«Гайдамаки»: Годі спати, годі боятися, годі брехати собі й іншим! (ВІДЕО)

Київ – Розбудити українців від лінощів та суспільної пасивності спробував гурт «Гайдамаки». Музиканти презентували нову платівку під назвою «Годі спати!». До запису альбому долучилися також Каша Сальцова з гурту «Крихітка» та іспанці Che Sudaka. Соліст гурту Олександр Ярмола висловив Радіо Свобода свою думку про те, як музиканти можуть впливати на суспільство та чому українці не дослухаються до моральних авторитетів.

– Що нового у вашому гурті? Всі говорять про абсолютно новий формат, але в чому саме полягають основні зміни?

– Секрет у зміні складу. Зовсім інші хлопці прийшли до гурту. Я думаю, в тому основна причина, чому змінився стиль. Він став максималістичним, безпосереднім, драйвовим – такий удар вперед.

– Музика «Гайдамаків» стала відчутно важчою, але і змістова складова змінилась. Альбом називають бунтарським. У чому бунт?

– Бунт можна знайти і в текстах, і в музиці. Але він, в основному, в подачі, в тому, що це дійсно рок-гурт. Звичайно, це не є агресивний удар. Це спілкування з публікою, але спілкування безпосереднє спілкування, яке робить вибух.

– Як ви ставитесь до того, що альбом журналісти назвали «політичною провокацією»? В чому політичний маніфест «Гайдамаків»

– Ми не думали про політику, коли його робили. Нам просто хотілося висловитися, сказати все, що наболіло. Мабуть, коли людині наболіло і вона щиро каже: «Мене всі дістали! Я думаю так, так і так!» – це основний зміст цього альбому.

Маніфест в тому, що годі спати, годі боятися, годі брехати собі й іншим, годі лінуватися… Життя є таким, яким воно є і воно всім не подобається ,але всі продовжують якось цю рутину.

Ми не вибудовували якусь стратегію, як перебудовувати суспільство. Наразі це просто вибух і руйнація того, що є.

– Але слова «руйнація» та «вибух» - це деструктивні терміни…

– Деструктивні. Гайдамаччина, вона і є деструктивною. Якщо ви повернетеся до історії, то учасники Коліївщини не прагнули потрапити у парламент… Може хтось і прагнув із них, але вони вчинили стихійне повстання.

На рівні музики це є така собі Коліївщина.

– Традиційно українських музикантів, які пишуть тексти із соціальною складовою, запитують: плануєте політичну кар’єру?

– Ну яка у гайдамаків може бути політична кар’єра?

Я жартував з цього приводу, коли запитували: «Що б ви зробили, якби пройшли в парламент?» Ми знесли б перші ряди, поставили б замість трибуни сцену і просто грали б. І хто не треба, той би з парламенту вийшов, а хто треба, той би зайшов. Ми просто грали б нон-стоп.

– Ви вірите, що можете вплинути на аудиторію? Ви відчуваєте, що ваша аудиторія з часом змінилася?

– Ми впливаємо на аудиторію, а аудиторія впливає на нас. Важливо, що це не одностороннє спілкування. Ми уловлюємо настрої і про це пишемо пісні.

Ми відчуваємо, що змінюється настрій у суспільства в Україні взагалі. Воно все більш наелектризоване, все більш напружене.

Це певна радикалізація, але не в тому сенсі, в якому її треба боятися. Це, коли люди вже не можуть жити по-старому. Якщо політика не буле схожа на театр оперети, то тоді, можливо, щось вона і змінить. Але поки це цирк або театр.

– Українці зараз не дуже схильні вірити «моральним авторитетам нації», часто ставлять під сумнів, хто є моральним авторитетом. Чому?

– Моральні авторитети нації і середньостатистичні українці, яких ми бачимо на вулиці, – між ними, на жаль, прірва. Цю прірву треба якось подолати, щоб дослухатися до тих авторитетів. Я сам підтримую ініціативу «Першого грудня», я їх розумію.

Але, знаєте, Христос прийшов не до якогось племені, а до євреїв, які на той час вже були досить розвиненими. Він прийшов на підготовлений ґрунт.

Ця ініціатива «Першого грудня» – це щось подібне. А кричать вони зараз, як той, хто кричить у пустелі.

Ми звертаємось більше до «емоціо», ніж до «раціо». Ми не проти, якщо прийдуть моральні авторитети і побудують щось нове на місці того, що ми своїм вибухом зруйнуємо.