Проблеми туризму і європейський досвід обговорили на міжнародній конференції на Прикарпатті

Нещодавно Тетяна Йосипенко побувала в Румунії. Зацікавив румунський досвід додаткових атракцій для приваблення туристів. В їхній родині це сімейний бізнес – мати тримає приватну садибу зеленого туризму в Татарові, дочка півтора року очолює туристичну агенцію «Подорожі – Карпати тревел» у Яремчі.

Тетяна зізнається, що найбільшою проблемою є сервіс, співвідношення між якістю і ціною у сфері туристичних послуг. «Представники туристичного бізнесу мало вкладають, але хочуть велику віддачу, – каже вона. – Так не можна робити. Тому що ціна має відповідати якості в будь-якому випадку».

Сфера послуг чи галузь господарювання?

В Україні туризм наразі є сферою послуг, а не галуззю господарювання, вважає директор Інституту туризму Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника професор Володимир Великочий. Виокремлення в окрему галузь вимагає системного характеру розвитку, надходження коштів, відповідного контролю з боку державних органів і громадських організацій, сприяння влади і розвитку ініціативи громад. Закон про туризм, ухвалений 2003 року, сьогодні потребує значних змін.

«Мова йде про окремо виписаний розділ або закон про зелений туризм, про екотуризм. Варто було б говорити про те, що треба змінювати статистичні норми обліку туристів у нас, бо ми користуємося ще так званими радянськими нормами. Допустимо, визначити, з якою метою приїхав турист і що йому потрібно, за нашими статистичними даними, достатньо складно. Варто запроваджувати європейські статистичні норми. Це важливо для аналізу тих, хто приїжджає, їхніх потреб і перспектив розвитку конкретних регіонів».

​Із європейського досвіду для України важливий розвиток регіонів

У Євросоюзі домінуючою є співпраця між регіонами і розвиток регіонів як бази для розвитку всієї держави. Прикладом можуть бути суміжні регіони в Швейцарії, Італії, де є «змішане» населення. Показовою є і співпраця Польщі та Німеччини в районі Помор’я, на так званих «одзисканих» землях, які після Другої світової війни були віддані Польщі. Приміром, спільні польсько-німецькі проекти в агротуризмі, наданні туристичних послуг для неповносправних, розповідає проректор вищої професійної школи міста Гожов Великопольський професор Аркадіуш Волошин.

«У нас є певний досвід розвитку агротуризму. Але у нас є і туризм для неповносправних – цікава сфера, що прийшла до нас із Заходу, невідома раніше в Польщі. Сьогодні це важливий пункт господарювання, ми активно розробляємо цей напрямок. Переймаємо різноманітний досвід – чехів, німців, румунів. Особлива сфера – прикордонні проекти, в яких, попри те, що полікультурність – це вагомо, популярно і красиво, акцентуємо увагу на національній ідентичності та самобутності регіональній».

Дати громадам не милостиню, а імпульс до розвитку

Прикладом міждержавної співпраці може стати Карпатський регіон – Україна, Угорщина, Польща, Словаччина, Румунія. Ці регіони розташовані приблизно в однакових соціально-економічних, суспільно-політичних, національно-культурних, історико-культурних умовах. Свого часу навіть існувала громадська організація «Карпатський єврорегіон». Сьогодні ж ця інституція не зовсім дієздатна. Пробують щось змінити на місцевому рівні. На Прикарпатті ухвалено Стратегію і Програму розвитку туризму на 2011-2015 роки, підтримуються цікаві туристичні проекти. Йдеться не про те, щоб займатися благодійністю, а щоб стимулювати розвиток туризму, наголошує голова Івано-Франківської обласної ради Олександр Сич.

«Кошти, які надаються чи з державного бюджету, чи з обласного, чи з будь-якого іншого, вони даються тільки для імпульсу, – каже він. – Зрозуміло, що туризм – це бізнесова справа, і кошти швидше даються для того, щоб когось підштовхнути, створити відповідні умови, промоцію і тому подібне».

На Прикарпатті ініціюють, за європейським і американським прикладом, створення при національних парках і заповідних територіях господарсько-атракційних закладів. Основна ідея – знайти нових туристів, бо це позитивно впливатиме і на розвиток територій.