Доступність посилання

13 Грудень 2017, Київ 07:35

Україна продувається європейським вітром, а до Росії він не доходить – російський письменник Сорокін


Володимир Сорокін у Києві

Київ – Український переклад книжок російського письменника Володимира Сорокіна «День опричника» та «Цукровий кремль» презентували у Києві. Випускник Московського інституту нафтової та газової промисловості є автором багатьох романів, повістей та п’єс. Серед найвідоміших – «Блакитне сало», «Тридцята любов Марини», «Серця чотирьох». Утім, якщо ці твори Сорокіна була класичним андерграундним постмодерном, то «День опричника» та «Цукровий кремль» – це відверта політична сатира. Про своє бачення політичної ситуації у Росії, а також творчі перспективи Сорокін розповів, відповідаючи на питання Радіо Свобода.


– У ваших книжках «День опричника» та «Цукровий кремль» дії відбуваються у майбутньому. Ви змальовуєте Росію відгородженою від решти світу «Великою Стіною». Опричники їздять на мерседесах із відрубаними собачими головами, всі діти у школах вивчають китайську мову, та і взагалі відбувається злиття російської та китайської. Чи змінилася Росія з часу написання Ваших книжок?

– Коли я написав «День опричника», один мій друг, історик, сказав: «мені здається, ти написав магічне замовляння, щоб цього не сталося у Росії». Мені це дуже сподобалося. Але минуло чотири роки, і він із сумом мені каже: «знаєш, це все-таки було не замовляння, а пророцтво». Як літератор, звісно, я задоволений. Але як громадянин – не дуже.

– Зараз багато хто говорить, що поступово українська модель державного правління стає схожою на російську. Що ви думаєте з цього приводу?

– Я все таки гість і не дуже добре знаю вашу країну. Але мені здається, що ситуація у вас краща за визначенням. У вас поряд Європа, і ви продуваєтеся європейським вітром. Хочете ви цього чи ні, але він дме. І це вже легше, тому що до Росії, на жаль, він не доходить.

– А чи не страшно Вам жити у Росії, зважаючи на теми, які Ви порушили у Ваших книжках?


– Я вирішив це питання в андроповські часи. У колі московського андерграунду почалися обшуки та тиск КДБ. Я тоді чітко зрозумів, що для письменника в Росії є два шляхи: або ти пишеш, або ти боїшся. Іншого шляху немає.

– Я читала багато Ваших романів. Але коли я почала читати «День опричника», далі – «Цукровий кремль», як вони лише з’явилися, я була дуже здивована, адже я побачила зовсім іншого Сорокіна. Це було не «Блакитне сало», «Лід» чи «Норма», а щось зовсім інше. Що спонукало Вас узятися за політичну сатиру?

– Перед цим я хотів працювати над «льодовою трилогією». Це була велика робота, і мені захотілося написати щось абсолютно протилежне. А по-друге, накопичилося багато спостережень за путінським десятиліттям. І тема опричника, звісно, вигулькнула, тому що всі заговорили, що у нас з’явилися опричники. Але остання крапля була така. У мене тоді була собака, левретка. Це досить тендітний пес, такий напівпрозорий та дуже рухливий. Я жив тоді за містом, приїхав із Москви, а був дуже сонячний день. І я чомусь на ринку купив йому здоровенну кістку зі шматком кривавого м’яса. Я кинув собаці це на сніг. А він вискочив і почав навколо цього великого кривавого шматка здійснювати ритуальний танець. Це було страшенно гарно, і у цьому навіть було щось зловісне. Це стало останньою краплею, і я пішов писати «День опричника».

– А як часто Ви зустрічаєтеся з читачами у Москві, наскільки такі зустрічі можливі?

– Я це роблю дуже рідко. Зустрічаюся з читачами переважно у провінції. Я бував у таких містах, як Норильськ, Красноярськ, Новосибірськ… У Москві я практично не зустрічаюся з читачами. Знаєте, дискусії, розмови все-таки не мій жанр. Я можу щось додати до своїх текстів. Але, за великим ліком, письменникові немає чого додати. Я більше виступаю на Заході, де ситуація дещо інша, якась цікавість до російського життя. А що спілкуватися з москвичами, зверхніми та снобістськими?
  • 16x9 Image

    Тетяна Ярмощук

    Працюю на Радіо Свобода з 2005 року. Укладач та ведуча Ранкової Свободи, пишу на енергетичну та економічну тематику. 2006 року закінчила Інститут журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка. А у 2009-му – Інститут політичних наук. 

Ваша думка

Показати коментарі

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG