Фізичне насильство, психологічне, економічне… Дві з п’яти українських жінок бодай раз у житті зазнавали насильства у своїй родині, констатують правозахисники. За даними ООН, представниці прекрасної статі страждають від кулаків своїх чоловіків у сім’ї частіше, ніж від автокатастроф, воєн і тяжких хвороб. Щороку від родинного деспотизму помирає 1000 українок. Хоча експерти стверджують, що офіційна статистика занижує масштаби цього явища в Україні. Наскільки ж воно поширене? Як допомагають жертвам домашнього деспотизму? Та яким має бути ефективне покарання тих, хто «любить із кулаками»?
За 9 місяців поточного року в Україні зареєстровано понад 82 тисячі скарг на насильство в сім’ї. З них 74 тисячі заяв від жінок, і лише 8 000 – від чоловіків. Третина пацієнток у травматологічних відділеннях українських лікарень – це жертви домашнього насильства, зазначає міністр у справах сім’ї, молоді та спорту Равіль Сафіуллін.
«Жінки є найбільш вразливими, випадків, коли б’ють у родині жінок набагато більше, ніж випадків насильства проти чоловіків. Важливо те, що про цю проблему не прийнято говорити відкрито у суспільстві. Зараз ми маємо низку установ, де допомагають жертвам домашнього насильства. Маємо 9 центрів медико-соціальної реабілітації, 21 центр соціально-психологічної допомоги жертвам насильства у сім’ї», – поінформував Равіль Сафіуллін.
Ударив раз – ударить ще
Шість років поспіль в Україні існує гаряча телефонна лінія для жертв домашнього насильства, зауважує Мар’яна Євсюкова, директор юридичного департаменту Міжнародного жіночого правозахисного центру «Ла Страда – Україна». Переважна більшість дзвінків (а їх за цей час було більше 11 тисяч) стосувалися саме фізичного насильства.
«Переважна більшість, хто звертається на нашу телефонну лінію – це жінки. До нас звернулося 46% жінок, 38% – дітей і приблизно 11% чоловіків. Чоловіки звертаються не тільки поскаржитися на насильницькі дії відносно них (таке також трапляється і є). Є чоловіки, які намагаються за допомогою психологічних порад з’ясувати, яким чином їм себе поводити менш агресивно», – пояснила Мар’яна Євсюкова.
Протягом року до львівської громадської організації Західноукраїнський центр «Жіночі перспективи» звертається до 300 жінок, які потерпають від насильства у сім’ї, повідомляє львівська кореспондентка Радіо Свобода. Усі вони потребують юридичного захисту, а також допомоги психолога.
Мама трьох дітей Любов Лемик покинула Львів і перебралась жити у Трускавець. Жінка майже чотири роки зазнавала фізичного насильства від чоловіка, з яким уже розлучилась. Нині юристи організації «Жіночі перспективи» безкоштовно надають їй юридичну допомогу. «Дуже знущався з мене і з моїх дітей. Він приходив і скандалив в мене на роботі. А коли ми були вже розлучені, дуже мене побив – я пролежала в лікарні з переломом виличної кістки», – розповіла жінка.
У громадську організацію переважно приходять жінки, які не отримали допомоги ані в правоохоронних органах, ані в опікунських службах, говорить головний юридичний консультант Західноукраїнського центру Галина Федькович. «Дуже часто власне міліція реагує дискримінаційно по відношенню до жінок», – каже вона.
Більшість жінок потерпають від фізичного насильства або ж брутального ставлення з боку чоловіка. Як правило, жертвами стають і неповнолітні діти, які виховуються у конфліктній родині, додає Галина Федькович. Зазвичай, ці діти уже у дорослому віці вважатимуть нормальним фізично знущання над іншими. Близько 5% людей, які звертаються у центр становлять чоловіки, які зазнають насильства від своїх дітей.
«Психологічне насильство все таки ще важче. І дуже тяжко є, коли я питаюся: а ви зверталися в міліцію? А жінка каже: ну, він же мене не бив. Я кажу: так, але якщо він вас закриває в хаті, не дає спілкуватися з родичами, постійно принижує, ображає і це все в присутності дітей – це психологічне насильство. І за це так само передбачена відповідальність», – запевнила юрист.
Коли чоловік вперше підняв на жінку руку – це уже серйозний сигнал для жінки, зазначають працівники центру і радять одразу реагувати, коли чоловік принижує їхню гідність.
Правоохоронці неохоче порушують кримінальні справи
Якщо жінка і зважується звернутись до міліції, то далеко не завжди таку її скаргу приймають, наголошує Мар’яна Євсюкова, директор юридичного департаменту міжнародного правозахисного жіночого центру «Ла Страда – Україна». Адже українські правоохоронці часто не реагують на випадки домашнього насильства, називаючи їх «приватними сімейними справами».
Чому не тільки серед обивателів, а й серед деяких правоохоронців поширена думка, що «б’є - значить любить»? Колишній заступник міністра внутрішніх справ України, нині народний депутат Геннадій Москаль вважає, що це пов’язано з пережитками радянського менталітету.
«Візьмуть Європу у всіх підрозділах поліції – спеціальні підрозділи, які займаються насильством в сім’ї. Скажіть мені, хто у нас в Україні цим займається? Та ні хто! Сім’я це є «ячейка» держави, тому я можу сказати, яка держава, така й сім’я», – зазначив Геннадій Москаль.
Україна одна з перших держав колишнього Радянського Союзу ухвалила закон «Про попередження насильства в сім‘ї». Це сталося ще вісім років тому. Однак, як зазначають правозахисники, головна хиба цього закону – жертва насильства має не тільки заявити, а й довести, що проти неї скоїли злочин. А за кордоном, навпаки, звинувачений мусить доводити, що він не розпускав руки.
Попрацював кулаками – попрацюй лопатою!
Чинне українське законодавство передбачає штраф як покарання за домашнє насильство. Але чиновники з міністерства у справах сім’ї, молоді і спорту хочуть замінити грошові стягнення на громадські роботи, говорить заступник міністра Світлана Толстоухова.
«Штрафи – це навантаження на сім’ю. Ми сьогодні в новій редакції в змінах до Закону України пропонуємо заміну штрафів на виконання громадських робіт до 60 годин і друге – це буде затримання до одного місяця», – сказала Світлана Толстоухова.
Кривдники більше за все бояться громадського розголосу за свій вчинок, стверджує Мар’яна Євсюкова, директор юридичного департаменту міжнародного правозахисного жіночого центру «Ла Страда – Україна».
«Спілкуючись з суддями, які виносять в якості санкції громадські роботи з інших статей, вони кажуть про те, що правопорушники благають не робити цього. Треба запроваджувати громадські роботи за таке порушення. Бо якщо суддя призначає громадські роботи, то людині стає якось соромно за свою поведінку. Бо побачать, що стоїть із лопатою, працює, відпрацьовує якийсь проступок», – розповіла Мар’яна Євсюкова.
«Нульова толерантність» до кривдника
Ще одним важливим компонентом у боротьбі з насильством є можливість реабілітації порушників після відбуття покарання. В Україні цей принцип лише починає працювати, говорить міністр у справах сім’ї, молоді та спорту Равіль Сафіуллін.
«Україна – одна з небагатьох держав, де проводиться робота з насильниками. Мова йде про певні програми. Цей рік – це перший рік діяльності такого роду програм корекції. Це психологічна робота з чоловіками. В цьому році на такі програми було направлено 3200 чоловіків – пройшов її лише кожен десятий. Цифра, звичайно, незначна. Поки що не всі люди, які застосовують насилля в сім’ї, розуміють, що мають змінити себе», – сказав міністр.
Зменшити кількість жертв домашнього насильства можна завдяки впровадженню так званого принципу «нульової толерантності», наголошують експерти. Це означає, що суспільство має бути повністю нетерпимим до насильства, а жертви кривдників не мають боятися або соромитися говорити про випадки жорстокості й скаржитися до міліції.
За 9 місяців поточного року в Україні зареєстровано понад 82 тисячі скарг на насильство в сім’ї. З них 74 тисячі заяв від жінок, і лише 8 000 – від чоловіків. Третина пацієнток у травматологічних відділеннях українських лікарень – це жертви домашнього насильства, зазначає міністр у справах сім’ї, молоді та спорту Равіль Сафіуллін.
«Жінки є найбільш вразливими, випадків, коли б’ють у родині жінок набагато більше, ніж випадків насильства проти чоловіків. Важливо те, що про цю проблему не прийнято говорити відкрито у суспільстві. Зараз ми маємо низку установ, де допомагають жертвам домашнього насильства. Маємо 9 центрів медико-соціальної реабілітації, 21 центр соціально-психологічної допомоги жертвам насильства у сім’ї», – поінформував Равіль Сафіуллін.
Ударив раз – ударить ще
Шість років поспіль в Україні існує гаряча телефонна лінія для жертв домашнього насильства, зауважує Мар’яна Євсюкова, директор юридичного департаменту Міжнародного жіночого правозахисного центру «Ла Страда – Україна». Переважна більшість дзвінків (а їх за цей час було більше 11 тисяч) стосувалися саме фізичного насильства.
«Переважна більшість, хто звертається на нашу телефонну лінію – це жінки. До нас звернулося 46% жінок, 38% – дітей і приблизно 11% чоловіків. Чоловіки звертаються не тільки поскаржитися на насильницькі дії відносно них (таке також трапляється і є). Є чоловіки, які намагаються за допомогою психологічних порад з’ясувати, яким чином їм себе поводити менш агресивно», – пояснила Мар’яна Євсюкова.
Протягом року до львівської громадської організації Західноукраїнський центр «Жіночі перспективи» звертається до 300 жінок, які потерпають від насильства у сім’ї, повідомляє львівська кореспондентка Радіо Свобода. Усі вони потребують юридичного захисту, а також допомоги психолога.
Мама трьох дітей Любов Лемик покинула Львів і перебралась жити у Трускавець. Жінка майже чотири роки зазнавала фізичного насильства від чоловіка, з яким уже розлучилась. Нині юристи організації «Жіночі перспективи» безкоштовно надають їй юридичну допомогу. «Дуже знущався з мене і з моїх дітей. Він приходив і скандалив в мене на роботі. А коли ми були вже розлучені, дуже мене побив – я пролежала в лікарні з переломом виличної кістки», – розповіла жінка.
У громадську організацію переважно приходять жінки, які не отримали допомоги ані в правоохоронних органах, ані в опікунських службах, говорить головний юридичний консультант Західноукраїнського центру Галина Федькович. «Дуже часто власне міліція реагує дискримінаційно по відношенню до жінок», – каже вона.
Більшість жінок потерпають від фізичного насильства або ж брутального ставлення з боку чоловіка. Як правило, жертвами стають і неповнолітні діти, які виховуються у конфліктній родині, додає Галина Федькович. Зазвичай, ці діти уже у дорослому віці вважатимуть нормальним фізично знущання над іншими. Близько 5% людей, які звертаються у центр становлять чоловіки, які зазнають насильства від своїх дітей.
«Психологічне насильство все таки ще важче. І дуже тяжко є, коли я питаюся: а ви зверталися в міліцію? А жінка каже: ну, він же мене не бив. Я кажу: так, але якщо він вас закриває в хаті, не дає спілкуватися з родичами, постійно принижує, ображає і це все в присутності дітей – це психологічне насильство. І за це так само передбачена відповідальність», – запевнила юрист.
Коли чоловік вперше підняв на жінку руку – це уже серйозний сигнал для жінки, зазначають працівники центру і радять одразу реагувати, коли чоловік принижує їхню гідність.
Правоохоронці неохоче порушують кримінальні справи
Якщо жінка і зважується звернутись до міліції, то далеко не завжди таку її скаргу приймають, наголошує Мар’яна Євсюкова, директор юридичного департаменту міжнародного правозахисного жіночого центру «Ла Страда – Україна». Адже українські правоохоронці часто не реагують на випадки домашнього насильства, називаючи їх «приватними сімейними справами».
Чому не тільки серед обивателів, а й серед деяких правоохоронців поширена думка, що «б’є - значить любить»? Колишній заступник міністра внутрішніх справ України, нині народний депутат Геннадій Москаль вважає, що це пов’язано з пережитками радянського менталітету.
«Візьмуть Європу у всіх підрозділах поліції – спеціальні підрозділи, які займаються насильством в сім’ї. Скажіть мені, хто у нас в Україні цим займається? Та ні хто! Сім’я це є «ячейка» держави, тому я можу сказати, яка держава, така й сім’я», – зазначив Геннадій Москаль.
Україна одна з перших держав колишнього Радянського Союзу ухвалила закон «Про попередження насильства в сім‘ї». Це сталося ще вісім років тому. Однак, як зазначають правозахисники, головна хиба цього закону – жертва насильства має не тільки заявити, а й довести, що проти неї скоїли злочин. А за кордоном, навпаки, звинувачений мусить доводити, що він не розпускав руки.
Попрацював кулаками – попрацюй лопатою!
Чинне українське законодавство передбачає штраф як покарання за домашнє насильство. Але чиновники з міністерства у справах сім’ї, молоді і спорту хочуть замінити грошові стягнення на громадські роботи, говорить заступник міністра Світлана Толстоухова.
«Штрафи – це навантаження на сім’ю. Ми сьогодні в новій редакції в змінах до Закону України пропонуємо заміну штрафів на виконання громадських робіт до 60 годин і друге – це буде затримання до одного місяця», – сказала Світлана Толстоухова.
Кривдники більше за все бояться громадського розголосу за свій вчинок, стверджує Мар’яна Євсюкова, директор юридичного департаменту міжнародного правозахисного жіночого центру «Ла Страда – Україна».
«Спілкуючись з суддями, які виносять в якості санкції громадські роботи з інших статей, вони кажуть про те, що правопорушники благають не робити цього. Треба запроваджувати громадські роботи за таке порушення. Бо якщо суддя призначає громадські роботи, то людині стає якось соромно за свою поведінку. Бо побачать, що стоїть із лопатою, працює, відпрацьовує якийсь проступок», – розповіла Мар’яна Євсюкова.
«Нульова толерантність» до кривдника
Ще одним важливим компонентом у боротьбі з насильством є можливість реабілітації порушників після відбуття покарання. В Україні цей принцип лише починає працювати, говорить міністр у справах сім’ї, молоді та спорту Равіль Сафіуллін.
«Україна – одна з небагатьох держав, де проводиться робота з насильниками. Мова йде про певні програми. Цей рік – це перший рік діяльності такого роду програм корекції. Це психологічна робота з чоловіками. В цьому році на такі програми було направлено 3200 чоловіків – пройшов її лише кожен десятий. Цифра, звичайно, незначна. Поки що не всі люди, які застосовують насилля в сім’ї, розуміють, що мають змінити себе», – сказав міністр.
Зменшити кількість жертв домашнього насильства можна завдяки впровадженню так званого принципу «нульової толерантності», наголошують експерти. Це означає, що суспільство має бути повністю нетерпимим до насильства, а жертви кривдників не мають боятися або соромитися говорити про випадки жорстокості й скаржитися до міліції.
