Київ, 6 вересня 2001 - Економічна криза, низька зарплата та її нерегулярні виплати, а також великий відсоток безробіття – усе це спричиняє масову трудову міграцію українських громадян за кордон. За оцінками експертів, за останні кілька років потік заробітчан з України до країн Центральної і Західної Європи збільшився удвічі.
За офіційною статистикою, кількість українських трудових мігрантів коливається від півтора до двох мільйонів осіб. Проте, на думку експертів, ці дані є доволі приблизними, оскільки вони побудовані на основі соціологічних опитувань, які не є достатньо репрезентативними для усього населення України. У березні 2001 року в межах вивчення загальної економічної активності Державний комітет статистики провів перше спеціальне дослідження трудової міграції. Об‘єктами дослідження було обрано, зокрема, Львівську, Тернопільську, Івано-Франківську, Донецьку, Луганську області, тобто ті регіони України, які продукують найбільшу кількість заробітчан. За результатами звіту, лише в цих областях налічується близько 400 тисяч трудових мігрантів. Майже половина з них на момент дослідження перебували на заробітках за межами України. За даними Міжнародної організації з міграції, середній вік українських заробітчан складає 33 роки, переважна більшість з них - чоловіки. Українські трудові мігранти виконують здебільшого сільськогосподарські чи будівельні роботи, причому майже половина з опитаних (а саме 43 відсотка) працювали за кордоном протягом одного чи двох місяців і лише два відсотка респондентів здійснили довгострокові трудові поїздки. На фоні низької заробітної плати в Україні, заробітки українських трудових мігрантів виглядають достатньо високими. Понад двадцять відсотків з них одержують за тиждень від п”ятдесяти до ста американських доларів. Звичайно, для пересічного українця це шалені гроші. Як стверджують фахівці, трудова міграція з України за кордон відбувається в основному нелегально - особистих запрошень, без укладання відповідних контрактів, без отримання необхідного дозволу на роботу. Це стосується в першу чергу тих, хто виїжджає на заробітки до країн Центральної і Західної Європи. Наймаючи нелегально іноземних працівників, роботодавець не сплачує податків, а прибуток ділить з посередниками. Для роботодавця ризик бути впійманим в кінцевому підсумку виправдовує себе, заробітчани ж опиняються в рабських умовах. Вони не мають соціальних гарантій, їм не сплачується компенсація у разі нещасного випадку. Інколи вони стають об’єктами рекету з боку своїх же співвітчизників. Серед країн-реципієнтів робочої сили з України перші місця посідають Греція і Чехія. За даними Мінпраці, у 1997 році у Греції працювали за наймом понад 5 тисяч громадян України, з яких лише четверта частина перебуває на консульському обліку, решта працює нелегально. Проте, за результатами досліджень Міжнародної організації з міграції, дані по одній лише Чехії свідчать про те, що насправді українців працювало за кордоном значно більше, ніж показує офіційна статистика.
За офіційною статистикою, кількість українських трудових мігрантів коливається від півтора до двох мільйонів осіб. Проте, на думку експертів, ці дані є доволі приблизними, оскільки вони побудовані на основі соціологічних опитувань, які не є достатньо репрезентативними для усього населення України. У березні 2001 року в межах вивчення загальної економічної активності Державний комітет статистики провів перше спеціальне дослідження трудової міграції. Об‘єктами дослідження було обрано, зокрема, Львівську, Тернопільську, Івано-Франківську, Донецьку, Луганську області, тобто ті регіони України, які продукують найбільшу кількість заробітчан. За результатами звіту, лише в цих областях налічується близько 400 тисяч трудових мігрантів. Майже половина з них на момент дослідження перебували на заробітках за межами України. За даними Міжнародної організації з міграції, середній вік українських заробітчан складає 33 роки, переважна більшість з них - чоловіки. Українські трудові мігранти виконують здебільшого сільськогосподарські чи будівельні роботи, причому майже половина з опитаних (а саме 43 відсотка) працювали за кордоном протягом одного чи двох місяців і лише два відсотка респондентів здійснили довгострокові трудові поїздки. На фоні низької заробітної плати в Україні, заробітки українських трудових мігрантів виглядають достатньо високими. Понад двадцять відсотків з них одержують за тиждень від п”ятдесяти до ста американських доларів. Звичайно, для пересічного українця це шалені гроші. Як стверджують фахівці, трудова міграція з України за кордон відбувається в основному нелегально - особистих запрошень, без укладання відповідних контрактів, без отримання необхідного дозволу на роботу. Це стосується в першу чергу тих, хто виїжджає на заробітки до країн Центральної і Західної Європи. Наймаючи нелегально іноземних працівників, роботодавець не сплачує податків, а прибуток ділить з посередниками. Для роботодавця ризик бути впійманим в кінцевому підсумку виправдовує себе, заробітчани ж опиняються в рабських умовах. Вони не мають соціальних гарантій, їм не сплачується компенсація у разі нещасного випадку. Інколи вони стають об’єктами рекету з боку своїх же співвітчизників. Серед країн-реципієнтів робочої сили з України перші місця посідають Греція і Чехія. За даними Мінпраці, у 1997 році у Греції працювали за наймом понад 5 тисяч громадян України, з яких лише четверта частина перебуває на консульському обліку, решта працює нелегально. Проте, за результатами досліджень Міжнародної організації з міграції, дані по одній лише Чехії свідчать про те, що насправді українців працювало за кордоном значно більше, ніж показує офіційна статистика.
