Українка, яка була в аеропорту Тегерану 8 січня, і каже, що бачила чергу на рейс 752 МАУ до Києва, розповіла «Голосу Америки» подробиці свого перебування в аеропорту і те, що відбувалося з рейсами інших авіакомпаній у цей час. Жінка мешкає у Лондоні, заміжня за іранцем. Ми публікуємо лише аудіо її розповіді через побоювання членів її родини в Ірані.
Від редактора: «Голос Америки» перевірив особистість жінки, той факт, що вона була в цей час у тегеранському аеропорту, та основні факти, про які вона розповіла.
- Ось текст її розповіді:
«Ми вилітали з Тегерану, повертаючись із відпустки. У Тегерані ми сідали на літак, щоб із пересадкою летіти додому. І поруч із нами був рейс на Київ. У нас була можливість на ньому полетіти, бо наш квиток скасували за кілька годин до рейсу.
І ми бачили, що постійно злітають і сідають літаки
Рейси жодні не скасовувалися. Ситуація була спокійною. Всі рейси вилітали за розкладом. І повинні були вилітати і «Люфтганза», й Австрійські авіалінії літають... Прямо перед нами вилетів рейс у Доху, Катар. Потім наш рейс – до Стамбулу. І наступний рейс – до Києва. Тобто жодної екстреної ситуації не було. Просто проходила нормальна посадка і виліт літаків. Ми вилітали з міжнародного терміналу і в тому ж аеропорту є внутрішній термінал. І ми бачили, що постійно злітають і сідають літаки. Тобто жодної екстреної ситуації, принаймні з моєї точки зору, не спостерігалося.
Ми відкриваємо новини – і просто в шоці, що це сталося
І ми звернули увагу на рейс на Київ, цікаво – хто на ньому летить. Загалом, ми обговорювали – ось ми могли б на нього взяти квиток і зараз би вже вилітали. І потім, коли ми пройшли вже паспортний контроль, ми перебували разом. Вихід на посадку був теж поруч. І рейси відправлялися фактично в один час. Тобто ми полетіли на кілька хвилин раніше. І потім, по прильоту до нашого міста пересадки, ми відкриваємо новини – і просто в шоці, що це сталося.
Загалом, відчуття дуже-дуже дивні. Я навіть не знаю, як описати. Начебто ми не причетні до цього. Але ми перебували там разом із цими людьми. Не те, щоб ми з ними спілкувалися, але всі разом перебували в аеропорту. І рейс на Київ. Я з України. Ми цим рейсом літали...
Люди, звичайно, обговорюють новини, але у звичайному режимі
Обстановка в аеропорту була абсолютно спокійною. Це міжнародний аеропорт, в який прилітають інші авіакомпанії – «Люфтганза», Австрійські авіалінії, Турецькі авіалінії.
Для мене, коли я там перебуваю, це абсолютно безпечний простір. Як будь-який узагалі-то міжнародний аеропорт. Перебуваючи там, ми не знали, що у цей же час, або за пару годин до цього відбуваються якісь дії на території Іраку. Це ніби... Ну, люди, звичайно, обговорюють новини, але у звичайному режимі.
Наша авіакомпанія скасувала наш рейс, незалежно від цього. Інші рейси не були скасовані. Вилітали за розкладом усі рейси до цього протягом години, ну скільки ми там перебували до виходу на посадку. І все йшло у звичайному режимі, нічого не скасовувалося, ніякої додаткової системи безпеки.
Нічого цього не було. Тобто це нормальне функціонування аеропорту, наскільки ми бачили. Ми не помітили нічого незвичайного. І жодного скасування жодних рейсів не було – і чек-ін, тобто реєстрація на рейс. І посадка на рейс наш, і до цього, і мабуть після цього. На український рейс вона проходила в звичайному режимі.
У мене до цих пір це стоїть перед очима
Я стояла поруч. Реєстрація на рейс відбувалася… Ось два рейси поруч. І, звичайно, я спостерігала. Спостерігала, бо ми стояли разом у черзі, спостерігала, бо мені було цікаво подивитися, хто з України летить, хто летить додому. В основному, іранські родини.
І ось одна родина, за якою я спостерігала... У мене до сих пір це стоїть перед очима. Як чоловік із дружиною обговорюють і не можуть домовитися, куди подарунки покласти. Куди покласти горішки, цукерки. Я просто спостерігала, тому що вони поруч зі мною стояли. І ось ця парочка просто не виходить у мене з голови. У них там 5 валіз, купа речей, ці подарунки, вони роздратовані, що потрібно вже робити реєстрацію, а вони ніяк не можуть це все упакувати.
І потім я прилітаю, відкриваю новини в наступному місті – і просто в шоці. Я навіть приблизно не можу уявити… Чоловік мені показує першу статтю про аварію і він каже мені: ось бачиш, яке коротке життя. Потрібно просто цінувати життя, насолоджуватися кожним моментом. І не витрачати життя на якусь дрібницю. І це, мені здається, залишиться зі мною на все життя».
