Прага, 13 вересня 2001 – Терор – страх, залякування. Форма політичного екстремізму із застосуванням найжорстокіших методів насильства, включаючи і фізичне знищення людей, для досягнення певних цілей у міжнародних відносинах. Терористичні акти, як правило, мають чітко виражені міжнародні наслідки. Міжнародній тероризм виростає, як не парадоксально, на інтернаціоналізації життя, на досягненнях науково-технічної революції. Демократичний світ докладає максимум зусиль по запобіганню цього зла.
Дійсно, розвиток новітньої технології озброєнь, телебачення, засобів масової інформації, транспортних мереж мимоволі сприяють тому, що міжнародний тероризм набуває небаченої сили. Він почав особливо активізовуватися у 60-і роки і набирає все більших масштабів, перетворюючись на суттєвий фактор міжнародної політики. Останнім часом терористичні організації світу почали поширювати свої акції з розрахунку на максимальний міжнародний резонанс. Певні сили використовують тероризм з метою прискореного вирішення стосунків між політичними силами і державами. І вважають, що чим більше жертв та масштаби таких акцій, тим більші їхні політичні успіхи.
Пошуки ефективних засобів боротьби проти міжнародного тероризму особливо посилилися після подій у вересні 1972 року, коли під час Олімпіади у Мюнхені був здійснений напад терористів на спортивну команду Ізраїлю. У грудні 1972 року був створений спеціальний комітет ООН з питань міжнародного тероризму, до якого увійшли представники 34 держав з трьома підкомітетами повного складу. На початок 1995 року Генеральна асамблея ООН одностайно ухвалила Декларацію про заходи з ліквідації міжнародного тероризму.
За останні роки вироблено понад десять конвенцій і протоколів з питань боротьби проти міжнародного тероризму. Але складність, багатоманітність форм його проявів утруднюють вироблення чіткого з точки зору міжнародного права визначення такого злочину, як «міжнародний тероризм», тому до наших днів немає універсальної конвенції щодо запобігання актам міжнародного тероризму та покарання за їх здійснення. Терористичні акти 11 вересня 2001 року у Вашінґтоні та Нью-Йорку підтвердили, що лише об’єднаними міжнародними зусиллями можливо значно зменшити наслідки цього світового лиха.
Дійсно, розвиток новітньої технології озброєнь, телебачення, засобів масової інформації, транспортних мереж мимоволі сприяють тому, що міжнародний тероризм набуває небаченої сили. Він почав особливо активізовуватися у 60-і роки і набирає все більших масштабів, перетворюючись на суттєвий фактор міжнародної політики. Останнім часом терористичні організації світу почали поширювати свої акції з розрахунку на максимальний міжнародний резонанс. Певні сили використовують тероризм з метою прискореного вирішення стосунків між політичними силами і державами. І вважають, що чим більше жертв та масштаби таких акцій, тим більші їхні політичні успіхи.
Пошуки ефективних засобів боротьби проти міжнародного тероризму особливо посилилися після подій у вересні 1972 року, коли під час Олімпіади у Мюнхені був здійснений напад терористів на спортивну команду Ізраїлю. У грудні 1972 року був створений спеціальний комітет ООН з питань міжнародного тероризму, до якого увійшли представники 34 держав з трьома підкомітетами повного складу. На початок 1995 року Генеральна асамблея ООН одностайно ухвалила Декларацію про заходи з ліквідації міжнародного тероризму.
За останні роки вироблено понад десять конвенцій і протоколів з питань боротьби проти міжнародного тероризму. Але складність, багатоманітність форм його проявів утруднюють вироблення чіткого з точки зору міжнародного права визначення такого злочину, як «міжнародний тероризм», тому до наших днів немає універсальної конвенції щодо запобігання актам міжнародного тероризму та покарання за їх здійснення. Терористичні акти 11 вересня 2001 року у Вашінґтоні та Нью-Йорку підтвердили, що лише об’єднаними міжнародними зусиллями можливо значно зменшити наслідки цього світового лиха.
