Прага, 25 січня 2002 - Відомий чеський кінорежисер Феро Феніч родом з південно-східної Словаччини, тобто того району, де зпрадавен компактно проживають етнічні українці, де українську мову і пісню знають і люблять. Як згадує Феро Феніч, і його мати розмовляла по-українськи, та й самому Фенічеві українська - мова сусідньої зі Словаччиною держави, не чужа. І на батьківшині, і в Чехії Феро Феніча добре знають. Та насамперед авторитет його імені пов´язаний з цікавими творчими проектами. Серед них найвідоміший - міжнародний кінофестиваль «Фебіофест», який з 1993-ого року проводиться в Празі, а також в інших містах Чехії та Словаччини. Мета фестивалю – без перешкод, практично під одним дахом показати якомога ширшому колові глядачів кінострічки з усього світу, незаважаючи на різницю віросповідань, мов, традицій чи економічних рівнів приблизити усім зацікавленим іншу культуру, звичаї інших народів. З кожним роком «Фебіофест» збирає більше глядачів і прихильників, з ростом престижу фестивалю все більше національних кінематографій прагне потрапити до Праги. Фестиваль немає традиційного жюрі, є тільки нагорода чеської критики, яка називається «Крістіан».
Цьогорічний фестиваль ламає всі рекорди. Протягом 10 днів буде показано понад 300 фільмів з 55 країн світу - з Європи, Азії та Америки. Незвичайною рисою, чи точніше – надзвичайною рисою нинішнього кінофестивалю є те, що фільмів з України глядачі не побачать. Вперше за багаторічну історію фестивалю їх у праграмі немає. Чому ? З цим питанням я звернулась до ініціатора, організатора і директора кінофестивалю пана Феро Феніча.
Ф.ФЕНІЧ: Кожного року я намагався, щоб Україна була на «Фебіофесті» представлена. Можливо тому, що я словак зі східної Словаччини, тобто все своє життя я сприймав Україну як сусідню державу. Тому я хотів, щоб фільми сусідів, які живуть поряд з нами, на фестивалі були. Кожного року, хоч і тяжко, нам якось вдавалось наміри реалізувати. Однак цього року ми не змогли цього зробити, тому що не знайшли жодної видимої підтримки наших ініціатив ні зі сторони відповідних організацій в Україні, ні з боку Посольства України тут, у Празі. А тому, що цього інтересу ми не відчували, то й вирішили, що не можемо безупинно стукати в двері, котрі нам не відчиняють.
І справді, шкода промарнованого шансу. За словами Феро Феніча, празький кінофестиваль є свого роду фільмовим ЕКСПО, по суті, безкоштовною рекламою багатьом національним кінематографіям, яким поодинці потрапити на великі європейські чи американські перегляди тяжко. Наприклад, цього року у фестивальній програмі свої національні дні матимуть литовський, польський, угорський, мексиканський, філіпінський, ізраїльський і російський фільм. А це значить нові контакти і творчі можливості, нові ідеї й плани і, звичайно, нові знайомства. Сам пан Феро Феніч через брак нових знайомств згадує лише про свої давні творчі контакти з Україною.
Ф.ФЕНІЧ: Я українську кіноматографію знаю, але знаю з часів Ільєнка чи Параджанова. Звичайно, я знаю і Кіру Муратову. Тобто, я більше знайомий з 70-ими чи 80-тими роками. Але за останні десять років про сучасний український фільм дізнаюсь надзвичайно мало. Ми намагались якось налагодити контакти, але можу повторити те, що я сказав і минулого року: з Україною це робити дуже тяжко.
І так, 9-ий міжнародний празький кінофестиваль «Фебіофест» уперше відкрився без українських фільмів. Він триватиме до 1-ого лютого. Прем’єрою фестивалю стала американсько-французько-іспанська стрічка «Ті, ІНШІ» з Ніколь Кідман у головній ролі. На фільми прем´єрного дня було розкуплено всі квитки – це понад 6 тисяч глядачів. Додам лише, що вартісь фестивальних квитків, порівняно зі звичною ціною в Празі, є надзвичайно демократична - всього півтора американських долари.
Цьогорічний фестиваль ламає всі рекорди. Протягом 10 днів буде показано понад 300 фільмів з 55 країн світу - з Європи, Азії та Америки. Незвичайною рисою, чи точніше – надзвичайною рисою нинішнього кінофестивалю є те, що фільмів з України глядачі не побачать. Вперше за багаторічну історію фестивалю їх у праграмі немає. Чому ? З цим питанням я звернулась до ініціатора, організатора і директора кінофестивалю пана Феро Феніча.
Ф.ФЕНІЧ: Кожного року я намагався, щоб Україна була на «Фебіофесті» представлена. Можливо тому, що я словак зі східної Словаччини, тобто все своє життя я сприймав Україну як сусідню державу. Тому я хотів, щоб фільми сусідів, які живуть поряд з нами, на фестивалі були. Кожного року, хоч і тяжко, нам якось вдавалось наміри реалізувати. Однак цього року ми не змогли цього зробити, тому що не знайшли жодної видимої підтримки наших ініціатив ні зі сторони відповідних організацій в Україні, ні з боку Посольства України тут, у Празі. А тому, що цього інтересу ми не відчували, то й вирішили, що не можемо безупинно стукати в двері, котрі нам не відчиняють.
І справді, шкода промарнованого шансу. За словами Феро Феніча, празький кінофестиваль є свого роду фільмовим ЕКСПО, по суті, безкоштовною рекламою багатьом національним кінематографіям, яким поодинці потрапити на великі європейські чи американські перегляди тяжко. Наприклад, цього року у фестивальній програмі свої національні дні матимуть литовський, польський, угорський, мексиканський, філіпінський, ізраїльський і російський фільм. А це значить нові контакти і творчі можливості, нові ідеї й плани і, звичайно, нові знайомства. Сам пан Феро Феніч через брак нових знайомств згадує лише про свої давні творчі контакти з Україною.
Ф.ФЕНІЧ: Я українську кіноматографію знаю, але знаю з часів Ільєнка чи Параджанова. Звичайно, я знаю і Кіру Муратову. Тобто, я більше знайомий з 70-ими чи 80-тими роками. Але за останні десять років про сучасний український фільм дізнаюсь надзвичайно мало. Ми намагались якось налагодити контакти, але можу повторити те, що я сказав і минулого року: з Україною це робити дуже тяжко.
І так, 9-ий міжнародний празький кінофестиваль «Фебіофест» уперше відкрився без українських фільмів. Він триватиме до 1-ого лютого. Прем’єрою фестивалю стала американсько-французько-іспанська стрічка «Ті, ІНШІ» з Ніколь Кідман у головній ролі. На фільми прем´єрного дня було розкуплено всі квитки – це понад 6 тисяч глядачів. Додам лише, що вартісь фестивальних квитків, порівняно зі звичною ціною в Празі, є надзвичайно демократична - всього півтора американських долари.
