Знайомі оповідали мені, що в Ечейді мешкають щирі, гостинні і веселі люди. Я б додав ще і вигадливі, якщо здатні влаштовувати показові на всю Угорщину фестивалі народного весілля.
Багатолітній керівник фольклорно-мистецького проекту Каталін Макшаней пригадує перші кроки фестивалю: «Найперша весільна вистава відбулася у 1964 році з ініціативи нашого земляка Йожефа Пейтера. Під його керівництвом у селищі безліч разів пройшли ці весільні ігрища з танцями, піснями до самого ранку… У 2004 році ми оновили наш танцювальний колектив «Кацуш», який виступає перед широкою публікою».
За словами пані Каталін, вона зі своїми однодумцями-ентузіастами намагається сучасними сценічними прийомами показати широкому загалові красу народного угорського весілля початку ХХ століття.
Народне весілля – більше, ніж гра
За сценарієм, програма першого дня фестивалю в Ечейді розпочинається в обідню пору.
Увагу присутніх привертають закличні привітання старости весілля Шандора Балажа: «Сьогодні нас зібралося тут чималенько, щоб зустріти нашу славну наречену».
У цей час святково прикрашена молода, роль якої виконує танцюристка гурту «Кацуш» Нінетта Колар, у супроводі весільних дівчат-дружок виходить із батьківської господи. Її подружки хором заводять журливу обрядову пісню: «Найбільший скарб – це серце, в якому не живе печаль».
До гурту з нареченою приєднується процесія гостей, які йдуть до церкви, де мають вінчатися молоді. А в храмі на свою суджену вже нетерпляче чекає імпозантний Норберт Мадяр. Він красується на людях у леґінському капелюсі-крисані, вишитому кавово-коричневому жилеті поверх білосніжної сорочки вільного крою, у чорних галіфе та до блиску начищених чоботях з високими негнучкими халявами.
Роль нареченого парубкові подобається. «Це для нас була гра перед публікою. Всі ми, танцюристи, прагнемо закріпити у свідомості присутніх давні традиції одруження. І, гадаю, це нам вдається. Але у нас із Нінеттою в особистому житті вже є партнери», – уточнив Норберт Мадяр після сценічного вінчання.
Втім, Нінетта Колар заявила, що попри сучасну моду жити в парі до шлюбу вона неодмінно хоче мати зі своїм молодим чоловіком справжнє сільське весілля.
Яким є рецепт сімейного щастя?
Кілька бабусь, учасниць фестивалю, які стоять поруч у старосвітському одязі домогосподарок, доброзичливо посміхаються молодятам, пригощаючи їх смачними тістечками і запрошуючи скуштувати цю смакоту гостей.
Своє скромне весілля з ностальгією пригадує пенсіонерка Кіш Мігайней: «Напередодні гостини батьки різали порося, домашню птицю, заміжні жінки розкачували тісто на локшину… Родичі приносили подарунки, звісно, хто що міг – живу курку, жбан домашнього вина, домашні тістечка, посуд чи білизну. Гроші в той час молодята майже не отримували».
Мудрі бабусі з Ечейда не приховують, що насправді для родинного щастя великого багатства і не потрібно. Аби, як кажуть, панували злагода і любов. А весілля влаштовують для того, щоб через родинне свято об’єднувати громаду, де б вона не була – у селі чи місті.
А може, ці угорські бабусі й справді мають рацію?
Багатолітній керівник фольклорно-мистецького проекту Каталін Макшаней пригадує перші кроки фестивалю: «Найперша весільна вистава відбулася у 1964 році з ініціативи нашого земляка Йожефа Пейтера. Під його керівництвом у селищі безліч разів пройшли ці весільні ігрища з танцями, піснями до самого ранку… У 2004 році ми оновили наш танцювальний колектив «Кацуш», який виступає перед широкою публікою».
За словами пані Каталін, вона зі своїми однодумцями-ентузіастами намагається сучасними сценічними прийомами показати широкому загалові красу народного угорського весілля початку ХХ століття.
Народне весілля – більше, ніж гра
За сценарієм, програма першого дня фестивалю в Ечейді розпочинається в обідню пору.
Увагу присутніх привертають закличні привітання старости весілля Шандора Балажа: «Сьогодні нас зібралося тут чималенько, щоб зустріти нашу славну наречену».
У цей час святково прикрашена молода, роль якої виконує танцюристка гурту «Кацуш» Нінетта Колар, у супроводі весільних дівчат-дружок виходить із батьківської господи. Її подружки хором заводять журливу обрядову пісню: «Найбільший скарб – це серце, в якому не живе печаль».
До гурту з нареченою приєднується процесія гостей, які йдуть до церкви, де мають вінчатися молоді. А в храмі на свою суджену вже нетерпляче чекає імпозантний Норберт Мадяр. Він красується на людях у леґінському капелюсі-крисані, вишитому кавово-коричневому жилеті поверх білосніжної сорочки вільного крою, у чорних галіфе та до блиску начищених чоботях з високими негнучкими халявами.
Роль нареченого парубкові подобається. «Це для нас була гра перед публікою. Всі ми, танцюристи, прагнемо закріпити у свідомості присутніх давні традиції одруження. І, гадаю, це нам вдається. Але у нас із Нінеттою в особистому житті вже є партнери», – уточнив Норберт Мадяр після сценічного вінчання.
Втім, Нінетта Колар заявила, що попри сучасну моду жити в парі до шлюбу вона неодмінно хоче мати зі своїм молодим чоловіком справжнє сільське весілля.
Яким є рецепт сімейного щастя?
Кілька бабусь, учасниць фестивалю, які стоять поруч у старосвітському одязі домогосподарок, доброзичливо посміхаються молодятам, пригощаючи їх смачними тістечками і запрошуючи скуштувати цю смакоту гостей.
Своє скромне весілля з ностальгією пригадує пенсіонерка Кіш Мігайней: «Напередодні гостини батьки різали порося, домашню птицю, заміжні жінки розкачували тісто на локшину… Родичі приносили подарунки, звісно, хто що міг – живу курку, жбан домашнього вина, домашні тістечка, посуд чи білизну. Гроші в той час молодята майже не отримували».
Мудрі бабусі з Ечейда не приховують, що насправді для родинного щастя великого багатства і не потрібно. Аби, як кажуть, панували злагода і любов. А весілля влаштовують для того, щоб через родинне свято об’єднувати громаду, де б вона не була – у селі чи місті.
А може, ці угорські бабусі й справді мають рацію?
