Після російської окупації Бердянська Запорізької області в місті почалися переслідування активістів, волонтерів, військових і особливо тих, хто свого часу брав участь в антитерористичній операції на Донбасі.
П’ять місяців переслідувань за два роки контракту – один з колишніх українських військовослужбовців погодився розповісти проєкту Радіо Свобода «Новини Приазовʼя» про те, як з початком повномасштабного вторгнення Росії в Україну та окупації Бердянська змушений був покинути роботу, рідний дім та почати переховуватися. Чоловік просить не називати його імені та прізвища з міркувань безпеки.
«Не через гроші»
Бердянець розповів, що служив у зоні АТО з 2017-го до 2019 року, базувався в Донецькій області. Чоловік каже, що пішов на контрактну службу не через гроші.
– Завершалося навчання (в університеті – ред.), і тоді б забрали на строкову службу. Нащо я буду сидіти на строковій, якщо можу бути корисним у контрактній армії? Як кажуть, «через гроші» – ні! Я прийшов, у мене зарплата була 1,5 тисячі гривень, тому про жодні гроші мова не ведеться.
Співрозмовник згадує, що коли в Бердянську після повномасштабного вторгнення Росії сталися перші вибухи, він не спав.
За секунду до вибуху я почув цей свист і подумав про себе: «Та не може бути!»
– Почув тонкий свист. Перед тим, як снаряд падає, він видає такий звук. Ось за секунду до вибуху я почув цей свист і подумав про себе: «Та не може бути!». Виявляється, що може.
Він також згадав день, коли російські війська зайшли в Бердянськ, колона пройшла і повз його будинок. За словами чоловіка, техніки було небагато, але вона заходила до міста з двох сторін: з обох трас, які ведуть на Запоріжжя та Маріуполь.
«Обшуки та погрози»
Більшість чинних та колишніх військовослужбовців покинули місто в перші дні війни, розповів бердянець. Але є і такі, хто не встиг цього зробити. Чоловік розповів, чому залишився у Бердянську.
Коли зібрався, то було вже надто пізно. Тому і не поїхав. Сиджу тут, чекаю на деокупацію
– На це була купа причин. Це родичі, які залишилися тут. По-друге, не захотів я нікуди їхати. А коли зібрався, то було вже надто пізно. Тому і не поїхав. Сиджу тут, чекаю на деокупацію.
Чоловік каже, що відчув небезпеку одразу, після входу до міста регулярних військ РФ.
– Я навіть матері одразу сказав: «Мамо, готуйтеся, рано чи пізно по мене прийдуть».
Спочатку російські військові прийшли до бердянця на роботу. За його словами, у них вже були копії його документів.
– З моїм дипломом про вищу освіту, ксерокопіями УБД і тому подібне. Прийшли до мене на роботу до жіночки з відділу кадрів. Їй треба пам’ятник нерукотворний поставити. Почали її розпитувати, вона каже: «Я нічого не знаю, він – просто найманий працівник». Вони розвернулися та пішли.
З початку окупації міста близько місяця чоловік жив вдома, але уникав поїздок у громадському транспорті та відвідування людних місць. Разом із тим він перестав ходити на роботу. Про те, що час змінити місце проживання, підказала інтуїція.
Провели обшук. Я попередньо всю військову форму сховав, щось викинув. Вони знайшли, все ж таки, мій бронежилет і забрали його
– Настав такий момент – в мене наче інтуїція спрацювала, що треба йти з дому. Я зібрав речі та пішов. І, як не дивно, вранці наступного дня вони приїхали до мене додому. Вдома була сестра, її чоловік та мама. Провели обшук. Я попередньо всю військову форму сховав, щось викинув. Вони знайшли, все ж таки, мій бронежилет і забрали його. Почали погрожувати моїм рідним, близьким. Поклали їх в підлогу. Смикали затвори біля голови, знов погрожували.
Бердянець впевнений, що його близьким дійсно могли завдати шкоди. Після візиту озброєних військових сім’я чоловіка поїхала з міста.
Винагорода – 10 тисяч рублів
За словами чоловіка, він не розуміє, що від нього потрібно російським військовим, але точно знає, що окупанти оголосили винагороду тому, хто його здасть, у розмірі 10 тисяч російських рублів.
Колишній учасник АТО зазначає, що йому небезпечно навіть підходити до свого будинку – за ним слідкують, поруч регулярно патрулює поліцейська автівка, а сусіди одразу повідомляють про будь-які візити.
– Я пішов до знайомого, попросив, щоб він пішов до мене додому, взяв якісь літні речі, бо в мене не було нічого літнього. Так до нього наступного дня приїхали орки (російські військові – ред.) та погрожували йому, його сім’ї. Так само поводилися нахабно. Вони намагалися вибити з нього інформацію, де я перебуваю, звідки він мене знає, хто ця людина моїм родичам, моїй матері.
Чоловік розповів, що за п’ять місяців окупації змінив вже шість адрес. Де він перебуває, знає лише кілька людей у місті. На думку чоловіка, немало з тих, хто залишився в Бердянську, «радіють приходу Росії», але так само зазначив, що багато військових, які так само, як він, переховуються.
«Затриманим влаштовують тортури»
Бердянець припустив, що чекає на українського військовослужбовця в полоні росіян.
Його спіймали і тиждень били, били струмом
– У мене є знайомий в місті, у якого є друг, який воював ще у 2014-му чи у 2015 році. Його спіймали і тиждень били, били струмом, а потім просто відпустили. Друг розповідав, що бачив його – він блідий, сивий, як сірник. На зону (Бердянську колонію – ред.) саджають пацанів, теж побиття. Нащо, я не розумію. У них (окупантів – ред.) немає ані моралі, ані принципів.
Чоловік припускає, що окупанти оголосили «полювання» на тих військовослужбовців, які володіють певною корисною інформацією. Але разом із цим він не розуміє, що саме окупантам потрібно від нього. Бердянець стверджує, що у військових РФ є сформована електронна база даних тих, хто їм потрібен.
– В мене знайомий їздив до Мелітополя за товаром. У них (окупантів – ред.) вже все комп’ютеризовано. Він називає їм прізвище, вони вводять його там і пробивають – служив ти чи ні, коли і де, з ким, АТОшник чи ні.
Він впевнений, що Бердянськ деокупують і сподівається, що це відбудеться незабаром. Каже, що одразу доєднається до українських військових.
– Мені все одно – ЗСУ, «Азов», «Правий сектор». Хто прийде першим, з тими і піду. Можна навіть без грошей, дайте мені автомат і бронежилет, і все.
З огляду на бойові дії і окупацію Росією частини півдня України, редакція не може отримати офіційного підтвердження про озвучені свідчення чи незалежно їх перевірити.
- Бердянськ перебуває в російській окупації з 27 лютого.
- Після окупації місто залишилося без газопостачання, є постійні перебої з мобільним зв’язком та інтернетом.
- Кілька місяців до міста не пропускають українську гуманітарну допомогу, немає «зелених» коридорів для евакуації.
- Із 8 березня в місті немає газопостачання.
- 21 березня українські правоохоронці отримали інформацію про те, що у інтернет-мережі опубліковане відео з особою, яка представляється як Сауленко Олександр Федорович. Чоловік повідомляв, що «бере на себе повноваження» з управління містом через начебто «повне самоусунення чинної влади і небажання співпрацювати з військово-цивільною адміністрацією». Самопроголошеному «меру» висунули підозру у колабораціонізмі, повідомили в Офісі генпрокурора України.
Небезпечне море, вибухи в порту, пляжі без туристів. Безлюдне літо в окупованому Бердянську (фотогалерея)
Масштабна війна Росії проти України
24 лютого 2022 року Росія атакувала Україну на землі і в повітрі по всій довжині спільного кордону. Для вторгнення на Київщину із наміром захопити столицю була використана територія Білорусі. На півдні російська армія, зокрема, окупувала частину Запорізької та Херсонської областей, а на півночі – райони Сумщини та Чернігівщини.
Повномасштабне вторгнення президент РФ Володимир Путін називає «спеціальною операцією». Спочатку її метою визначали «демілітаризацію і денацифікацію», згодом – «захист Донбасу». А у вересні та на початку жовтня Росія здійснила спробу анексувати частково окуповані Запорізьку, Херсонську, Донецьку та Луганську області. Україна і Захід заявили, що ці дії незаконні. Генасамблея ООН 12 жовтня схвалила резолюцію, яка засуджує спробу анексії РФ окупованих територій України.
Російська влада заявляє, що армія не атакує цивільні об’єкти. При цьому російська авіація, ракетні війська, флот і артилерія щодня обстрілюють українські міста. Руйнуванням піддаються житлові будинки та об’єкти цивільної інфраструктури по всій території України.
На кінець жовтня Україна оцінювала втрати Росії у війні у понад 70 тисяч загиблих військових. У вересні Росія заявила, що її втрати менші від 6 тисяч загиблих. У червні президент Зеленський оцінив співвідношення втрат України і Росії як один до п'яти.
Не подолавши опір ЗСУ, вцілілі російські підрозділи на початку квітня вийшли з території Київської, Чернігівської і Сумської областей. А у вересні армія України внаслідок блискавичного контрнаступу звільнила майже усю окуповану до того частину Харківщини.
11 листопада українські Сили оборони витіснили російські сили з Херсона.
Після звільнення Київщини від російських військ у містах Буча, Ірпінь, Гостомель та селах області виявили факти масових убивств, катувань та зґвалтувань цивільних, зокрема дітей.
Українська влада заявила, що Росія чинить геноцид. Країни Заходу беруть участь у підтвердженні фактів масових убивств та розслідуванні. РФ відкидає звинувачення у скоєнні воєнних злочинів.
Пізніше факти катувань та убивств українських громадян почали відкриватися чи не у всіх населених пунктах, які були звільнені з-під російської окупації. Зокрема, на Чернігівщині, Харківщині, Херсонщині.
З вересня 2022 року запеклі бої російсько-української війни ідуть на сході і на півдні України.
6 червня 2023 року була повністю зруйнована гребля Каховського водосховища (перебувала під контролем російської армії із початку березня 2022 року, а у жовтні була замінована окупантами), що призвело до затоплення великої території, людських жертв, знищення сільгоспугідь, забруднення Дніпра і Чорного моря. Україна назвала це екоцидом.
ООН від початку повномасштабного вторгнення РФ підтвердила загибель в Україні 9 701 цивільного, йдеться у звіті за 25 вересня 2023 року. Реальна кількість жертв, вказують аналітики, є набагато більшою.
Усього із 24 лютого 2022 року ООН зафіксувала в Україні 10 582 випадків загибелі цивільних людей, а також щонайменше 19 875 випадків поранення цивільних. Про це заявив верховний комісар ООН із прав людини Фолькер Тюрк 22 лютого 2024 року.
«Ймовірно, що реальна кількість втрат серед цивільних осіб є набагато вищою», – кажуть в місії.
