Доступність посилання

ТОП новини

Донбас у дзеркалі «буржуазної лженауки»: міфи й реальність


(Рубрика «Точка зору»)

Чим є Донбас? Антиукраїнською Вандеєю чи локомотивом реформ в країні? Унікальним осердям східноєвропейських фавел, звідки вийшов політико-економічний монстр тутешніх «донів» чи кузнею справді найкращих управлінських кадрів? Яка частка правди у тому, що говориться наразі про Донбас серед тих українців, які живуть поза його межами? У радянські часи навколо Донбасу пропагандою творилася соціально-політична міфологія; вона продовжує створюватися і нині. 2005 року виходець із Донеччини академік Іван Дзюба писав: «Бертольд Брехт у «Ділах Юлія Цезаря» зауважив: ніколи на берегах Тибра не звучало стільки радісних пісень, як у дні найбільшого рабства. Певно, це загальноісторична закономірність. Знаменитий слоган: «Донбасс никто не ставил на колени и никому поставить не дано», – народився саме тоді, коли Донбас, як і вся радянська країна, стояв на колінах. Ставили на коліна і в наш час. Відомий донецький політик, патріот Донбасу Володимир Ампілогов самокритично визнає: після виборів 1999 року Донбас «ліг під владу з надією виростити свого кандидата на посаду президента». Що було, коли з’явився «свій» кандидат, – всі бачили. Зрештою, не тільки Донбас ставав на коліна перед олігархами та бандитами, але «по степени коррумпированости и жестокости «донецкие», особенно в последнее время, вышли на лидирующие позиции в стране» (Євгеній Талишев). А розпачливий характер антинаркотичної акції громадської організації «Обридло!» в червні 2005 показав, що Донбас близький до того, щоб стати на коліна перед наркоманією. Самообманний характер має й інша формула патріотизму моїх земляків: «Донбасс порожняк не гонит».

Щоби спробувати розібратися у комплексі навколо-донбаській міфології, щоби зрозуміти, чого саме можна чекати від цього важливого регіону країни у ближчому майбутньому, варто звернутися до науки. А саме – до однієї з них дослідницьких дисциплін, яка в сталінські часи включалася в компендіум «буржуазних лженаук», хоча ще Фрідріх Енгельс свого часу розробляв її певні компоненти і користувався ними. А саме – до соціології.

При цьому, у зв’язку з відсутністю у Донбасі соціологічного центру, який стояв би на наукових позиціях і яким керувала б бодай трохи компетентна особа, доведеться вдатися до результатів, отриманих Соціологічною групою «Рейтинг» (Київ-Львів). Можуть зауважити: А як же компанія Research and Branding Group та її керівник, екс-директор Донецького інформаційно-аналітичного центру Євгеній Копатько?

Рівень загальної компетентності особисто Копатька наочно засвідчує, скажімо, його заява щодо тих, хто не вважає 9 травня Днем перемоги: «Отрицать такой праздник, как День победы могут только наследники нацистов и те, кто поддерживают нацистскую ідеологію…» Виходить, що цими «нащадками нацистів» є… держави-члени Організації Об’єднаних Націй – а саме ООН і перемогла Гітлера. Генеральна Асамблея ООН в резолюції, приуроченій до 60-ї річниці закінчення Другої світової війни в Європі (№A/RES/59/26 від 22.11.2004) вирішила, що 8 і 9 травня відзначатимуться як Дні пам’яті та примирення і будуть присвячені пам’яті жертв Другої світової війни. Що ж стосується суто соціологічної складової діяльності пана Копатька, то наукою тут і не пахну, а тхне сталінськими ідеологемами: респондентам, скажімо, пропонувалися такі варіанти відповідей на запитання анкети: «Отрицание Победы СССР в Великой Отечественной войне, заслуг и подвигов всего советского народа – это проявление неуважения к своей истории»; «Политизация темы Победы СССР в Великой Отечественной войне разрушает объединяющую роль Дня Победы» тощо. А на додачу варто зауважити (охочі це легко перевірять), що рейтинг Віктора Януковича та Партії регіонів у дослідженнях Research and Branding Group зазвичай вищий, аніж у всіх інших соціологічних центрів…

Донбас прагне не українського де Голля, а радше Лукашенка

Отже: Соціологічна група «Рейтинг» вже кілька років відстежує громадські настрої українців; її дослідження дають підстави окреслити узагальнений портрет Донбасу (Донецька і Луганська області) та зробити певні висновки щодо характеру цього регіону. Цифри у своїй сукупності вельми промовисті.

Розглядатимемо показники щодо Донбасу, отримані в ході цьогорічних усеукраїнських репрезентативних опитувань у хронологічному порядку. За даними опутування, проведеного у лютому 2013-го, в незалежній Україні хотіли б народитися 43% респондентів із Донбасу, а в СРСР – тільки 5%. Але ці 5% – найвищий по всій країні показник (загальні дані по країні такі: в СРСР хотіли б народитися 2% опитаних, в незалежній Україні – 48%).

В опитуванні, проведеному у березні 2013-го, досліджувалися інтеграційні настрої українців. За приєднання України в перспективі до Євросоюзу виступило 50% опитаних українських громадян, проти – 41%. Підтримка ж утворення єдиної держави у складі України, Росії, Білорусі дала цілком зрозумілі обернені цифри: за – 42%, проти – 47%. У звіті «Рейтингу» чогось відсутня розбивка по регіонах з цих питань. Але є далі про ставлення до угоди про асоціацію з ЄС та зону вільної торгівлі. Донбас дає такі цифри: «за» – 18%, «проти» – 59%. Очевидно, в опитуванні зафіксований схожий рівень підтримки в регіоні утворення єдиної держави з Росією та Білоруссю. Що цікаво: значне число опитуваних, як випливає з цифрових показників, не вважає створення єдиної держави з Росією втратою Україною незалежності.

Наприкінці травня були оприлюднені результати опитування, проведеного також у березні і присвяченого ціннісним орієнтаціям українських громадян. Так, 59% опитаних вважають, що Україні скоріше не вистачає «сильної руки», ніж «демократії» (26%). Водночас 42% респондентів вважає, що Україні скоріше не вистачає «більшої свободи слова», ніж «більшої цензури» (26%). Половина опитаних вважає, що Україні «потрібно розвивати ринкові відносини», тоді як 31% – «повертатися до планової економіки». Інакше кажучи, третина прихильників «сильної руки» одночасно виступає за збільшення свободи слова, а 40% – за подальший розвиток ринкової економіки; відтак можна стверджувати, що в їхньому уявленні «сильна рука» – це хтось на кшталт Шарля де Голля чи Маргарет Тетчер, здатний витягнути Україну з перманентної кризи і провести справжні, а не декларативні реформи.

А як із цим усім на Донбасі? Відповідь «Україні не вистачає сильної руки» там дали 68% опитаних, «не вистачає демократії» – лише 14%. У таких орієнтаціях Донбас ділить першість по країни з південним регіоном. А от у прагненні посилення цензури Донбас – беззаперечний чемпіон: відповідь, що «Україні не вистачає більшої цензури» дали 43% респондентів (південний регіон – 33%, східний – 28%), тоді як «не вистачає свободи слова» відповіли тільки 24% його жителів. Такі самі «чемпіонські» показники зафіксувала й відповідь на запитання про планову та ринкову економіку. 50% опитаних в регіоні – за повернення до планової економіки, і тільки 31% – за розвиток ринкових відносин (у південному регіоні, наприклад, попри всю місцеву специфіку, зворотна картина – 33% проти 45%). Інакше кажучи, у Донбасі домінує мрія не про де Голля, а радше про Лукашенка.

Іще один штрих по соціологічного портрету як України, так і Донбасу, який дозволяє зробити це дослідження. 44% опитаних громадян не шкодують про розпад у 1991 році Радянського Союзу, натомість 41% шкодує. У порівнянні з попереднім дослідження, проведеним наприкінці 2010 року, кількість тих, хто шкодує за СРСР, зменшилась із 46% до 41%, а тих, хто не шкодує – зросла з 36% до 44%. Донбас у цьому контексті виглядає цілком прогнозовано: тут жалкує за розпадом СРСР 57% опитаних (найвищий по країні показник), не жалкує – 21% (найменший показник по країні). Відтак ті донбаські публіцисти, які палко обстоюють прогресивний характер свого регіону й ображаються на інвективи щодо своїх земляків, мусили б краще якийсь час помовчати і помізкувати над соціологічними даними.

Вороги незалежності водночас вважають себе патріотами

Однією з головних проблем України, так би мовити, «парасольковою» щодо інших, є незавершеність формування української модерної нації, що зафіксовано всіма соціологічними службами. Зокрема, за їхніми даними, від 20% до 28% дорослих громадян України у 2013 році проголосували б проти незалежності Української держави. І при цьому, за серпневим дослідженням групи «Рейтинг», патріотами своєї країни вважає себе 81% опитаних, за її незалежність проголосував би тільки 61%. Отож патріотизм та підтримка незалежності в Україні не тотожні. Так само не тотожні й мовна визначеність індивіда та підтримка ним незалежності. Серед респондентів, які вважають рідною мовою українську, підтримують незалежність майже 80%; серед респондентів, які вважають рідними одночасно російську та українську, таких близько половини, а серед тих, які вважають рідною лише російську, – третина. 46% опитаних готові у випадку виникнення відповідної загрози відстоювати територіальну цілісність України зі зброєю в руках.

При цьому на Донбасі число опитаних, які готові відстоювати територіальну цілісність країни зі зброєю в руках, у 1,5 рази вища, ніж кількість тих, хто підтримав би незалежність (таких тільки третина від усього числа опитаних). А 46% опитаних по регіону не захищали б Україну зі зброєю в руках. Ці цифри засвідчують не тільки істотні та небезпечні деформації в національно-політичному житті України, коли від однієї п’ятої до однієї четвертої громадян держави ототожнюють себе з «русско-советским миром», а й специфічне розуміння патріотизму, яке у частини опитаних (передусім з Донбасу) полягає у готовності боротися зі зброєю за цілісність України, що перебуватиме у статусі колонії чи протекторату «великой России».

Етнічний чинник (україномовність) за результатами дослідження не збігається однозначно з національним (підтримка незалежності), хоча (і це знов-таки відповідає теорії модерної нації) наявне певне етнічне ядро такої нації. Але у разі цілісності та сформованості української нації число супротивників незалежності було би приблизно у 8-10 разів меншим, а патріотизм був би практично повністю тотожним незалежництву. Цього немає, відтак супротивники незалежності України (серед яких чимало тих, хто вважає себе патріотами) становлять вагому електоральну групу, яка наразі превалює в Донбасі (36% відповіли «однозначно ні» та 21% «скоріше ні» щодо незалежності) і становить до 40% виборців на півдні та сході України.

Нарешті, згідно з результатами дослідження, проведеного «Рейтингом» у жовтні, загалом 53% опитаних українців підтримують приєднання України до Європейського союзу, не підтримують – 35%, а ще 12% не визначились. На думку більшості респондентів, підписання угоди про зону вільної торгівлі з Євросоюзом для України більш вигідне (47%), ніж вступ до Митного союзу з Росією, Білоруссю та Казахстаном (34%). За останні три роки зафіксовано найвищий відсоток респондентів, які вважають підписання угоди з ЄС більш вигідним для країни, ніж вступ до Митного союзу – він зріс мз 39% до 47%. Захід та північ України виразно більше підтримують угоду з Євросоюзом, а південь та Донбас – вступ до Митного союзу. Зменшилася до 38% підтримка утворення єдиної держави у складі України, Росії, Білорусі (не підтримують цю ідею 50%). Знов-таки, цю ідею підтримує більше ніж половина донбасівців.

43% респондентів підтримують надання російській мові статусу державної. Водночас половина (51%) виступає проти цього. Ще 5% не визначились. У 2009 році кількість прихильників двомовності переважала кількість супротивників, у 2010-2011 роках їх кількість зрівнялася, а вже з середини 2012 року число супротивників двомовності є стабільно вищим (51-52%). Серед найбільших прихильників державної двомовності мешканці Донбасу (85%), півдня (69%) та сходу країни (57%). Утім, навряд чи хтось з прихильників такої двомовності знає, що це означає і скільки коштуватиме їхнім кишеням.

Донбас задоволений своїм життям і не збирається протестувати?

Можуть запитати: наскільки сьогодні можна довіряти соціології, якою є міра її правдивості загалом по Україні і зокрема по Донбасу? За свідченнями тих, хто проводить дослідження, загалом бажання респондентів відповідати на запитання і правдивість відповідей нижчі, ніж це було у 1990-ті. А у Донбасі правдивість респондентів, образно кажучи, дивовижна. На різні запитання даються відповіді з різною мірою правдивості, іноді дуже й дуже різною…

Що ж стосується правдивості конкретних даних «Рейтингу», то вони загалом збігаються з результатами опитувань, проведених іншими соціологічними центрами. Скажімо, Київський міжнародний інститут соціології у вересні провів усеукраїнське опитування. Частково його дані були опубліковані у «Дзеркалі тижня» – в тій частині, що стосується президентських перегонів та шансів окремих кандидатів у президенти. У зв’язку з тим, що інші дані опитування поки що є закритими, я не маю права публікувати конкретні цифри, але можу окреслити деякі тенденції і співвідношення. КМІС включає до Східного регіону Донецьку, Луганську та Харківську області. Загалом по регіону нижчий, аніж по Україні, відсоток тих, хто вважає, що справи в державі йдуть у неправильному напрямі і, відповідно, вищий тих, хто вважає, що вони йдуть у правильному напрямі. За вступ України до ЄС тут виступає вдвічі менше, ніж у середньому по Україні, а за союз з Росією – удвічі більше, ніж у середньому по Україні. Протестні настрої у регіоні у півтора рази нижчі, ніж загалом по Україні, а небажання брати участь у будь-яких акціях протесту – найбільш високе серед усіх регіонів країни. Чи то Донбас боїться говорити правду (що також є симптоматичним), чи то справді вважає чинну владу настільки рідною і правильною, що не збирається протестувати. І, до речі, знову голосуватиме за Віктора Януковича та Партію регіонів…

Сергій Грабовський – кандидат філософських наук, член Асоціації українських письменників

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
  • Зображення 16x9

    Сергій Грабовський

    Публіцист, політолог, історик, член Асоціації українських письменників, член-засновник ГО «Київське братство», автор понад 20 наукових, науково-популярних та публіцистичних книг, кандидат філософських наук, старший науковий співробітник відділу філософських проблем етносу та нації Інституту філософії імені Григорія Сковороди Національної академії наук України.

ВИБІР ЧИТАЧІВ

XS
SM
MD
LG