Ольга Павленко була художницею й педагогинею – навчала мистецтва малювання дітей. А ще – дослідницею традиційної української кухні й авторкою кулінарного артбуку – «ЖУК: Жива Українська Кухня». Оля Кольорово – під таким творчим псевдонімом її знали друзі, вихованці й шанувальники. 38-річна жінка – яскрава, креативна, готова ділитися ідеями, сповнена творчих амбіцій і планів на життя – загинула влітку 2022 року через ракетний удар РФ по Кременчуку. Її тіло опізнали за ДНК та фарбованим у зелений колір волоссям…
Рідні та друзі мисткині розповіли Радіо Свобода про саму Олю Кольорово та її оригінальну книжку, яку наразі презентують і розповсюджують. За життя авторка не встигла продати жодного примірника.
Оля Кольорово народилася й виросла у селі Успенка на Кіровоградщині. Її батьки обоє – вчителі: мама – української мови та літератури, батько – математики. Їхня молодша донька Ольга, як і старша Юлія, були здібними змалечку – малювали й добре писали.
Втілена мрія – студія «Кольорово»
Щоб розвивати ці здібності, після школи Ольга вступила до педучилища, здобула фах вчителя молодших класів і малювання, а потім – закінчила факультет іноземних мов університету. Жила в Кременчуці, працювала у відділі кадрів колісного заводу, потім – у заводській газеті, виховувала доньку Софію. Зрештою змогла реалізувати заповітну мрію – відкрила власну студію образотворчого мистецтва. Назвала – «Кольорово».
Мама Ольги Раїса Павленко розповідає: на заняття до її доньки ходило чимало обдарованих дітей. Ольга не тільки вчила їх малювати, а й проводила кулінарні майстер-класи. Разом вони робили добрі справи.
«Вона орендувала приміщення для студії. І фактично все, що платили батьки учнів, ішло на оплату приміщення. Але якось крутилася. Ми, сільські люди, допомагали їй, «прикривали тили». Дуже гарні були діти, гарні малюнки! Організовували виставки, аукціони: дитячі малюнки продавалися, а ці гроші віддавали батькам онкохворих дітей.
Спершу незначні були суми, а потім – уже й більші. Діти були дуже раді, що долучаються до допомоги. З дітками, які мають інвалідність, Оля займалася безкоштовно. Навіть під час ковіду вона вела уроки – онлайн», – каже мати.
Традиційні коржики і книжка про українську кухню
Водночас Ольга захоплювалася вивченням історії й традицій рідного села Успенка (колишня назва – Плахтіївка) на Кіровоградщині. Пошуки несподівано привели її у Бессарабію. Там, у селі, яке також зветься Плахтіївка, як виявила мисткиня, живуть переселенці з її малої батьківщини. Вони зберегли традиції, кухню й говірку краю, звідки походять.
Одним із найцікавіших відкриттів доньки, каже Раїса Павленко, були коржики у вигляді панночок та коней. Це обрядове печиво у селі на Полтавщині (а потім і на Одещині) дарували колядникам на Святвечір. Традиція сягає корінням у дохристиянську культуру.
Ці коржики – «пані» та «коні» – це їстівна обрядова іграшка ще з дохристиянських часів, жертовна випічка. Оля займалася дослідженнямиРаїса Павленко
«Оля їздила в експедицію на Бессарабію, говорила з людьми, їй проводили майстер-клас. Там, на Одещині, є і болгарські села, й інші національності, але саме в цьому селі говорять так, як ми. Наша говірка! Я дуже здивувалася.
І ось ці коржики чи пряники – «пані» та «коні» – це їстівна обрядова іграшка ще з дохристиянських часів, жертовна випічка. Оля займалася дослідженнями. Також була у Вилковому, Львові, Чернівцях та інших містах, записувала рецепти, цікаві історії. І в нашому селі записувала рецепти від старших жінок-хранительок кулінарних традицій – Марії Нікітюк та Надії Колісник», – розповідає Раїса Павленко.
Інформацію про обрядове печиво, інші свої кулінарні знахідки й просто замальовки з життя Ольга зібрала в книжці «ЖУК: Жива Українська Кухня».
Видання вийшло оригінально оформленим і дорогим – у шкіряній обкладинці, на магнітах, з листівками, наліпками та конвертом, з додатковими аркушами для записів родинних рецептів і навіть ручкою.
Видати книгу Ольга встигла до початку повномасштабної війни. Наклад – пів тисячі примірників.
Війна: 24 лютого мало стати початком нового життя
Сама ж війна застала її з донькою в дорозі. Ольга з Софією виграли грін-карту й вирушили в робочу поїздку до США. Виліт мав бути якраз на 24-го лютого. Скасовані рейси, 20 кілометрів пішки до кордону з Польщею, кілька днів шляху – з великими складнощами жінка з дитиною змогли дістатися до США. Там прожили близько двох місяців.
І за кордоном Ольга започаткувала проєкти задля підтримки України. У цей період з’явилися її нові, вже «воєнні» роботи – «Гостомель», «Ірпінь», «Буча».
У США вона також створила серію футболок з патріотичними малюнками, які продавалися на підтримку української армії.
На Великдень, у квітні 2022 року, мисткиня вирішила повернутися додому, в Україну.
«Зі США Оля привезла дев’ять валіз гуманітарної допомоги. Це було спорядження та речі для українських військових, які зібрали небайдужі люди в Америці», – розповідає мати.
Загибель від ракетного удару
За два місяці після повернення в Україну Оля Кольорово загинула через ракетний удар армії РФ по Кременчуку. Це сталося 27 червня 2022 року.
Стоїмо, дивимося: «Амстор» горить, стовп чорного диму видно на десяток кілометрів, і ми знаємо, що вона там…Раїса Павленко
Її тіло опізнали за ДНК та фарбованим у зелений колір волоссям.
«В Олі зламався телефон, і того дня вона поїхала в торговельний центр «Амстор» купити новий. Машина зламалася й Оля поїхала автобусом.
Коли ми дізналися про вибухи в Кременчуці, зразу ж з чоловіком скочили в машину і кинулися туди. В автобусі, яким Оля мала вертатися додому, її не було. Ми шукали її по всіх лікарнях – нема. Стоїмо, дивимося: «Амстор» горить, стовп чорного диму видно на десяток кілометрів, і ми знаємо, що вона там…», – розказала Раїса Павленко.
Людина «з синьо-жовтим серцем»
Зараз у пам’ять про мисткиню рідні та друзі займаються популяризацією її творчого спадку. Зокрема, презентують її книжку. Кошти від продажу йдуть на підтримку 17-річної доньки Ольги, яка зараз живе в евакуації у США.
Подруга Ольги Валентина Сеничак – викладачка української філології з Чернівців. Розповідає: з художницею познайомилася 2021-го року. Тоді вони разом возили дітей, переможців мистецького конкурсу «Козак-арт», до Греції. Поїздку організував Союз українок Греції.
Згадує: навіть там непосидюща Ольга змогла поєднати відпочинок з волонтерством – долучилася до випічки пиріжків для грецьких рятувальників, які тоді гасили масштабні лісові пожежі, а також вела майстер-класи.
Валентина також була однією з тих, хто бачив, як створювалася кулінарна книжка Ольги: у соцмережах авторка ділилася своїми ідеями, ескізами та текстами.
Дякувати Богу, книжка вийшла друком – у січні, буквально перед війноюВалентина Сеничак
«Оля була людиною, як я кажу, з синьо-жовтим серцем. Дуже талановитою, багатогранною, творчою. Я завжди казала: «Олю, ти – з вічним двигуном!».
Після нашого відпочинку в Греції були годинні розмови по телефону, листування, обмін подарунками. Я знайшла близьку по духу людину. У нас з нею було багато планів: організувати екскурсії для студентів з Чернівців на Полтавщину, а звідти – на Буковину, мали задум відзняти свій фільм, знову подали роботи дітей на конкурс до Греції…
Я знала про її книжку, бачила Олині замальовки. Дякувати Богу, книжка вийшла друком – у січні, буквально перед війною, задля цього Оля відтермінувала свої плани щодо виїзду за кордон», – розповіла Радіо Свобода Валентина Сеничак.
Книжка і перешкоди
Оксана Левкова – волонтерка, очільниця Всеукраїнської громадської організації «Не будь байдужим!», яка наразі займається розповсюдженням книжки Олі Кольорово, каже: проєкт був створений винятково на ентузіазмі однієї людини, і «проштовхувати» його доводиться, долаючи бюрократичну байдужість.
Уся хронологія видавничого проєкту Олі Павленко – це стотисячна історія про те, що культурою в Україні займаються мазохісти, покладаючись лише на свої силиОксана Левкова
«Уся хронологія видавничого проєкту Олі Павленко – це стотисячна історія про те, що культурою в Україні займаються мазохісти, покладаючись лише на свої сили, не чекаючи допомоги від держави.
Чисто теоретично Ольга могла подати заявку на відповідний ґрант в Український культурний фонд, звернутися по фінансову допомогу в Полтавську обласну раду чи поспілкуватися про можливу підтримку з Міністерством культури чи з Українським Інститутом книги й аж тоді видавати перший том.
Чисто теоретично після загибелі авторки чиновники, які займаються культурою, як мінімум, на обласному рівні, могли б викупити тираж першого тому у батьків Ольги, грамотно розповсюдити його серед зацікавлених, ініціювати його додатковий тираж, провести низку пам’ятних заходів.
Але традиційне наше негоріння чиновників справою просування українського культурного продукту і взагалі непристойно мала кількість коштів, виділених державою на культуру, перекладає це все на плечі активістів.
Представники інших професій (чи то посад?) настільки високо оцінюють внесок Ольги у гастрономічну культуру України, що готові платити великі гроші за кожен примірник видання і організовувати гастрофестивалі її імені та вечори пам’яті своїм коштом. Як завжди, без участі держави. Так бути не повинно», – стверджує Оксана.
У книжки «ЖУК: Жива Українська Кухня» Ольги Павленко мав бути ще й другий том – матеріал був зібраний авторкою. А втім, ця мрія поки нереалізована.
