Доступність посилання

ТОП новини
22 Вересень 2019, Київ 13:01

«Я хочу побачити маму, прийти в себе і поправити здоров'я». Українцеві, який звільнився із російської в'язниці, потрібна допомога


У середу, 21 серпня стало відомо, що вісьмох українських в'язнів, імовірно, готують до обміну в Росії. Їх привезли в московське СІЗО «Лефортово», і активісти навіть змогли передати їм передачі.

Напередодні в Україну з ув'язнення в російській в'язниці повернувся політв'язень Роман Терновський. У серпні 2018-го російський суд засудив Терновського до двох років і трьох місяців колонії за «участь в екстремістській діяльності». Українця звинувачували в причетності до української націоналістичної організації «Правий сектор» і неодноразову участь у пікетах, мітингах та інших суспільно-масових заходах на території України. Тим самим Роман нібито діяв проти інтересів Російської Федерації.

У жовтні 2017 року, коли Терновського затримали в Росії, прес-секретар «Правого сектору» Артем Скоропадський повідомив виданню «Українська правда», що чоловік не був членом організації, хоча і підтримував її діяльність. На момент затримання організація не була на зв'язку з Терновським протягом року.

Роман Терновський розповів кореспонденту проєкту Радіо Свобода за участі «Голосу Америки» «Настоящее время», за що його ув'язнили і як до нього ставилися в російській в'язниці.

– Я хотів з вами поговорити про те, що сталося з вами за цей час. Але спершу хочеться запитати про тих людей, які зараз очікують волі. Наскільки я розумію, ви бачили деяких з них впродовж останніх днів і можете розповісти, можливо, які там очікування, які перспективи?

– Так, новини я відстежую, природно. Наразі кілька людей привезли в «Лефортово». Це [Володимир] Балух, Павло Гриб, в принципі у них важкий стан здоров'я, залишає бажати кращого. І я знаю, що якісь питання вирішуються щодо передачі їх Україні, але це, знову-таки, тільки частина списку Сенцова, а не весь список. Також Сенцова немає на цей момент [в «Лефортово»], я не знаю, чи ведуться переговори саме про нього, про передачу Україні Сенцова, чи ні.

Що ж я хотів додати до всього сказаного? Що можна очікувати, на мій погляд? Так, Кремль до чогось готується, однозначно.

– Коли ви виходили на волю із російської в'язниці, ви виходили звідки, фізично де ви були в той момент?

– Фізично я перебував у ВК-3, в місті Димитровград, Ульяновська область.

– У той час, коли ви виходили, доля українців у російських в'язницях серед людей, які, наприклад, сидять у в'язниці або наглядають за ними, якось обговорюється? Чи це локальна історія кожної конкретної людини? Я маю на увазі для російських в'язниць.

– Це окрема історія.

– Тобто ніхто це там не обговорює?

– Ні-ні.

– З точки зору людей, що живуть в Росії, ваша стаття могла бути використана проти вас у місцях позбавлення волі? Як до вас ставилися?

– Ви знаєте, все залежить від особистості. Якщо ти знаєш, що ти маєш рацію, то однозначно ти вистоїш, ти витримаєш, ти зможеш. Це в будь-якому випадку.

– Зустрічали там нормальних людей? Чи стикалися ви з насильством?

– Звичайно. Однозначно нормальні люди, адекватні люди. І мене вразила саме їх кількість, їх дійсно багато. Вони цікавляться, намагаються зрозуміти, і це вже я вважаю хорошим знаком.

– Перша реакція на те, що ви – з «Правого сектору», у людей, які перебувають із вами в камері, яка?

– Подив.

– А потім?

– Потім прояв такого неспішного інтересу, що переростає в певних моментах прямо в поглинання інформації.

– Тобто вам доводилося багато говорити про Україну, про себе?

– Так, цілком вірно.

– А слідчі і оперативники?

– Звичайно, знову-таки, треба думати, треба розуміти, про що ти говориш і що ти говориш. Це найважливіше. Але замовчувати деяку інформацію, я вважаю, недоречно.

Так, я стосувався цієї організації, так, я був активістом цієї організації, це правда. Якщо взяти моє затримання, за що ж я був затриманий? За участь у певних акціях, спрямованих проти агресії Російської Федерації щодо України. На території України, ще раз повторюся, на території України проводились акції, не на території Росії.

– Виходить, вас судили за дії, які ви здійснювали, будучи громадянином іншої країни, в іншій країні?

– Абсолютно вірно. Саме так.

– Це дуже важливий момент. Звичайно, Росія тоді використовувала цей принцип екстериторіальності злочинів так, як хотіла, і тому багато прикладів. Ви – один з них. Ви багато стикалися з насильством? Давайте називати насильством навіть побиття, тому що це все одно насильство, не кажучи вже про психологічне насильство.

– Ні, однозначно ні. Навіть серед співробітників адміністрації були адекватні люди. Не всі, звичайно, але були адекватні люди. Іноді спочатку були погрози, але їх вдалося нівелювати, в результаті в певних моментах навіть обернути проти них. Тому шансів у них не було. [З огляду на] стан мого здоров'я, застосовувати силові методи впливу на психіку вони б побоялися.

Друге, що я вважаю найважливішим: проводилися бесіди постійно, але іноді було оточення, навіть у тому «лагере», дуже цікаве. Мені намагалися довести, що все-таки ми всі – «русские» і так далі, ми – «практично одна країна». Але розуміння ідентичності нашої і тієї ж Російської Федерації призводить до думки, що ні. Наразі Україна безперечно вибрала інший шлях розвитку. У нас немає все-таки диктатури, суцільного тоталітаризму, який спостерігаємо ми зараз в Російській Федерації. Ситуація складається таким чином, ми бачимо, народ відкриває очі.

– Ви, до речі, помічали це по людях, які перебувають у місцях позбавлення волі?

– Так.

– Як це відбувається? Що говорять?

– Дуже акуратно, дуже обережно, тому що це місця позбавлення волі, і вони можуть також, припустимо, отримати добавку до свого терміну.

– Ви вийшли після закінчення терміну, згідно з російським вироком. Психологічно вам би більше хотілося, щоб вас обміняли, ніж вийти, чи вийти, ніж бути обміняним? Вам важливо, що вас не обміняли, а що ви вийшли, [тому що] закінчився термін?

– Я чітко розумію, припустимо, різницю в термінах. У мене було 2 роки 3 місяці, у решти – 10 і більше. У Павла Гриба – 6 років, це набагато більше, ніж мої 2 роки і 3 місяці. І, припустимо, якби вирішувалося питання про обмін мене на росіянина, я все-таки однозначно поступився б своїм місцем Павлу Грибу або тим людям, у яких терміни набагато більші.

– Що ви зараз будете робити, маєте розуміння?

– Так, маю. Я хочу побачити маму. Це однозначно. Надалі: прийти в себе, поправити здоров'я. Перебування в місцях позбавлення волі в Російській Федерації позначилося на моєму здоров'ї, у мене був кілька разів гіпертонічний криз. Я навіть хотів би відмітити все-таки дії адміністрації ВК-3: молодці. Щодо цього – так, вони молодці.

– Тобто спеціально не доводили, допомагали?

– Так. Вони швидко спрацьовували в цьому випадку, викликали швидку допомогу. Швидка допомога практично безперешкодно потрапляла на територію ВК-3, нівелювала гіпертонічний криз.

– Чи будете ви займатися політикою, ви про це знаєте чи поки не думаєте?

– Ви знаєте, наразі я не хочу ніяких заяв робити.

– Давайте чесно: вам потрібна зараз допомога волонтерів, взагалі громадянського суспільства стати на ноги, прийти в себе?

– Чесно: так.

Оригінал публікації – на сайті проєкту Радіо Свобода за участі «Голосу Америки» «Настоящее время»

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

В ІНШИХ ЗМІ

Загрузка...
XS
SM
MD
LG