ВАШИНГТОН – Державний секретар США Марко Рубіо 21 травня вирушає до Швеції на зустріч міністрів закордонних справ НАТО, в момент, коли європейські союзники шукають запевнень на тлі зростаючої тривоги через можливе скорочення американської військової присутності та зміну риторики Вашингтона щодо альянсу.
Рубіо візьме участь у зустрічі в Гельсінґборзі 22 травня – одній з останніх міністерських зустрічей високого рівня перед тим, як лідери альянсу зберуться на важливий саміт в Анкарі у липні. За даними Держдепартаменту США, головний американський дипломат наполягатиме на збільшенні витрат на оборону та «більшому розподілі тягаря», а також зосередиться на безпеці в Арктиці.
Однак зустріч відбувається в момент глибокого занепокоєння. Європейські посадовці прагнуть отримати ясність щодо того, наскільки Вашингтон планує скоротити свою військову присутність на континенті після низки раптових кроків Пентагону, які стривожили альянс.
«Європейських союзників не інформують»
Невизначеність виникла через нещодавні заяви, які посилили побоювання в Європі, що Вашингтон може послаблювати свої безпекові гарантії у небезпечний момент.
Раніше цього місяця американський президент Дональд Трамп оголосив про плани вивести 5 000 військовослужбовців з Німеччини. Пізніше Пентагон підтвердив, що скасовує заплановану ротаційну передислокацію приблизно 4 000 військових до Польщі та відкладає плани розміщення батальйону наземних крилатих ракет «Томагавк» у Німеччині.
ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:
Трамп проти Мерца: як виникла суперечка між лідерами двох наймогутніших країн ЗаходуВисокопоставлений європейський дипломат, який говорив із Радіо Свобода на умовах анонімності, попередив, що основний потенціал стримування альянсу підривається через брак комунікації. «Найгірше – це те, що континент, схоже, не інформують щодо масштабів цього скорочення», – сказав дипломат, зазначивши, що прифронтовим державам, як-от країни Балтії, дедалі важче планувати свої дії.
Дипломат додав, що повідомлення про плани США скоротити внесок до моделі сил НАТО – за якою члени заздалегідь зобов’язуються виділити війська на випадок серйозних криз – «значно підірве» початкові лінії оборони Європи. «Ефективність НАТО трималася на ідеї, що альянс є нерозривним, – сказав дипломат. – А тепер, під час «розлучення», починають з’являтися тріщини».
Представники американської адміністрації наполягають, що ці кроки є тимчасовими коригуваннями, а не стратегічним відступом. Віцепрезидент Джей Ді Венс нещодавно заявив, що адміністрація й надалі зосереджена на «європейській незалежності та суверенітеті», тоді як речник Пентагону Шон Парнелл назвав рішення щодо Польщі «стандартною затримкою ротації».
Рубіо як «стабільний» посланець
Для багатьох європейських посадовців присутність Рубіо є певною гарантією. Головного американського дипломата у Брюсселі та столицях Східної Європи широко вважають більш стабільною та традиційною фігурою у трансатлантичних відносинах, ніж деяких інших представників адміністрації Трампа.
Конгресмен Дон Бейкон, республіканець із Небраски та затятий прихильник НАТО, заявив Радіо Свобода, що Рубіо відіграє ключову роль у стабілізації відносин. Бейкон висловив сподівання, що Рубіо підтвердить відданість Вашингтона колективній обороні, одночасно закликаючи європейських союзників збільшити оборонні витрати.
ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:
США «триматимуть ногу на шиї Росії»? Інтерв’ю з конгресменом-республіканцем Доном БейкономБейкон неодноразово наголошував, що союзи залишаються центральними для безпекових інтересів США, і застерігав від ізоляціонізму на тлі зростаючих загроз з боку Росії, Китаю та Ірану.
Ці занепокоєння пролунали й 20 травня під час слухань у Сенаті щодо затвердження кандидатів Трампа на посади послів у кількох європейських країнах.
Майкл Кавукджян, кандидат на посаду посла в Норвегії, назвав Осло «очима й вухами альянсу в Арктиці» та пообіцяв посилити військову й розвідувальну співпрацю у відповідь на зростання активності Росії та Китаю в регіоні.
Джинн Шахін, провідна демократка Сенату з питань зовнішньої політики, попередила, що Норвегія перебуває «на передовій зростаючої російської активності та диверсійних зусиль у Балтії, Північному морі й Арктиці».
Тим часом Ерік Вендт, кандидат Трампа на посаду посла в Албанії, наголосив на важливості розподілу навантаження в НАТО та заявив, що закликатиме Тирану виконати цілі альянсу щодо збільшення оборонних витрат до 5% ВВП до 2035 року.
Українські дрони та оператори під час військових навчань НАТО Aurora 26 на острові Готланд у Швеції, 11 травня
Слухання підкреслили складний баланс, перед яким стоїть Вашингтон – заспокоїти союзників щодо відданості Америки європейській безпеці, водночас продовжуючи тиснути на членів НАТО, аби ті більше витрачали на власну оборону.
Спротив із Капітолійського пагорба
Виступаючи 20 травня у Фонді Карнеґі за міжнародний мир, конгресмен Майкл Маккол, почесний голова американського Комітету Палати представників у закордонних справах, захищав історичні досягнення НАТО.
«Альянс НАТО утримував нас від світової війни протягом 80 років, тож він має цінність», – сказав Маккол.
Хоча Маккол визнав, що Трамп прагне перетворити НАТО з того, що він назвав «стосунками батьків і дітей», на більш рівноправне партнерство, він застеріг від риторики, яка відштовхує ключових союзників.
Маккол також заявив, що Конгрес чинить опір деяким одностороннім військовим рішенням американської адміністрації в Європі.
«Я підтримував перекидання цих військ, зокрема частини до Польщі, де вони опиняються безпосередньо поруч із загрозою, яка існує, – сказав Маккол, маючи на увазі Росію. – Але потім адміністрація почала говорити про виведення військ із Польщі. Тепер Конгрес втрутився і сказав ні».
У Швеції Рубіо доведеться маневрувати між суперечливими викликами – захищати політику «Америка понад усе» перед скептичними європейськими союзниками та водночас зберігати єдність усередині альянсу, який стикається з дедалі агресивнішою Росією.
Дипломатичне балансування не закінчиться у Скандинавії. Після міністерської зустрічі НАТО Рубіо має вирушити до Індії на зустріч «Чотиристороннього діалогу» (Quad) – об’єднання Індії, Японії, Австралії та США – у той час, як Вашингтон прагне зміцнити партнерства в Індо-Тихоокеанському регіоні, навіть попри ширший перегляд своєї політики в Європі.