Галина Трохова: Пане Луценко, Ви вже не міністр, не народний депутат, але оглядачі зазначають, що Ви є надзвичайно цікавим політиком, за яким продовжують уважно стежити. Ви можете це пояснити? Чому це так?
Юрій Луценко: Для початку згадується давня історія, коли я вперше став народним депутатом на хвилі опозиційного руху і стояв якось після чергово нападу на спікера Литвина біля входу у ВРУ, до мене підійшов тодішній Генпрокурор Потебенько і сказав: “Ви знаєте, я за вами давно слідкую”. Я сказав: “Я відчуваю”. Такий був гарний спогад.
Але насправді, якщо без жартів і без зайвих скромностей, то я розумію, що на мені є висока відповідальність, бо маю достатньо серйозну підтримку людей. Кажу це, не хизуючись, бо завжди цю підтримку вважав лише колосальною відповідальністю.
Очевидно, сьогодні є мало фігур, які хочуть не робити щось маленьке своє задля власного працевлаштування в політиці чи в парламенті, чи в уряді, а хочуть об’єднати. Я себе відношу саме до цих людей і готовий покласти своє ім’я, свій авторитет на те, аби українські демократичні політики перестали чваритися між собою, домовилися і разом повели Україну в правильному напрямку.
Пане Луценко, Ви вже попрацювали у законодавчому органі, у виконавчій владі, зрештою, маєте опозиційний досвід. Ким буде легше? Де бути простіше?
Найлегше працювати в команді однодумців. Це не залежить, чи це парламент, чи це уряд, чи це опозиція. Коли твої колеги підтримують, не плетуть інтриг, не шукають особистої вигоди, то працювати надзвичайно приємно.
Міг би сказати, що найважчою моєю роботою в моєму житті була перша, коли я був бригадиром 39 жінок від 16 до 62 років стажу. Це була найважча робота, бо я був один чоловік серед них.
Але найбільш відповідальна була, безумовно, на посаді міністра внутрішніх справ. Там було і легко, бо все ж таки ця структура має систему підпорядкованості напіввійськову, а з іншого боку, було найбільш відповідально.
Тому ще раз хотів би сказати: я зараз не шукаю місце працевлаштування, я хотів би, щоби зібралося коло однодумців, які хочуть робити одну справу, не зважаючи на особисті амбіції.
Ваше призначення одразу після Помаранчевої революції сприйняли неоднозначно, зокрема і міліціонери. Але потім (я припускаю) в міліції до Вас ставлення змінилося. Ви відчули це? Якщо так, коли був переломний момент?
Звичайно, моє призначення було шоком для багатьох професійних міліціонерів, особливо для тих, хто ганьбив свої погони.
Коли ми в перший місяць позбулися, тотально позбулися всіх тих, хто довів авторитет міліції до 7%... Хочу нагадати, що коли я відходив, то міліція має 40% підтримки населення. Так ось, коли ми позбавилися тисяч дискредитованих керівників, які втягнули міліцію в брудні політиканські ігри, при чому проти народу, люди почали вірити в те, що посади не купуються, про них не домовляються між кумами чи братами, чи партіями. Це було першою ознакою виздоровлення і відповідного авторитету до міністра.
А десь через півроку я відчув, що це єдиний організм, який вчить мене і вчиться сам, бо це був взаємний процес. Ви розумієте, що я пішов туди людиною, яка не знала тонкощів управління таким складним 300-тисячним механізмом, якому держава делегує право представляти її на вулиці, в офісі, в будь-яких інших місцях.
Отже, десь через півроку я відчув, що колектив підібрався, при чому дуже різний: і молоді, і досвідчені, і старші люди, і молодші офіцери, вони відчували, що є справедливо поставлені цілі і за ними не криється нічого іншого, бо я їм завжди казав з трибуни. Те, що я кажу з трибуни, я це і думаю. В мене інших цілей немає.
Мені не треба ні дач, ні автомобілів дорогих, ні зализування, ні якихось подарунків, я просто хочу, щоб міліція змінилася.
Бачите, це все слова, а міліція не вірить словам. Коли вона через півроку переконалася, що так є і насправді, то рівень внутрішньої довіри до керівництва дуже сильно піднявся.
Мені було надзвичайно приємно, коли я пішов на урочисте з приводу Дня міліції в Палац “Україна”, зачитував там указ Президента про нагородження працівників, які ще я подавав до Секретаріату Президента, і коли оголошення прізвища Луценка викликало декілька хвилин бурхливих аплодисментів, то мені було дуже приємно за те, що цей колектив висловив таким чином довіру до міністра, якого зняли в парламенті ті люди, яким не потрібен принциповий і незалежний міністр внутрішніх справ.
Сподіваюся, що ті люди, які аплодували, і ті, які дивилися в себе на робочих місцях телевізор, вони витримають ті стандарти, які були задані новим керівництвом міліції за пропозицією Президента України В.Ющенка.
Якщо б Вам зараз запропонували повернутися на посаду міністра внутрішніх справ, то Ви б погодилися? Чи вже цікавіше попрацювати, спробувати себе на іншій позиції?
В даному випадку мої інтереси не важать перед інтересами суспільними і державними. Якщо так буде вимагати обстановка для оздоровлення ситуації в країні, для того, щоб вона йшла в правильному напрямку, то мало що мені хочеться або цікавить, значить буду так і робити.
Якщо я буду затребуваний саме на цю посаду ще раз, значить буду на цій посаді. Якщо я буду потрібен в парламенті, то буду в парламенті. Якщо буду потрібен просто на вулиці, згідно моєї ініціативи в “Народній самообороні” і це буде більш ефективно, то буду там.
Я не вважаю своєю ціллю будь-яку урядову посаду.
Ви сказали, якщо вимагатимуть обставини. Всі пам’ятають, що коли Вас залишали в уряді, але яким вже керував Віктор Янукович, Вам це не дуже було до вподоби, але Ви мало ділилися емоціями. Розкажіть зараз, як це було?
Мені не те, що не дуже подобалося, мені це дуже не подобалося. Я неодноразово казав, що не хочу працювати в уряді Януковича і вважаю це неприродним.
В той день, я пам’ятаю, виніс особисті речі з кабінету, залишив всі необхідні офіційні довідки тощо для людини, яка мала мене змінити, прізвища якої я на той момент не знав. Я запросив декількох колег з інших міністерств до столу, ми таку вечерю приготували імпровізовану. Я відключив усі телефони, але зайшов до мене секретар і сказав про те, що вже 8 разів дзвонив Ахметов, щось в нього там трапилося.
Знаєте, міліцейська робота вимагає реагувати на якісь надзвичайні обставини. Я з ним зв’язався. Він каже, що треба терміново побачитися. Я кажу: “Якщо про політику, то нам немає про що говорити. Я прийняв рішення. Я не буду працювати уряді”. “Ні, в нас є інша розмова”. Тоді ми з ним зустрілися. Він каже: “З вами хоче зустрітися Віктор Федорович Янукович”. Дослівно я кажу...
Ні, дослівно не скажу, бо я так трошки по-міліцейськи висловлююся, не завжди коректно, як для слухачів шанованих.
Тому кажу, що я з ним абсолютно не хочу зустрічатися. В цей час заходить наступний прем’єр і каже: “Президент наполягає на тому, щоб ти залишився. Я хочу тільки сказати, що погоджуюся на це при умові, що перший заступник буде з моєї команди”.
Я сказав: “Віктор Федорович, я з вами не хочу працювати. Навіть якщо Президент наполягатиме на тому, аби я залишився, то у мене не буде “смотрящіх” від вас. Я, якщо вже так станеться, буду працювати по тих же стандартах з тією ж командою, яку привів в міністерство за вказівкою Віктора Андрійовича Ющенка”.
Наступного дня я прийшов до Президента, просидів в приймальні 4,5 години вперше у своєму житті. Президент знав прекрасно, з чим я до нього прийшов, саме тому не прийняв. Я написав йому письмову заяву про самовідвід своєї кандидатури, він також не прийняв.
Чесно кажучи, це, можливо, не зовсім по-чоловічому, але мені стало так не зовсім добре, приїхав в лікарню з серйозним тиском і, як ви знаєте, не з’явився у ВРУ, коли Партія регіонів і її новоявлені союзники змушені були голосувати за мою кандидатуру.
Власне, це було рішення Президента. Для мене воно було надзвичайно важким, бо нанесло серйозний удар по моїй політичній репутації, адже я казав, що ніколи не буду працювати. Життя і Президент навчили тому, що не можна ніколи казати ніколи.
Ви знаєте, що я потім взяв довгу паузу, вийшов на перс-конференцію і сказав, що я залишаюся тут блокпостом проти ймовірних порушень законності з сторони більшості, яка вернулася у владу.
Весь цей час, коли я працював в уряді Януковича, я виконував свою обіцянку суспільству - я був блокпостом. Ми не допустили жодних політичних перекосів і не звертали увагу на те, що деякі злочинці мали партбілети новоявленої парламентської більшості.
Очевидно, це і стало причиною того, що я був знятий, тому що Партія регіонів розраховувала, що мене можна приручити або мене можна налякати і я не буду звертати увагу на тих людей, які від їхнього імені грабують країну і навіть підозрюються в тому, що вбивають людей. Я на це ніколи не піду. Тоді стало зрозуміло, що моя присутність заважає їм, відверто кажучи, тому вони мене і зняли. Тут було все абсолютно зрозуміло.
Багато хто з депутатів Вас недолюблює, більшість з них не соромляться висловлювати ці думки вголос....
Бачите, коли за два роки, коли я працював в міліції, ми зафіксували на незаконних діях більше 600 депутатів різних рівнів, то хіба будуть вони любити такого міністра.
Мало того, я не хочу, щоб мене любили владоможці. Я не добивався того, щоб мене любила ВРУ або любили колеги по Кабміну, будь-якого між іншим: від Юлії Володимирівни і Юрія Івановича і нинішнього. Я ніколи цього не добивався. Мене цікавило тільки, щоб я ефективно робив справу, на яку мене покликало суспільство і призначив Президент. Я старався це робити.
Знаєте, серед політиків дуже модно прикидатися скромним, казати, що ні, я насправді не звертаю увагу на рейтинги. Я завертаю на них увагу, бо, ще раз кажу, розглядаю народну підтримку як страшенну відповідальність перед ними.
Я знову ж таки не робив піар-ходів, як це модно розказувати, що я, мовляв, рекламувався в міліції. Я просто робив те, що міг.
На жаль, міліція мусить тільки ловити, а саджати у нас покликана законом виключно прокуратура. Тому я постійно знаходився у цих ножицях. І знаходили людину, і знаходили докази його ймовірної злочинної діяльності, і мусили передавати ці матеріли в прокуратуру, яка їх хоронила в кращому випадку, а в гіршому випадку просто продавала.
Генеральний могильник України спутав можливість ефективно покарати злочинців за все, що творилося в Україні. Уявіть собі цифру (я про неї не раз казав) за ці два роки ми виявили розкрадання державних коштів більше 1000 посадових осіб на загальну суму понад 30 мільярдів гривень! Тим не менше всі ці матеріали ми передали в прокуратуру, бо не маємо права вести ці справи. Вони всі там і залишилися і до суду дійшли виключно одиниці. І то середнього або нижчого рівня.
Тому мені надзвичайно важко перед людьми, але, з іншого боку, мені здається, вони вірять в мою щирість, в те, що я робив по совісті.
Я дуже ціную цю підтримку. Я знаю, що на Західній і в Центральній, і між іншим в Східній Україні є серйозна підтримка, бо коли кажуть про те, що в Криму Луценко займає другу позицію в рейтингу популярності, то, очевидно, це реакція на те, що Луценко не звертав увагу на партійні білети і затримував членів двох організованих злочинних угруповань, які десятками трупів залили кров’ю Кримський півострів в середині 1990-их. Або те ж саме на Одещині, або в Харкові.
Мені інколи кажуть, що я політизований. Скажіть мені, нинішній один із керівників міста Харкова, який під час Помаранчевої революції ходив в помаранчевому шалику, а зараз є яскравим прихильником синіх, і він був затриманий нами за хабара. То хіба я звертав увагу, чи він помаранчевий, чи синій? Мене абсолютно це не цікавить. Але я бачу, що йому несуть хабарі.
Саме за це, очевидно, вся ця братія на чолі з паном Кушнарьовим і вимагала мого відсторонення від серйозної посади, яка давала можливість не допустити пограбування людей.
Пане Луценко, а що буде з тими гучними кримінальними справами, які були порушені після Помаранчевої революції, які так і не передали до суду, а багато хто з фігурантів вже повертається в Україну?
Тут немає що (слово незрозуміле), бо на допити зараз викликають мене. Навіть по справі Чорновола тепер я викликаюся на допит в Генпрокуратуру.
Я, чесно кажучи, не уявляю собі, про що мене там збираються питати.
А в якій якості?
В якості свідка. Коли, на жаль, загинув В’ячеслав Максимович, не був навіть у великій політиці і в Києві не був. Якщо не помиляюся працював тоді в Рівненській області. Але, очевидно, є питання до мене в якості свідка по вбивству Улафа Пальма, Кеннеді, не знаю, ще кого. Генпрокуратура в нас дуже кмітлива в цьому відношенні.
Я можу абсолютно чітко спрогнозувати, що справи щодо високопосадовців, які сьогодні мають близькі політичні контакти із Партією регіонів, будуть захоронені, а ще скоріше, навіть закриті.
Мало того, будуть переслідувати тих, хто намагався притягнути їх до відповідальності. Бо, наприклад, і мене, і заступника Генпрокурора Щокіна сьогодні звинувачують і по справі Щербаня, і по справі Колеснікова, і по багатьох інших.
Люди пережили такий переляк! Вони повірили, напевне, в момент, що дійсно справедливість є однаковою для всіх і сьогодні хочуть помститися. Я їх прекрасно розумію.
Можу сказати, що один із тих уроки, які я виніс за ці два роки з МВС, є в тому, що експеримент по налагодженню ефективної роботи в окремо взятому міністерстві не вдався.
Ми працювали, як прокляті, ми принесли колосальні матеріали прокуратурі, але без зміни всієї системи правоохоронної, тобто і прокуратури, і системи суддівської, суспільство не отримає кінцевого результату, бо людей не цікавить, що там відбувається між головним міліціонером і Генпрокурором, їх цікавить, чому вони не сидять на лаві підсудних. А вони не сидять, бо прокуратура просто не хоче цим займатися.
Мало того, скажу вкотре. Згідно Конституції 1996 року, і не має права займатися слідством. Проте займається і не дає його нам, міліціонерам, бо ми готові довести його до кінця, а вони ні.
Сьогодні абсолютно очевидно, що Генпрокуратура є політично заангажованою з боку правлячої більшості. Це видно будь-кому, хто цікавиться справою. І це біда.
Тому, якщо ви кажете про повернення, то я погодився повертатися в МВС лише з умовою, що партнер – людина з такими ж переконаннями, я маю на увазі справедливості і закону для всіх, має прийти і на чолі Генпрокуратури, тоді ми швидко розчистимо Авгієві стайні.
Хочу ще одне сказати. І тоді відновимо ці кримінальні справи, які сьогодні намагаються закрити, покриваючи злочини, які були скоєні на Україні за останні роки.
Пане Луценко, на останній прес-конференції Ви сказали, що були певні прорахунки на посаді керівника МВС, що якби все повернути, Ви можливо б вчинили по-іншому. Назвіть конкретні приклади.
Звичайно, є тактичні прорахунки в підборі кадрів. Це завжди є проблемою для будь-якого чесного керівника. Його досягнення і його недоліки завжди лежать в кадровій площі.
Але найбільшим недоліком я вважаю те, що ми, маючи у свій час серйозні повноваження Глави держави, не могли зорганізувати роботу міліції і прокуратури в одному напрямку. Це була найбільш болюча тема.
Коли я різко критикував Піскуна, то виявилося, що це були квіточки в порівняні з тим, хто прийшов на його місце.
Я думаю, що це було найголовнішою помилкою, що ми не змогли побудувати відносини і, скажу відверто, примусити прокуратуру виконувати законом на неї покладені повноваження. Без всього робота міліції була ефективною, але не доходила до кінцевого результату, і суспільство цього не відчуло.
Хто винен у цьому?
Проста відповідь дуже: всі ми винні, абсолютно всі винні в тому, що не змогли скористатися народною перемогою.
Хочу нагадати, що на Майдані я був не вперше в часи Помаранчевої революції, бо моя політична активність на Майдані починалася з акції “Україна без Кучми!” Для мене абсолютно логічним було прийти на сцену помаранчевого Майдану і закликати людей голосувати проти представників кучмізму.
Тоді я казав, що Віктор Ющенко є не є самоціль в якості кандидата в Президенти, але він є ключем, який відкриває двері, що ведуть до свободи.
Так воно і сталося. Люди обрали народного Президента, і він відкрив двері для нового, вільного життя в Україні. Це залежить від кожного з нас.
А далі відбулося те, що відбувається вже тисячу років в українській історії. Бо ми тисячу років перемагаємо, після того переможно розходимося по своїх оселях, включаємо телевізори, вже зараз, звичайно, і дивимося: ну, що там Ющенко втне? А Майдан повинен був кожен відкрито на своєму робочому місці виконувати просто елементарні речі: не давати хабарів і не вимагати хабарів, не брехати і не давати брехати, бути сміливим і нічого не боятися. Елементарних п’ять умов, про які я завжди казав, наприклад, своїм міліціонерам. Якби це робилося в кожного на робочому місці, то ми сьогодні жили б в іншій країні.
Звичайно, найбільша відповідальність лежить на керівництві, якому дали владу, бо коли я приїжджав, пам’ятаю, у Львів і розказував цю колізію з Генпрокуратурою, яка ніяк не хоче доводити до кінця початі нами справи, то мені казали: “Хлопці, нас не обходять ваші відносини, ми вам дали владу і робіть все, що обіцяли”.
Люди по великому рахунку праві.
Тому ще раз кажу: вина найбільша саме у нас, керівників. Але є вина і кожного з громадян, які спокійно дивилися на те, що відбувається. І коли стала очевидною проблема, чому люди повторно не прийшли і не сказали про це на Майдані? Чому кожен із них боїться сам собі визнати, що йому легше дати хабара працівнику ДАІ, ніж примусити його діяти по закону? Це дуже тонка річ. Відповідь одна: ми не зуміли скористатися тими перспективами, які відкрила народна перемога, я в тому числі. Я беру на себе свою частину провини.
Але сьогодні посипати голову попелом і розбиратися в тому, хто більше винен, не є принципово важливим, не є правильним, це лише допоможе нашим політичним опонентам. Мусимо не опускати руки, а робити те, в що віримо. Я, наприклад, готовий далі робити те, що робив, бо я ніколи не зраджував своїм принципам і людським сподіванням.
Ви щойно сказали, що Вам все ж таки довелося поступитися, залишившись в уряді Януковича, зрадивши.
Я не думаю, що це зрада. Це, ще раз кажу, було дуже неприємно з точки зору політичної. Але в уряді Януковича я робив абсолютно те саме, що і в уряді Тимошенко, і в уряді Єханурова. Я і міліція не змінилися ні на йоту.
Це було некомфортно, неприємно, але це не було зрадою, бо саме в уряді Януковича ми затримали (якщо пам’ятаєте) кримського депутата від Партії регіонів, який підозрюється в якості організатора банди на рахунку якої 52 трупи, в тому числі редактора газети, двох міліціонерів, десятків простих і не дуже простих громадян. Яка ж це зрада, якщо я його однопартійця затримав, будучи членом його уряду? Бо я був таким, яким був до того.
На Вашу думку, чи відчутні зміни в міліції, коли змінюється міністр, коли приходить інший уряд? Чи це є нормальним?
Звичайно, як і в кожного міністра, зміни відбуваються. Я до цього абсолютно спокійно ставлюся, хоча вважаю, що моя команда була достатньо ефективною.
Але питання, як вони відбуваються? Вони мають відбуватися законно. А сьогодні закон говорить про те, що будь-які призначення в силових відомствах мають проходити узгодження з Головнокомандуючим, яким є Президент України.
Так от, сьогодні відбувається зміна без його відома ключових фігур організації, де 220 тисяч носить погони. Це, з моєї точки зору, вже схоже на державний переворот. Це абсолютно неконституційні дії.
Ми дійсно є свідками того, як відбувається узурпація влади, бо повноваження одноосібного Кучми сьогодні передано до колективного Кучми, яким є новий неокучмівський Кабмін. Він просто незаконно забирає у Президента його функції по узгодженню керівників силових відомств. Це просто ганьба.
Мало того, ще більше дивує те, що Генпрокуратура відмовляється реагувати в цій ситуації на грубе порушення законів і указів Президента. Коли у них запитують, чому вони не дають припис про скасування незаконних наказів, вони відповідають, що зараз вони не вважають це за доцільне. Такого маразму ще світ не бачив!
І мене дуже турбує, що якщо саме таким чином почнуть міняти начальників обласних управлінь. Бо в результаті ми отримає одного начальника обласного управління від Президента законно призначеного, а іншого - нелегітимно призначеного від Кабміну. І уявіть собі, що може початися в житті будь-якої нормальної держави!
Я ж читав інтерв’ю Януковича в газеті “Ізвєстія”, де він дуже бідкається, що інформаційні атаки на нього завдають шкоди міжнародному іміджу України.
А те, що міністра закордонних справ кулаками не пускають на засідання Кабміну, не завдає удару по іміджу в європейській спільноті?! Скільком міністрам ще треба буде попрацювати, щоб європейці забули цю ганьбу? А якщо буде по два міліціонери в області, то ще скільки треба буде попрацювати, щоб в країні був закон?
Я просто дуже боюся за ці процеси. Чесно кажучи, це була одна із причин, яка підштовхнула мене заявити про створення громадянського руху “Народна самооборона”, бо люди, очевидно, мають самоорганізовуватися, аби відстояти демократію, бо, очевидно, що сьогодні йде узурпація влади з порушенням Конституції, законів та указів.
Ви дійсно очікуєте підтримки цього руху? Чи не перетвориться політика в Україні на революційний марафон довжиною у життя?
Я не вірю в те, що будь-який революціонер, просто порядна людина, яка, можливо, і на Майдан не ходила, але голосувала за демократію, за зміни в країні, може змиритися з тим, що до нас повертаються часи кучмізму 1999-2000 років.
Ви подивіться на ці обличчя, на ці методи, на ці цілі! Знову повертається Кучма в його найгірші часи! Я не вірю в те, що люди навіть по простому не будуть захищати себе самих!
Зверніть увагу: я не ключу людей міняти там уряд для того, щоб Луценко знову став міністром внутрішніх справ. Це абсолютно не є принциповим. Це не моя ціль є. Однозначно.
Але сьогодні уряд оголосив війну кожному українцю через тарифи, через нові правила поглинання бізнесу, через руйнування української культури, через антиукраїнську зовнішню політику. Нам оголошено війну і ми не можемо сподіватися на жодні державні інституції, бо вони узурповані сьогодні, і вони підпорядковуються лише одному центру, який веде таку політику.
Що наші українці завжди робили, коли влада їм оголошувала війну? Вони самоорганізовувалися в загони самооборони.
В даному випадку я не кличу озброюватися або якісь агресивні акції проводити, але кожна людина має право заявити: я проти такої влади і я записуюся добровольцем в “Народну самооборону”. В даному випадку ми будемо оборонятися всіма силами, відстоюючи своє право на гідне українське життя.
Це буде вже у році наступному. Яким Вам 2006-ий запам’ятається?
Як і для мільйонів українців, цей рік для мене був роком зрад. Це був дуже важкий рік, дуже поганий рік.
Для мене дуже важко було пережити те, що сталося з Морозом і моїми побратимами із СПУ. Це був один із найважчих моментів у моєму житті. Я цього ніколи не чекав. Для мене було дуже важко побачити, як зраджують колеги по Майдану, по багатьох революційних подіях, знаходячись в Кабміні, за шматок владного пирога.
Тепер, бачите, вже ціна помінялася, бо колись за кусок ковбаси продавалися московської, а тепер вже за шматок владного пирога.
Це все було дуже важко. Тому я дуже хочу, щоб він закінчився.
З іншого боку, була дуже світла сторінка, бо я першого вересня меншого сина повів в перший клас, а першого на перший курс радіоелектронного університету. Звичайно, це мої людські почуття. Вони є позитивними.
Пане Луценко, Ваші побажання слухачам Радіо Свобода в новому році.
Я дуже хочу, щоб наступного року ми змінили ситуацію.
І моє побажання, хочу це зробити і через шановану мною “Свободу” для шанованої аудиторії. Знаєте, є такий вислів про те, що англійці думають сидячи, американці стоячи, французи ходячи, а українці потім.
Так от, я хочу, щоб наступного року українці добре думали до того, як їм знову випаде нагода змінити владу.
Я абсолютно переконаний, що не може довго тягнутися влада, яка зрадила національним інтересам країни, яка оголосила війну власному народу.
Так от, коли ця нагода випаде і коли “Народна самооборона” виведе мільйони людей на вулиці, а Президент від КСУ отримає теоретичну можливість розпуску цього зрадливого парламенту, то ми маємо цим скористатися і добре подумати, кого приведемо до влади наступного разу.
Я не претендую на повернення у владу. Це не є моєю ціллю. Але я хочу, щоб війна проти власного народу українського уряду була припинена, і готовий на це покласти багато зусиль в наступному році, до чого кличу і всіх, хто мені вірить.
Юрій Луценко: Для початку згадується давня історія, коли я вперше став народним депутатом на хвилі опозиційного руху і стояв якось після чергово нападу на спікера Литвина біля входу у ВРУ, до мене підійшов тодішній Генпрокурор Потебенько і сказав: “Ви знаєте, я за вами давно слідкую”. Я сказав: “Я відчуваю”. Такий був гарний спогад.
Очевидно, сьогодні є мало фігур, які хочуть не робити щось маленьке своє задля власного працевлаштування в політиці чи в парламенті, чи в уряді, а хочуть об’єднати. Я себе відношу саме до цих людей і готовий покласти своє ім’я, свій авторитет на те, аби українські демократичні політики перестали чваритися між собою, домовилися і разом повели Україну в правильному напрямку.
Пане Луценко, Ви вже попрацювали у законодавчому органі, у виконавчій владі, зрештою, маєте опозиційний досвід. Ким буде легше? Де бути простіше?
Найлегше працювати в команді однодумців. Це не залежить, чи це парламент, чи це уряд, чи це опозиція. Коли твої колеги підтримують, не плетуть інтриг, не шукають особистої вигоди, то працювати надзвичайно приємно.
Міг би сказати, що найважчою моєю роботою в моєму житті була перша, коли я був бригадиром 39 жінок від 16 до 62 років стажу. Це була найважча робота, бо я був один чоловік серед них.
Але найбільш відповідальна була, безумовно, на посаді міністра внутрішніх справ. Там було і легко, бо все ж таки ця структура має систему підпорядкованості напіввійськову, а з іншого боку, було найбільш відповідально.
Тому ще раз хотів би сказати: я зараз не шукаю місце працевлаштування, я хотів би, щоби зібралося коло однодумців, які хочуть робити одну справу, не зважаючи на особисті амбіції.
Ваше призначення одразу після Помаранчевої революції сприйняли неоднозначно, зокрема і міліціонери. Але потім (я припускаю) в міліції до Вас ставлення змінилося. Ви відчули це? Якщо так, коли був переломний момент?
Звичайно, моє призначення було шоком для багатьох професійних міліціонерів, особливо для тих, хто ганьбив свої погони.
Коли ми в перший місяць позбулися, тотально позбулися всіх тих, хто довів авторитет міліції до 7%... Хочу нагадати, що коли я відходив, то міліція має 40% підтримки населення. Так ось, коли ми позбавилися тисяч дискредитованих керівників, які втягнули міліцію в брудні політиканські ігри, при чому проти народу, люди почали вірити в те, що посади не купуються, про них не домовляються між кумами чи братами, чи партіями. Це було першою ознакою виздоровлення і відповідного авторитету до міністра.
А десь через півроку я відчув, що це єдиний організм, який вчить мене і вчиться сам, бо це був взаємний процес. Ви розумієте, що я пішов туди людиною, яка не знала тонкощів управління таким складним 300-тисячним механізмом, якому держава делегує право представляти її на вулиці, в офісі, в будь-яких інших місцях.
Отже, десь через півроку я відчув, що колектив підібрався, при чому дуже різний: і молоді, і досвідчені, і старші люди, і молодші офіцери, вони відчували, що є справедливо поставлені цілі і за ними не криється нічого іншого, бо я їм завжди казав з трибуни. Те, що я кажу з трибуни, я це і думаю. В мене інших цілей немає.
Мені не треба ні дач, ні автомобілів дорогих, ні зализування, ні якихось подарунків, я просто хочу, щоб міліція змінилася.
Бачите, це все слова, а міліція не вірить словам. Коли вона через півроку переконалася, що так є і насправді, то рівень внутрішньої довіри до керівництва дуже сильно піднявся.
Мені було надзвичайно приємно, коли я пішов на урочисте з приводу Дня міліції в Палац “Україна”, зачитував там указ Президента про нагородження працівників, які ще я подавав до Секретаріату Президента, і коли оголошення прізвища Луценка викликало декілька хвилин бурхливих аплодисментів, то мені було дуже приємно за те, що цей колектив висловив таким чином довіру до міністра, якого зняли в парламенті ті люди, яким не потрібен принциповий і незалежний міністр внутрішніх справ.
Сподіваюся, що ті люди, які аплодували, і ті, які дивилися в себе на робочих місцях телевізор, вони витримають ті стандарти, які були задані новим керівництвом міліції за пропозицією Президента України В.Ющенка.
Якщо б Вам зараз запропонували повернутися на посаду міністра внутрішніх справ, то Ви б погодилися? Чи вже цікавіше попрацювати, спробувати себе на іншій позиції?
В даному випадку мої інтереси не важать перед інтересами суспільними і державними. Якщо так буде вимагати обстановка для оздоровлення ситуації в країні, для того, щоб вона йшла в правильному напрямку, то мало що мені хочеться або цікавить, значить буду так і робити.
Якщо я буду затребуваний саме на цю посаду ще раз, значить буду на цій посаді. Якщо я буду потрібен в парламенті, то буду в парламенті. Якщо буду потрібен просто на вулиці, згідно моєї ініціативи в “Народній самообороні” і це буде більш ефективно, то буду там.
Я не вважаю своєю ціллю будь-яку урядову посаду.
Ви сказали, якщо вимагатимуть обставини. Всі пам’ятають, що коли Вас залишали в уряді, але яким вже керував Віктор Янукович, Вам це не дуже було до вподоби, але Ви мало ділилися емоціями. Розкажіть зараз, як це було?
Мені не те, що не дуже подобалося, мені це дуже не подобалося. Я неодноразово казав, що не хочу працювати в уряді Януковича і вважаю це неприродним.
В той день, я пам’ятаю, виніс особисті речі з кабінету, залишив всі необхідні офіційні довідки тощо для людини, яка мала мене змінити, прізвища якої я на той момент не знав. Я запросив декількох колег з інших міністерств до столу, ми таку вечерю приготували імпровізовану. Я відключив усі телефони, але зайшов до мене секретар і сказав про те, що вже 8 разів дзвонив Ахметов, щось в нього там трапилося.
Знаєте, міліцейська робота вимагає реагувати на якісь надзвичайні обставини. Я з ним зв’язався. Він каже, що треба терміново побачитися. Я кажу: “Якщо про політику, то нам немає про що говорити. Я прийняв рішення. Я не буду працювати уряді”. “Ні, в нас є інша розмова”. Тоді ми з ним зустрілися. Він каже: “З вами хоче зустрітися Віктор Федорович Янукович”. Дослівно я кажу...
Ні, дослівно не скажу, бо я так трошки по-міліцейськи висловлююся, не завжди коректно, як для слухачів шанованих.
Тому кажу, що я з ним абсолютно не хочу зустрічатися. В цей час заходить наступний прем’єр і каже: “Президент наполягає на тому, щоб ти залишився. Я хочу тільки сказати, що погоджуюся на це при умові, що перший заступник буде з моєї команди”.
Я сказав: “Віктор Федорович, я з вами не хочу працювати. Навіть якщо Президент наполягатиме на тому, аби я залишився, то у мене не буде “смотрящіх” від вас. Я, якщо вже так станеться, буду працювати по тих же стандартах з тією ж командою, яку привів в міністерство за вказівкою Віктора Андрійовича Ющенка”.
Наступного дня я прийшов до Президента, просидів в приймальні 4,5 години вперше у своєму житті. Президент знав прекрасно, з чим я до нього прийшов, саме тому не прийняв. Я написав йому письмову заяву про самовідвід своєї кандидатури, він також не прийняв.
Чесно кажучи, це, можливо, не зовсім по-чоловічому, але мені стало так не зовсім добре, приїхав в лікарню з серйозним тиском і, як ви знаєте, не з’явився у ВРУ, коли Партія регіонів і її новоявлені союзники змушені були голосувати за мою кандидатуру.
Власне, це було рішення Президента. Для мене воно було надзвичайно важким, бо нанесло серйозний удар по моїй політичній репутації, адже я казав, що ніколи не буду працювати. Життя і Президент навчили тому, що не можна ніколи казати ніколи.
Ви знаєте, що я потім взяв довгу паузу, вийшов на перс-конференцію і сказав, що я залишаюся тут блокпостом проти ймовірних порушень законності з сторони більшості, яка вернулася у владу.
Весь цей час, коли я працював в уряді Януковича, я виконував свою обіцянку суспільству - я був блокпостом. Ми не допустили жодних політичних перекосів і не звертали увагу на те, що деякі злочинці мали партбілети новоявленої парламентської більшості.
Очевидно, це і стало причиною того, що я був знятий, тому що Партія регіонів розраховувала, що мене можна приручити або мене можна налякати і я не буду звертати увагу на тих людей, які від їхнього імені грабують країну і навіть підозрюються в тому, що вбивають людей. Я на це ніколи не піду. Тоді стало зрозуміло, що моя присутність заважає їм, відверто кажучи, тому вони мене і зняли. Тут було все абсолютно зрозуміло.
Багато хто з депутатів Вас недолюблює, більшість з них не соромляться висловлювати ці думки вголос....
Бачите, коли за два роки, коли я працював в міліції, ми зафіксували на незаконних діях більше 600 депутатів різних рівнів, то хіба будуть вони любити такого міністра.
Мало того, я не хочу, щоб мене любили владоможці. Я не добивався того, щоб мене любила ВРУ або любили колеги по Кабміну, будь-якого між іншим: від Юлії Володимирівни і Юрія Івановича і нинішнього. Я ніколи цього не добивався. Мене цікавило тільки, щоб я ефективно робив справу, на яку мене покликало суспільство і призначив Президент. Я старався це робити.
Знаєте, серед політиків дуже модно прикидатися скромним, казати, що ні, я насправді не звертаю увагу на рейтинги. Я завертаю на них увагу, бо, ще раз кажу, розглядаю народну підтримку як страшенну відповідальність перед ними.
Я знову ж таки не робив піар-ходів, як це модно розказувати, що я, мовляв, рекламувався в міліції. Я просто робив те, що міг.
На жаль, міліція мусить тільки ловити, а саджати у нас покликана законом виключно прокуратура. Тому я постійно знаходився у цих ножицях. І знаходили людину, і знаходили докази його ймовірної злочинної діяльності, і мусили передавати ці матеріли в прокуратуру, яка їх хоронила в кращому випадку, а в гіршому випадку просто продавала.
Генеральний могильник України спутав можливість ефективно покарати злочинців за все, що творилося в Україні. Уявіть собі цифру (я про неї не раз казав) за ці два роки ми виявили розкрадання державних коштів більше 1000 посадових осіб на загальну суму понад 30 мільярдів гривень! Тим не менше всі ці матеріали ми передали в прокуратуру, бо не маємо права вести ці справи. Вони всі там і залишилися і до суду дійшли виключно одиниці. І то середнього або нижчого рівня.
Тому мені надзвичайно важко перед людьми, але, з іншого боку, мені здається, вони вірять в мою щирість, в те, що я робив по совісті.
Я дуже ціную цю підтримку. Я знаю, що на Західній і в Центральній, і між іншим в Східній Україні є серйозна підтримка, бо коли кажуть про те, що в Криму Луценко займає другу позицію в рейтингу популярності, то, очевидно, це реакція на те, що Луценко не звертав увагу на партійні білети і затримував членів двох організованих злочинних угруповань, які десятками трупів залили кров’ю Кримський півострів в середині 1990-их. Або те ж саме на Одещині, або в Харкові.
Мені інколи кажуть, що я політизований. Скажіть мені, нинішній один із керівників міста Харкова, який під час Помаранчевої революції ходив в помаранчевому шалику, а зараз є яскравим прихильником синіх, і він був затриманий нами за хабара. То хіба я звертав увагу, чи він помаранчевий, чи синій? Мене абсолютно це не цікавить. Але я бачу, що йому несуть хабарі.
Саме за це, очевидно, вся ця братія на чолі з паном Кушнарьовим і вимагала мого відсторонення від серйозної посади, яка давала можливість не допустити пограбування людей.
Пане Луценко, а що буде з тими гучними кримінальними справами, які були порушені після Помаранчевої революції, які так і не передали до суду, а багато хто з фігурантів вже повертається в Україну?
Тут немає що (слово незрозуміле), бо на допити зараз викликають мене. Навіть по справі Чорновола тепер я викликаюся на допит в Генпрокуратуру.
Я, чесно кажучи, не уявляю собі, про що мене там збираються питати.
А в якій якості?
В якості свідка. Коли, на жаль, загинув В’ячеслав Максимович, не був навіть у великій політиці і в Києві не був. Якщо не помиляюся працював тоді в Рівненській області. Але, очевидно, є питання до мене в якості свідка по вбивству Улафа Пальма, Кеннеді, не знаю, ще кого. Генпрокуратура в нас дуже кмітлива в цьому відношенні.
Я можу абсолютно чітко спрогнозувати, що справи щодо високопосадовців, які сьогодні мають близькі політичні контакти із Партією регіонів, будуть захоронені, а ще скоріше, навіть закриті.
Мало того, будуть переслідувати тих, хто намагався притягнути їх до відповідальності. Бо, наприклад, і мене, і заступника Генпрокурора Щокіна сьогодні звинувачують і по справі Щербаня, і по справі Колеснікова, і по багатьох інших.
Люди пережили такий переляк! Вони повірили, напевне, в момент, що дійсно справедливість є однаковою для всіх і сьогодні хочуть помститися. Я їх прекрасно розумію.
Можу сказати, що один із тих уроки, які я виніс за ці два роки з МВС, є в тому, що експеримент по налагодженню ефективної роботи в окремо взятому міністерстві не вдався.
Ми працювали, як прокляті, ми принесли колосальні матеріали прокуратурі, але без зміни всієї системи правоохоронної, тобто і прокуратури, і системи суддівської, суспільство не отримає кінцевого результату, бо людей не цікавить, що там відбувається між головним міліціонером і Генпрокурором, їх цікавить, чому вони не сидять на лаві підсудних. А вони не сидять, бо прокуратура просто не хоче цим займатися.
Мало того, скажу вкотре. Згідно Конституції 1996 року, і не має права займатися слідством. Проте займається і не дає його нам, міліціонерам, бо ми готові довести його до кінця, а вони ні.
Сьогодні абсолютно очевидно, що Генпрокуратура є політично заангажованою з боку правлячої більшості. Це видно будь-кому, хто цікавиться справою. І це біда.
Тому, якщо ви кажете про повернення, то я погодився повертатися в МВС лише з умовою, що партнер – людина з такими ж переконаннями, я маю на увазі справедливості і закону для всіх, має прийти і на чолі Генпрокуратури, тоді ми швидко розчистимо Авгієві стайні.
Хочу ще одне сказати. І тоді відновимо ці кримінальні справи, які сьогодні намагаються закрити, покриваючи злочини, які були скоєні на Україні за останні роки.
Пане Луценко, на останній прес-конференції Ви сказали, що були певні прорахунки на посаді керівника МВС, що якби все повернути, Ви можливо б вчинили по-іншому. Назвіть конкретні приклади.
Звичайно, є тактичні прорахунки в підборі кадрів. Це завжди є проблемою для будь-якого чесного керівника. Його досягнення і його недоліки завжди лежать в кадровій площі.
Але найбільшим недоліком я вважаю те, що ми, маючи у свій час серйозні повноваження Глави держави, не могли зорганізувати роботу міліції і прокуратури в одному напрямку. Це була найбільш болюча тема.
Коли я різко критикував Піскуна, то виявилося, що це були квіточки в порівняні з тим, хто прийшов на його місце.
Я думаю, що це було найголовнішою помилкою, що ми не змогли побудувати відносини і, скажу відверто, примусити прокуратуру виконувати законом на неї покладені повноваження. Без всього робота міліції була ефективною, але не доходила до кінцевого результату, і суспільство цього не відчуло.
Хто винен у цьому?
Проста відповідь дуже: всі ми винні, абсолютно всі винні в тому, що не змогли скористатися народною перемогою.
Хочу нагадати, що на Майдані я був не вперше в часи Помаранчевої революції, бо моя політична активність на Майдані починалася з акції “Україна без Кучми!” Для мене абсолютно логічним було прийти на сцену помаранчевого Майдану і закликати людей голосувати проти представників кучмізму.
Тоді я казав, що Віктор Ющенко є не є самоціль в якості кандидата в Президенти, але він є ключем, який відкриває двері, що ведуть до свободи.
Так воно і сталося. Люди обрали народного Президента, і він відкрив двері для нового, вільного життя в Україні. Це залежить від кожного з нас.
А далі відбулося те, що відбувається вже тисячу років в українській історії. Бо ми тисячу років перемагаємо, після того переможно розходимося по своїх оселях, включаємо телевізори, вже зараз, звичайно, і дивимося: ну, що там Ющенко втне? А Майдан повинен був кожен відкрито на своєму робочому місці виконувати просто елементарні речі: не давати хабарів і не вимагати хабарів, не брехати і не давати брехати, бути сміливим і нічого не боятися. Елементарних п’ять умов, про які я завжди казав, наприклад, своїм міліціонерам. Якби це робилося в кожного на робочому місці, то ми сьогодні жили б в іншій країні.
Звичайно, найбільша відповідальність лежить на керівництві, якому дали владу, бо коли я приїжджав, пам’ятаю, у Львів і розказував цю колізію з Генпрокуратурою, яка ніяк не хоче доводити до кінця початі нами справи, то мені казали: “Хлопці, нас не обходять ваші відносини, ми вам дали владу і робіть все, що обіцяли”.
Люди по великому рахунку праві.
Тому ще раз кажу: вина найбільша саме у нас, керівників. Але є вина і кожного з громадян, які спокійно дивилися на те, що відбувається. І коли стала очевидною проблема, чому люди повторно не прийшли і не сказали про це на Майдані? Чому кожен із них боїться сам собі визнати, що йому легше дати хабара працівнику ДАІ, ніж примусити його діяти по закону? Це дуже тонка річ. Відповідь одна: ми не зуміли скористатися тими перспективами, які відкрила народна перемога, я в тому числі. Я беру на себе свою частину провини.
Але сьогодні посипати голову попелом і розбиратися в тому, хто більше винен, не є принципово важливим, не є правильним, це лише допоможе нашим політичним опонентам. Мусимо не опускати руки, а робити те, в що віримо. Я, наприклад, готовий далі робити те, що робив, бо я ніколи не зраджував своїм принципам і людським сподіванням.
Ви щойно сказали, що Вам все ж таки довелося поступитися, залишившись в уряді Януковича, зрадивши.
Я не думаю, що це зрада. Це, ще раз кажу, було дуже неприємно з точки зору політичної. Але в уряді Януковича я робив абсолютно те саме, що і в уряді Тимошенко, і в уряді Єханурова. Я і міліція не змінилися ні на йоту.
Це було некомфортно, неприємно, але це не було зрадою, бо саме в уряді Януковича ми затримали (якщо пам’ятаєте) кримського депутата від Партії регіонів, який підозрюється в якості організатора банди на рахунку якої 52 трупи, в тому числі редактора газети, двох міліціонерів, десятків простих і не дуже простих громадян. Яка ж це зрада, якщо я його однопартійця затримав, будучи членом його уряду? Бо я був таким, яким був до того.
На Вашу думку, чи відчутні зміни в міліції, коли змінюється міністр, коли приходить інший уряд? Чи це є нормальним?
Звичайно, як і в кожного міністра, зміни відбуваються. Я до цього абсолютно спокійно ставлюся, хоча вважаю, що моя команда була достатньо ефективною.
Але питання, як вони відбуваються? Вони мають відбуватися законно. А сьогодні закон говорить про те, що будь-які призначення в силових відомствах мають проходити узгодження з Головнокомандуючим, яким є Президент України.
Так от, сьогодні відбувається зміна без його відома ключових фігур організації, де 220 тисяч носить погони. Це, з моєї точки зору, вже схоже на державний переворот. Це абсолютно неконституційні дії.
Ми дійсно є свідками того, як відбувається узурпація влади, бо повноваження одноосібного Кучми сьогодні передано до колективного Кучми, яким є новий неокучмівський Кабмін. Він просто незаконно забирає у Президента його функції по узгодженню керівників силових відомств. Це просто ганьба.
Мало того, ще більше дивує те, що Генпрокуратура відмовляється реагувати в цій ситуації на грубе порушення законів і указів Президента. Коли у них запитують, чому вони не дають припис про скасування незаконних наказів, вони відповідають, що зараз вони не вважають це за доцільне. Такого маразму ще світ не бачив!
І мене дуже турбує, що якщо саме таким чином почнуть міняти начальників обласних управлінь. Бо в результаті ми отримає одного начальника обласного управління від Президента законно призначеного, а іншого - нелегітимно призначеного від Кабміну. І уявіть собі, що може початися в житті будь-якої нормальної держави!
Я ж читав інтерв’ю Януковича в газеті “Ізвєстія”, де він дуже бідкається, що інформаційні атаки на нього завдають шкоди міжнародному іміджу України.
А те, що міністра закордонних справ кулаками не пускають на засідання Кабміну, не завдає удару по іміджу в європейській спільноті?! Скільком міністрам ще треба буде попрацювати, щоб європейці забули цю ганьбу? А якщо буде по два міліціонери в області, то ще скільки треба буде попрацювати, щоб в країні був закон?
Я просто дуже боюся за ці процеси. Чесно кажучи, це була одна із причин, яка підштовхнула мене заявити про створення громадянського руху “Народна самооборона”, бо люди, очевидно, мають самоорганізовуватися, аби відстояти демократію, бо, очевидно, що сьогодні йде узурпація влади з порушенням Конституції, законів та указів.
Ви дійсно очікуєте підтримки цього руху? Чи не перетвориться політика в Україні на революційний марафон довжиною у життя?
Я не вірю в те, що будь-який революціонер, просто порядна людина, яка, можливо, і на Майдан не ходила, але голосувала за демократію, за зміни в країні, може змиритися з тим, що до нас повертаються часи кучмізму 1999-2000 років.
Ви подивіться на ці обличчя, на ці методи, на ці цілі! Знову повертається Кучма в його найгірші часи! Я не вірю в те, що люди навіть по простому не будуть захищати себе самих!
Зверніть увагу: я не ключу людей міняти там уряд для того, щоб Луценко знову став міністром внутрішніх справ. Це абсолютно не є принциповим. Це не моя ціль є. Однозначно.
Але сьогодні уряд оголосив війну кожному українцю через тарифи, через нові правила поглинання бізнесу, через руйнування української культури, через антиукраїнську зовнішню політику. Нам оголошено війну і ми не можемо сподіватися на жодні державні інституції, бо вони узурповані сьогодні, і вони підпорядковуються лише одному центру, який веде таку політику.
Що наші українці завжди робили, коли влада їм оголошувала війну? Вони самоорганізовувалися в загони самооборони.
В даному випадку я не кличу озброюватися або якісь агресивні акції проводити, але кожна людина має право заявити: я проти такої влади і я записуюся добровольцем в “Народну самооборону”. В даному випадку ми будемо оборонятися всіма силами, відстоюючи своє право на гідне українське життя.
Це буде вже у році наступному. Яким Вам 2006-ий запам’ятається?
Як і для мільйонів українців, цей рік для мене був роком зрад. Це був дуже важкий рік, дуже поганий рік.
Для мене дуже важко було пережити те, що сталося з Морозом і моїми побратимами із СПУ. Це був один із найважчих моментів у моєму житті. Я цього ніколи не чекав. Для мене було дуже важко побачити, як зраджують колеги по Майдану, по багатьох революційних подіях, знаходячись в Кабміні, за шматок владного пирога.
Тепер, бачите, вже ціна помінялася, бо колись за кусок ковбаси продавалися московської, а тепер вже за шматок владного пирога.
Це все було дуже важко. Тому я дуже хочу, щоб він закінчився.
З іншого боку, була дуже світла сторінка, бо я першого вересня меншого сина повів в перший клас, а першого на перший курс радіоелектронного університету. Звичайно, це мої людські почуття. Вони є позитивними.
Пане Луценко, Ваші побажання слухачам Радіо Свобода в новому році.
Я дуже хочу, щоб наступного року ми змінили ситуацію.
І моє побажання, хочу це зробити і через шановану мною “Свободу” для шанованої аудиторії. Знаєте, є такий вислів про те, що англійці думають сидячи, американці стоячи, французи ходячи, а українці потім.
Так от, я хочу, щоб наступного року українці добре думали до того, як їм знову випаде нагода змінити владу.
Я абсолютно переконаний, що не може довго тягнутися влада, яка зрадила національним інтересам країни, яка оголосила війну власному народу.
Так от, коли ця нагода випаде і коли “Народна самооборона” виведе мільйони людей на вулиці, а Президент від КСУ отримає теоретичну можливість розпуску цього зрадливого парламенту, то ми маємо цим скористатися і добре подумати, кого приведемо до влади наступного разу.
Я не претендую на повернення у владу. Це не є моєю ціллю. Але я хочу, щоб війна проти власного народу українського уряду була припинена, і готовий на це покласти багато зусиль в наступному році, до чого кличу і всіх, хто мені вірить.
