Доступність посилання

22 Вересень 2017, Київ 14:48

Українська ідентичність – Публічна дискусія без висновків


Київ – Що об’єднує і що роз’єднує українців по два береги Дніпра? Чи існуватимуть в Україні через 10 літ кілька етнічних ідентичностей, які не братимуть під сумнів інтегровану громадянську ідентичність нації? Чи може бути створення ідентичності завданням держави? Як виглядатиме українська ідентичність у 2020 році? Чи вона буде європейською? – Ці та інші питання обговорили учасники публічної подіумної дискусії, організованої представництвом Фонду ім. Г. Бьолля в Україні та Інститутом соціальної і політичної психології АПН України.

Проблеми гострі, перспективи – різні

Винесені на обговорення питання відразу ж були названі «провокативними». Головний доповідач – П. Кутуєв із Національного педагогічного університету ім. Драгоманова нагадав, що строката карта України залишилася такою після розпаду СРСР. Незалежна держава отримала цей строкатий «спадок», де понад 90% населення були раніше об`єднані під егідою УРСР радянським режимом. «Думаю, громадяни України є реалістичними щодо обсягів української незалежності й не мають ілюзій», – наголосив П.Кутуєв.

Щодо впливу держави на створення української ідентичності, то молодий вчений відповів ствердно – так, держава може впливати. Нація часто може бути продуктом державної політики. І навів приклади Німеччини та Японії. Щодо українських проблем і перспектив, то Кутуєв вважає, що акценти слід змістити з «речей історичних», які не варто обігрувати, бо часто це «гра з вогнем». Наприклад, недавнє святкування визволення Києва – «замість надати слово учасникам подій, ми мали гасла різнополюсних політичних сил».

Більшість дискутантів, проглядаючи в 2020-й рік, бачили оптимістичні варіанти розвитку ситуації щодо формування української ідентичності. – «Розвиток України може бути не таким конфліктним, як міг би бути», – впевнений П.Кутуєв.

Про те, що в України «є потенціал просування в напрямі ідеалу», говорив В. Васютинський (Інститут соціальної та політичної психології АПН України), застерігаючи від головної загрози – розколу України.
Дискусія ця назріла давно – погоджувалися чи не всі учасники. Проблеми щодо формування української ідентичності поставали й багато років тому, але тоді лежали здебільшого в площині теоретичній. Гострота цих проблем не зникла, навпаки.

Ідентичність – це питання, в якому багато запитань

Що ж до самого формування, то звучали й думки проти «програмування ідентичності». «Важливе обговорення проблеми» – наголосив представник Міжнародного Меморіалу з Донецька О. Букалов. «Я не пишаюся тим, що я українець», – сказав він, пригадавши про різні традиції людей, «зміни назв вулиць – як спробу відняти в одних символ їхньої ідентичності й замінити чужим символом».

Розмаїття перспектив щодо формування української ідентичності до 2020 року ще більше загострює проблему. Якоїсь однієї чіткої позиції немає і бути не може, – говорили дискутанти. «Ідентичність – це поки що питання, в якому дуже багато запитань. Нас усіх об’єднує консервативний традиціоналізм. Поняття європейськості у нас дуже викривлене», – висловив своє бачення проблеми народний депутат України, член фракції Партії Регіонів Тарас Чорновіл. Загрозою формуванню української ідентичності він вважає глобалізм, а також «творення ікон» із українських лідерів – «в одній частині України з Віктора Андрійовича, в іншій – з Віктора Федоровича або ще когось... Ми викинули поняття національної ідеї, національної мрії, державної ідеологеми... вихлюпнули дитину разом з водою. Потрібне широке обговорення цих проблем», – наголосив Т.Чорновіл.

Моделювання проблем ідентичності – шлях до її формування

Розгортання дискусії про українську ідентичність майбутнього, яке «не таке вже й далеке», як сказав В.Слюсаревський, нікого з присутніх не полишило байдужим. Кількагодинні монологи і діалоги фахівців та зацікавлених не спричинилися до вироблення якоїсь однієї позиції, що й зрозуміло. Зійшлися всі тільки в одному: заради пошуку істини про українську ідентичність слід вербалізувати проблему, моделювати варіанти її розв’язання, програмувати.

Багато непростих питань не знайшли відповіді – статус російської мови як другої державної, визначення ідентичності кримських татар, ідентичності національних меншин тощо. «Наші землі розвивалися і в складі Австро-Угорщини, і в складі Росії. І ще є землі, на які люди «прийшли» – як Донеччина. Українська нація на цих землях була завжди, але була меншістю», – наголосив журналіст В.Портников.

У 2020 році ми можемо побачити Україну, де панівною мовою буде російська, це не загрожує українській ідентичності держави Україна, але загрожує її культурній ідентичності. – Така модель спричинилася до неабиякого пожвавлення дискутантів, а один із присутніх – молодий чоловік із Севастополя, який говорив українською мовою, сказав: «Севастопольці бояться загрози українізації. Це місто ніколи не говоритиме українською. Але хто не дає українцям говорити рідною мовою?»

Формувати українську ідентичність доводиться в складних умовах. Тому вірогідно, що в 2020 році українська ідентичність буде, але буде несхожою до багатьох прогнозованих варіантів. Ця гіпотеза стала власне підсумком дискусії, висновок із якої тільки один: висновки робити рано.

(Київ – Прага)

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG