Київ, 1 травня 2002 - Великдень, свято Христового Воскресіння – одне з найбільших християнських свят. Це найсвітліше й найурочистіше свято, яке впродовж уже двох тисячоліть приходить щовесни і дарує християнському людові духовне просвітління, прагнення якісних змін, оновлення.
Українська культурна традиція береже й приумножує накопичені століттями складники великодніх святкувань. Змінюючись у часі, основними залишаються церковні елементи святкування, найбільших змін зазнають побутові обряди та звичаї, розширюються пласти літературних і культурних утілень традицій свят. Перші десять років незалежності України сприяли поверненню до джерел, поступовому, хоч і повільному, але помітному поверненню до традицій святкування Великодня, наповнення їх новим духовним змістом.
Традиційно ось уже два тисячоліття відзначення Великодніх свят розпочинається з вербної неділі. За тиждень до Ісусових страждань, Його смерті на хресті та Воскресіння, Повстання з гробу Христос увійшов у Єрусалим. Його зустрічали пальмовим віттям, вигуками “Осанна!” – “Благословен!”. Засмучений Ісус , котрий знав, що це народне славослів'я минуще, увійшов у Єрусалим. Справді, ті ж самі іудеї за кілька днів уже кричали “Розіпни його!”. І – розіп'яли.
З тих часів пальмове гілля символізує цей день. В Україні замість пальм освячується верба. Вербові гілочки з ледь помітними ще бутонами-котиками, не розвиненими в листя, означають, що християнська радість теж іще не цілковита. Це тільки предтеча тієї радості, того свята, котре станеться за тиждень, у день Христового Воскресіння.
Вербові котики освячують, починаючи з Лазаревої суботи напередодні вербної неділі та у саму вербну, або ж квітну, неділю. Починається Великий тиждень, із Великим понеділком, Великим Вівторком і так далі – аж до Великої П'ятниці. Її ще називають іноді Великодньою п'ятницею. Це день Страстей Господніх. Пам'ять тернового вінця і болю Хресної Дороги.
А вже у велику суботу звечора йдуть на Всенощну до храмів. І святять у заквітчаних кошиках паски, мальовані яйця – символ початку . В українській традиції святочний кошик наповнювали і досі наповнюють не тільки обов'язковими паскою, сиром, яйцями, а й іншими дарами Божими. Кожна господиня в цей день мала нагоду показати свою майстерність, прикривши кошик власноруч вишитим рушничком чи серветкою, тепер ще кажуть “доріжкою”. Вишивка, як правило, зображує хрест у віночку квітів чи листочків, напис “Христос Воскрес!”, іноді - образ Ісуса, котрий благословляє світ.
Побутові обряди й звичаї в Україні сьогоднішній значно різняться від тих, які були раніше, наприклад, ще в минулому столітті. Враховуючи те, що впродовж багатьох десятиліть радянського безбожжя, атеїзму ці традиції нищівно притлумлювалися, слід зауважити, що відновлюються вони не просто. У ще дорадянських часах загубилися дзвінкі гаївки, гагілки, - великодні народні пісні. Переплітаючись із давніми язичеськими традиціями, присутніми в українській культурі дуже глибоко й помітно, гаївки повторювали не тільки релігійну тематику воскресіння Христового, а й тематику просто весняного оновлення, зустрічі весни, початку польових робіт. Все це становило одну цілісність, переплавляючись у горнилі часу й, наповнюючи український Великдень новим змістом.
Упродовж усієї української історії значний внесок у розвиток культурних традицій святкування Великодня зробила й література. В основному це поетичний пласт, який охоплює час від становлення писемності до нинішніх днів. Найяскравіше втілена великодня тематика у поезіях Тараса Шевченка, Івана Франка, Богдана-Ігоря Антонича, Юри Шкрумеляка, Василя Щурата, Ігоря Калинця та багатьох інших. А ще сотні авторів прекрасних творів, у яких осмислюється давня традиція святкування Великодня, розкривається філософія свята – поза цим скромним переліком імен. Їх багато, і це свідчить про неабияке зацікавлення поетів таємницею найбільшого християнського свята.
Найголовніше, що є в традиціях – це їх розвиток. Нове наповнення традицій святкування Великодня в Україні дає підстави стверджувати, що вони – непроминальні. І сьогодні, коли дзвони сповістять про те, що світлий День Христового Воскресіння настав, мільйони людей доєднаються до радості святкування. Щоб причаститися світлом і добротою, прощенням і оновленням. Поділитися свяченим яйцем із ближніми, подати руку й шматок хліба тим, хто такої радості в силу різних причин не має. – Бо в усі часи є знедолені, на жаль, є вони й у незалежній Україні…
Стати на мить вищим Духом, вірою наблизитися до пізнання Істини - напевне, саме це і є найпосутнішим змістом та найголовнішою спадщиною українських традицій у святкуванні Великодня.
Українська культурна традиція береже й приумножує накопичені століттями складники великодніх святкувань. Змінюючись у часі, основними залишаються церковні елементи святкування, найбільших змін зазнають побутові обряди та звичаї, розширюються пласти літературних і культурних утілень традицій свят. Перші десять років незалежності України сприяли поверненню до джерел, поступовому, хоч і повільному, але помітному поверненню до традицій святкування Великодня, наповнення їх новим духовним змістом.
Традиційно ось уже два тисячоліття відзначення Великодніх свят розпочинається з вербної неділі. За тиждень до Ісусових страждань, Його смерті на хресті та Воскресіння, Повстання з гробу Христос увійшов у Єрусалим. Його зустрічали пальмовим віттям, вигуками “Осанна!” – “Благословен!”. Засмучений Ісус , котрий знав, що це народне славослів'я минуще, увійшов у Єрусалим. Справді, ті ж самі іудеї за кілька днів уже кричали “Розіпни його!”. І – розіп'яли.
З тих часів пальмове гілля символізує цей день. В Україні замість пальм освячується верба. Вербові гілочки з ледь помітними ще бутонами-котиками, не розвиненими в листя, означають, що християнська радість теж іще не цілковита. Це тільки предтеча тієї радості, того свята, котре станеться за тиждень, у день Христового Воскресіння.
Вербові котики освячують, починаючи з Лазаревої суботи напередодні вербної неділі та у саму вербну, або ж квітну, неділю. Починається Великий тиждень, із Великим понеділком, Великим Вівторком і так далі – аж до Великої П'ятниці. Її ще називають іноді Великодньою п'ятницею. Це день Страстей Господніх. Пам'ять тернового вінця і болю Хресної Дороги.
А вже у велику суботу звечора йдуть на Всенощну до храмів. І святять у заквітчаних кошиках паски, мальовані яйця – символ початку . В українській традиції святочний кошик наповнювали і досі наповнюють не тільки обов'язковими паскою, сиром, яйцями, а й іншими дарами Божими. Кожна господиня в цей день мала нагоду показати свою майстерність, прикривши кошик власноруч вишитим рушничком чи серветкою, тепер ще кажуть “доріжкою”. Вишивка, як правило, зображує хрест у віночку квітів чи листочків, напис “Христос Воскрес!”, іноді - образ Ісуса, котрий благословляє світ.
Побутові обряди й звичаї в Україні сьогоднішній значно різняться від тих, які були раніше, наприклад, ще в минулому столітті. Враховуючи те, що впродовж багатьох десятиліть радянського безбожжя, атеїзму ці традиції нищівно притлумлювалися, слід зауважити, що відновлюються вони не просто. У ще дорадянських часах загубилися дзвінкі гаївки, гагілки, - великодні народні пісні. Переплітаючись із давніми язичеськими традиціями, присутніми в українській культурі дуже глибоко й помітно, гаївки повторювали не тільки релігійну тематику воскресіння Христового, а й тематику просто весняного оновлення, зустрічі весни, початку польових робіт. Все це становило одну цілісність, переплавляючись у горнилі часу й, наповнюючи український Великдень новим змістом.
Упродовж усієї української історії значний внесок у розвиток культурних традицій святкування Великодня зробила й література. В основному це поетичний пласт, який охоплює час від становлення писемності до нинішніх днів. Найяскравіше втілена великодня тематика у поезіях Тараса Шевченка, Івана Франка, Богдана-Ігоря Антонича, Юри Шкрумеляка, Василя Щурата, Ігоря Калинця та багатьох інших. А ще сотні авторів прекрасних творів, у яких осмислюється давня традиція святкування Великодня, розкривається філософія свята – поза цим скромним переліком імен. Їх багато, і це свідчить про неабияке зацікавлення поетів таємницею найбільшого християнського свята.
Найголовніше, що є в традиціях – це їх розвиток. Нове наповнення традицій святкування Великодня в Україні дає підстави стверджувати, що вони – непроминальні. І сьогодні, коли дзвони сповістять про те, що світлий День Христового Воскресіння настав, мільйони людей доєднаються до радості святкування. Щоб причаститися світлом і добротою, прощенням і оновленням. Поділитися свяченим яйцем із ближніми, подати руку й шматок хліба тим, хто такої радості в силу різних причин не має. – Бо в усі часи є знедолені, на жаль, є вони й у незалежній Україні…
Стати на мить вищим Духом, вірою наблизитися до пізнання Істини - напевне, саме це і є найпосутнішим змістом та найголовнішою спадщиною українських традицій у святкуванні Великодня.
