Доступність посилання

ТОП новини
12 листопада 2019, Київ 23:58

«Еней» був... Легендарне літературне кафе стає історією


Київ – У затишному дворику, в тіні вікових каштанів «Еней» багато літ був магічним місцем у Києві, куди приходили пити каву письменники. Столичні і провінційні, молоді й класики – цілі покоління побували тут.

Стіни кафе «Еней» були розмальовані стилізованими картинами «пекла» та «раю», з яких проглядали характери й персонажі незабутніх літераторів. Легенди про «спілчанський», як звикли його називати, «Еней» лишилися в усній народній творчості, відбилися у друкованому слові, зокрема – зарубіжних мистців. Як у вінку сонетів Нодара Хундадзе («Вітчизна», №11-12, 2005), присвяченому Григору Тютюннику, М. Вінграновському, І. Драчу, Л. Дмитеркові, Б. Комару, Ю. Щербакові й іншим сучасникам. Декотрі вже за межею цього світу.

Невже тоді ми бачились востаннє?
В очах – цвітіння київських каштанів...
– писав поет, вигнаний із рідної Грузії за несумісні з тодішнім режимом погляди. Опального Нодара прихистили українські друзі.

Пам’ятав «Еней» і творчі вечори, і веселі й сумні історії, що траплялися тут. До них із часом додалися подробиці, яких, може, й не існувало, але їх переповідали так, що ніхто не сумнівався: правда, що Григір Тютюнник приходив сюди лиш у білосніжній сорочці... Що відома поетеса Л. К. в палкій дискусії якось висмикнула кілька пасем з шевелюри знатної Т. Т.; що дехто Н. вилив склянку води на декого Х. – як «останній аргумент»... Навіть столики тут були «іменні». М. Рильський, П. Загребельний, Є. Гуцало – хто тільки тут не пив каву чи до кави. А головне – хто тут тільки не читав своїх творів, не сперечався із друзями, не розсипав перлів оповідок. Бодай раз у житті, але в «Енеї» побував кожний із величезної когорти літераторів минулого й теперішнього століть.

У рідкісних спогадах, що виходять у світ, можна прочитати захоплюючі «літбайки», як у недавній книзі майже столітнього нині сущого «патріарха» Олекси Ющенка. Сам він недавно приходив у «Еней», скромно обідав, відставивши вбік потемнілу від часу паличку. Відгукувався на привітання, міг розповісти молодим якусь неймовірну історію... Обідали тут окремі пенсіонери – ті, кому Національна спілка письменників (Київська організація) допомагала в такий спосіб – пообідати зі знижкою чи й безкоштовно. Бо зубожілі письменники, особливо літні, немічні не розкошують сьогодні на гонорари та пенсії.

«Здєсь оні нємножко водку пілі, нємножко пєлі»

Віднедавна приміщення письменницької кав’ярні зазнало суттєвих змін. Точніше, перестало існувати. Після чудового ремонту тут відкрито арт-ресторан «Кобальт». Кілька фешенебельних залів – засновники спробували поєднати ресторан-кафе-галерею-клуб у багатогранному «мистецькому центрі». Комплекс дістав назву «Мистецький двір». Засновники – Владо Роглєв, Євген Бурлика й Олена Пугачук.

На відкритті в галереї були представлені роботи сучасних мистців – А.Северенко, Л. Бернада, А.Тертичного, Т. Свірелі, Д. Шарашідзе та інших. Господарі посталого на місці «Енею» елітного закладу пообіцяли, що в майбутньому в «Мистецькому дворі» поєднаються «форми живопису, музики, літератури, кіно...». Відбуватимуться зустрічі з відомими художниками, режисерами, вистави на літній терасі, а ше аукціони і концерти. В. Роглєв уточнив: першими гостями будуть актори Г. Куценко, В. Сухоруков, О. Горбунов, музикант Б. Грєбєнщіков. А про письменників, які колись «засідали» в «Енеї», сказав, сміючись: «Здєсь оні всє нємножко водку пілі, нємножко пєлі»...
Від «Енею» залишилася, правда, згадка – назва при вході з одного боку. Та й підпорякований заклад нібито ще ірпінському Будинку творчості письменників. Хоч це й не афішується.

Незабутній прихисток

Письменники сюди не ходять, за рідкісними винятками. Не тому, що не хочуть випити кави або чарку сухого вина й заодне помилуватися неповторними скульптурами А. Северинка в одному із залів чи картинами в інших двох. Посидіти, як колись, в «Енеї» та відзначити тут ювілей або й прийти пом’янути померлого друга тепер письменникам не по кишені. Елітний арт-комплекс доступний іншій еліті. Порахуйте – борщик за 50 гривень, салатик – 80-90, телятина з приправами – до 150, фірмовий десерт – 100. Вино – італійське, французьке, іспанське... Звісно, смачне і звісно, дороге. Зрештою, такі «світові» ціни давно не дивують столичних гурманів, які не оминають численних закладів подібного рівня. Та й колегам по перу з Європи чи США навряд чи не сподобалось би посидіти тут, у них заробітки не такі скромні.

Інша річ, що письменники в Україні належать до еліт творчих, сиріч бідних. Так уже сталося в їхньому непростому житті. Ніхто в цьому не винен – ні самі вони, бо все ж пишуть і видають свої часто цікаві й талановиті книги. За які отримують мізерні гонорари. Один лавреат Шевченківської премії минулих літ, відомий і популярний, недавно отримав за новий роман аж 300 гривень...Не винне в письменницькім зубожінні й суспільство – бо не купує і не читає книг українською мовою з причин відомих. Не винна й держава (що традиційно винна в усьому), бо держава й сама в скруті. Бідних та убогих у неї – мільйони...

Все це минуще. Змінюються часи, змінюються кафе... Але тепер письменники обділені ще й місцем, де жила їхня неписана історія літератури. Не цензурована навіть у часи тоталітарного режиму. Їхній теплий прихисток для спілкування з собі подібними. Спілкування – те, котре «найбільша розкіш у світі», як писав А. Сент-Екзюпері. Обитель розмов, жартів і пісень, де можна було порятуватися від творчої невдачі, вдівцевої журби чи просто самотності – відклавши вбік потемнілу від часу паличку... Та в їхньому житті «Еней» бодай був. Незабутній.

(Київ-Прага)

В ІНШИХ ЗМІ

Загрузка...
XS
SM
MD
LG