Запоріжжя, 9 січня 2001 - В Україні ці показники дорівнюють розміру середньомісячного доходу на людину близько 160-ти гривень. Сім’ї з нижчими доходами вважаються вкрай бідними. У Запорізькому реґіоні, який за багатьма показниками називають “міні-Україною“, приблизно 30 % населення належать до категорії бідних, украй бідних - ще майже 15%. То ж, згідно зі статтею 43-ою Закону України “Про місцеве самоврядування” Запорізька облрада затвердила регіональну програму боротьби з бідністю.
Шкода, що нині сатирики не зазирають у офіційні документи, формуляри тощо, як це робили Зощенко, Ільф і Петров. Хоча, мабуть, об’єктам, на які спрямовані дії Запорізької регіональної програми боротьби з бідністю, було б не до сміху, коли б вони дізналися, що мета реалізації програми : “за період з 2001 до 2005-го років удвічі скоротити кількість населення, яке перебуває за межею бідності. А чисельність украй бідних – зменшити з 14-ти до 3 %.”. Отже, сьогодні боротьба з бідністю є одним з першочергових завдань органів влади усіх рівнів, стверджує цей документ. Такі формулювання щодо вирішення соціальних проблем, погодьтесь, гідні найгострішого пера талановитих сатириків на кшталт Жванецького, а ніяк не посадовців. Втім, ”що написав, те написав”, як казав Понтій Пілат. А ухвалене маємо виконувати. Об’єктами дії програми визначено 6 умовних категорій: громадяни, що працюють у галузях економіки; безробітні працездатні; малозабезпечені сім’ї та діти, позбавлені батьківської опіки; пенсіонери; інваліди; нарешті – найуразливіші верстви населення, які опинилися в екстремальних умовах (простіше – “бомжі”).
Відтепер кожен житель реґіону, котрий належить до однієї з цих категорій /за підрахунками кожний 3-й запорожець/ матиме, принаймні, підстави для апелювання до влади з приводу особистої або сімейної скрути. Ті,хто працюють,- щодо обіцяного підвищення зарплати, багатодітні – щодо безкоштовного харчування та медичного обслуговування своїх малят, пенсіонери – щодо соціальної допомоги, безробітні – щодо працевлаштування, інваліди – щодо професійної реабілітації, інші нужденні – щодо створення хоча б більш-менш гідних людини умов проживання. І все це регіональна влада взялася впровадити у життя впродовж 4-ох наступних років.
Матеріальне забезпечення програми потребує додаткової координації усіх джерел фінансування, для чого головні управління ОДА обіцяють додатково вивчити можливості використання коштів страхових обов’язкових та недержавних фондів, а також партій, рухів, громадських та релігійних організацій і окремих громадян. Стосовно останніх (імовірних меценатів) – прогнози створювати поки що рано. Релігійні ж організації і без офіційної програми один поперед одним намагаються запроваджувати гуманітарні проекти. Приміром, притулок для громадян БПМП, який міська влада не збудувала за 10 років, євангельські християни-баптисти завершили за півріччя. А безплатне харчування учнів молодших класів (особливо у сільській місцевості) забезпечують завдяки дружнім стосункам з місцевими підприємцями. Якщо ж зважити на те, що обласна програма боротьби з бідністю стала чи не найпершим символом ініціативи влади на місцях (яку не забарився підтримати й центр), матимемо надійний козир для адміністративної гордості регіональних керівників. Однак, наприкінці терміну її виконання декому доведеться відповідати за свої дії (або – бездіяльність). Головне – визначити крайнього.
Шкода, що нині сатирики не зазирають у офіційні документи, формуляри тощо, як це робили Зощенко, Ільф і Петров. Хоча, мабуть, об’єктам, на які спрямовані дії Запорізької регіональної програми боротьби з бідністю, було б не до сміху, коли б вони дізналися, що мета реалізації програми : “за період з 2001 до 2005-го років удвічі скоротити кількість населення, яке перебуває за межею бідності. А чисельність украй бідних – зменшити з 14-ти до 3 %.”. Отже, сьогодні боротьба з бідністю є одним з першочергових завдань органів влади усіх рівнів, стверджує цей документ. Такі формулювання щодо вирішення соціальних проблем, погодьтесь, гідні найгострішого пера талановитих сатириків на кшталт Жванецького, а ніяк не посадовців. Втім, ”що написав, те написав”, як казав Понтій Пілат. А ухвалене маємо виконувати. Об’єктами дії програми визначено 6 умовних категорій: громадяни, що працюють у галузях економіки; безробітні працездатні; малозабезпечені сім’ї та діти, позбавлені батьківської опіки; пенсіонери; інваліди; нарешті – найуразливіші верстви населення, які опинилися в екстремальних умовах (простіше – “бомжі”).
Відтепер кожен житель реґіону, котрий належить до однієї з цих категорій /за підрахунками кожний 3-й запорожець/ матиме, принаймні, підстави для апелювання до влади з приводу особистої або сімейної скрути. Ті,хто працюють,- щодо обіцяного підвищення зарплати, багатодітні – щодо безкоштовного харчування та медичного обслуговування своїх малят, пенсіонери – щодо соціальної допомоги, безробітні – щодо працевлаштування, інваліди – щодо професійної реабілітації, інші нужденні – щодо створення хоча б більш-менш гідних людини умов проживання. І все це регіональна влада взялася впровадити у життя впродовж 4-ох наступних років.
Матеріальне забезпечення програми потребує додаткової координації усіх джерел фінансування, для чого головні управління ОДА обіцяють додатково вивчити можливості використання коштів страхових обов’язкових та недержавних фондів, а також партій, рухів, громадських та релігійних організацій і окремих громадян. Стосовно останніх (імовірних меценатів) – прогнози створювати поки що рано. Релігійні ж організації і без офіційної програми один поперед одним намагаються запроваджувати гуманітарні проекти. Приміром, притулок для громадян БПМП, який міська влада не збудувала за 10 років, євангельські християни-баптисти завершили за півріччя. А безплатне харчування учнів молодших класів (особливо у сільській місцевості) забезпечують завдяки дружнім стосункам з місцевими підприємцями. Якщо ж зважити на те, що обласна програма боротьби з бідністю стала чи не найпершим символом ініціативи влади на місцях (яку не забарився підтримати й центр), матимемо надійний козир для адміністративної гордості регіональних керівників. Однак, наприкінці терміну її виконання декому доведеться відповідати за свої дії (або – бездіяльність). Головне – визначити крайнього.
