«Точка зору»
У середовищі «партії влади» наразі перемогли «яструби». Таким є зміст переважного числа коментарів у мас-медіа ситуації, яка виникла внаслідок небажання «регіоналів» погодитися на відставку уряду Азарова, розпочати формування Кабміну з менш дискредитованих та більш професійних діячів і цим бодай частково розрядити ситуацію. А це означає, що залишилася чинною, ба більше, навіть зросла загроза запровадження надзвичайного стану або в усій Україні, або у на половині її, або бодай тільки у Києві та Львові.
У статті Тараса Шевченка «Як запроваджують надзвичайний стан (юридичний аналіз)» розглянуті основні правові механізми, пов’язані з цією дією найвищої влади. Щодо цих механізмів цілком справедливо зазначено: «З огляду на складність цієї процедури, ймовірність запровадження надзвичайного стану невелика. Рішення можливе лише у тому випадку, якщо депутати більшості підуть на силове протистояння, наприклад закриються від опозиції в іншому залі і проголосують за відсутності преси і без можливості проконтролювати наявність голосів». Але ж хіба ми вже не були свідками проведення саме такого засідання, де розглядалися важливі питання? І хіба «партія влади» не порушує практично кожного сесійного дня у Верховній Раді не те що норми регламенту, а й Основний Закон? І хіба Віктор Янукович набув свої нинішні повноваження бездоганним під оглядом права шляхом? Отож чинна влада цілком здатна запровадити надзвичайний стан з грубими порушеннями процедурних норм, тим більше, що деякі норми закону «Про правовий режим надзвичайного стану» дають можливість владним структурам неоднозначно їх трактувати. Воно й не дивно: закон ухвалений у часи Леоніда Кучми, майже синхронно з проведенням референдуму 2000 року, фальсифікованого від початку й до кінця, а кілька разів доповнений спочатку у часи прем’єрства Януковича, а потім у часи його президентства.
Отож спокуса запровадження надзвичайного стану, схоже, і надалі мулятиме владних «яструбів», зайвим свідчення чого є заява Партії регіонів про те, що «за прямою вказівкою вождів опозиції в країні крок за кроком відбуваються цілеспрямовані дії, які можуть бути кваліфіковані як спроба державного перевороту». Тон цієї заяви показує, що «регіонали» не спиняться перед насильством і кров’ю. І на цей момент надзвичайний стан ще не запроваджений не тому, що «партія влади» та її лідери бодай трішечки віддані ідеалам демократії, а з іншої причини: інстинктивно там, «нагорі» бояться такого кроку, бо хоча б частково знають чи відчувають реальну ситуацію в тих структурах, що повинні будуть реалізовувати цей стан на практиці.
Що таке надзвичайний стан по-українськи
Нагадаю, що у статті 1 Закону України «Про правовий режим надзвичайного стану» наведене визначення надзвичайного стану як «особливого правового режиму, який може тимчасово вводитися в Україні чи в окремих її місцевостях при виникненні надзвичайних ситуацій техногенного або природного характеру не нижче загальнодержавного рівня, що призвели чи можуть призвести до людських і матеріальних втрат, створюють загрозу життю і здоров’ю громадян, або при спробі захоплення державної влади чи зміни конституційного ладу України шляхом насильства і передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування відповідно до цього Закону повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення безпеки і здоров'я громадян, нормального функціонування національної економіки, органів державної влади та органів місцевого самоврядування, захисту конституційного ладу, а також допускає тимчасове, обумовлене загрозою, обмеження у здійсненні конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень». А пункти 3 та 4 статті 4 цього закону дають можливість вмілим «правовим алхімікам» з президентської адміністрації обґрунтувати введення такого стану хоч зараз: «…захоплення окремих особливо важливих об’єктів або місцевостей, що загрожує безпеці громадян і порушує нормальну діяльність органів державної влади та органів місцевого самоврядування; виникнення масових безпорядків, що супроводжуються насильством над громадянами, обмежують їх права і свободи».
І не має значення, що назвати «нормальною» діяльність органів державної влади навряд чи можна, а насильством над громадянами найбільш ефективно займаються представники так званих «правоохоронних органів» – і роблять це постійно, без перерв на обід та без вихідних. Не має значення і те, що Партія регіонів навіть на Донеччині набрала (якщо вірити офіційним даним) тільки 40% голосів усіх громадян, а по Україні – десь так близько 18%, отож її право говорити від імені українського народу має викликати лише сміх. Бо йдеться про тих, хто базує свою діяльність на законі сили, а не силі закону.
Але чим є та сила, на яку спирається чинна «партія влади»?
Україна – не Росія. Але і не Польща
Крім органів державної влади та місцевого самоврядування, на практиці режим надзвичайного стану здійснюють (стаття 10 Закону): «Головне управління внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України; Служба безпеки України; Військова служба правопорядку у Збройних Силах України». Зазначені у Законі й заходи, які здійснюють ці структури (стаття 16), серед них обмеження свободи пересування по території, де вводиться надзвичайний стан, обмеження руху транспортних засобів та їхній огляд, заборона проведення масових заходів та страйків, примусове відчуження або вилучення майна у юридичних і фізичних осіб. Останній пункт найцікавіший – ним можна прикритися, здійснюючи остаточний перерозподіл власності в інтересах «партії влади», її бізнесменів, чиновників та пахолків у силових структурах. Доданий цей пункт до Закону (зверніть увагу) у травні 2012 року, навряд чи з якихось абстрактних міркувань…
Крім того, до числа заходів, потрібних для здійснення режиму надзвичайного стану, входять: запровадження комендантської години, перевірка документів у громадян, проведення особистого огляду, огляду речей, транспортних засобів, багажу і вантажів, службових приміщень і житла громадян, заборона виготовлення і розповсюдження інформаційних матеріалів, що можуть, на думку влади, дестабілізувати обстановку, регулювання роботи цивільних теле- та радіоцентрів, заборона роботи аматорських радіопередавачів, контроль за зв’язком й Інтернетом, і, нарешті, заборона у разі потреби діяльності політичних партій та громадських організацій.
І все це мають здійснювати солдати й офіцери внутрішніх військ та Збройних сил плюс працівники СБУ, вигнані взимку з теплих квартир і казарм на мороз та наділені величезними правами й можливостями. В тому числі – для того, що зветься «вирішенням власних проблем» за умов безконтрольності…
Старше і середнє покоління українців добре пам’ятає, як у Польщі 13 грудня 1981 року прем’єр генерал Войцех Ярузельський запровадив військовий стан, інтернував керівників опозиційної «Солідарності», заборонив страйки та масові акції протесту і цим продовжив існування комуністичного режиму аж до кінця 1980-х. Але Військо Польське було добре забезпеченим, навченим і дисциплінованим, а сам Ярузельський – героєм Другої світової війни та вмілим воєначальником. На додачу до поляки у більшості своїй розуміли, що запровадженням військового стану власними силами Польща порятувала себе від агресії з боку Кремля, яка мала б наслідком величезні жертви. Тож за тих обставин військовий стан виявився у конкретній ситуації меншим злом, а здійснювався він відданим присязі й глибоко патріотичним військом.
Годі й казати, що в Україні практично все сьогодні навпаки: «патріотизм» свій і професіоналізм елітні формування МВС наочно довели під час розгону Євромайдану та в сутичках із демонстрантами у наступні дні; бузувірство, спрямоване проти прихильників євроінтеграції (що визначена як політичний курс держави в українських законах), показало – йдеться про формування, які почуваються і діють у столиці України як окупанти. А що ж буде тоді, коли ці окупанти стануть усевладними? І коли частина силових структур, яка вже зараз демонструвала приязнь до маніфестантів, спробує зупинити безчинства «гвардії Януковича»? І взагалі – можливість заходити всюди, оглядати все та офіційно чи неофіційно реквізувати потрібне за українських умов швидко перетворить абсолютну більшість військових частин і підрозділів, які будуть здійснювати режим надзвичайного стану, на орди п’яних мародерів, вільних від будь-яких дисциплінарних чи моральних обмежень. А невдовзі неминуче почнуться конфлікти з приводу «несправедливого» поділу награбованого між десятками тисяч молодих мужиків із табельною зброєю на поясі чи за плечима. І що тоді робити? Випускати для їхнього приборкання «тітушок»? Так ті ще небезпечніші, якщо хоча б на годину вирвуться з-під контролю…
Я вже мовчу про властиво політичні наслідки запровадження надзвичайного стану для «регіоналів» – хоча ці наслідки тактично виграшні, але стратегічно вони відверто катастрофічні. Та, дуже схоже, «яструби» в керівництві «партії влади» неспроможні дивитися далі, ніж на два кроки вперед, і воліють діяти, не напружуючи мізки, за підказками Кремля та Луб’янки. Що далі, панове?
Сергій Грабовський – кандидат філософських наук, член Асоціації українських письменників
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
