До парламенту можуть потрапити щонайменше 25 журналістів. Принаймні стільки представників цієї професії нарахувало Радіо Свобода в оприлюднених партійних списках. Медійники просять кредиту довіри і обіцяють якісні зміни.
Поміняти журналістське посвідчення та депутатське, а ложе преси на крісло у парламенті вже погодились Мустафа Найєм, Сергій Лещенко, Віталій Чепинога, Рена Назарова («Блок Петра Порошенка»), Тетяна Чорновол та Вікторія Сюмар, Микола Княжицький, Дмитро Тимчук («Народний фронт»), Андрій Шевченко і Ігор Луценко, Степан Курпіль («Батьківщина»), Ганна Гопко, Єгор Соболєв, Оксана Сироїд («Самопоміч»), Наталя Соколенко («Громадянська позиція»).
Традиційно журналісти потрапляли у політику через посаду прес-секретарів. Яскравим підтвердженням цьому палкий захисник Віктора Януковича Ганна Герман, колишній прес-секретар Бориса Колеснікова Олена Бондаренко, екс-речник Юлії Тимошенко Віталій Чепинога, чи в минулому голова прес-служби президента Віктора Ющенка Ірина Геращенко. Завдяки досвіду та відсутності страху перед камерами більшість з колишніх журналістів так чи інакше починали відігравати роль спікерів партії. А от законодавчі ініціативи часто обмежувались рідною сферою – реформуванням ЗМІ (наприклад, закон про доступ до публічної інформації, про суспільне мовлення). Нова ж генерація журналістів-політиків обіцяє покрити ширше коло загальнонаціональних проблем і переконують: замість статей, розслідувань і сюжетів відтепер готові писати законопроекти.
«Є, як мінімум кілька завдань, законопроектів, які будуть у нашому порядку денному. Це закон про вибори і відкриті списки, це закон про відкритість і прозорість фінансування політичних партій і закон про прозорість медіа-власності», – каже депутат «Демократичного альянсу», що йде разом із «Громадянською позицією» Василь Гацько.
Журналістський «похід за мандатами» одразу викликав неоднозначну реакцію у користувачів соцмереж: від невинних жартів до нарікань на продажність журналістів, крах їхньої кар’єри та моральних якостей. Спеціально для таких скептиків журналіст «Української правди» та «Громадського телебачення» Мустафа Найєм наголошує, що політики приходили до журналістів, а не навпаки.
«Десь місяць тому ми зібралися великою компанією і вирішили, що це наш вибір. Далі ми ініціювали ці переговори. До нас ніхто не приходив, ніхто не казав: а давайте ви прийдете до нас у список і залатаєте нашу репутацію. Ми ініціювали ці переговори, знаючи, що йдемо до людей, яких ми критикували. І врешті-решт кожен з нас вибрав ту команду, в якій у нього є добра комунікація, в якій він відчуває себе комфортно. Це не означає, що все, що робить ця команда, ми підтримуємо. Ми будемо впливати на рішення», – пояснює і обіцяє він.
Залучати спортсменів, журналістів чи зірок шоу-бізнесу – своєрідний тренд будь-яких виборів у будь-якій країні. За останні десять років чимало західних журналістів перекваліфікувались у політиків, до прикладу зробила це екс-кандидат у віце-президенти США Сара Пейлін чи депутат парламенту Канади Христя Фріланд, яка у коментарі Радіо Свобода позитивно оцінила рішення українських колег.
«Щодо цієї групи молодих українців, які йдуть у політику, то я була здивована і дуже щаслива, що вони це роблять. Я обговорювала це з президентом Естонії (він є колишнім керівником Естонської редакції Радіо Свобода/Радіо Вільна Європа – ред.). Він сказав, що заохочував цю хвилю активістів Майдану йти в політику. За його словами, інстинкт каже цього не робити, бо політика повна компромісів і повна двозначності, порівняно з роллю на Майдані і можливістю бути чітким і однозначним. Але він вважає, що це дуже важливо, щоб такі люди йшли в політику. Я погоджуюся. Я думаю, що великим викликом буде зрозуміти, де вірний рівень компромісу, як реалізувати свої ідеї так, щоб не зрадити своїх ідеалів. А це буде важко», – каже вона.
Причиною жвавої дискусії з приводу своєї появи у партійних списках медійники називають хронічну недовіру українців до верхівки влади, яка, як відомо, накопичувалась роками. Втім, кажуть, що без підтримки виборців у них нічого не вийде. Відтак обіцяють: у разі потрапляння у Раду створять міжфракційне парламентське об’єднання і одним за одним ухвалюватимуть принципові закони, навіть якщо вони йтимуть урозріз із офіційною позицією партії, яка з четвертої влади перевела їх у першу.
