Київ, 17 січня 2002 - Якою була нинішня Верховна Рада України, котра переступає вже поріг небуття? Чим запам’ятається вона народові, який власне її й обрав? Якими були політичні процеси, що сформували коротеньку історію – але вже таки історію, - саме цієї Верховної ради України?
Завершуючи свою діяльність, Верховна Рада гарячково ухвалює закони та навіть вносить зміни до Конституції України.Сьогодні внесла зміни до статті дев’яносто восьмої.Тепер Рахункова палата отримала право контролювати не тільки використання бюджетних коштів, а й формування доходної частини державного та місцевих бюджетів у частині фінансування повноважень місцевих держадміністрацій та делегованих місцевому самоврядуванню повноважень органів виконавчої влади. Ухвалили народні обранці у першому читанні й закон про лазерні диски, цей варіант уже охрещений з легкої руки журналістів “м’яким”.
Нелегко народним депутатам сьогодні, не було їм легко і впродовж усього часу повноважень цієї Верховної ради. Що було найпримітнішим в її короткій історії?
Історію складних перипетій, політичних мутацій та пошуків істини коротко можна розпочати від пресловутої “спікеріади” 1998 року. Тоді ліві фактично захопили владу, хоч їх було меншість. Тоді й постала перша проблема – і, як виявиться згодом, вона ж – основна біда Верховної Ради цього скликання – те, що вона структурована не за політичними ознаками, не за ідеологічними. А основну її масу склали представники так званих олігархічних угруповань. Вони перебували у фазі своєрідного становлення, “забуваючи” іноді, що треба займатися державотворчістю, а не взаємним поборюванням.
Тільки через два роки існування такого стану сталося те, що назвали “оксамитовим переворотом”, - утворилася більшість, яка проіснувала рік і була зруйнована в результаті війни олігархічних угруповань проти Віктора Ющенка.
Які стратегічні завдання стояли перед народними обранцями? У сфері економіки ухвалити пакети законів, які б сприяли утвердженню ринкових засад, приходові іноземних інвестицій та розв’язали б податковий зашморг на шиї української економіки і наблизили умови її функціонування до загальноєвропейських.
Ці завдання, без перебільшення, були блискуче провалені. Для західних інвестицій умови стали надто несприятливими, натомість для російського спекулятивного капіталу дорога залишається відкритою. Затягування з так званим законом про диски – ілюстрація того, як українська законодавча база наближається до європейської...
Реально у Верховній раді були ліві, праві та – олігархічні фракції, що зосередили в своїх руках контроль. Центристи не були чітко означеними. Панувала кон’юнктура.
Стратегічним завданням у сфері політики була стабілізація політичної системи та створення умов для розвитку в Україні громадянського суспільства. Позитивним досягненням у цій сфері можна назвати те, що Верховна Рада відмовилася від імплементації сумнозвісного референдуму. Але вона не змогла збалансувати своїх інтересів з виконавчою владою. Процес поборювання Президента (і навпаки) дискредитував усіх учасників.
Одним із мальовничих штрихів до образу цієї Верховної Ради є те, що саме вона на законодавчому рівні намагалася засунути на задвірки державну українську мову, запропонувавши аж сім проектів щодо визнання російської або другою державною, або – мовою офіційного спілкування поряд з українською.
Можна продовжити. Головне – Верховна Рада, яка йде в небуття, була такою, якою її обрав український народ. Це, мабуть, не трагедія. А чи трагедія те, що, не мине й трьох місяців, як у наступному складі Верховної Ради з’являться чи не більшість нинішніх – уже майже вчорашніх, - народних улюбленців?
Історія покаже.
Завершуючи свою діяльність, Верховна Рада гарячково ухвалює закони та навіть вносить зміни до Конституції України.Сьогодні внесла зміни до статті дев’яносто восьмої.Тепер Рахункова палата отримала право контролювати не тільки використання бюджетних коштів, а й формування доходної частини державного та місцевих бюджетів у частині фінансування повноважень місцевих держадміністрацій та делегованих місцевому самоврядуванню повноважень органів виконавчої влади. Ухвалили народні обранці у першому читанні й закон про лазерні диски, цей варіант уже охрещений з легкої руки журналістів “м’яким”.
Нелегко народним депутатам сьогодні, не було їм легко і впродовж усього часу повноважень цієї Верховної ради. Що було найпримітнішим в її короткій історії?
Історію складних перипетій, політичних мутацій та пошуків істини коротко можна розпочати від пресловутої “спікеріади” 1998 року. Тоді ліві фактично захопили владу, хоч їх було меншість. Тоді й постала перша проблема – і, як виявиться згодом, вона ж – основна біда Верховної Ради цього скликання – те, що вона структурована не за політичними ознаками, не за ідеологічними. А основну її масу склали представники так званих олігархічних угруповань. Вони перебували у фазі своєрідного становлення, “забуваючи” іноді, що треба займатися державотворчістю, а не взаємним поборюванням.
Тільки через два роки існування такого стану сталося те, що назвали “оксамитовим переворотом”, - утворилася більшість, яка проіснувала рік і була зруйнована в результаті війни олігархічних угруповань проти Віктора Ющенка.
Які стратегічні завдання стояли перед народними обранцями? У сфері економіки ухвалити пакети законів, які б сприяли утвердженню ринкових засад, приходові іноземних інвестицій та розв’язали б податковий зашморг на шиї української економіки і наблизили умови її функціонування до загальноєвропейських.
Ці завдання, без перебільшення, були блискуче провалені. Для західних інвестицій умови стали надто несприятливими, натомість для російського спекулятивного капіталу дорога залишається відкритою. Затягування з так званим законом про диски – ілюстрація того, як українська законодавча база наближається до європейської...
Реально у Верховній раді були ліві, праві та – олігархічні фракції, що зосередили в своїх руках контроль. Центристи не були чітко означеними. Панувала кон’юнктура.
Стратегічним завданням у сфері політики була стабілізація політичної системи та створення умов для розвитку в Україні громадянського суспільства. Позитивним досягненням у цій сфері можна назвати те, що Верховна Рада відмовилася від імплементації сумнозвісного референдуму. Але вона не змогла збалансувати своїх інтересів з виконавчою владою. Процес поборювання Президента (і навпаки) дискредитував усіх учасників.
Одним із мальовничих штрихів до образу цієї Верховної Ради є те, що саме вона на законодавчому рівні намагалася засунути на задвірки державну українську мову, запропонувавши аж сім проектів щодо визнання російської або другою державною, або – мовою офіційного спілкування поряд з українською.
Можна продовжити. Головне – Верховна Рада, яка йде в небуття, була такою, якою її обрав український народ. Це, мабуть, не трагедія. А чи трагедія те, що, не мине й трьох місяців, як у наступному складі Верховної Ради з’являться чи не більшість нинішніх – уже майже вчорашніх, - народних улюбленців?
Історія покаже.
