Доступність посилання

ТОП новини

“Сюжети”


Надія Степула “Сюжети”

Київ, 15 серпня 2003 року.

Надія Степула

Дорогі слухачі! Вітаємо вас і запрошуємо слухати новий випуск радіожурналу “Сюжети”. Підготували його автор і ведуча – я, Надія Степула, та Наталя Антоненко, звукорежисер. Залишайтеся з нами!

Віють – не віють Крила серпневої ночі. Як легко упала вона На каменисту долину. Як освітила гори, Як потік розсрібнила!.. І тихо в долині. По диких заломах скель Чорніють тіні глибоко, Тут кущі будяків, Там білі кості, Що смерть порозкидала. І тихо в долині. Тільки цикади сюрчать, Наче струмочки течуть, Наче розточені ллються. Віють – не віють Крила серпневої ночі.

Так писав про рідний подільський край Володимир Свідзинський – поет знаний і малопізнаний, чиї твори зупинилися в часі, про який поет сказав одного разу: “Мені тяжко нести час”. Про літературні й культурні традиції древнього Кам’янця-Подільського, що, як і все Поділля, “мають свою історію”, писав у передмові до однієї з поетових збірок Василь Яременко. Цитую: “Багата земля, яку Леся Українка по справедливості називала красою України, дала людству М.Некрасова і М.Коцюбинського, С.Руданського і А.Свидницького, П.Ніщинського і М.Леонтовича” (Київ, 1986).

У Кам’янці, де руїни стародавньої фортеці й сьогодні бережуть багато схованих у них таємниць, поет Свідзинський колись одружився. Той край – де, буває, “дівчина темнокоса грає в сопілку червоним рибкам, щоб червоні рибки заснули – і вони засинають”, де “по звуку звук поглинає морок недобрий, дальній міст тремтить, як протятий павук”, - той край дарує нам нині кілька сюжетів.

Внаслідок останніх археологічних досліджень у Кам’янці-Подільському нещодавно з’ясувалося, що один із найдревніших мостів у світі знаходиться саме тут. Про це - сюжет від Лесі Олійник.

Леся Олійник

В Іпатіївському літописі Кам’янець вперше згадується у 1240 році, хоча в деяких вірменських хроніках згадка про нього сягає ще в 1060 рік. Кам’янець 11-12 століть, як і інші тогочасні міста Київської Русі, складався з укріпленого замку та подолу, тобто, нижньої частини міста. Кам’янецький замок з’єднується з подолом високим кам’яним п’ятиарковим мостом, на якому навіть два вершники ледве могли розминутися. Цей міст поєднав дві частини міста. Дорогу через цей міст захищали величні круглі башти, які були розібрані ще в кінці 9 століття. У 17 столітті, під час турецького панування (1672-1699 роки) султан зробив Кам’янець адміністративним центром військового округу, а тому турецькі яничари намагалися якнайсильніше укріпитися в місті. Вони відбудували фортецю та зміцнили замковий міст, через що цей міст став називатися “Турецьким”. Однак останні дослідження археологів дозволяють зробити припущення, що насправді Кам’янецький міст був побудований ще за часів римських легіонерів, і йому вже понад 2000 років. Тому нині ставиться питання про включення цієї видатної історичної будови до списку світових пам’яток ЮНЕСКО. Кам’янець-Подільський є третім містом в Україні – після Києва та Львова – за кількістю пам’яток історії та культури: тут їх понад 150. Однією з найвеличніших споруд Кам’янець-Подільська є семиповерхова башта з бійницями і вікнами, яку називають Баштою Стефана Баторія з вітряною брамою. За переказами, ця брама дістала назву вітряної відтоді, як у 1711 році Петро Перший, повертаючись із турецького походу, відвідав Кам’янець-Подільський. За легендою, коли цар проїжджав через ворота башти, ураган здув капелюха з коронованої голови, і цар вигукнув: “Що за вітряна брама!”. Можливо, саме цей переказ символізує славу гордого нескореного міста, яке навіть царя примусило зняти перед собою капелюха. Одну з башт названо Кармелюковою – на честь видатного народного героя Устима Кармелюка, який був ув’язнений у цій башті. Пам’ятаєте пісню “За Сибіром сонце сходить”?

Надія Степула

І, поки тьмиться дальній вечір, Вдивляєшся в прозірчасті мости, Високо знесені на заграві блідавій, У хмарні рисочки, начеркнені на ній, В насумрені доми й споруди величаві; Руками пам’яті находиш світлу ланку В іржавім ретязі давноминулих днів.

Сюжет про Устима Кармелюка пропонує Надя Шерстюк, яка побувала в Летичеві, де, як давно переповідають люди, розгорталися фінальні пристрасті життя і смерті легендарного народного месника.

Надія Шерстюк

Як стверджують мешканці Летичева, у місті збереглося досить багато місць, пов’язаних з ім’ям народного месника. Кам’яні виступи, які називають “Кармелюковим кріслом”, “грот Кармелюка”, “Кармелюкова криниця”, “Кармелюкова верба”. Перший раз Устим Кармелюк відвідав Летичів у червні 1827 року, коли його, закутого у кайдани, під конвоєм привезли у місцеву тюрму. До речі, вона збереглася і досі, і наразі тут, за іронією, розташований Будинок культури. Вдруге - і в останнє, - потрапив народний месник до Летичева вже після своєї смерті. Кармелюка вбили у засідці в ніч з 9 на 10 жовтня 1835 року. Тіло привезли до Летичева і пізно вночі закопали у рову як злочинця. За словами вчительки історії летичівського ліцею Галини Куненець, тривалий час точилися суперечки з приводу точного місця поховання Устима Кармелюка.

Галина Куненець

В історичних джерелах точно існували факти, що він був похований у місцевому рову, і приблизно місцеві жителі показали місце, де проходив рів. Потім нащадки тюремного ключника передавали з покоління у покоління відомості про те, що коли Устима Кармелюка вбили, то місцеві в’язні, які робили для нього труну, знали, що хочуть поховати його безвісти, вночі, щоб ніхто абсолютно не знав. Ці в’язні таємно, коли робили труну, на вікові вирізали дві літери – УК, що означає – Устим Кармелюк.

Надія Шерстюк

У 1966 році на місці поховання поклали могильну плиту, а на початку 70-х спорудили пам’ятник – закутий селянин намагається розірвати гранітні пута. Ще через кілька років, у 1977, подібний пам’ятник у тій же соцреалістичній стилістиці з’явився у центрі міста біля вежі. На цей раз – кількаметровий бронзовий Кармелюк роботи київського скульптора Зноби. На думку мешканців міста, набагато цікавішою і естетичнішою, ніж монументальний бронзовий месник, виглядає вежа 16 століття, що височить за пам’ятником. За твердженням істориків, ця вежа, котра має вигляд корони, є однією з архітектурних пам’яток Європи. За старовинними переказами від неї до стін Меджибаша і Старої Синяви ведуть підземні ходи. Як каже Галина Куненець, наразі неможливо перевірити ці легенди, адже ще за радянських часів сталися обвали, і у підземних ходах скупчилася велика кількість отруйного газу. Потрібні були кошти, щоб ці ходи розчистити, але тодішня влада не знайшла нічого кращого, як просто засипати вхід привезеним сміттям.

Надія Степула

Як повно кругом Солодкої тайни! То дзвінко падуть Гарячі плюскоти сонця, То сиплються в морок Блискучі стружки зірниць. ………………… Стану я в полі, Зайду в глибінь лісову, Тисячі уст живих Шепчуть мені одно: Як повно кругом Солодкої тайни!

Полишаємо подумки край, де радіє новим світанкам Кам’янець-Подільська фортеця, і пригадує римських легіонерів древній міст, де Літину і Летичеву іноді сниться Коліївщина, де щось нашіптує небові ночами гайдамацький ліс за Шаргородом, де все ще існують спогади про Устима Кармелюка, і все ще так само “повно кругом солодкої тайни”, яку Володимир Свідзинський перетворював у поетичну таїну.

Містика мистецтва, як містика виявлених захоплень, вертає іноді час – коли століття дивним чином перегукуються. Не полишені такої містики й бойові мистецтва – у двадцять першому столітті вони дають змогу зануритися в атмосферу століть минулих. Скажімо, одинадцятого , дванадцятого, чотирнадцятого… Про клуб історичного бою “Ратник”, який діє у Києві з 1996 року, - сюжет від Богдани Костюк

Богдана Костюк

Історичні битви доби Київської Русі і козацького часу “ратники” реконструюють – за словами керівника клубу Андрія Іванова, для цього доводиться працювати з науковцями, читати історичну літературу

Андрій Іванов

Хто цікавиться настільки, що може покопатися в архівах... Ми цим займались, у Печерській Лаврі хороші бібліотеки є, зі старовинними матеріалами, де реально якісь викройки різного одягу, зображення елементів доспіхів можна знайти, щоб потім їх відтворювати у власних умовах. У нас за останні два роки у Києві це почало виходити на таку більш професійну арену...

Богдана Костюк

Детальніше про клуб “Ратник” Андрій Іванов розповідає:

Андрій Іванов

Клуб наш з’явився десь на межі 1996 року, і спочатку в ньому були присутні близько 10-12 бійців. Потім він почав розширюватись, і десь 1997 року ми стали найсильнішим, мабуть, клубом у Києві, а потім – на Україні. Коли клуб став на більш професіональну основу, у нас стали виділятись такі визначні бійці... Наш клуб відрізняється від інших тим, що ми створюємо усілякі розважальні міроприємства, ми виїздимо на природу...

Богдана Костюк

Київські “ратники” сподіваються вигравати і національні, і міжнародні турніри історичного бою – щоб бути гідними слави пращурів.

Надія Степула

“…Бути гідними слави… “ - Бути гідними “права безмірно любити”? - Саме так визначав поняття слави Альбер Камю - як право безмірної любові. Хочеться йому вірити.

Дорогі слухачі, радіожурнал “Сюжети” на сьогодні відзвучав. Серед пропонованого невеличкого розмаїття фабул Ви почули також теплі поезії Володимира Свідзинського – майстра метафори, тонкого лірика, який народився на українському Поділлі. У 1941 році він розділив трагічну долю інших представників української культури, спалених живцем у замкнених бараках…Поезії Володимира Свідзинського повні любові до життя, як і подільська земля, де він народився.

Радіожурнал “Сюжети” для Вас готували автор і ведуча - я, Надія Степула, звукорежисер Наталя Антоненко. Дякуємо за увагу. Зичимо Вам світлих і незабутніх сюжетів! Говорить “Радіо Свобода”!

ВИБІР ЧИТАЧІВ

ФОТО ТА ВІДЕО

XS
SM
MD
LG