Івано-Франківськ – В Івано-Франківську вперше в Україні започаткували духовні поради для колишніх заробітчан. Їх дають при церквах УГКЦ, де допомагають тим, хто повернувся з-за корону, долати «бар’єр дрімаючого мігранта». Колишнім заробітчанам потрібні також податкові та інвестиційні пільги, визнає обласне керівництво.
Першою до Італії поїхала дружина, за нею – після 18 років праці в університеті – подався прикарпатець Ігор Лазоришин. Кордони перетнув нелегально, у вантажівці серед паркету. Майже два роки працював у Болоньї, теж нелегально і займався роботою, далекою від університетської.
«Я мив унітази, прибирав кімнати, доглядав за немічними старими чоловіками в Італії. Тобто, на всіх роботах, як працюють і наші жінки, до речі, більше на жіночих, як на чоловічих», – згадує Ігор Лазоришин.
Майже як хвороба – «бар’єр дрімаючого мігранта»
Повернувшись додому, він долучився до створення спільноти колишніх заробітчан в Італії «Пієта» при Івано-Франківському молодіжному християнському центрі святого Дона Боско Української греко-католицької церкви. Тут, у центрі, мають свою світлицю, разом ходять на прощі, їздять з фотовиставками, видають щомісячну сторінку в церковному часописі та книги листів дітей заробітчан і спогадів про гіркий заробітчанський хліб. «Пієта» діє вже понад п’ять з половиною років.
Прагнуть допомогти і порадами. Бо не кожен і не завжди може розкритися навіть своїм рідним чи священику. Необхідна допомога для повернення в суспільство, якому Ви стали вже чужими, зазначає Ігор Лазоришин.
«Ми відчули, що таке мусить бути, інакше ми пропадемо, – каже він. – Ніби ходиш, ніби спілкуєшся, а насправді маєш якийсь бар’єр, маєш такий незатишок – і суспільний, і родинний, і всюди. Тобі здається, що твої почуття переростають або в якусь гординю: ой, асфальти у нас погані, ой, люди такі, ой, ціни, ой магазини... Або, навпаки, ти ховаєшся в шкаралупу. Ми вже потім дізнались, коли слухали лекції психологів, що це називається «синдром дрімаючого мігранта».
Почути пораду і самому порадити
Ідея започаткувати поради для мігрантів належить колишньому главі Української греко-католицької церкви Любимиру Гузару. Це насамперед спілкування, відверта бесіда за принципом «рівний – рівному», де кожен одночасно шукає пораду і сам дає її іншим. Також підкажуть, куди звертатися далі: до юриста, лікаря чи психолога. Хоча людям не завжди просто йти за допомогою, – каже директор молодіжно-християнського центру, священик Ігор Пелехатий.
«Дуже важливо в цій справі, щоб була ініціатива самих заробітчан. Однак можу ствердити (я вже не один рік із ними спілкуюся): на жаль, вони трішечки інертні. Намагаємося сприяти їм в їхній адаптації. Але вони, як правило, повернувшись в Україну, намагаються своїх проблем не виносити, вирішувати їх самотужки. Може, вважають, що це неетично. Може вважають, що це проблема їхньої сім’ї. Але я вважаю, що це проблема суспільна – дуже гостра і невідкладна. Тому що руйнація сім’ї – це найбільша катастрофа, яка може бути в цьому світі», – говорить священик.
Як повернути українців із далеких світів?
За приблизними підрахунками, за кордоном нині працює 3 мільйони українців. Голова Івано-Франківської обласної ради Олександр Сич сказав Радіо Свобода, що не знає точної цифри, скільки на заробітках вихідців з області. Але припускає, що це декілька сотень тисяч. Щоб людям було легше повертатися, керівник Івано-Франківщини закликає створювати економічні пільги для заробітчан.
«Зокрема, коли мова йде про економічні умови, деколи навіть не треба давати кредити, а просто створити умови повернення грошей, які люди заробили. Легалізувати зароблені ними гроші і легалізувати їх самих. Зароблені ними кошти, статки, машини, все, що вони мають, дозволити повернути в Україну, прирівнявши, очевидно, до інвестицій. І тоді вони приїдуть, створять бізнес, створять нові робочі місця. І знову ж таки: не треба цих людей винити», – наголошує Олександр Сич.
На Прикарпатті місцева влада розробляє свою програму сприяння трудовим мігрантам і їхнім сім’ям – вихідцям з області. Обіцяють винести її на розгляд сесії, не дуже затягуючи в часі.
Першою до Італії поїхала дружина, за нею – після 18 років праці в університеті – подався прикарпатець Ігор Лазоришин. Кордони перетнув нелегально, у вантажівці серед паркету. Майже два роки працював у Болоньї, теж нелегально і займався роботою, далекою від університетської.
«Я мив унітази, прибирав кімнати, доглядав за немічними старими чоловіками в Італії. Тобто, на всіх роботах, як працюють і наші жінки, до речі, більше на жіночих, як на чоловічих», – згадує Ігор Лазоришин.
Майже як хвороба – «бар’єр дрімаючого мігранта»
Повернувшись додому, він долучився до створення спільноти колишніх заробітчан в Італії «Пієта» при Івано-Франківському молодіжному християнському центрі святого Дона Боско Української греко-католицької церкви. Тут, у центрі, мають свою світлицю, разом ходять на прощі, їздять з фотовиставками, видають щомісячну сторінку в церковному часописі та книги листів дітей заробітчан і спогадів про гіркий заробітчанський хліб. «Пієта» діє вже понад п’ять з половиною років.
Прагнуть допомогти і порадами. Бо не кожен і не завжди може розкритися навіть своїм рідним чи священику. Необхідна допомога для повернення в суспільство, якому Ви стали вже чужими, зазначає Ігор Лазоришин.
«Ми відчули, що таке мусить бути, інакше ми пропадемо, – каже він. – Ніби ходиш, ніби спілкуєшся, а насправді маєш якийсь бар’єр, маєш такий незатишок – і суспільний, і родинний, і всюди. Тобі здається, що твої почуття переростають або в якусь гординю: ой, асфальти у нас погані, ой, люди такі, ой, ціни, ой магазини... Або, навпаки, ти ховаєшся в шкаралупу. Ми вже потім дізнались, коли слухали лекції психологів, що це називається «синдром дрімаючого мігранта».
Почути пораду і самому порадити
Ідея започаткувати поради для мігрантів належить колишньому главі Української греко-католицької церкви Любимиру Гузару. Це насамперед спілкування, відверта бесіда за принципом «рівний – рівному», де кожен одночасно шукає пораду і сам дає її іншим. Також підкажуть, куди звертатися далі: до юриста, лікаря чи психолога. Хоча людям не завжди просто йти за допомогою, – каже директор молодіжно-християнського центру, священик Ігор Пелехатий.
«Дуже важливо в цій справі, щоб була ініціатива самих заробітчан. Однак можу ствердити (я вже не один рік із ними спілкуюся): на жаль, вони трішечки інертні. Намагаємося сприяти їм в їхній адаптації. Але вони, як правило, повернувшись в Україну, намагаються своїх проблем не виносити, вирішувати їх самотужки. Може, вважають, що це неетично. Може вважають, що це проблема їхньої сім’ї. Але я вважаю, що це проблема суспільна – дуже гостра і невідкладна. Тому що руйнація сім’ї – це найбільша катастрофа, яка може бути в цьому світі», – говорить священик.
Як повернути українців із далеких світів?
За приблизними підрахунками, за кордоном нині працює 3 мільйони українців. Голова Івано-Франківської обласної ради Олександр Сич сказав Радіо Свобода, що не знає точної цифри, скільки на заробітках вихідців з області. Але припускає, що це декілька сотень тисяч. Щоб людям було легше повертатися, керівник Івано-Франківщини закликає створювати економічні пільги для заробітчан.
«Зокрема, коли мова йде про економічні умови, деколи навіть не треба давати кредити, а просто створити умови повернення грошей, які люди заробили. Легалізувати зароблені ними гроші і легалізувати їх самих. Зароблені ними кошти, статки, машини, все, що вони мають, дозволити повернути в Україну, прирівнявши, очевидно, до інвестицій. І тоді вони приїдуть, створять бізнес, створять нові робочі місця. І знову ж таки: не треба цих людей винити», – наголошує Олександр Сич.
На Прикарпатті місцева влада розробляє свою програму сприяння трудовим мігрантам і їхнім сім’ям – вихідцям з області. Обіцяють винести її на розгляд сесії, не дуже затягуючи в часі.
