Доступність посилання

ТОП новини
11 Грудень 2018, Київ 12:07

Бізнес і українська культура. Пам’яті Івана Корсака


Книжки письменника і бізнесмена Івана Корсака

(Рубрика «Точка зору»)

Те, що бізнесмени в Україні переважно російськомовні, не секрет. І те, що вони часто-густо байдужі до української культури, її розвитку, теж не секрет. Багато з них ладні спонсорувати проросійські проекти, ніж проукраїнські. Варто хоча б згадати, як свого часу український бізнес фінансував будівництво храмів Московського патріархату в Україні. А просування в нас російських «звьозд», російського кіно, російської книги… Хіба не здійснювалося це при підтримці українського бізнесу?

Однією з причин того, що в нас росіяни анексували Крим і ми отримали війну на Донбасі, було саме це просування російської культури (переважно в «попсовому», примітивному варіанті). І «заслуга» в цьому багатьох українських бізнесменів не остання.

«Біла ворона» в українському бізнесі

Та все ж серед цих бізнесменів трапляються «білі ворони», які підтримують і навіть творять українські культурні проекти. Хай таких людей небагато. Але вони є. І про них варто говорити – хоча б для того, щоб показувати приклад іншим.

Одним із таких був Іван Корсак, річниця смерті якого виповнюється 7 грудня нинішнього року.

Письменник і бізнесмен Іван Корсак (1946–2017)
Письменник і бізнесмен Іван Корсак (1946–2017)

Не буду вдаватися до переповідання біографії цієї людини. Зазначу лише, що в часи «перебудови» він брав активну участь в демократичних перетвореннях і виступав за незалежність України. Був редактором одного з перших офіційно зареєстрованих демократичних видань в Україні – газети «Народна трибуна», що виходила в Луцьку з 1990 року. Організовував він тоді й друкування рухівської «Народної газети».

Діяльність Корсака не дуже подобалася пострадянській номенклатурі, яка реально знаходилася при владі на початках незалежності України. Таких номенклатурників було чимало в Луцькій міській раді, яка під «тиском вулиці» стала співзасновником газети «Народна трибуна». Для них Корсак був ментально чужим. Вони, радше, ладні були профінансувати концерт якоїсь російської «звєзди», ніж знаходити кошти на видання редагованої Корсаком газети, котра мала відверто україноцентричний характер. Ця пострадянська номенклатура приклала чимало зусиль, щоб «піти» неугодного редактора. Сталося це в 1995 році. Непрості то були часи – період безгрошів’я, розваленої економіки, панування песимістичних настроїв у суспільстві...

Та все ж Корсак умів «тримати удар». Будучи змушений полишити створену ним газету «Народна трибуна», подався в бізнес. Став представником низки українських фірм. Коли в нього з’явилися фінанси, почав створювати власні бізнес-проекти. Одними з таких проектів, які, щоправда, не давали великих прибутків, були газета «Сім’я і дім» й радіо з такою ж назвою. Ці мас-медіа намагалися пропагувати як сімейні цінності нашого народу, так і пов’язані з ними цінності української культури. Допомагав також Корсак у виданні книг українських авторів, у реалізації інших україноцентричних культурних проектів.

Зрештою, «не бізнесом єдиним» жила ця людина. В останні десять літ свого життя у нього як журналіста й письменника відкрилося «друге дихання». Корсак написав і видав понад півтора десятка книг.

Його книги були присвячені цікавим, але часто незаслужено «відсунутим на задній план» діячам нашої історії й культури. Декого з цих діячів Корсак «повертав українцям», оскільки в нас їх «успішно забрали» росіяни. Наприклад, у нього є роман «Запізніле кохання Миклухо-Маклая», в якому наголошується на українському походженні головного героя – відомого мандрівника й етнографа-дослідника.

Серед героїв книг Корсака Юрій Немирич, український магнат, який перейшов на сторону козаків; Михайло Чайковський, котрий під час Кримської війни зорганізував у Туреччині козацькі загони, сподіваючись, що з їхньою допомогою вдасться створити Українську державу; Ганна Барвінок, письменниця, дружина Пантелеймона Куліша, що значною мірою посприяла популяризації спадщини свого чоловіка; В’ячеслав Липинський, видатний політолог, який осмислив поразку українських визвольних змагань 1917–1920-х років… Список цей можна продовжувати.

У черзі за автографами письменника Івана Корсака
У черзі за автографами письменника Івана Корсака

Для чого писав Корсак ці книги? Адже вони не приносили прибутку. Радше, навпаки – треба було витрачати гроші на їхнє видання. Але такою неприбутковою справою Корсак займався свідомо. Він вважав, що українцям варто гордитися своїм минулим. І цю гордість намагався їм прищепити. Адже історична пам’ять про славні сторінки історії народу є одним із важливих чинників національного самоусвідомлення.

Книги Корсака розходилися й читалися не лише на його рідній Волині. Їх знали в усій Україні. Окремі з них були перекладені й видані за кордоном. Письменник-бізнесмен робив свою справу – без надмірного розголосу, сенсацій. Нелегкий це був труд. І не завжди вдячний. Але потрібний…

Письменник і бізнесмен Іван Корсак (ліворуч)
Письменник і бізнесмен Іван Корсак (ліворуч)

На жаль, Корсак пішов у вічність тоді, коли він би ще міг творити. Йому було трохи більше від сімдесяти.

Однак започатковані ним справи продовжують жити. Незадовго після смерті письменника-бізнесмена його родина профінансувала й організувала створення в Луцьку музею сучасного українського мистецтва. Подібного музею, в якому б так широко були представлені роботи українських митців нашого часу, немає. Такий музей, без перебільшення, можна назвати гордістю України. І далеко не кожна країна має подібні музеї.

«Лакмусовий папірець» для кандидатів у президенти

В Україні є чимало заможних людей – набагато заможніших, ніж Іван Корсак та його сім’я. І якби кожен з них робив хоча б невелику часточку того, що робив цей письменник-бізнесмен для української культури, ми, певно, мали б дещо іншу Україну. А так маємо те, що маємо.

Зараз в Україні розпочалася президентська гонка. На посаду президента, як правило, претендують доволі заможні люди. Можливо, українцям, які збираються віддати голоси за того чи іншого претендента, варто подивитися на те, не що він обіцяє, а що реально зробив, зокрема й для української культури. Чи підтримував і фінансував він україноцентричні проекти. Це могло би стати непоганим «лакмусовим папірцем» для перевірки проукраїнських настроїв і намірів кандидатів у президенти.

Петро Кралюк – проректор Острозької академії

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода

  • 16x9 Image

    Петро Кралюк

    Український філософ, письменник, публіцист. Доктор філософії, заслужений діяч науки і техніки України, професор Національного університету «Острозька академія».

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
Загрузка...

Recommended

XS
SM
MD
LG