Белград, 26 листопада 2002 – Проте, ні в Белграді ні у Подґориці немає великого оптимізму щодо успіху перебудови сербсько-чорногорської держави.
Донедавна здавалося, що єдино перешкодою на шляху перебудови є спосіб вибору депутатів до парламенту майбутньої держави. Сербська сторона наполягала на безпосередніх виборах. Чорногорська вимагала, щоби депутатів до парламенту співдружності призначали парламенти Сербії і Чорногорії. Нарешті сторони дійшли компромісу: перший склад парламенту обиратиметься посередньо, а згодом на загальних виборах. Парламент матиме 90 депутатів із Сербії й 35 з Чорногорії.
Проте, залишилося ще чимало відкритих питань, починаючи від розподілу майна до повноважень Суду Співдружності і так далі. Оскільки сплили усі терміни визначені Радою Європи для врегулювання відносин, наразі ні урядовці ні оглядачі не відважуються прогнозувати коли завершиться цей процес, який, згідно з опитуваннями, уже давно обрид громадянам.
Ситуація змінилася після жовтневих парламентських виборів у Чорногорії, на яких абсолютну більшість здобула партія президента Міла Дюкановича, що виступає за незалежність республіки. Просербські сили в Чорногорії внаслідок поразки втратили вплив і у Белграді, звідки їх зокрема щедро підтримували централісти очолювані президентом Воїславом Коштуніцею. Не було б несподіванкою, якщо б роботу завершили уряди двох республік, без участі представників нинішньої союзної держави.
Можливо саме з метою додатково дискредитувати бездіяльну союзну адміністрацію окремі газети в понеділок надрукували матеріал Міжнародної кризової групи в якому мовиться, що до вивозу зброї до Іраку були причетні, між іншими, президент Коштуніца, союзний прем’єр-міністр Драґіша Пешич, міністр оборони Велімир Радоєвич та інші урядовці з кола просербських чорногорців. Зрештою, белградські мас-медіа останнім часом відверто стверджують, що група чорногорців паразитує за рахунок Сербії.
Нинішня Югославія, така якою вона є, просто кажучи, не потрібна ні Сербії ні Чорногорії. Більшість сербів збагнула, що Белград не в силі подолати незалежницькі прагнення більшості чорногорців. Здається, що й цим разом, як і не раз в минулому, буде необхідна допомога міжнародних чинників. Через це окремі аналітики ставлять й таке запитання: Нащо ж нам держава, коли ми ні під владою демократичних сил неспроможні врегулювати свої внутрішні справи шляхом політичного компромісу, так як це роблять інші народи Європи?
Донедавна здавалося, що єдино перешкодою на шляху перебудови є спосіб вибору депутатів до парламенту майбутньої держави. Сербська сторона наполягала на безпосередніх виборах. Чорногорська вимагала, щоби депутатів до парламенту співдружності призначали парламенти Сербії і Чорногорії. Нарешті сторони дійшли компромісу: перший склад парламенту обиратиметься посередньо, а згодом на загальних виборах. Парламент матиме 90 депутатів із Сербії й 35 з Чорногорії.
Проте, залишилося ще чимало відкритих питань, починаючи від розподілу майна до повноважень Суду Співдружності і так далі. Оскільки сплили усі терміни визначені Радою Європи для врегулювання відносин, наразі ні урядовці ні оглядачі не відважуються прогнозувати коли завершиться цей процес, який, згідно з опитуваннями, уже давно обрид громадянам.
Ситуація змінилася після жовтневих парламентських виборів у Чорногорії, на яких абсолютну більшість здобула партія президента Міла Дюкановича, що виступає за незалежність республіки. Просербські сили в Чорногорії внаслідок поразки втратили вплив і у Белграді, звідки їх зокрема щедро підтримували централісти очолювані президентом Воїславом Коштуніцею. Не було б несподіванкою, якщо б роботу завершили уряди двох республік, без участі представників нинішньої союзної держави.
Можливо саме з метою додатково дискредитувати бездіяльну союзну адміністрацію окремі газети в понеділок надрукували матеріал Міжнародної кризової групи в якому мовиться, що до вивозу зброї до Іраку були причетні, між іншими, президент Коштуніца, союзний прем’єр-міністр Драґіша Пешич, міністр оборони Велімир Радоєвич та інші урядовці з кола просербських чорногорців. Зрештою, белградські мас-медіа останнім часом відверто стверджують, що група чорногорців паразитує за рахунок Сербії.
Нинішня Югославія, така якою вона є, просто кажучи, не потрібна ні Сербії ні Чорногорії. Більшість сербів збагнула, що Белград не в силі подолати незалежницькі прагнення більшості чорногорців. Здається, що й цим разом, як і не раз в минулому, буде необхідна допомога міжнародних чинників. Через це окремі аналітики ставлять й таке запитання: Нащо ж нам держава, коли ми ні під владою демократичних сил неспроможні врегулювати свої внутрішні справи шляхом політичного компромісу, так як це роблять інші народи Європи?
