Уже близько місяця українське гуманітарне середовище ламає списи навколо ініціативи народного депутата Остапа Семерака, який запропонував ввести ембарго на книжкову продукцію з Російської Федерації. Свою ідею народний обранець пояснив війною і російським статусом «країна-агресор» ‒ мовляв, зароблені на російських книжках гроші повертаються в Україну у вигляді куль.
Нічого особистого, просто бізнес
Хоча в загальних рисах я й підтримую ініціативу Остапа Семерака, все ж вважаю, що він вчинив або недостатньо мудро, або навпаки ‒ вишукано й по-шаховому. Якщо народний депутат справді просто хоче накласти ембарго на книжки з Росії, банально заборонити ввезення книжкової продукції, то це, звісно, не занадто розумно. Бо й Світова організація торгівлі матиме свої претензії, та й українські інтелектуали хором болісно відреагували на слова «заборона» й «ембарго», які можуть попсувати навіть міжнародний імідж України.
Утім, сподіваюся, народний депутат вчинив як зрілий політик, одразу ввівши в дискусію крайню точку, яка багатьох відверто роздратувала, а тепер – шахова багатоходівка – в процесі дискусії всі сторони прийдуть до «золотої середини»: повністю забороняти книги з Росії не варто, але слід якнайшвидше підвищити мита й акцизи на цю продукцію так, щоб вони стали неконкурентними на українському ринку. У такому разі проблему вирішимо цивілізовано: якщо хтось дуже захоче російську книжку, то – будь ласка, але за грубі гроші. І тут не йдеться тільки про якісь ідеологічно шкідливі видання, на кшталт публікацій про Сталіна, велич Путіна чи ще якихось кровожерних «мєнтів», мова йде про розрив колоніальної залежності, коли українська гуманітарна сфера не розвивається, бо на нашому ринку паразитують російські видавництва, письменники, перекладачі тощо.
Це ще не означає, що повністю прибираємо російські видавництва з нашого ринку, але в цій ситуації вони будуть змушені офіційно зареєструвати свої філії в Україні, сплачувати тут податки, давати роботу нашим друкарням, створюватимуть робочі місця й поповнюватимуть українську казну. Так виглядає цивілізована світова практика. До того ж у такий спосіб ці видавництва не матимуть переваги над українськими, адже й тиражі, від яких залежить вартість книжки, набудуть українських масштабів, а не всього «русского мира». Словом, я б порадив народному депутату поменше апелювати до країни-агресора, а пояснити ініціативу передусім економічною вигодою для України, як і потенційним імпульсом для розвитку вітчизняного книговидання.
Хіба космічна держава не здатна друкувати книжки?!
Чую, чую, як одразу ж після цього в один голос завили захисники демократичної російськомовності, чий патріотизм зводиться до того, щоб побудувати в Україні не Україну, а демократичну, нормальну, європейську Росію. Мовляв, та немає в нас стільки перекладачів, фахові редактори відсутні як клас, книжкові полиці спорожніють, навіть термінології українською немає, без книг з Росії настане колапс, тому давайте все це розтягнемо на десять років, поступово роблячи власний ринок незалежним! Моя позиція тут проста: ніякої поступовості.
Справа в тому, що я живу в Ужгороді, тому мінімум раз на місяць буваю в сусідніх країнах ЄС – Словаччині й Угорщині. І бачу там у кіосках, на автозаправках, у книгарнях багатий асортимент преси й книжок рідними для цих країн мовами. А зайдіть в українську книгарню чи пункт продажу преси – скільки там буде україномовних видань? Врахуймо, що в Угорщині живе 9 мільйонів населення, а в Словаччині – всього 5! То хіба не є підтвердженням гуманітарного колоніалізму той факт, що в понад 40-мільйонній Україні майже немає україномовного глянцю, а виторг російських видавництв сягає мільйонів доларів? Ми будуємо літаки, літаємо в космос, українські айтішники впевнено конкурують зі світовими, а газету чи книжку ми надрукувати не зможемо? Та не смішіть. До того ж слід вкотре наголосити: йдеться не про заборону російськомовної продукції, а просто надрукованого в Росії! Хочете російською – без проблем, але друкуйте тут, в Україні.
Говорити про поступовість реформи і плановий перехід можна було б, якби у це бодай хтось вірив. Живемо в країні, де якщо відкласти щось надовго, то воно ніколи не станеться. Так, я теж би хотів, щоб все відбувалося продумано й прораховано до копійки, аби держава почала кредитувати видавництва, щоб на ринку з’являлося все більше замовлень, а відтак – більше перекладачів і редакторів, і так далі і таке інше. Але! Всі ми знаємо, що такі ініціативи та «стратегії розвитку» вже наступного дня стають просто макулатурою, про яку всі забувають і ніхто не виконує. Розірвання колоніальної пуповини – процес болючий, але в тому й перевага ринкової економіки, що після шоку гравці оговтуються й дуже швидко набирають обертів. Сьогодні вводимо високе мито на книжки з Росії – через рік-два матимемо і власні потужні видавництва, і сотні перекладачів, і редакторів, і справжні прибутки в казну. Якщо ж розтягнемо цей процес на 10 років, то ініціатива сконає в шухлядах чиновників.
Позбутися політики
Тому сподіваюся, що проект Остапа Семерака позбудеться політичних термінів про ембарго й країну-агресора, зберігши натомість суть: шляхом введення мит і акцизів роблячи український книжковий ринок для російських видавництв практично недоступним.
Якщо підкріпити це державним кредитуванням українських видавців, пільговою ставкою оренди державного й комунального майна для книгарень у регіонах, відновленням держзамовлень для бібліотек, то ми станемо свідками розквіту українського книговидання вже в найближчі роки. І головне: це буде ще один твердий крок до здобуття справжньої незалежності.
Андрій Любка – письменник
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
