«Це не Україна повинна тримати це питання на порядку денному. Говорити про відповідальність. Це має робити європейський континент, цивілізований світ. Потрібен сильніший політичний тиск, ніж той, який є сьогодні», – розповідає спецпосланниця Ради Європи з питань становища дітей в Україні Тордіс Гильфадоттір в інтерв’ю проєкту Радіо Свобода «Ти як?».
Вона понад рік займається темами депортації українських дітей до Росії, ситуацією дітей на окупованих територіях та міжнародними механізмами притягнення Росії до відповідальності за злочини проти неповнолітніх.
Про роль міжнародних партнерів у поверненні дітей, виклики, пов’язані з російською пропагандою, а також про те, чи відчуває Росія тиск і наслідки своїх дій читайте у матеріалі.
Спецпосланниця Ради Європи з питань становища дітей в Україні Тордіс Гильфадоттір під час GLOBSEC Forum 2026 у Празі
– Ви обіймаєте цю посаду трохи більше року. Розкажіть, з якими викликами та труднощами стикалися та які найбільші досягнення за цей час?
– Гадаю, найбільшим викликом завжди є бажання зробити більше – бути ще кориснішою, досягти кращої координації, більшої злагодженості, більшої підтримки з боку наших друзів та союзників, повернути більшу кількість дітей та забезпечити безпечніші умови життя для людей в Україні, а також добробут людей, які живуть у державах-членах Ради Європи.
Щодо досягнень, то, як на мене, у нас налагоджена досить плідна співпраця між різними установами та організаціями.
Зараз про це знає більше людей, ніж понад рік тому
Я бувала в Україні, тож досягненням є також те, що я ближче познайомитися з людьми, які над цим працюють, зрозуміла їхню роботу, налагодила зв’язки з різними зацікавленими сторонами в Києві – насамперед із громадськими організаціями, міністерствами тощо.
А ще – підвищення обізнаності, знаєте, я б хотіла, щоб усі знали, що відбувається, які масштаби цього, які причини. Тому це досягнення, що зараз про це знає більше людей, ніж понад рік тому. І ми намагаємося використовувати кожну нагоду, щоб переконатися, що ця кількість зростає, щоб люди справді мали необхідну інформацію про те, що відбувається зараз, і про воєнні злочини.
– За офіційними даними платформи «Діти війни», Україні вдалося ідентифікувати понад 20 тисяч українських дітей, яких Росія депортувала або примусово перемістила. Які механізми є найбільш ефективними для пошуку, ідентифікації та повернення українських дітей?
– Так, це правда, що в реєстрі Міністерства юстиції зафіксовано 20 500 дітей. З них, за їхніми даними, близько 2 100 дітей вже повернули. Вони працюють над механізмом розшуку та розширюють можливості в цьому напрямку. Крім того, вони звертаються за підтримкою до інших країн у цьому питанні.
Міжнародний день захисту дітей у Сімферополі на тлі Z – символу повномасштабної війни Росії проти України, 1 червня 2022 року
Саме тому зустріч у Брюсселі, яка відбулася трохи більше тижня тому, була такою важливою, оскільки, члени коаліції оголосили про посилення підтримки. Вони також працюють над розшуком та відстеженням дітей. Я не буду вдавати, що є експерткою у цьому питанні, і я не маю до нього безпосереднього стосунку.
Але, звичайно, я спілкуюся з людьми, які там працюють, і їхня робота є надзвичайною. Це вимагає багато часу та значного досвіду. І, я б сказала, вони мають чітке бачення того, як вони можуть розширити свої можливості та потенціал у цьому напрямі.
Але я також мушу згадати про 1,5-1,6 мільйона дітей, які живуть на тимчасово окупованих територіях. Звісно, ці діти перебувають під окупацією й не мають свободи. Ви знаєте, що там також вчиняють воєнні злочини.
І я вважаю, що важливо, коли ми підвищуємо обізнаність щодо незаконно викрадених дітей, щоб ми також дбали про те, щоб мати більший доступ до інформації ніж ми маємо сьогодні, щодо добробуту та ситуації в якій перебувають ці діти (в окупації – ред.) загалом.
– На скільки велику роль в цьому процесі відіграють наші міжнародні партнери, зокрема, наприклад, США?
– Безумовно, це має критичне значення для України та її спроможності
Люди, які насправді досягають успіху у поверненні дітей, – це українці
продовжувати цю роботу. Це трохи інша справа. Я маю на увазі, що деякі країни надають підтримку переважно через ширші міжнародні формати допомоги. А ще є двостороння підтримка.
Є такі країни, як Велика Британія, Німеччина, країни Балтії та інші, які надають конкретну підтримку, зосереджену на цьому питанні. Тому що саме питання є широким і складним. Тож це справді важливо. І тоді ми маємо пам’ятати, що люди, які насправді досягають успіху у поверненні дітей, – це українці.
Повернення українських дітей з окупації та Росії. 13 лютого 2026 року
Тому, якщо ви хочете надати підтримку та бути корисними, я завжди кажу, що вам слід підтримувати тих, хто фактично повертає дітей, а потім співпрацювати з ними після того, як діти повернуться. А це, як ви знаєте, українські громадські організації та інші установи й зацікавлені сторони в Україні. Але їм потрібна наша підтримка, щоб мати змогу це робити.
– Життя українських дітей під час війни сповнене труднощів. Це і постійна небезпека, переривання освітнього процесу, а також російська пропаганда. Як ми можемо захистити дітей від неї, враховуючи, що Росія витрачає на це величезні суми грошей?
– Це дуже хороше запитання. Звичайно, нам треба над цим працювати, нам треба їх підтримувати.
Нам треба, щоб вони були вільними в Україні чи деінде, де вони зможуть отримати підтримку, якої потребують і на яку заслуговують. Доки цього не станеться, працювати над цим дуже важко.
Я зустрічалася і мала розмову з кількома юнаками, молодими хлопцями, які провели три роки в так званих школах. І моє перше запитання було: «як вам вдалося психологічно витримати це?» Було надзвичайно цікаво почути відповідь. Звичайно, я не кажу, що кожна людина має такі ж особливості. У цього хлопця були батьки, з якими він міг поговорити, і він мав доступ до інтернету, він читав правдиві незалежні ЗМІ. І мав друзів в інших європейських країнах.
Але, звичайно, потрібно багато працювати. Важливо нагадувати собі про історії успіху. Бо є люди, на прикладі яких ми бачимо, що ця робота дає результати. І ці діти й підлітки стають сильними особистостями, які навчилися знову довіряти та усвідомили свою ідентичність.
Окупований Крим. Діти тримають портрети президента Росії Володимира Путіна під час мітингу в Севастополі, 23 лютого 2016 року
– Що міжнародні інституції та наші партнери можуть зробити у плані встановлення справедливості, документації злочинів та відповідальності Росії за них?
– Питання відповідальності є абсолютно вирішальним і фундаментальним.
Ми маємо забезпечити, щоб питання відповідальності стало фундаментальною частиною, як під час війни, так і після неї
І я мушу сказати, що це не Україна повинна тримати це питання на порядку денному. Говорити про відповідальність або просити підтримку у відстеженні, розшуку, документуванні, зборі доказів для притягнення до відповідальності тих, хто скоює воєнні злочини. Це не повинно бути тим, про що має просити Україна.
Це має робити європейський континент, цивілізований світ, ті, хто справді вірить у міжнародний порядок, заснований на правилах. Ми маємо забезпечити, щоб питання відповідальності стало фундаментальною частиною, як під час війни, так і після неї. І ми маємо ключові механізми для цього. Я маю на увазі, що у нас є незалежні суди. У нас є МКС. У нас є Організація Об’єднаних Націй.
Повернення укаїнських дітей за посередництва Катару
У нас є, Рада Європи, яка, я б сказала, відіграє провідну роль у питанні притягнення до відповідальності. Я маю на увазі, що першим конкретним кроком щодо притягнення до відповідальності Росії був Реєстр збитків, створений у Рейк’явіку на саміті 2023 року. Він зараз працює, розширюється, зростає та розвивається.
Ми працюємо над створенням спеціального трибуналу. І є країни, які приєднаються до цього. Це має на меті усунути прогалини у питанні відповідальності, коли йдеться про агресивну війну.
Тож ми, як і, українці також збираємо інформацію, яку ми маємо захищати і яку будемо передавати в інші структури. Я маю на увазі Європол тощо. Тож у нас є система.
Ми розвиваємо її, щоб усунути прогалини. І водночас маємо пам’ятати, що міжнародна система ніколи не буває сильнішою за політичну волю підтримувати її. Тому нам потрібно переконатися, що ми справді дбаємо про цю систему, про те, що є правильним, істинним і справедливим у цьому світі, і про те, чому так важливо притягати винних до відповідальності.
І це питання стосується не лише українців. Це питання стосується нас усіх.
– Як ви вважаєте, чи відчуває Росія наслідки або тиск через ті злочини, які скоїла щодо українських дітей?
– Я не можу прикидатися, ніби розумію, що у них на думці.
Ми зараз спостерігаємо посилення санкцій
Але я справді вважаю, що вони вірять: їм можна уникнути відповідальності за багато з того, що вони роблять. Ми зараз спостерігаємо посилення санкцій. Якщо говорити саме про незаконне викрадення дітей, то бачимо посилення санкцій як з боку Європейського Союзу, так і з боку Канади та Великої Британії – як щодо окремих осіб, так і щодо компаній.
День захисники вітчизни у Севастополі, діти одягнені у військову форму, 23 лютого 2020
Тому ми маємо використовувати ті інструменти, які маємо, там, де це болить, наприклад, санкції. Потрібен сильніший політичний тиск, ніж той, який є сьогодні. Тож, думаю, усе залежить від цього.
В основному це залежить від нас усіх, який тиск вони відчують? Скільки це буде коштувати? І чи забезпечимо ми, щоб ті, хто вчиняє воєнні злочини, несли за це відповідальність? Я впевнена, що вони думають, що їм це зійде з рук. А ми маємо забезпечити, щоб цього не сталося.
– Мої колеги з Радіо Свобода опублікували історію про евакуйованого українського хлопчика, який перебував у дитячому будинку. Його з іншими дітьми евакуювали до Італії і там його усиновила італійська родини. Що робити у такому випадку, коли мама хлопчика жива у Україні?
– Я чула і читала про цей випадок.
Я не можу детально його коментувати. Але можу сказати, що за ним стежать і його вивчають. Не те щоб це було на порядку денному Ради Європи, але в рамках Ради Європи у нас є консультативна група, де експерти з усіх держав-членів, і, звичайно, Україна є однією з них, можуть вести діалог, дебати та обговорення як щодо найкращих практик, так і щодо чутливих питань.
Звісно, у нас є Європейський суд з прав людини. Тож, загалом, механізм є. А щодо цієї справи, єдине, що я можу сказати, це те, що я стежу за нею.
Але на даний момент, не думаю, що можу детально її коментувати.
Евакуація дітей
– Також ми розповідали історію про трьох українських хлопців, яких підлітками затримали у Мелітополі начебто через допомогу українським військовим. Потім їх депортували до РФ і у березні цього року російський суд виніс вирок – позбавлення волі на 7-8 років. Яким ви бачити шлях повернення цих хлопців?
– Це жахливий приклад, але це лише один із прикладів такої практики – порушувати права та норми, коли йдеться про дітей і про людей загалом. Що ми можемо зробити? Ми можемо продовжувати цю боротьбу на стороні добра.
Ми повинні боротися за них так само, як за багатьох інших
Ми можемо покращити координацію, посилити підтримку на всіх фронтах, тримати це питання на політичному порядку денному, щоб упевнитися, що увага зосереджена на цій проблемі. І чим швидше Україна виграє війну, а Росія її програє, тим швидше ми побачимо позитивні результати в розслідуванні різних злочинів і притягненні винних до відповідальності – як заради постраждалих і всіх, кого це стосується, так і заради всіх нас. Тож, ми повинні боротися за них так само, як за багатьох інших, які застрягли і незаконно утримуються в російських тюрмах, і продовжувати вірити, що це того варте.
І ми, як люди, маємо інструменти та політичну волю, щоб це зробити.
Затримання підлітків у Мелітополі. Скриншот з пропагандистського відео
– Які ваші плани та цілі на наступний рік на посаді?
– Я б хотіла, говорячи про рамки, мати чітке уявлення про загальну картину, особливо щодо моєї ролі, тобто тих питань, що входять до моєї компетенції. Хто що робить? На якому етапі ми перебуваємо? Які амбіції ми маємо, щоб рухатися далі? Адже у нас є різні партнери, різні міжнародні інституції, організації, двостороння підтримка, коаліції тощо.
І нам потрібно переконатися, що ми робимо правильні кроки вперед, що ми бачимо більше успіху. І моя мета, в основному, полягає в тому, щоб робити все, що я можу для підвищення обізнаності про те, що відбувається, налагодження зв’язків, бути конструктивною в будь-якому діалозі, мережуванні, зустрічах, панельних дискусіях чи форумах, де я можу. В основному, щоб переконатися, що я можу сказати: «Я зробила все, що могла, як маленька частина дуже великої і складної системи».
І підтримувати українське суспільство, окремих українців та зацікавлені сторони так часто, як тільки можу, бо вони цього справді заслуговують.
Спецпосланниця Ради Європи з питань становища дітей в Україні Тордіс Гильфадоттір під час GLOBSEC Forum 2026 у Празі виступає на панелі, присвяченій українським дітям
- За офіційними даними України, за час повномасштабної війни в Росії та на окупованих територіях опинилися понад 20 тисяч українських дітей. Водночас уповноважений Верховної Ради з прав людини Дмитро Лубінець припускав, що Росія незаконно вивезла з України близько 150 тисяч дітей, а уповноважена ВР з прав дитини Дар’я Герасимчук називала цифру в «кілька сотень тисяч дітей, тобто десь 200-300 тисяч».
- У березні 2023 року Міжнародний кримінальний суд у Гаазі видав ордери на арешт російського президента Володимира Путіна і дитячої омбудсменки РФ Марії Львової-Бєлової. Їх підозрюють у скоєнні воєнних злочинів – насильницьких депортацій і переміщення населення, зокрема дітей, із окупованих територій України. У Москві ці звинувачення заперечують.
- Російська уповноважена з прав дитини Марія Львова-Бєлова в липні 2023 року заявила, що Росія з початку повномасштабного вторгнення «прийняла» близько 4,8 мільйона жителів України, з них понад 700 тисяч – діти. За її словами, більшість українських дітей нібито приїхали до Росії з батьками чи іншими родичами.