Нью-Йорк – Нещодавно у Нью-Йорку відбулася прем’єра опери «Голодомор. Червона Земля» про трагедію голоду, штучно створеного сталінським режимом в Україні у 1930-х роках. Автор опери – композитор, піаніст і диригент Вірко Балей, професор консерваторії університету штату Невада. Він є автором багатьох творів, широко відомих у світі сучасної симфонічної музики. Лібрето опери «Голодомор» написав нью-йоркський поет Богдан Бойчук. Маестро Балей дав інтерв’ю Радіо Свобода, а першим запитанням було: як виникла ідея створити таку оперу?
– Я ознайомився з п’єсою Богдана Бойчука, яка називалася «Голод». Це було в 1984 році, здається... І я вирішив з ним поговорити, чи б він не погодився зробити лібрето для опери. Мене зацікавила драма людей, які опинилися в ситуації, з якої нема виходу: куди б вони не повернулися, чи направо, чи наліво – нема різниці, все закрите. І так воно почалося.
– Чи Ви сподіваєтеся поставити «Голодомор» на українській сцені?
– Зараз таких конкретних планів немає Все залежить від зацікавлення самих оперних театрів в Україні. Це від них залежить, не від мене. Якщо їх зацікавить, то можемо поговорити на ту тему, тому що це вони повинні вирішувати, чи хочуть мати до діла з тим, чи ні.
– Ваш біограф Кен Сміт пише, що Ви вважаєте себе громадянином світу. Він називає Вас американським митцем українського походження. Чи є країна світу, яку ви сприймаєте як найближчу?
– Україна – дуже близька мені. Але я приїхав до Америки, коли мені було 10 років, а нині мені 74, скоро 75 буде... я прожив тут 64 роки.Я вважаю себе соціально найбільше як американець, звик до цього способу життя, до політичної системи..
– Ви – відома людина, митець всесвітньовідомий... Я Ваше ім’я поставив на пошуковий сервер Google і отримав 14 тисяч 300 статей про вас. Ви лауреат кількох нагород, премій, мали премію Регентів штату Невада, Шевченківську премію від українського уряду, нагороду Національної фундації мистецтв тощо. Яка з цих нагород для вас найцінніша?
– Безумовно, Американської академії мистецтв і літератури, я б сказав. Шевченківська так само. Шевченківська має багато емоційного значення для мене, бо я думав мати можливість жити у двох країнах, частково в Україні, частково в Америці, працювати... у мене була така амбіція, але нічого з того не вийшло. Життя має свої пріоритети. Шевченківську нагороду я розумію як свого роду пошану від українського уряду, напевно, за те, що я пробував робити для української музики, кіно, таке інше. Отож, я б сказав, що ті дві премії найважливіші. Одна американська нагорода, друга – українська.
– А в музиці ким Ви вважаєте себе – американським чи українським композитором?
– Обома. Те, що я називаю себе Ukrainian-American, це дуже точно каже, хто я є. Я іммігрант, людина, яка приїхала до Америки не тому, що вона хотіла, вона приїхала з батьками, а батьки приїхали тому, що мусіли десь поїхати, і ми опинилися в Америці. Я виріс в Америці, але в той сам час я також виріс в українській громаді. Тому можна сказати, що я, з одного боку, роздвоєна людина, бо я живу емоційно в обох країнах, в Америці і в Україні. А з соціального боку я більше американець. Проблема така, що жити в Україні мені було б тяжко, бо система життя там для мене чужа.
– Я ознайомився з п’єсою Богдана Бойчука, яка називалася «Голод». Це було в 1984 році, здається... І я вирішив з ним поговорити, чи б він не погодився зробити лібрето для опери. Мене зацікавила драма людей, які опинилися в ситуації, з якої нема виходу: куди б вони не повернулися, чи направо, чи наліво – нема різниці, все закрите. І так воно почалося.
– Чи Ви сподіваєтеся поставити «Голодомор» на українській сцені?
– Зараз таких конкретних планів немає Все залежить від зацікавлення самих оперних театрів в Україні. Це від них залежить, не від мене. Якщо їх зацікавить, то можемо поговорити на ту тему, тому що це вони повинні вирішувати, чи хочуть мати до діла з тим, чи ні.
– Ваш біограф Кен Сміт пише, що Ви вважаєте себе громадянином світу. Він називає Вас американським митцем українського походження. Чи є країна світу, яку ви сприймаєте як найближчу?
Я приїхав до Америки, коли мені було 10 років, а скоро 75 буде
– Україна – дуже близька мені. Але я приїхав до Америки, коли мені було 10 років, а нині мені 74, скоро 75 буде... я прожив тут 64 роки.Я вважаю себе соціально найбільше як американець, звик до цього способу життя, до політичної системи..
– Ви – відома людина, митець всесвітньовідомий... Я Ваше ім’я поставив на пошуковий сервер Google і отримав 14 тисяч 300 статей про вас. Ви лауреат кількох нагород, премій, мали премію Регентів штату Невада, Шевченківську премію від українського уряду, нагороду Національної фундації мистецтв тощо. Яка з цих нагород для вас найцінніша?
Шевченківську нагороду я розумію як свого роду пошану від українського уряду
– Безумовно, Американської академії мистецтв і літератури, я б сказав. Шевченківська так само. Шевченківська має багато емоційного значення для мене, бо я думав мати можливість жити у двох країнах, частково в Україні, частково в Америці, працювати... у мене була така амбіція, але нічого з того не вийшло. Життя має свої пріоритети. Шевченківську нагороду я розумію як свого роду пошану від українського уряду, напевно, за те, що я пробував робити для української музики, кіно, таке інше. Отож, я б сказав, що ті дві премії найважливіші. Одна американська нагорода, друга – українська.
– А в музиці ким Ви вважаєте себе – американським чи українським композитором?
Я, з одного боку, роздвоєна людина, бо я живу емоційно в обох країнах, в Америці і в Україні
– Обома. Те, що я називаю себе Ukrainian-American, це дуже точно каже, хто я є. Я іммігрант, людина, яка приїхала до Америки не тому, що вона хотіла, вона приїхала з батьками, а батьки приїхали тому, що мусіли десь поїхати, і ми опинилися в Америці. Я виріс в Америці, але в той сам час я також виріс в українській громаді. Тому можна сказати, що я, з одного боку, роздвоєна людина, бо я живу емоційно в обох країнах, в Америці і в Україні. А з соціального боку я більше американець. Проблема така, що жити в Україні мені було б тяжко, бо система життя там для мене чужа.
