Брюссель – Щодня із Сирії надходять повідомлення про жахіття збройного протистояння між повстанцями та режимом диктатора Башара Асада. Всі дипломатичні зусилля припинити кровопролиття наштовхуються на мур, яким у Раді безпеки ООН є позиція Росії та Китаю. Ліга арабських держав щойно закликала Москву припинити продаж зброї Дамаску. Тим часом, Росія заявляє, що зберігатиме воєнно-технічні зв’язки з режимом Сирії.
У чому насправді полягають інтереси Москви у цьому регіоні? За поясненнями Радіо Свобода звернулося до експерта французького Інституту міжнародних та стратегічних відносин Філіпа Міґо.
– Пане Міґо, насамперед, хотілося б знати, чому міжнародна спільнота безсила у розв’язанні цієї кровопролитної «сирійської кризи»?
– Насправді, все досить просто: міжнародна спільнота може діяти тільки у рамках міжнародних законів. Ці закони, з одного боку, передбачають, що не можна втручатися у внутрішні справи будь-якої країни. З цієї точки зору, те, що відбувається у Сирії – виключно їхні справи. З іншого боку, міжнародний закон твердить, що у Раді безпеки ООН є п’ять постійних членів, які мають право накладати вето. Тобто, у Росії та Китаю є таке право і його використання абсолютно легітимне. З огляду на це, або ми змінюємо міжнародне право, або погоджуємося з існуючим законом, а тому не можемо звинувачувати росіян та китайців у його застосуванні.
– Напруження між дипломатами Євросоюзу, США та Ліги арабських держав, з одного боку, та Росії – з іншого зросло після нещодавнього затримання російського судна, який звинуватили у перевезенні озброєнь до Сирії. Може, росіяни так наполегливо захищають Дамаск через те, що бояться втратити клієнта?
– Російське озброєння, що постачається до Сирії – це зброя, призначена не для боротьби з вуличною опозицією. Це важка техніка, що служить для протистояння супротивникові, на зразок Ізраїлю. Це – по-перше. По-друге, Сирія для Росії – незначний клієнт. Порівняно з тим, що росіяни постачають до Венесуели чи Індії, сирійці виглядають дуже маленькими покупцями, до того ж, неплатоспроможними. Тому, вважати, що Росія захищає Сирію через те, що боїться за свого клієнта – це груба помилка.
– Чим тоді, на Вашу думку, насправді керується Кремль, захищаючи інтереси режиму Сирії? Може, бажанням гарантій для єдиної російської військово-морської бази на Середземномор’ї, що розміщена у порту сирійського міста Тартус?
– Військово-морська база Росії у Тартусі, безумовно, важлива. Хоча вона й не має вирішального значення для операцій російських збройних сил. Я вважаю, що Сирія та Іран – це два союзники Росії на Близькому Сході, де Кремль хоче далі зберігати свій вплив. Якщо завтра сирійський режим рухне, то там ми матимемо режим сунітів, тобто, владу фундаменталістського типу, на кшталт того, що є в Тунісі чи Єгипті. Таким чином, там залишиться тільки одна потужна, але повністю ізольована держава, тобто, Іран. На мій погляд, Сирія – це остання твердиня, що може впасти й залишити Іран наодинці. Саме це і є вирішальним елементом цієї історії: після Сирії, буде Іран і якщо це станеться, то на Близькому Сході може виникнути великий конфлікт.
У чому насправді полягають інтереси Москви у цьому регіоні? За поясненнями Радіо Свобода звернулося до експерта французького Інституту міжнародних та стратегічних відносин Філіпа Міґо.
– Пане Міґо, насамперед, хотілося б знати, чому міжнародна спільнота безсила у розв’язанні цієї кровопролитної «сирійської кризи»?
– Насправді, все досить просто: міжнародна спільнота може діяти тільки у рамках міжнародних законів. Ці закони, з одного боку, передбачають, що не можна втручатися у внутрішні справи будь-якої країни. З цієї точки зору, те, що відбувається у Сирії – виключно їхні справи. З іншого боку, міжнародний закон твердить, що у Раді безпеки ООН є п’ять постійних членів, які мають право накладати вето. Тобто, у Росії та Китаю є таке право і його використання абсолютно легітимне. З огляду на це, або ми змінюємо міжнародне право, або погоджуємося з існуючим законом, а тому не можемо звинувачувати росіян та китайців у його застосуванні.
– Напруження між дипломатами Євросоюзу, США та Ліги арабських держав, з одного боку, та Росії – з іншого зросло після нещодавнього затримання російського судна, який звинуватили у перевезенні озброєнь до Сирії. Може, росіяни так наполегливо захищають Дамаск через те, що бояться втратити клієнта?
– Російське озброєння, що постачається до Сирії – це зброя, призначена не для боротьби з вуличною опозицією. Це важка техніка, що служить для протистояння супротивникові, на зразок Ізраїлю. Це – по-перше. По-друге, Сирія для Росії – незначний клієнт. Порівняно з тим, що росіяни постачають до Венесуели чи Індії, сирійці виглядають дуже маленькими покупцями, до того ж, неплатоспроможними. Тому, вважати, що Росія захищає Сирію через те, що боїться за свого клієнта – це груба помилка.
– Чим тоді, на Вашу думку, насправді керується Кремль, захищаючи інтереси режиму Сирії? Може, бажанням гарантій для єдиної російської військово-морської бази на Середземномор’ї, що розміщена у порту сирійського міста Тартус?
Іран – це два союзники Росії на Близькому Сході, де Кремль хоче далі зберігати свій вплив
– Військово-морська база Росії у Тартусі, безумовно, важлива. Хоча вона й не має вирішального значення для операцій російських збройних сил. Я вважаю, що Сирія та Іран – це два союзники Росії на Близькому Сході, де Кремль хоче далі зберігати свій вплив. Якщо завтра сирійський режим рухне, то там ми матимемо режим сунітів, тобто, владу фундаменталістського типу, на кшталт того, що є в Тунісі чи Єгипті. Таким чином, там залишиться тільки одна потужна, але повністю ізольована держава, тобто, Іран. На мій погляд, Сирія – це остання твердиня, що може впасти й залишити Іран наодинці. Саме це і є вирішальним елементом цієї історії: після Сирії, буде Іран і якщо це станеться, то на Близькому Сході може виникнути великий конфлікт.
