«Контрреволюція гідності» – у статті під таким заголовком дописувач газети «День» академік Ярослав Яцків стверджує, що партія «Слуга народу» перемогла, скориставшись масовим незадоволенням українців, які бездумно повелися на піар-кампанію, підтриману антиукраїнськими силами з метою дискредитації майданної влади.
Дописувач вважає, що нова «молода команда слуг народу» на чолі з президентом Володимиром Зеленським вже майже рік шаленими темпами впроваджує «реформи», не задумуючись над їхніми наслідками. Зе-команда не дуже прагне порад та настанов представників старшого покоління, щоб уберегтися від повторення помилок своїх попередників. І цей розрив поколінь та несприйняття набутого в Україні досвіду державотворення вже нині є серйозною загрозою для майбутнього Української держави.
Пострадянський негатив, помножений на тривалу відсутність креативних дій влади та за наявності сформованого в Україні активного олігархічного клану, вже призвів до деградації багатьох сфер Української держави від політичної, соціо-економічної до науково-культурної. Про це, на думку академіка, свідчить безліч негативних прикладів, які без адекватної на них реакції можуть призвести до найгіршого – втрати державності.
Дописувач переконаний, що нині готується щось цілком альтернативне Революції гідності, а саме: відбувається контрреволюція гідності. Її наслідки важко спрогнозувати без залучення думок креативних особистостей та моральних авторитетів нашого суспільства.
Україна кинула виклик багаторічному бажанню Московії бути «Третім Римом» і прапороносцем усього слов’янського світу, стверджує експерт «Дня» політолог Тарас Літковець. Він згадує часи, коли присутність Кремля в Україні дійшла до того, що громадяни Росії обіймали перші керівні посади в Україні, навіть не намагаючись замаскувати своє презирство до всього українського. А президентом був справжній кримінальний злочинець із справжнім кримінальним кланом. Шість років тому українці піднялись на Революцію гідності. А це зовсім не вписувалось у розуміння кремлівських керманичів і Москва з її досвідом гібридних воєн кинулась рятувати «русский мир» в Україні.
Поліетнічний український народ, чи не вперше, почав гуртуватися довкола армії, мови і віри. Проте домашня «п’ята колона» добре керована ляльководами Кремля і ще краще фінансована, після, здавалось би, переможної Революції гідності, таки домоглася свого: до влади прийшла в результаті президентських і парламентських виборів група не «нових облич», а команда «софт-Партія регіонів». Бурхливо активізувались прихильники дружби з «братнім російським народом», а медведчуки, портнови, лукаші та їм подібні прямо спрямовували власну діяльність на вульгаризацію Героїв Небесної сотні і приниження героїзму бійців АТО. Вже зупинена українізація і декомунізація, в Україну легально повертаються активісти Партії регіонів і найближчого злочинного оточення Януковича. Системний клановий олігархат фактично грає першу скрипку у внутрішній і зовнішній політиці.
Тепер українці спостерігають за тим, як довго протримається віра 73% українських виборців у спроможність новообраної влади, яка, як стверджує експерт, не має жодної стратегії розвитку держави, і одним махом хоче вирішити всі проблеми. Докладніше йдеться в статті «Про кардіоцентризм українського виборця».
«Ланцюг єднання: як йшли до урочистого проголошення 22 січня 1919 року злуки УНР та ЗУНР» – у статті під таким заголовком газета «Україна молода» розповідає про історію вікопомної події та про історичні постаті, які стояли біля її витоків.
Видання нагадує, що представники Державного секретаріату ЗУНР –Дмитро Левицький, Лонгин Цегельський і члени Директорії Володимир Винниченко, Симон Петлюра, Панас Андрієвський, Федір Швець 1 грудня 1918 року підписали у Фастові договір про наміри об’єднати населення і території обох утворень в єдиній державі.
Цей договір став, по суті, першим актом соборності. Після нього значно активізувалася боротьба за територіальну консолідацію українців усіх земель. 3 січня 1919 року Українська Національна Рада ухвалила рішення про злуку Західноукраїнської Народної Республіки з Українською Народною Республікою.
Об’єднавчий рух наприкінці 1918-го – початку 1919 року охопив майже всю Україну. Директорія і Рада народних міністрів призначили об’єднання УНР та ЗУНР на 22 січня. Цей день був обраний не випадково, адже він збігався з річницею історичного IV Універсалу Центральної Ради, згідно з яким УНР проголошувалась самостійною незалежною державою.
На жаль, у тих складних внутрішньо та зовнішньополітичних умовах так і не вдалося завершити об’єднання розрізнених частин України, зазначає видання.
Проте день 22 січня 1919 року відіграв надзвичайно важливу роль в історії України, адже відтоді було назавжди знищено духовний кордон між українцями. Пересторогою для сучасників звучать слова Лонгина Цегельського: «Всяке право лише доти має вартість, доки за ним стоїть фізична сила багнетів і гармат».
Газета «Україна молода» пише, що команда Володимира Зеленського намагається виконати свої передвиборчі обіцянки – вивести з «тіні» гральну індустрію в Україні, яка, як вважають, є однією із найприбутковіших тіньових галузей.
Верховна Рада України голосами 260 народних депутатів ухвалила за основу законопроєкт про державне регулювання діяльності з організації та проведення азартних ігор. Сталося це через місяць після того, як в Україні майже чи не за одну ніч влада закрила 5,3 тисячі нелегальних ігрових закладів.
Виконували вказівку українські правоохоронці, які, як стверджує видання, вважаються головними «кришувальниками» нелегальних казино. Така ситуація, що поліція сама закрила власні гральні заклади, викликала у суспільстві певну іронію, що вилилася у величезну кількість мемів.
Утім, як зазначає газета, новий законопроєкт, ухвалений у першому читанні, лише частково врегульовує ситуацію, залишаючи поза увагою соціальні проблеми, наприклад, значне поширення ігроманії серед пересічних українців, а також поширення онлайн-казино, яких наразі прикривати не планують. Більше про те, чим загрожує гральний бізнес, йдеться в матеріалі «Фішка на зеленому: як Зе-команда намагається легалізувати гральні заклади».
