Відома американська журналістка, фахівець із питань Росії та України Христя Фрілянд, підготувала великий аналітичний матеріал для «Файненшел Таймз», де Фрілянд працює нині редактором. Йдеться про міграцію вільних засобів інформації Росії до України. Щоправда, базується стаття переважно на двох особистостях російської журналістики: колишнього успішного ведучого телемережі НТВ і автора програми «Ітоґі» Євгена Кисельова та іншого колишнього ведучого цього московського телеканалу Савіка Шустера, який свого часу був керівником бюро Радіо Свобода у Москві. Домінанта статті: після «розгульного плюралізму» в російських ЗМІ часів Бориса Єльцина, коли російські журналісти робили навіть більше, аніж нібито дозволяла їм свобода преси у той час, в Росії раптом настав час заморозків, «розрахованої і безжальної ерозії свободи ЗМІ», появи закритих путінських ЗМІ. Згаданий уже Євген Кисельов називає «чорною скринькою» те, що влада «герметично ізолювалася від журналістів», і «навіть прес-секретарі в Москві не бажають уже вести мову з журналістами». А в Україні після успіху Помаранчевої революції цей, подібний до російського на початку 90-х, «плюралізм свободи преси саме вибухнув із новою силою». І, як пише Христя Фрілянд, деякі «яскраві російські журналісти не знайшли нічого кращого, як «дезертирувати» на південь, до раптом явленого в Україні плюралізму, свободи преси». Для Євгена Кисельова, який зараз є одним із керівників каналу ТВі в Україні (а співвласниками – Володимир Гусинський та Костянтин Кагаловський), на сьогодні в Україні найбільш привабливим є відкритість її «розрізнених» політиків до журналістів, до телевізійних ведучих. «Вони не лише приходять за першим же покликом на телепрограми, але й навіть відгукуються зі власних мобільних телефонів», – каже Кисельов. Радують Кисельова в Україні її «умовна розколотість» на регіони, двомовність, коли можна вести програму російською і давати слово гостеві, який відповідає лише українською, бо й саме життя в Україні «розведене на двомовності», наголошує Кисельов. Всі один одного розуміють, вважає він. Телеведучий ТВі також називає «вдалим для України її розподіл на різні регіони, відсутність монопольних власників на кшталт російського «Газпрому».
Російські журналісти стверджують у розмові з редактором «Файненшел Таймз», що, незважаючи на використання нині Москвою регіональної розколотості України, вона сама по собі «є підкріпленням демократії і спрямовує країну геть від нового авторитаризму Росії». Христя Фрілянд не без іронії коментує слова Кагаловського, одного зі власників ТВі, який вважає, що «ідея щодо проросійської лінії в українській політиці – міф, вони всі тепер проукраїнські». «Все ж у Кремлі цей «міф» – в основі політики щодо України», – зауважує Фрілянд. Та сам же Шустер, який був щасливим і успішним на українському «Інтері», зізнається газеті, що «вчасно відчув «політичний тиск» його нових босів... і створив свою власну телевізійну майстерню, яка транслює шоу «на умовах політичного невтручання» на телеканалі Рината Ахметова, найбагатшого олігарха України».
На завершення статті у «Файненшел Таймз» Христя Фрілянд наводить як один із висновків думки Савіка Шустера, Ігоря Малашенка про те, що Кремль «має параноїдальний страх перед українською демократією, плюралізмом, бо це демонструє, що авторитаризм російського зразка є не єдиною моделлю». Щоправда, Христя Фрілянд зауважує під кінець: «...як вони, ці російські журналісти, відкидають існування проросійських фракцій в Україні, так само ці «професійні вигнанці» сумніваються в українській демократії як провісниці демократичних змін у Росії». З останнім, на думку Фрілянд, не можна не погодитися, бо «телевізійні проекти ні в Україні, ні ще десь на півдні Іспанії чи на Манхеттені не можуть бути якоюсь альтернативою для влади грошей і новітнього політичного середньовіччя у коридорах Кремля».
Російська «Нєзавісімая Ґазета» коментує Указ Президента Ющенка про «відбиття зовнішньої атаки і протидії іноземній експансії» в українському інформаційному просторі. Видання стверджує, з посиланням на експертів, що «основною мішенню цього документа є російські ЗМІ у час президентський виборів». Указ цей є продовженням лінії Нацради з телебачення і радіомовлення, яка була «роздратована інформаційними перекрученнями російських телеканалів щодо України». Багатьох журналістів та експертів, як зауважує «Нєзавісімая Ґазета», лякають чимало формулювань нової доктрини «національного інформаційного суверенітету», котрі можуть бути використані владою «для контролю не лише російських ЗМІ, але й російськомовних українських видань, не кажучи вже про телебачення». Хоча, підсумовує « Нєзавісімая Ґазета », «журналістам в Україні нічого не загрожує», бо Президенту не вдасться втілити у життя цей указ. Та й головна проблема українських ЗМІ, особливо телебачення, на думку експертів, «у їхньому відставанні не лише від західних, але й навіть від російських». «Нєзавісімая Ґазета» наводить тут також думку депутата Верховної Ради Олени Бондаренко про те, що «проблемою для українських ЗМІ в останні п’ять років стали не медійні регулятори, не закони, а внутрішні циркулярчики», що заважає створити український «конкурентоздатний інформаційний простір».
Впливова «Волл Стріт Джорнал» наголошує, що ЄС збирається оприлюднити цього тижня «інструкцію з підвищення готовності Євросоюзу до нестачі газу у випадку, якщо знову повториться російсько-українська криза». Йдеться не лише про «план превентивних дій», але й про «шляхи виходу з надзвичайної ситуації», «оголошення в ЄС надзвичайного стану з метою забезпечення постачання газу». У документі, який має у своєму розпорядженні видання, також ідеться про створення «надзвичайних запасів газу на термін до 60 днів перебоїв із постачанням». Інструкція має набрати статус закону, завершує «Волл Стріт Джорнал».
Газети також інформують про підписання сьогодні першої реальної (транзитної) угоди про реалізацію газового проекту ЄС-«Набукко». Лондонська «Таймз» вважає, що документ, який підписали сьогодні в Анкарі чотири транзитні країни ЄС: Болгарія, Угорщина, Румунія, Австрія а також Туреччина, з Німеччиною у якості спостерігача, – «порушить російську монополію на постачання блакитного палива до Європи». Газета наводить тут заяви Азербайджану і Туркменистану, котрі готові поставляти газ до Європи через газогін «Набукко».
(Прага – Київ)
Російські журналісти стверджують у розмові з редактором «Файненшел Таймз», що, незважаючи на використання нині Москвою регіональної розколотості України, вона сама по собі «є підкріпленням демократії і спрямовує країну геть від нового авторитаризму Росії». Христя Фрілянд не без іронії коментує слова Кагаловського, одного зі власників ТВі, який вважає, що «ідея щодо проросійської лінії в українській політиці – міф, вони всі тепер проукраїнські». «Все ж у Кремлі цей «міф» – в основі політики щодо України», – зауважує Фрілянд. Та сам же Шустер, який був щасливим і успішним на українському «Інтері», зізнається газеті, що «вчасно відчув «політичний тиск» його нових босів... і створив свою власну телевізійну майстерню, яка транслює шоу «на умовах політичного невтручання» на телеканалі Рината Ахметова, найбагатшого олігарха України».
На завершення статті у «Файненшел Таймз» Христя Фрілянд наводить як один із висновків думки Савіка Шустера, Ігоря Малашенка про те, що Кремль «має параноїдальний страх перед українською демократією, плюралізмом, бо це демонструє, що авторитаризм російського зразка є не єдиною моделлю». Щоправда, Христя Фрілянд зауважує під кінець: «...як вони, ці російські журналісти, відкидають існування проросійських фракцій в Україні, так само ці «професійні вигнанці» сумніваються в українській демократії як провісниці демократичних змін у Росії». З останнім, на думку Фрілянд, не можна не погодитися, бо «телевізійні проекти ні в Україні, ні ще десь на півдні Іспанії чи на Манхеттені не можуть бути якоюсь альтернативою для влади грошей і новітнього політичного середньовіччя у коридорах Кремля».
Російська «Нєзавісімая Ґазета» коментує Указ Президента Ющенка про «відбиття зовнішньої атаки і протидії іноземній експансії» в українському інформаційному просторі. Видання стверджує, з посиланням на експертів, що «основною мішенню цього документа є російські ЗМІ у час президентський виборів». Указ цей є продовженням лінії Нацради з телебачення і радіомовлення, яка була «роздратована інформаційними перекрученнями російських телеканалів щодо України». Багатьох журналістів та експертів, як зауважує «Нєзавісімая Ґазета», лякають чимало формулювань нової доктрини «національного інформаційного суверенітету», котрі можуть бути використані владою «для контролю не лише російських ЗМІ, але й російськомовних українських видань, не кажучи вже про телебачення». Хоча, підсумовує « Нєзавісімая Ґазета », «журналістам в Україні нічого не загрожує», бо Президенту не вдасться втілити у життя цей указ. Та й головна проблема українських ЗМІ, особливо телебачення, на думку експертів, «у їхньому відставанні не лише від західних, але й навіть від російських». «Нєзавісімая Ґазета» наводить тут також думку депутата Верховної Ради Олени Бондаренко про те, що «проблемою для українських ЗМІ в останні п’ять років стали не медійні регулятори, не закони, а внутрішні циркулярчики», що заважає створити український «конкурентоздатний інформаційний простір».
Впливова «Волл Стріт Джорнал» наголошує, що ЄС збирається оприлюднити цього тижня «інструкцію з підвищення готовності Євросоюзу до нестачі газу у випадку, якщо знову повториться російсько-українська криза». Йдеться не лише про «план превентивних дій», але й про «шляхи виходу з надзвичайної ситуації», «оголошення в ЄС надзвичайного стану з метою забезпечення постачання газу». У документі, який має у своєму розпорядженні видання, також ідеться про створення «надзвичайних запасів газу на термін до 60 днів перебоїв із постачанням». Інструкція має набрати статус закону, завершує «Волл Стріт Джорнал».
Газети також інформують про підписання сьогодні першої реальної (транзитної) угоди про реалізацію газового проекту ЄС-«Набукко». Лондонська «Таймз» вважає, що документ, який підписали сьогодні в Анкарі чотири транзитні країни ЄС: Болгарія, Угорщина, Румунія, Австрія а також Туреччина, з Німеччиною у якості спостерігача, – «порушить російську монополію на постачання блакитного палива до Європи». Газета наводить тут заяви Азербайджану і Туркменистану, котрі готові поставляти газ до Європи через газогін «Набукко».
(Прага – Київ)
