Нещодавня історія про те, як «Україна піддалася тиску з боку Китаю та відкликала свій підпис з міжнародної заяви про порушення прав людини у західному регіоні Китаю Сіньцзян», стала сигналом для пробудження не лише правозахисної громади України, але і ширшої громадськості.
Повідомлення про те, що через погрози Пекіна обмежити торгівлю та припинити доступ до китайської вакцини проти COVID-19 офіційний Київ відкликав свій підпис під заявою Ради ООН з прав людини в Женеві, підтвердили численні депутати від опозиції. Хоча МЗС Китаю заявило, що не висувало політичних умов для постачання вакцин. А один із депутатів від партії влади сказав, що йому не відомо про жоден тиск або вимоги, які висував би Китай до України. Посольство Китаю в Києві, МЗС України та Офіс президента не відповіли на запити Радіо Свобода щодо цього.
Ця історія змусила багатьох замислитися над тим, яку ціну доведеться заплатити Україні у випадку розширення економічної співпраці з Китаєм, яку останнім часом влада представляє як ледь не альтернативу співпраці зі Заходом. Ці питання днями обговорювали представники Української Гельсінської спілки з прав людини зі своїми закордонними колегами.
Ті, хто стежить, за подіями в Україні, пов’язаними з Китаєм, можуть пригадати не лише про відкликання підпису під заявою в ООН, але і про історію 19-річного китайського студента Вана Цзін’юя, якого через його коментарі про китайсько-індійський прикордонний конфлікт у 2020 році переслідує китайська влада і видачі якого вона вимагала від України, бо тут він перебував через те, що в Україну громадяни КНР можуть потрапити без протиепідемічних обмежень. Китайському студенту вдалося втекти до Нідерландів, але можливість його видачі китайській владі була реальною через те, що між Китаєм і Україною існує договір про екстрадицію.
Також правозахисникам стала відома історія про те, що посольство Китаю намагалося через Міністерство закордонних справ заборонити проведення в Україні виставки на підтримку протестів у Гонконзі, а це вже втручання у внутрішні справи України і намагання обмежити свободу самих українців в Україні, нагадала модераторка онлайн-семінару Марія Томак з Медійної ініціативи за права людини.
Тенг Біао, запрошений професор з Університету Чикаго, президент громадської організації «Китай проти смертної кари», що міститься у США, раніше займався захистом прав людини в Китаї, але розповів, що зазнав там переслідувань з боку влади, зокрема, каже, його тричі викрадали китайські спецслужби. У 2014 році він переїхав до США та продовжує займатися захистом прав та активізмом у сфері прав людини.
Він розповів, що Китай експортує свою пропаганду в інші країни, активно діє через університети у США та інших країнах, через ЗМІ китайською мовою, що діють на території інших країн. Навколо активістів, що намагаються просувати справу Тибету чи уйгурські питання, розповідає, створюється загрозлива атмосфера.
«Викрадення активістів за кордоном, катування у Сіньцзяні»
Правозахисник розповів, що були випадки викрадення активістів з території інших країн та засудження їх до довічного ув’язнення в Китаї. Зокрема, було викрадено активіста в Таїланді, який на той момент мав паспорт громадянина Швеції. Його катували і змусили публічно зізнатися у злочинах для китайських ЗМІ, каже правозахисник, а після цього змусили просити про поновлення китайського громадянства. Не посуваються у безпеці, додає, і ті китайські дисиденти, які виїхали до Канади, США, Європейських країн.
Тенг Біао каже, що Китай використовує міжнародну правову систему, зокрема Інтерпол, для того, щоб боротися з дисидентами, з опозицією.
Говорячи про події в регіоні, де проживає мусульманська меншина уйгурів, китайський активіст каже, що у Сіньцзяні відбувається справжній геноцид, на який світова спільнота має реагувати. За даними правозахисників, принаймні 1 мільйон уйгурів та інших переважно мусульманських меншин утримуються в таборах у Сіньцзян-Уйгурському автономному районі Китаю, де їх змушують до рабської праці, а жінок примусово стерилізують. Китай неодноразово заперечував усі звинувачення у порушеннях і заявляв, що його табори пропонують професійне навчання і необхідні для «боротьби з екстремізмом».
Країни, які починають критикувати Китай за ці дії, зазнають економічного і торговельного тиску, зокрема, Пекін обмежив імпорт вина та телятини з Австралії, коли ця країна висловила публічну критику на адресу Китаю, каже правозахисник. Подібно Пекін повівся і з Норвегією, коли Китай обмежив ввіз норвезького лосося. Пізніше, за словами Тенг Біао, прем’єр-міністр Норвегії відмовився від запланованої зустрічі з Далай-Ламою.
Говорячи про європейські інституції, угорський політолог Петер Креко вважає, що деякі з них, зокрема Європейський парламент, активно протидіє впливу Китаю. Посилаючись на дослідження своєї інституції, Центру європейського політичного аналізу, Петер Креко сказав, що парламентарі країн ЄС стежать за діями Пекіну і критикують його дії в Сінцзяні.
Це відрізняє позицію європейських депутатів щодо Росії, яку можуть підтримувати публічно, захоплюватися її політикою, її обстоюванням, на словах, традиційних цінностей. Нічого подібно, за словами Креко, щодо Китаю немає. Згідно з результатами дослідження щодо впливу авторитарних урядів на ЄС, у випадку голосування за резолюції Європарламенту, у яких критикується Китай за ситуацію з порушеннями прав людини, то більше від 80% парламентарів голосують «за», водночас у резолюцій із критикою Росії підтримка є набагато менша.
Водночас Креко наголосив, що загроза, яку несе Китай з точки зору прав людини, не є меншою, ніж загроза Росії, бо Китай, на його думку, є «експортером порушень прав людини».
Але при цьому Китай, на думку Креко, саме у Росії вчиться вести інформаційні війни, каже угорський політолог. «Співпраця між державними медіа Китаю та Росії, взаємний обмін між ними – це навчання з боку Москви, при цьому Китай готовий вчитися… Ми вже бачимо, що вони вчаться дуже добре та швидко змінюють якість своєї інформаційної війни», – зазначив Петер Креко.
«Можливо, у Китаю просто немає такої проторованої стежини, яка є в Росії. У Китаю немає такої відданої групи політичних гравців, які би представляли інтереси Китаю в Європейському союзі», – зазначив Креко.
Він також пояснив, що вплив Китаю більш відчутний саме на економічному рівні, зокрема, він згадав і про китайські вливання в економіку Угорщини. Саме тому, на його думку, потрібно публічно обговорювати ці питання, інакше ведення справ із Пекіном перетворюється на «бізнес за зачиненими дверима».
«Політика авторитаризму всередині країни та за кордоном»
Заступник голови регіонального офісу Amnesty International у Східній та Південно-Східній Азії Джошуа Розенцвейг розповів про те, що Китай дотримується жорсткої політики авторитаризму як у внутрішній, так і зовнішній політиці. При цьому, каже, Китай стратегічно розміщує свої ресурси на зовнішніх ринках та через них впливає позицію інших країн щодо подій в самому Китаї. І додає, що Пекін, до того ж, намагається всіляко обмежити діяльність міжнародних правозахисних інституцій, таких, як Amnesty International.
У зв’язку з цим постають питання про те, як можна провести міжнародне слідство та як міжнародна система правосуддя може відреагувати на такі серйозні злочини, як геноцид, у яких звинувачують керівництво Китаю. Джошуа Розенцвейг говорить, що його організація не має доказів для звинувачень у геноциді, але достатньо доказів для того, щоб говорити про системні катування та інші порушення прав людини. Проте провести незалежні слідчі дії на міжнародному рівні поки що складно через те, що Китай як постійний член Ради безпеки ООН блокує такі ініціативи.
Джошуа Розенцвейг також зауважив, що політика санкцій, яку почали застосовувати щодо Китаю декі західні країни, може виявитися контрпродуктивною. Бо китайська компартія може використати її на свою користь, стверджуючи, що Китай є в облозі, а санкції лише підтверджують це, а утиск прав меншин потрібний, бо вони діють заодно із зовнішніми противниками Китаю. Така пропаганда, на думку представника Amnesty International, є успішною в Китаї і сприяє зростанню підтримки дій компартії.
Китайський правозахисник Тенг Біао каже: звісно, частина людей піддасться на цю пропаганду, але санкції все ж мають велике символічне значення, вони свідчать про те, що світу не байдуже, що відбувається в Китаї. І додає: такі акції, як «Акт Магнітського», спрямований на покарання російських чиновників, які порушують права людини, є одним з дієвих інструментів впливу на владу.
На думку Тенг Біао, Захід має показати своє ставлення до того, що відбувається в Китаї, зокрема переслідування уйгурів у провінції Сінцзянь.
«Це не пересічний злочин, а геноцид. Деякі вчені і правозахисники поки можуть не мати достатньо доказів, щоб довести, що у Китаї відбуваються акти геноциду, але щонайменше це злочини проти людяності. Це дуже тяжкі злочини. Тож у цьому контексті я погоджуюся з тим, що повинен бути бойкот, не просто фінансовий та дипломатичний, а й бойкот Олімпійських ігор у Пекіні», – вважає Тенг Біао.
Але, як наголошує Тенг Біао, Китай має велику економічну силу, і чим більше країни залежні від нього економічно, і тут він навів приклад Австралії чи України, тим складніше їм вдатися до критики Пекіна.
