт, що вони служили Гітлеру до останнього.

Це був один з найзібраніших добровольчих підрозділів. Вони після битви під Бродами не склали зрою і не розійшлися по домівках чи пішли в УПА. До речі, УПА категорично закликала не йти в дивізію СС «Галичина». Відповідно ці люди пішли далі за нацистами і були до останнього, до 1945 року були союзниками Гітлера.

– Це ж насправді не єдине історичне непорозуміння, в якому є різні сторони, різні бачення. Як треба давати раду з такими історіями на дипломатичних, політичних рівнях, щоб вони не нашкодили співпраці між країнами?

– Історію не вийде залишати історикам до тих пір, поки політики намагаються з історією гратися.

Поки політика буде використовувати історію без реального знання історії, будуть великі проблеми
Антон Дробович

Відповідно якщо хтось намагається для красивого жесту запросити людину, апелювати до історичного контексту, то цей хтось мав би проконсультуватися у фахових істориків. Не тільки послухати якихось радників, які, м’яко кажучи, не поінформували про всі обставини, а представити їх.

І до тих пір, поки політика буде використовувати історію без реального знання історії, будуть великі проблеми. Це буде вже таке... напівпропаганда.

Тому тут ключовий висновок такий. Цей інцидент свідчить про те, що треба більше інформувати світ і більше інформувати своїх власних громадян про події Другої світової війни, але не робити це, як судомні реакції, і кидатися. Бо це знову буде використано як спроби виправдати СС «Галичину» чи спроби України виправдатися.

Нині ж ситуацію, за словами Антона Дробовича, вдало використовує російська сторона, намагаючись підтвердити наратив про так званий «український нацизм».

«Вони беруть фотографію і розказують, що от, дивіться, всі аплодують есесівцям, українці – нацисти, Захід – нацисти. І взагалі скрізь неонацизм, а вони всі «в білому». Тому треба дуже мудро ставитися до таких заходів, консультуватися з фахівцями перш, ніж таке влаштовувати. Це тут зменшить кількість гніву і ганьби і для самих цих людей, і для всіх учасників процесу», – наголошує Антон Дробович.

Що відомо про дивізію «Ваффен СС» «Галичина»?

Дивізія «Галичина», або 14-а гренадерська дивізія фронтових військ СС «Галичина», була створена 28 квітня 1943 року для бойових дій на фронті поруч з Вермахтом і входила у склад військ «Ваффен СС» Німеччини у 1943–1945 роках. Вона була однією з двох десятків дивізій СС, створених з іноземців, що жили не лише у союзних з Німеччиною державах, але і на окупованих територіях.

Ініціатором створення дивізії був губернатор Галичини бригаденфюрер СС Отто Вехтер. За рішенням Гіммлера, дивізія не мала права мати назву «українська», щоб не пропагувати ідею незалежності України. Її назвали «галицькою», бо складатися з жителів колишніх австрійських територій Галичини. Сучасний державний герб України – «тризуб» – був тільки на прапорі дивізії, а основною відзнакою дивізії став «галицький лев».

Створення дивізії вітав керівник Українського центрального комітету, професор Володимир Кубійович та Українська греко-католицька церква, яка отримала право надсилати до неї своїх капеланів. Мельниківське крило Організації українських націоналістів, ОУН(м), закликало молодь вступати до лав дивізії, розглядаючи це формування як можливість для збройної боротьби проти СРСР. Офіційно бандерівське крило ОУН(б), виступало проти формування дивізії та навіть закликало не вступати до лав дивізії, хоча чимало членів організації з часом опинилося серед дивізійників.

Рядовий та найнижчий командний склад комплектувався з українців-галичан, командні посади від командиру батальйону та вище до 1945 року переважно обіймали німці. Командиром дивізії призначили бригадефюрера СС Фріца Фрайтаґа, начальником штабу – майора Вольфа Гайке, представником Бойової управи – сотника Дмитра Паліїва.

Вербуючи галичан до дивізії, німецькі пропагандисти та уповноважені Військової Управи переконували, що йдеться про боротьбу, разом із німцями, проти найнебезпечнішого ворога української нації – більшовиків і на боротьбу за Україну.

У травні-червні 1943 року зарахували у дивізію 13 тисяч, у листопаді було додатково призвано ще 6 тисяч, у навчальні табори відправили 17 200 осіб. Певну частину вояків до «Галичини» мобілізували примусово.

Для вишколу дивізійників було організовано 45 таборів, розташованих у Польщі, Франції, Голландії, Німеччині. Головною базою був спочатку табір у Гайделяґері, а згодом – у Нойгаммері.

У липні 1944 року дивізія у складі 13-го армійського корпусу 4-ї танкової армії групи армій «Північна Україна» брала участь у битві під Бродами проти досвідченої Червоної армії. У боях під Бродами вона зазнала повного розгрому – з 11 тисяч українських дивізійників загинули близько 8 тисяч. Вийшли з оточення лише близько 3 тисяч, з яких близько 1,5 тисячі під німецьким командуванням відступили у напрямку Закарпаття. Значна частина тих, хто вижили, вступили в Українську повстанську армію (УПА).

Після перекомплектування дивізію відправили до Словаччини, де вона брала участь у боротьбі зі словацькими партизанами. З осені 1944 року по травень 1945 року її підрозділи брали участь в бойових діях у Словаччині, Словенії, Австрії.

Після капітуляції Німеччини дивізія в італійському Ріміні здалася у полон англо-американським військам і була інтернована. Після 1948 року дивізійників прийняли у Британії, США, Канаді, Австралії, Аргентині та інших країнах.

Нюрнберзький процес, який відніс до СС і війська СС, а не лише каральні органи, такі як загальна СС, з’єднання СС «Мертва голова» та інші поліцейські спецслужби, визнав злочинною не всю структуру СС, а лише «групу, яка складалася з тих осіб, яких було офіційно прийнято в члени СС», «людей, які були особисто замішані як члени організації у вчиненні злочинів, за винятком однак тих осіб, які були призвані в цю організацію державними органами, причому таким чином, що вони не мали права вибору, а також тих осіб, які не вчиняли подібних злочинів».

Доказів скоєння вояками дивізії воєнних злочинів Нюренберзький трибунал не знайшов.

Після закінчення Другої світової війни, протягом років лунали звинувачення у скоєнні воєнних злочинів вояками дивізії, зокрема проти поляків та євреїв. На вимогу Фонду Візенталя та деяких членів парламенту Канади в 1986 році для розслідування фактів можливої присутності у Канаді воєнних злочинців, в тому числі вихідців з України та країн Балтії, була створена так звана Комісія Дешена.

За результатами вивчення архівних матеріалів і допиту свідків у Канаді й Західній Європі комісія підготувала звіт, в якому жоден із емігрантів-колишніх учасників дивізії «Галичина» не був визнаний винним у скоєнні воєнних злочинів під час Другої світової війни. Також було визнано, що членство в дивізії не могло бути підставою для судового переслідування в Канаді, і не існувало підстав для позбавлення громадянства чи переслідування ветеранів дивізії в Канаді.

Серед українських істориків переважає думка, що доля дивізійників була скоріше трагічною, ніж героїчною.

  • Зображення 16x9

    Олег Галів

    Кореспондент/ведучий проєкту Радіо Свобода «Свобода.Ранок». У радійній команді – з січня 2023 року.

    До цього працював шеф-редактором новин та ведучим телеканалу НТА. Викладає на кафедрі журналістики у Національному університеті «Львівська політехніка».

Форум

ВИБІР ЧИТАЧІВ

XS
SM
MD
LG