Варшава, 3 червня 2005 – Невід’ємним елементом порозуміння у справі відкриття польського цвинтаря у Львові є й питання українських поховань на території сучасної Польщі. Передусім ідеться тут про вшанування близько 400 українців, мешканців села Павлокома, яких польські підпільні військові формування жорстоко вбили у березні 1945 року. Павлокому називають символом трагедії українців у всьому Надсянні.
Близько трьох років тому у волинському селищі Павлівка президенти обох країн відкрили цвинтар, де поховано поляків, яких убили в 1943 році українці. Там побудували також пам’ятник польсько-українського примирення.
Проте для знавців цієї проблематики вже тоді було очевидним, що справжнього примирення не відбудеться без належного увіковічнення українських жертв на території Польщі. І тепер обидві країни наблизилися до моменту, коли це здається дуже ймовірним. Звісно, за умови, що польська сторона дасть згоду на побудову пам’ятника на місці масового вбивства українців у Павлокомі і не буде чинити спротив подібним діям у багатьох інших місцевостях, де загалом загинуло кілька тисяч українців.
Ще в половині 1990-х років, коли українці з Польщі, Канади та західної України вперше прибули до Павлокоми, щоб помолитися на могилах убієнних, їх супроводжувала польська поліція з собаками. Це для охорони від сердитих місцевих жителів, які протестували проти таких акцій із боку, як вони говорили, “бандер”, які, мовляв, знову прибули туди будувати незалежну Україну.
Пройшло декілька років, і розбурхані настрої вщухли. Потім там, у Павлокомі, зусиллями ентузіястів побудували символічний пам’ятник жертвам. Проте це було зроблено без дозволу, і споруда досі вважається незаконною.
Близько трьох років тому у волинському селищі Павлівка президенти обох країн відкрили цвинтар, де поховано поляків, яких убили в 1943 році українці. Там побудували також пам’ятник польсько-українського примирення.
Проте для знавців цієї проблематики вже тоді було очевидним, що справжнього примирення не відбудеться без належного увіковічнення українських жертв на території Польщі. І тепер обидві країни наблизилися до моменту, коли це здається дуже ймовірним. Звісно, за умови, що польська сторона дасть згоду на побудову пам’ятника на місці масового вбивства українців у Павлокомі і не буде чинити спротив подібним діям у багатьох інших місцевостях, де загалом загинуло кілька тисяч українців.
Ще в половині 1990-х років, коли українці з Польщі, Канади та західної України вперше прибули до Павлокоми, щоб помолитися на могилах убієнних, їх супроводжувала польська поліція з собаками. Це для охорони від сердитих місцевих жителів, які протестували проти таких акцій із боку, як вони говорили, “бандер”, які, мовляв, знову прибули туди будувати незалежну Україну.
Пройшло декілька років, і розбурхані настрої вщухли. Потім там, у Павлокомі, зусиллями ентузіястів побудували символічний пам’ятник жертвам. Проте це було зроблено без дозволу, і споруда досі вважається незаконною.
