Наша перша підказка – підсумки традиційного опитування киян. Їм пропонували дати відповідь на просте питання: яким вони знають, яким бачать нашого сьогоднішнього героя.
Респондентка: Український актор. Не знаю, років 50 десь йому. Я знаю, що він знімався у “Сорочинській ярмарці”.
Респондент: Відомий український актор. Він знімався в декількох серіалах, “Зцілення любов’ю”. А-а-а, ще він був у проекті “Дует з зіркою”, мені сподобався у “Буржуї”. Він там такого придуркуватого лікаря грав.
Респондентка: Високий, світлий чоловік. Дуже гарно грає, у багатьох фільмах грає... Правда, я не пам’ятаю точно, в яких. Мабуть, він одружений. Йому біля сорока, напевне. Він – молодий чоловік, гарний молодий чоловік. Там він був батьком Каті, так?
Респондентка: Він знімався у “Іграх патріотів”. Він веселий, він смішний. Я дивилася у кінотеатрі фільм про одну балерину. Звичайно, він гарний. Я просто не хочу, щоб образився мій хлопець.
Сергій Рахманін: Від себе додам, що людина, яка сьогодні є нашим гостем, народилася у шахтарському Стаханові в родині гірника. З 16-ти років залишила рідну домівку.
Він вчився у Дніпропетровському театральному училищі, на вступних іспитах блискуче виконав монолог з маленької трагедії Пушкіна “Скупий лицар”. Він служив спочатку у війську в Севастополі, потім у театрі на початку 80-х він підробляв у масовках під час зйомок радянських кінострічок.
В дитинстві він займався важкою атлетикою, хоча зараз надає перевагу гірським лижам та боулінгу.
Затятим театралам він відомий як талановитий драматичний актор, що зіграв низку ролей від Гітлера до Хлестакова. Але широкому загалу став відомий, завдячуючи численним ролям у нескінченних мюзиклах, новорічних та телевізійних серіалах.
Він полюбився глядачам, завдячуючи рекламі горілчаного бренду, натомість сам він не зловживає алкоголем і не переносить запаху тютюну.
Він не може дивитися на п’яних жінок, він вважає, що кожен актор – трохи містик. Але перед особливо складними сценами він особисто безпосередньо звертається до Бога.
Він вважає серіали гарним заробітком, а от свої театральні ролі вважає формою самовираження. Він любить Реріха, він бореться із застудою за допомогою крижаної води, м’ятного чаю та китайського лимона.
Він знає рецепт унікальної гречаної дієти, спосіб очищення організму за допомогою горілки, оливкової олії та свіжо вичавленого соку.
Він хотів би потрапити у кінострічку, яку знімав би Емір Костуріца чи Вуді Ален, хоча своїх нинішніх телегероїв він по телевізору не може дивитися.
Він безумовно - зірка, але переконаний, що не страждає на зіркову хворобу і вважає себе відкритою людиною. Зараз ми зможемо, напевне, у цьому переконатися.
Я не знаю, які вам ще підказки потрібні, аби ви здогадалися, що наш сьогоднішній різдвяний гість –блискучий актор Володимир Горянський. Доброго вечора.
Володимир Горянський: Добрий вечір. Дуже приємно, коли приходиш, а людина, яка бере у тебе інтерв’ю, підготовлена.
Я прослухав про те, що ви зараз розповіли, і розумію, що ви витратили певний час, щоб з гостем поспілкуватися серйозно.
Тому що стикаєшся часто. На інтерв’ю приходять і запитують те, про що ви зараз вже розповіли. Наприклад, звідки ви, де народилися? Інколи хочеться сказати, та відкрийте Інтернет і почитайте, давайте поговоримо про щось інше.
Сергій Рахманін: Ви зіграли велику кількість ролей. Ми про це згадували. Деякі ваші ролі ще будемо сьогодні згадувати.
Особисто для мене актор Горянський народився, коли я вперше побачив у театрі на Лівому березі “Дрібного біса”.
Мені здається, хоча Вас телеглядачі сприймають як комедійного актора, Ви дуже великий драматичний актор. І от роль актора Перидонова, вчителя, як на мене, найбільше Вам близька. Саме роль маленького чоловіка. Я правий чи ні?
Наскільки важко Вам переходити від складних драматичних театральних ролей до комедійних забавних ролей у кіно?
Володимир Горянський: Переходити не важко. З точки зору матеріалу, кіношні ролі трохи простіше. Хочеться їх навпаки, ускладнити, зробити різноплановими. Не завжди на це вистачає матеріалу і часу.
Як мене визначали, коли я закінчував училище, я - гострохарактерний і комічний артист. У моєму арсеналі є, наприклад, такі драматичні ролі як Цар Федір Іоаннович. Тоді ніхто навіть не міг подумати, що худий, тонкий, з незграбною зовнішністю артист може зіграти таку трагічну роль.
Я пам’ятаю ще в Дніпропетровську, ми грали його в театрі студентському, до сих пір пам’ятають мого Царя Федора. І це приємно, тому що це не просто смішна роль, дулю скрутив і всі пам’ятають, а саме пам’ятають її трагізмом.
Сергій Рахманін: Вам яка роль найбільш пам’ятна з-поміж тих, які Ви зіграли? Я навіть не беруся перерахувати...
Володимир Горянський: З театральних робіт діапазон дуже великий. Я зіграв Хлестакова, це була дніпропетровська роль, одна з перших ролей, коли я лише вступив до театру.
Я зіграв Шарікова у “Собачому серці” Булгакова.
Сергій Рахманін: Однієї найбільш пам’ятної ролі немає? Є багато образів, які вам близькі...
Володимир Горянський: Це все одна велика роль. Кожна роль, навіть епізодична, є якимсь трампліном до іншої ролі.
Наприклад, у Києві у мене була роль Степана, “Чарівниця” називався спектакль. Це дуже епізодична роль, герой виходить на початку. І цю роль в театрі драми та комедії в Києві критики помітили. Хоча там я на сцені – 7-8 хвилин.
І я потім, коли почав аналізувати, ця роль стала якимсь трамплінчиком до ролі, у цьому ж театрі, “Майн-кампфовские кофейники Гитлера”.
Зовні якщо дивитися, нічного спільного ніби немає. Але є щось внутрішнє, що перейшло туди, тому що мені мало в Степані було і відрізку часу, і матеріалу. Те, що я в ньому знайшов, я це переніс туди і почав розвивати. Але це мої внутрішні речі, може це нікому непомітно.
Сергій Рахманін: Я згадав, коли Копполо свого часу запитали, чому він так довго знімав “Апокаліпсис”, він сказав, що він дуже легко відшукав акторів на виконання головних ролей, але йому дуже важко було відшукати акторів, які б гідно, талановито зіграли необхідні епізодичні ролі.
Тому, з точки зору Копполо та багатьох митців, великий актор – це той, хто може повністю викластися в епізоді.
Вам не прикро, що широкий загал, наше опитування це підтвердило, знає Вас, перш за все, як актора, який знімався у великій кількості мюзиклів та серіалів? Вам це не прикро, суто по-акторськи? Як Ви взагалі сприймаєте, як до мистецтва, ці новорічні різдвяні мюзикли?
Володимир Горянський: Знаєте, маю сказати, що знімався там з великим задоволенням. Якщо “Вечори на Хуторі біля Диканьки” - це чудовий мюзикл, який я дивлюся із задоволенням. Навіть зараз, коли минуло багато часу.
Це дуже якісний мюзикл з прекрасними піснями. Я там не співаю, але він мені подобається. Це був один з перших мюзиклів.
Сергій Рахманін: І до речі, дуже фахово виконаний. Я як глядач кажу, не митець і не критик. Я з Вами погоджуюся, сам його із задоволенням дивлюся.
Від себе додам, що Володимир Горянський до своїх численних таланів ще й співає.
Володимир Горянський: Ну це голосно сказано. Я не претендую.
Так, зараз вийшов мій диск, буквально за два дні до Нового року. Компанія “Стиль Рекордс” випустила його.
Я абсолютно не претендую на якесь підкорення естради. Ні в якому разі. Я просто хочу відродити традиції акторського співу. Традиції Миронова Андрія, прекрасної Гурченко, Вертинського... Ось ці традиції.
Якщо ви послухаєте, то зрозумієте, що там закладене саме це. Я це збирався його випускати, але моя дочка Маша, їй три з половиною роки, вона коли сідає в машину, каже мамі, постав мені тата.
Ви знаєте, вона з початку до кінця прослуховувала ці пісні. Я подумав, якщо дитина слухає це, чому б і ні? Може і дорослі це послухають?
Сергій Рахманін: От я пропоную дорослим зараз послухати різдвяний спів Володимира Горянського...
(звучить пісня)
Сергій Рахманін: Можу використати вислів самого Володимира Горянського, що для нього спів як акторська робота - лише зайва форма самовираження.
Повертаючись до різдвяних мюзиклів. Відомо, що вони набули неабиякої популярності. І багато вітчизняних телеканалів підвищуюсь свій рейтинг саме завдячуючи новорічним проектам.
Ми вирішили поцікавитися думкою киян, чи подобаються їм різдвяні та новорічні мюзикли, чи дивляться вони їх.
Респондентка: “Три мушкетери” дивилася. Цікавий фільм дуже.
Респондент: Трохи від них звісно втомлюєшся. Стільки шоу за такий короткий час. Всі вони схожі, я навіть деякі з них не можу до кінця додивитися. Вони або довгі, або нецікаві.
Респондентка: Найбільше мені подобається лише один - це “За двома зайцями”. Саме такі фільми мені подобаються більше, ніж просто концерти.
Респондент: Поєднання казки, пісні, це взагалі дуже цікаво дивитися. Мені дійсно подобаються мюзикли, особливо сподобався мюзикл “Сорочинська ярмарка”. А найбільше не сподобався “Вечори на хуторі біля Диканьки”. Перший блин завжди комом.
Респондентка: Дуже цікаво на це дивитися. Це мають показувати, особливо на свята.
Респондент: Мені більше подобаються класичні концерти. Мається на увазі популярна музика.
Сергій Рахманін: Скільки людей, стільки думок. Шкода, що ви не бачили вирази обличчя Володимира Горянського, яке витягнулося, коли людина сказала, що йому “диканька” не сподобалася. Для себе ми відкрили, що класичний концерт – це, виявляється, популярна музика.
Пане Володимире, з Вашої точки зору, людини, задіяної у великій кількості мюзиклів. Таке враження, що це мода, і попит на подібну моду незабаром минеться.
Як Вам здається? Щороку вважається, що кожен новий мюзикл трохи гірший від попереднього. Ви так не вважаєте? Вам не здається, що це як жанр, принаймні на деякий час, відімре?
Володимир Горянський: Думаю, так. Усьому свій час. Замість цього з’явиться щось інше. Тому що, от минулого року надіялися на пригоди Вєрки Сердюки, якось не дуже так, як хотілося вийшло.
Хоча коли ми знімали, все було дуже смішно і цікаво. Але бачте, в комплексі це якось не з’єдналося. Воно не викликало того інтересу, якого хотілося б.
Чи от я подивився зараз космічні пригоди. Якось воно мене не переконало, на жаль. Не знаю, щось там не все із сценарієм.
Сергій Рахманін: По телебаченню пройде новий телевізійний різдвяний проект з Вашою участю. Якщо не помиляюся, він називається “Надзвичайне Різдво”. Ваше враження, на скільки вдалим буде цей проект?
Володимир Горянський: Я буду 7-го числа о 16 годині також дивитися його повністю. Я не бачив його змонтованим. Бачив лише якісь сцени на озвучуванні і, звісно, на знімальному майданчику.
Тому я не можу нічого вам сказати, що це. Я з нетерпінням чекаю, щоб це було цікаво, щоб сподобалося.
Всі задатки для цього є, є прекрасні артисти. Наприклад, побачити Барбару Брильську у цьому проекті, коли минуло стільки років. У цьому проекті вона грає одну з головних ролей. Лія Ахиджакова, Богдан Сильвестрович Ступка, Оля Сумська - така зібралася цікава команда. Я надіюся, це буде цікаво.
В будь-якому разі це не мюзикл, це дуже відрізняється від мюзиклу. Це різдвяна історія, де є все: смішне, сумне, добрі смішні герої. Тому я не знаю.
Гадаю, це має вибитися із контексту новорічних та різдвяних звичайних шоу. Хотілося б, щоб він минув помітно.
Сергій Рахманін: Подивимося. Мені чомусь здається, що насправді, на превеликий жаль, Вас не дуже часто залучають для участі у серйозному кіно (якщо взагалі можна вжити такий вислів).
Я пам’ятаю, що критики дуже позитивно оцінили фільм Горана Ребіча “Дунай”. Його називали майже епічною стрічкою, високо оцінили Вашу участь у цьому фільмі.
У Вас є суто акторська жага до участі у саме таких фільмах?
Володимир Горянський: Звичайно.
Сергій Рахманін: І чому все-таки Вас не так активно залучають? Як Вам здається? Це певний комплекс режисерів, які сприймають Вас як комедійного актора чи чому?
Володимир Горянський: Я не знаю. Припустимо, нещодавно відбулася прем’єра “Дурдому”. Анатолій Матешко, з яким я працюю, абсолютно неочікувано запропонував мені роль.
Це велика, одна з головних ролей. Це 15 серій телевізійного художнього фільму, де я граю слідчого. Як я знаю, на каналі казали, що як, це не його роль! Він гарний артист, це не його роль!
Я знаю, що Толік взяв на себе відповідальність. Потім він вже казав мені: знаєш, а ми не уявляємо іншого слідчого.
Багато хто думає стереотипами. Ага, слідчий, значить це має бути цей, цей чи цей. Є певний набір артистів. А тут ми трохи поламали цей стереотип.
Тому складно сказати. Я не знаю. Звичайно, багато режисерів як театрального артиста мене не знають. Те, що я роблю в серіалах, це не зовсім навіть моє.
Сергій Рахманін: Напевне тому ви і не дивитеся серіали...
Володимир Горянський: Звичайно, тому я звісно не дивлюся. Звичайно, коли граєш батька такого правильного, а потім не правильного. Складно...
Сергій Рахманін: Я хочу порадити тим режисерам, які можливо нас сьогодні слухають, подивитися на актора Володимира Горянського у театрі, напевне вони змінять свою точку зору.
Шкода, що театр на лівому березі не відвідують Вуді Ален та Емір Кустуріца.
Мені колись дуже сподобалося в одному з інтерв’ю Ваш вислів про те, що актор схожий на явище природи. Він переживає також певну відлигу, зимову сплячку, відтворення навесні. Зараз Ви який період переживаєте?
Володимир Горянський: Сказати, що я зараз сиджу, у мене була температура. Не дивлячись на все, я увесь рік прекрасно себе почував, тримався. Знаєте, напевне коли скажений ритм, а потім раптом зупиняєшся, тут тебе і прихоплює. От я простудився, у мене хвороба цілий рік. На жаль, у мене свята минули, а я вдома. Вдома, вдома у мене гості.
Як це назвати? Напевне, період сплячки. Напевне, я як ведмідь заліз у барлогу у ці святкові дні. Не скажу, що я смокчу лапу, але я дивлюся телевізор, я його стільки не дивився. Напевне я заліг, така трохи сплячка.
Сергій Рахманін: Зараз така зима, що навіть ведмедики не сплять, як стверджують біологи.
Я Вам щиро бажаю остаточно оклигати після Різдва. До речі, як Ви святкуєте Різдво? На Новий рік гостями нашої студії були Делієв та Барський. Барський тоді говорив, що в Новий рік та на Різдво працюють “вори, шофёри и актёри”.
Як Ви відзначаєте Різдво та Новий рік? Вам доводилося зустрічати його на виставі? Чи Ви завжди зустрічаєте Різдво та Новий рік вдома?
Володимир Горянський: Трохи минулого року порушили традицію, я працював на Новий рік. Але це була велика програма, я цілий вечір працював. Разом взяв своїх друзів і дружину, ми відзначали там.
Цього року було багато пропозицій, але якось я вирішив чомусь відзначати вдома. І напевне, правильно зробив, тому що трохи прихворів.
Тому прийшлося все скасувати. Я радий, що це робив вдома. У нас прекрасна ялинка, були близькі друзі. І для Машки щоб не було питань, а де тато? А він десь халтурить...
Ми були всі разом, і це було прекрасно.
Сергій Рахманін: Різдво справді стало червоним днем нашого календаря. Ми вирішили перепитати киян, що для них є Різдво, чи давно вони його святкують?
Респондентка: Різдво – це напевне сімейне свято. Все найтепліше, рідне, близьке. Найголовніше свято в році.
Респондент: Різдво – це нове народження Ісуса Христа, який змінив людську історію. Я все життя відзначав Різдво, і за радянських часів.
Респондентка: В цей день всі чомусь згадують Бога. Хоча про це потрібно пам’ятати щодня.
Респондент: Для мене це звичайне свято. Чесно кажучи, я не вірю у містику .
Респондентка: Різдво – свято сімейне, я його святкую в сімейному колі з дитинства. Насправді Різдво для мене таке, як у західній Україні.
Респондент: Ні, мене це не цікавить. Мене цікавить саме свято.
Респондентка: Ніж з батьками сидіти, в кругу сім’ї, значно цікавіше святкувати із друзями.
Респондентка: Різдво – так, святкую із сім’єю. Щоб просто зібратися разом з усіма, це вже від мами пішло.
Сергій Рахманін: У Вас є незабутнє Різдво? Святкування Різдва для Вас, яке запам’яталося на все життя?
Володимир Горянський: Так. Це було. Я пам’ятаю, що Лариса, моя дружина, ми ще тоді не були одружені, ми поїхали на гірськолижну базу у Рахівський район. Я там вперше став на лижі.
І це були саме різдвяні свята. Я пам’ятаю, що стільки тоді було виряджених, таких справжніх. Знаєте, ці села, вони такі справжні, вбрані, з цими піснями, колядками, з масками. Це було незабутньо. Я до сих пір пам’ятаю цю картину, ці сцени, це було так неочікувано. Накривали столи, свічки. Це було чудово.
Я пам’ятаю, ще тоді світло відімкнули, тоді дуже часто вимикали світло. Організатори звичайно дуже підготувалися, було море свічок. Просто неймовірно! Це створювало таке приголомшливе відчуття свята.
Сергій Рахманін: Особливе ставлення до Різдва у нас з’явилося кілька років тому. Можна говорити про те, що в Україні Різдво в різних куточках країни святкують по-різному.
Для контрасту ми попросили наших кореспондентів - Володимира Притулу та Галину Терещук – розказати, як святкують свято Різдва на Галичині та у Криму.
Крим, як я пам’ятаю, для Володимира Горянського – це взагалі друга батьківщина, тому, я думаю, Вам буде особливо цікаво послухати.
Володимир Горянський: Так, цікаво.
Володимир Притула: Кримчани виховані переважно на радянській традиції, за якою головне свято року – новорічне. Різдво ж для значної частини мешканців півострова залишається лише черговим вихідним і приводом підняти чарку.
Більшість опитаних мною земляків зізнавалися, що з повагою ставляться до Різдва, але звикли широко і гучно відзначати Новий рік - свято, що припадає на розпал суворого передрідзвяного посту.
Навіть традиційний для багатьох регіонів України вертеп на півострові можна було побачити лише у Симферопольському ляльковому театрі.
Із традиційних різдвяних культурних заходів, що мали б проводитися у ці дні в Сімферополі, я знайшов лише скромний концерт камерного хору “Таврійський благовіст”.
А ще 7 січня Симферопольська та Кримська ієпархія УПЦ Московської патріархії проведуть у кримському музичному театрі традиційну різдвяну архієрейську ялинку.
За попередніми даними Міністерства курортів і туризму АРК, на святкування Різдва до Криму приїхали до 100 тисяч туристів. Це найбільше за останні 10 років.
Галина Терещук: Увечері 6 січня на вулицях міст і сіл порожньо. Кав’ярні, ресторани, крамниці зачинені. Святвечір проводять лише в родинному колі.
Господині готуються заздалегідь. Чимало людей і далі дотримуються давніх традицій, які додають величності святу.
Скажімо, притрушують стіл сіном, застеляють найкращою скатертиною обов’язково білою і лляною. Запалюють різдвяну свічку.
А вогонь приносять із церкви. Тобто запалюють свічку від вогню, привезеного із Вифлеєму. На святвечір готують пісні страви, яких має бути 12.
Неодмінно готують кутю з пшениці, меду, маку, горіхів. Червоний борщ, вареники, грибну підливу, узвар, пампушки.
У святвечір пригадують тих, хто пішов із життя. Людей самотніх і хворих. І саме у Різдво трапляється диво, у цьому переконані галичани.
Зранку 7 січня вони відвідують богослужіння. Зрештою саме на Різдво львів’яни стають більш веселими та радісними.
Сергій Рахманін: Так красиво про все розказала, мені аж закортіло запалити свічку...
Володимир Горянський: Чудова традиція, що галичани зберігають це.
Сергій Рахманін: У Вас є родинні страви на Різдво та на Новий рік?
Володимир Горянський: Кутя обов’язкова.
Сергій Рахманін: Хто її готує?
Володимир Горянський: У будь-якому разі, коли я жив на Донбасі, там трохи по-іншому була кутя. У мої дитячі роки у тому ж Стаханові, кутя – це рис, прикрашений родзинками, цукерками.
А вже сюди ближче - кутя з маком, розтертий мак, пшениця варена... Якось так роблять, це у мене Лариса вміє робити. Це, звичайно, дуже смачно.
Знаєте, відмінність є від Нового року. Ніби свято близьке, але є відчуття зовсім інше. Лариса у мене сама із львівських регіонів, і тому вона дуже цих традицій дотримується і мене також привчає, і Машу...
Сергій Рахманін: А що Ви доньці приготували на Різдво? Який подарунок? Вона не почує.
Володимир Горянський: На Новий рік Дід Мороз приніс їй великого коня. Колись у моєму дитинстві це був дерев’яний кінь. Ми хотіли з нашого дитинства щось їй подарувати, і подарували під ялинку коня.
Він не дерев’яний, він вже солідний, із тканин, м’який, його за вушка візьмеш, він починає “і-го-го”, і так далі. Маші це сподобалося. А що ми подаруємо на Різдво, ми ще думаємо.
Сергій Рахманін: Тобто подарунок ще не готовий...
Володимир Горянський: Ще не готовий, тому що ми хочемо щось таке, щоб Маші запам’яталося, щоб це дійсно несло якийсь символ цього свята. Тому, я думаю, ми ще подумаємо добре.
Сергій Рахманін: Маю надію, що дитина не лишиться без подарунка на святвечір.
Володимир Горянський: Ні-і, що ви? Це обов’язково!
Сергій Рахманін: Пропоную зараз послухати, як до Різдва ставляться у Сполучених Штатах Америки та у Великій Британії. Отже, оповідки наших кореспондентів - Юрія Дулерайна та Олекси Семенченка.
Юрій Дулерайн (Нью Йорк): Виходиш на вулицю і бачиш прикраси. Усі хати християн у тому селі, де я мешкаю, обов’язково прикрашені різдвяними символами, ведмедиками, сніговиками, Дідом Морозом, запряженими оленями. Вони ставлять каруселі, багато величезних надувних іграшок.
Для багатьох це може не стільки релігія, скільки традиція.
Олекса Семенченко: У Великій Британії нині Різдво не є таким релігійним святом, яким воно було 60-70 років тому. Приблизно кожен 5 британець ходив до церкви на це Різдво, ще певна частка людей була причетна до співання різдвяних колядок. Зокрема це роблять діти у школах.
Проте, звичайно, практично всі мають кілька вихідних днів у цей період.
Для переважної більшості британців Різдво асоціюється з поверненням до своїх витоків у житті, тобто до своїх сімей. Діти їдуть до батьківського дому, накривається стіл, у гарній атмосфері кілька днів їдять і п’ють усе смачне, дивляться гарні програми по телебаченню, обмінюються подарунками. Тобто це щось на кшталт українського нового року.
Звичайно, сфера торгівлі розглядає Різдво як найвигіднішу пору для себе. Щороку різдвяні вогні на ялинках у центрах міст запалюють ще в листопаді. Це є певний
сигнал для початку купівлі подарунків.
І цього року пересічні видатки з розрахунку на одного британця у різдвяний період становили приблизно 1400 доларів.
Володимир Горянський: Так, це красиво, я був рік тому буквально в Америці, в Нью Йорку. Бачив Різдвяне шоу, це надзвичайно. Я бачив всі ці прикрашені будинки.
Сергій Рахманін: Справді вражає?
Володимир Горянський: Так, це справді вражає. І буквально кілька тижнів тому я був у Лондоні, я бачив також підготовку до цього свята, також абсолютно дивовижно.
Вражає нас трохи інше. Я якось поставив у гаражі своє авто, буквально перед Новим роком. Йду, у нас - 16-поверховий будинок. Наш балкон прикрашений вогнями.
Раптом я ловлю себе на думці, що тільки наш балкон та вікно прикрашене якимись вогнями. Все інше – величезні будинки – нічого взагалі немає. Якось навіть думаєш, ми, виходить, як білі ворони.
Ти ловиш себе на думці, що минулого року було трохи краще, було більше віконечок, де світилися вогні. Я думаю, що напевне щось є, щось говорить про це, про настрій людей напевне, про щось це говорить.
На жаль, у нас не дуже є традиція спільного свята. Адже напевне це об’єднує людей, якби у всьому будинку вікна горіли, це зближує людей.
Хотілося б звісно, щоб цей настрій повернувся, щоб у вінка повернулися у це свято вогники, виглядали якісь іграшки...
Сергій Рахманін: Можу погодитися, що насправді в історії нашої країни триває сумний період, але саме у переддень Різдва хочеться вірити, що цей період триватиме недовго.
Повертаючись до святкування Різдва за кордоном. Вам ніколи не кортіло знятися... Є цілий жанр такий – різдвяні казки для дорослих? Подібні стрічки Голівуд продукує щороку, деякі з них є справді геніальними, деякі менш талановитими, але є багато казок для дорослих дуже вдалих. Вам ніколи не кортіло знятися у такій стрічці?
Володимир Горянський: А чому б і ні? Звичайно, хочеться.
Сергій Рахманін: Взагалі є мрія потрапити в повноцінний голлівудський проект? Я знаю, що ви навіть кілька днів відвідували так звану голлівудську школу. Насправді, не знаю, чому Вас там можуть навчити.
Володимир Горянський: Все одно треба йти і дивитися, розуміти, що вони роблять, так, щоб розуміти, де ти перебуваєш. Вчити особливо нічого немає.
Знаєте, мрії є, звісно, але для цього потрібно дуже багато зусиль. По-перше, мова.
Бажання є, але якби це були спільні якісь проекти, можливо, щось би цікаве і вийшло.
Сергій Рахманін: Які Вам режисери подобаються? Як на мене, я не фахівець у кіномистецтві, я вважаю, що Ви – викапаний персонаж для стрічок або Хічкока, або Тарантіно. Це на мій погляд.
Володимир Горянський: (сміється) Міг би...
Сергій Рахманін: В принципі, які режисери Вам подобаються?
Володимир Горянський: Я не скажу, що взірець... Ну є там... Просто хочеться сказати, що для мене режисер той, хто відкриє мене парадоксально, це і є моїм улюбленим режисером.
Якщо він відкриє мене для себе навіть, це вже для мене режисер, якого я люблю.
Сергій Рахманін: Ви з величезною повагою завжди відгукувалися про Метницького, який, як на мене, справді Вас відкрив, напевне, і для себе, і для великої кількості глядачів.
Володимир Горянський: Звичайно. Метницький для мене є людиною, вчителем. Він і зараз вимагає від мене, щоб я зупинився, повернувся в театр, бо потрібно вже робити щось інше. Я йому за це вдячний, що він не кинув мене і не сказав, та йди ти “звездись” і знімайся.
Сергій Рахманін: У вас не зіпсувалися стосунки через те, що Ви зайняті у великій кількості телепроектів?
Володимир Горянський: У нас з ним дуже цікаві відносини. У нас було стільки приводів для конфлікту. Слава Богу, що мої мізки. Я розумію, що тільки людина, яка дійсно істинно переживає, тому він мені про це говорить.
Слава Богу, що я знаходжу здоровий глузд розуміти це і повернутися до цього. Я розумію, що я повернуся, тому що театр - це все ж таки головне, це основа. Театр – це місце, де ти збираєш, накопичуєш, тільки там справжня творчість.
Звісно, серіали – це заробітчанство, будемо говорити відверто. Інколи те, що бачиш, починаєш жаліти, що відносишся до цього... Ну такий час, ну що робити.
Розумієте, тут знаходиш якісь виправдання і говориш, що слава Богу, зараз дуже багато артистів вже заробляють, не вантаживши мішки у вагони, не бігаючи після будівельників сміття прибирати після спектаклю, а все ж таки заробляють самі.
Сергій Рахманін: Давайте повернемося до театрального мистецтва. У Вас абсолютно фантастичний дует, як на мене, з Віталієм Минецьким. Таке враження, що без слів розумієте один одного на сцені. З ким ще плідно працюється?
Володимир Горянський: В театрі я дуже люблю Неонілу Білецьку як партнера, люблю Сашу Гонотченко, Марину Голуб (зараз в одному із серіалів ми граємо чоловіка і дружину), Ларисою Удовиченко – ми подружилися і працювали в одній роботі Криштафовича, це був один з перших чудових серіалів “Під дахами великого міста”. Дуже багато приємних відривань зробило кіно.
Сергій Рахманін: Ви справляєте враження дуже вдумливого актора. Ви замислювалися про можливість режисерства в далекому чи не далекому майбутньому?
Пориви внутрішні емоційні є, звичайно. Але коли починаєш глибше про це думати. Знаєте, от коли народиться щось нове, що я зможу запропонувати, а не створювати велосипед, тоді напевне є сенс.
А поки в мені, в акторському плані, є багато нерозгаданого, нерозкритого, і я думаю, що зможу ще здивувати, то дай Боже, щоб на це тільки вистачило часу.
Сергій Рахманін: Ви колись згадували, що мистецтво актора є трохи містичним. Глядачі і актори спілкуються не дуже зрозумілою містичною мовою, приблизно, як з дельфіном вони розуміють один одного.
І це порозуміння, що виникає, між актором, який грає на сцені, і глядачем, що сидить в залі, це якась особлива насолода, яку відчуває справжній актор.
Глядач театру на Лівому березі – це справді окремий спеціальний глядач, який відчуває цю атмосферу.
Коли Ви відчули, що Ви маєте цей таємничий, містичний вплив на глядацьку аудиторію? Коли це сталося? Скільки вам було років? Після якої ролі?
От Ви відчули, що я – актор, глядач ходить на мене, він відчуває ту магію, яку я намагаюся передати саме йому?
Володимир Горянський: Якісь речі я відчув у студентському театрі ще в Дніпропетровську, коли ми відкрили студентський театр і грали репертуар.
Ви кажете, що це магія. Я не знаю, як це назвати, у нас педагог називав це “зіркові хвилинки”. Він казав: Ось, ось воно! Це були миттєвості.
І я зрозумів ці миттєвості, що заради цих миттєвостей я й замаюся акторською справою. Моменти, секунди, коли зал раптом стає як одна людина для тебе, яка трохи навіть нахилилася у твою сторону, ти завмер, ти мовчиш і зал мовчить в гробовій тиші. І ти розумієш, що це воно, це і є справжнє в театрі, те, чим дорогий тобі театр.
Сергій Рахманін: Ви колись в одному із інтерв’ю говорили, що у Вас, як і в будь-якого відомого актора, є багато шанувальниць. Деякі з них телефонують Вам, висловлюють слова подяки. І починаються розмови словами: тільки не питайте, де я взяла ваш телефон. І Ви їх чемно не питаєте.
Чи дзвонили вам в переддень Різдва Ваші шанувальниці і щось особливо таке бажали на Різдво? І що б Ви побажали нашим слухачам у переддень Різдва?
Володимир Горянський: Дзвонити не дзвонили, але смс-ки присилають.
Сергій Рахманін: Багато?
Володимир Горянський: Є, є. Звичайно, коли я одружився, стало всього менше.
Сергій Рахманін: Ну, це зрозуміло, що ж поробиш...
Володимир Горянський: Різко. Але є звичайно побажання. Це приємно, що там говорити? Будь-якому актору увага глядача приємна, якщо до тебе підходять і просять автограф чи щось говорять, запитують, це дуже приємно.
Це чудовий стан, коли велика країна, навіть більше, ніж країна, перетворюється для тебе у велике село. Знаєте, коли ти йдеш по селі, а тобі кажуть: “Доброго дня! Бог в поміч! Як справи?”.
Як це чудово, що для мене це стало величезним селом, про це можна лише мріяти.
Я хочу всім побажати, щоб це відчуття теплоти, добра один до одного відроджувалося. Щоб ми відносилися один до одного з любов’ю, щоб ми викорінили в собі відчуття заздрості. Щоб для всіх, як і для мене, все це перетворилося у велике дружнє село, де люди люблять один одного.
Сергій Рахманін: До новорічних і різдвяних побажань відомого актора Володимира Горянського приєднуюся і я, Сергій Рахманін, і весь творчий колектив програми “Звуки життя: дійова особа”.
Бажаю вам веселих свят, гарної куті, почуймося наступної суботи.
Респондентка: Український актор. Не знаю, років 50 десь йому. Я знаю, що він знімався у “Сорочинській ярмарці”.
Респондент: Відомий український актор. Він знімався в декількох серіалах, “Зцілення любов’ю”. А-а-а, ще він був у проекті “Дует з зіркою”, мені сподобався у “Буржуї”. Він там такого придуркуватого лікаря грав.
Респондентка: Високий, світлий чоловік. Дуже гарно грає, у багатьох фільмах грає... Правда, я не пам’ятаю точно, в яких. Мабуть, він одружений. Йому біля сорока, напевне. Він – молодий чоловік, гарний молодий чоловік. Там він був батьком Каті, так?
Респондентка: Він знімався у “Іграх патріотів”. Він веселий, він смішний. Я дивилася у кінотеатрі фільм про одну балерину. Звичайно, він гарний. Я просто не хочу, щоб образився мій хлопець.
Сергій Рахманін: Від себе додам, що людина, яка сьогодні є нашим гостем, народилася у шахтарському Стаханові в родині гірника. З 16-ти років залишила рідну домівку.
Він вчився у Дніпропетровському театральному училищі, на вступних іспитах блискуче виконав монолог з маленької трагедії Пушкіна “Скупий лицар”. Він служив спочатку у війську в Севастополі, потім у театрі на початку 80-х він підробляв у масовках під час зйомок радянських кінострічок.
В дитинстві він займався важкою атлетикою, хоча зараз надає перевагу гірським лижам та боулінгу.
Затятим театралам він відомий як талановитий драматичний актор, що зіграв низку ролей від Гітлера до Хлестакова. Але широкому загалу став відомий, завдячуючи численним ролям у нескінченних мюзиклах, новорічних та телевізійних серіалах.
Він полюбився глядачам, завдячуючи рекламі горілчаного бренду, натомість сам він не зловживає алкоголем і не переносить запаху тютюну.
Він не може дивитися на п’яних жінок, він вважає, що кожен актор – трохи містик. Але перед особливо складними сценами він особисто безпосередньо звертається до Бога.
Він вважає серіали гарним заробітком, а от свої театральні ролі вважає формою самовираження. Він любить Реріха, він бореться із застудою за допомогою крижаної води, м’ятного чаю та китайського лимона.
Він знає рецепт унікальної гречаної дієти, спосіб очищення організму за допомогою горілки, оливкової олії та свіжо вичавленого соку.
Він хотів би потрапити у кінострічку, яку знімав би Емір Костуріца чи Вуді Ален, хоча своїх нинішніх телегероїв він по телевізору не може дивитися.
Він безумовно - зірка, але переконаний, що не страждає на зіркову хворобу і вважає себе відкритою людиною. Зараз ми зможемо, напевне, у цьому переконатися.
Я не знаю, які вам ще підказки потрібні, аби ви здогадалися, що наш сьогоднішній різдвяний гість –блискучий актор Володимир Горянський. Доброго вечора.
Володимир Горянський: Добрий вечір. Дуже приємно, коли приходиш, а людина, яка бере у тебе інтерв’ю, підготовлена.
Я прослухав про те, що ви зараз розповіли, і розумію, що ви витратили певний час, щоб з гостем поспілкуватися серйозно.
Тому що стикаєшся часто. На інтерв’ю приходять і запитують те, про що ви зараз вже розповіли. Наприклад, звідки ви, де народилися? Інколи хочеться сказати, та відкрийте Інтернет і почитайте, давайте поговоримо про щось інше.
Сергій Рахманін: Ви зіграли велику кількість ролей. Ми про це згадували. Деякі ваші ролі ще будемо сьогодні згадувати.
Особисто для мене актор Горянський народився, коли я вперше побачив у театрі на Лівому березі “Дрібного біса”.
Мені здається, хоча Вас телеглядачі сприймають як комедійного актора, Ви дуже великий драматичний актор. І от роль актора Перидонова, вчителя, як на мене, найбільше Вам близька. Саме роль маленького чоловіка. Я правий чи ні?
Наскільки важко Вам переходити від складних драматичних театральних ролей до комедійних забавних ролей у кіно?
Володимир Горянський: Переходити не важко. З точки зору матеріалу, кіношні ролі трохи простіше. Хочеться їх навпаки, ускладнити, зробити різноплановими. Не завжди на це вистачає матеріалу і часу.
Як мене визначали, коли я закінчував училище, я - гострохарактерний і комічний артист. У моєму арсеналі є, наприклад, такі драматичні ролі як Цар Федір Іоаннович. Тоді ніхто навіть не міг подумати, що худий, тонкий, з незграбною зовнішністю артист може зіграти таку трагічну роль.
Я пам’ятаю ще в Дніпропетровську, ми грали його в театрі студентському, до сих пір пам’ятають мого Царя Федора. І це приємно, тому що це не просто смішна роль, дулю скрутив і всі пам’ятають, а саме пам’ятають її трагізмом.
Сергій Рахманін: Вам яка роль найбільш пам’ятна з-поміж тих, які Ви зіграли? Я навіть не беруся перерахувати...
Володимир Горянський: З театральних робіт діапазон дуже великий. Я зіграв Хлестакова, це була дніпропетровська роль, одна з перших ролей, коли я лише вступив до театру.
Я зіграв Шарікова у “Собачому серці” Булгакова.
Сергій Рахманін: Однієї найбільш пам’ятної ролі немає? Є багато образів, які вам близькі...
Володимир Горянський: Це все одна велика роль. Кожна роль, навіть епізодична, є якимсь трампліном до іншої ролі.
Наприклад, у Києві у мене була роль Степана, “Чарівниця” називався спектакль. Це дуже епізодична роль, герой виходить на початку. І цю роль в театрі драми та комедії в Києві критики помітили. Хоча там я на сцені – 7-8 хвилин.
І я потім, коли почав аналізувати, ця роль стала якимсь трамплінчиком до ролі, у цьому ж театрі, “Майн-кампфовские кофейники Гитлера”.
Зовні якщо дивитися, нічного спільного ніби немає. Але є щось внутрішнє, що перейшло туди, тому що мені мало в Степані було і відрізку часу, і матеріалу. Те, що я в ньому знайшов, я це переніс туди і почав розвивати. Але це мої внутрішні речі, може це нікому непомітно.
Сергій Рахманін: Я згадав, коли Копполо свого часу запитали, чому він так довго знімав “Апокаліпсис”, він сказав, що він дуже легко відшукав акторів на виконання головних ролей, але йому дуже важко було відшукати акторів, які б гідно, талановито зіграли необхідні епізодичні ролі.
Тому, з точки зору Копполо та багатьох митців, великий актор – це той, хто може повністю викластися в епізоді.
Вам не прикро, що широкий загал, наше опитування це підтвердило, знає Вас, перш за все, як актора, який знімався у великій кількості мюзиклів та серіалів? Вам це не прикро, суто по-акторськи? Як Ви взагалі сприймаєте, як до мистецтва, ці новорічні різдвяні мюзикли?
Володимир Горянський: Знаєте, маю сказати, що знімався там з великим задоволенням. Якщо “Вечори на Хуторі біля Диканьки” - це чудовий мюзикл, який я дивлюся із задоволенням. Навіть зараз, коли минуло багато часу.
Це дуже якісний мюзикл з прекрасними піснями. Я там не співаю, але він мені подобається. Це був один з перших мюзиклів.
Сергій Рахманін: І до речі, дуже фахово виконаний. Я як глядач кажу, не митець і не критик. Я з Вами погоджуюся, сам його із задоволенням дивлюся.
Від себе додам, що Володимир Горянський до своїх численних таланів ще й співає.
Володимир Горянський: Ну це голосно сказано. Я не претендую.
Так, зараз вийшов мій диск, буквально за два дні до Нового року. Компанія “Стиль Рекордс” випустила його.
Я абсолютно не претендую на якесь підкорення естради. Ні в якому разі. Я просто хочу відродити традиції акторського співу. Традиції Миронова Андрія, прекрасної Гурченко, Вертинського... Ось ці традиції.
Якщо ви послухаєте, то зрозумієте, що там закладене саме це. Я це збирався його випускати, але моя дочка Маша, їй три з половиною роки, вона коли сідає в машину, каже мамі, постав мені тата.
Ви знаєте, вона з початку до кінця прослуховувала ці пісні. Я подумав, якщо дитина слухає це, чому б і ні? Може і дорослі це послухають?
Сергій Рахманін: От я пропоную дорослим зараз послухати різдвяний спів Володимира Горянського...
(звучить пісня)
Сергій Рахманін: Можу використати вислів самого Володимира Горянського, що для нього спів як акторська робота - лише зайва форма самовираження.
Повертаючись до різдвяних мюзиклів. Відомо, що вони набули неабиякої популярності. І багато вітчизняних телеканалів підвищуюсь свій рейтинг саме завдячуючи новорічним проектам.
Ми вирішили поцікавитися думкою киян, чи подобаються їм різдвяні та новорічні мюзикли, чи дивляться вони їх.
Респондентка: “Три мушкетери” дивилася. Цікавий фільм дуже.
Респондент: Трохи від них звісно втомлюєшся. Стільки шоу за такий короткий час. Всі вони схожі, я навіть деякі з них не можу до кінця додивитися. Вони або довгі, або нецікаві.
Респондентка: Найбільше мені подобається лише один - це “За двома зайцями”. Саме такі фільми мені подобаються більше, ніж просто концерти.
Респондент: Поєднання казки, пісні, це взагалі дуже цікаво дивитися. Мені дійсно подобаються мюзикли, особливо сподобався мюзикл “Сорочинська ярмарка”. А найбільше не сподобався “Вечори на хуторі біля Диканьки”. Перший блин завжди комом.
Респондентка: Дуже цікаво на це дивитися. Це мають показувати, особливо на свята.
Респондент: Мені більше подобаються класичні концерти. Мається на увазі популярна музика.
Сергій Рахманін: Скільки людей, стільки думок. Шкода, що ви не бачили вирази обличчя Володимира Горянського, яке витягнулося, коли людина сказала, що йому “диканька” не сподобалася. Для себе ми відкрили, що класичний концерт – це, виявляється, популярна музика.
Пане Володимире, з Вашої точки зору, людини, задіяної у великій кількості мюзиклів. Таке враження, що це мода, і попит на подібну моду незабаром минеться.
Як Вам здається? Щороку вважається, що кожен новий мюзикл трохи гірший від попереднього. Ви так не вважаєте? Вам не здається, що це як жанр, принаймні на деякий час, відімре?
Володимир Горянський: Думаю, так. Усьому свій час. Замість цього з’явиться щось інше. Тому що, от минулого року надіялися на пригоди Вєрки Сердюки, якось не дуже так, як хотілося вийшло.
Хоча коли ми знімали, все було дуже смішно і цікаво. Але бачте, в комплексі це якось не з’єдналося. Воно не викликало того інтересу, якого хотілося б.
Чи от я подивився зараз космічні пригоди. Якось воно мене не переконало, на жаль. Не знаю, щось там не все із сценарієм.
Сергій Рахманін: По телебаченню пройде новий телевізійний різдвяний проект з Вашою участю. Якщо не помиляюся, він називається “Надзвичайне Різдво”. Ваше враження, на скільки вдалим буде цей проект?
Володимир Горянський: Я буду 7-го числа о 16 годині також дивитися його повністю. Я не бачив його змонтованим. Бачив лише якісь сцени на озвучуванні і, звісно, на знімальному майданчику.
Тому я не можу нічого вам сказати, що це. Я з нетерпінням чекаю, щоб це було цікаво, щоб сподобалося.
Всі задатки для цього є, є прекрасні артисти. Наприклад, побачити Барбару Брильську у цьому проекті, коли минуло стільки років. У цьому проекті вона грає одну з головних ролей. Лія Ахиджакова, Богдан Сильвестрович Ступка, Оля Сумська - така зібралася цікава команда. Я надіюся, це буде цікаво.
В будь-якому разі це не мюзикл, це дуже відрізняється від мюзиклу. Це різдвяна історія, де є все: смішне, сумне, добрі смішні герої. Тому я не знаю.
Гадаю, це має вибитися із контексту новорічних та різдвяних звичайних шоу. Хотілося б, щоб він минув помітно.
Сергій Рахманін: Подивимося. Мені чомусь здається, що насправді, на превеликий жаль, Вас не дуже часто залучають для участі у серйозному кіно (якщо взагалі можна вжити такий вислів).
Я пам’ятаю, що критики дуже позитивно оцінили фільм Горана Ребіча “Дунай”. Його називали майже епічною стрічкою, високо оцінили Вашу участь у цьому фільмі.
У Вас є суто акторська жага до участі у саме таких фільмах?
Володимир Горянський: Звичайно.
Сергій Рахманін: І чому все-таки Вас не так активно залучають? Як Вам здається? Це певний комплекс режисерів, які сприймають Вас як комедійного актора чи чому?
Володимир Горянський: Я не знаю. Припустимо, нещодавно відбулася прем’єра “Дурдому”. Анатолій Матешко, з яким я працюю, абсолютно неочікувано запропонував мені роль.
Це велика, одна з головних ролей. Це 15 серій телевізійного художнього фільму, де я граю слідчого. Як я знаю, на каналі казали, що як, це не його роль! Він гарний артист, це не його роль!
Я знаю, що Толік взяв на себе відповідальність. Потім він вже казав мені: знаєш, а ми не уявляємо іншого слідчого.
Багато хто думає стереотипами. Ага, слідчий, значить це має бути цей, цей чи цей. Є певний набір артистів. А тут ми трохи поламали цей стереотип.
Тому складно сказати. Я не знаю. Звичайно, багато режисерів як театрального артиста мене не знають. Те, що я роблю в серіалах, це не зовсім навіть моє.
Сергій Рахманін: Напевне тому ви і не дивитеся серіали...
Володимир Горянський: Звичайно, тому я звісно не дивлюся. Звичайно, коли граєш батька такого правильного, а потім не правильного. Складно...
Сергій Рахманін: Я хочу порадити тим режисерам, які можливо нас сьогодні слухають, подивитися на актора Володимира Горянського у театрі, напевне вони змінять свою точку зору.
Шкода, що театр на лівому березі не відвідують Вуді Ален та Емір Кустуріца.
Мені колись дуже сподобалося в одному з інтерв’ю Ваш вислів про те, що актор схожий на явище природи. Він переживає також певну відлигу, зимову сплячку, відтворення навесні. Зараз Ви який період переживаєте?
Володимир Горянський: Сказати, що я зараз сиджу, у мене була температура. Не дивлячись на все, я увесь рік прекрасно себе почував, тримався. Знаєте, напевне коли скажений ритм, а потім раптом зупиняєшся, тут тебе і прихоплює. От я простудився, у мене хвороба цілий рік. На жаль, у мене свята минули, а я вдома. Вдома, вдома у мене гості.
Як це назвати? Напевне, період сплячки. Напевне, я як ведмідь заліз у барлогу у ці святкові дні. Не скажу, що я смокчу лапу, але я дивлюся телевізор, я його стільки не дивився. Напевне я заліг, така трохи сплячка.
Сергій Рахманін: Зараз така зима, що навіть ведмедики не сплять, як стверджують біологи.
Я Вам щиро бажаю остаточно оклигати після Різдва. До речі, як Ви святкуєте Різдво? На Новий рік гостями нашої студії були Делієв та Барський. Барський тоді говорив, що в Новий рік та на Різдво працюють “вори, шофёри и актёри”.
Як Ви відзначаєте Різдво та Новий рік? Вам доводилося зустрічати його на виставі? Чи Ви завжди зустрічаєте Різдво та Новий рік вдома?
Володимир Горянський: Трохи минулого року порушили традицію, я працював на Новий рік. Але це була велика програма, я цілий вечір працював. Разом взяв своїх друзів і дружину, ми відзначали там.
Цього року було багато пропозицій, але якось я вирішив чомусь відзначати вдома. І напевне, правильно зробив, тому що трохи прихворів.
Тому прийшлося все скасувати. Я радий, що це робив вдома. У нас прекрасна ялинка, були близькі друзі. І для Машки щоб не було питань, а де тато? А він десь халтурить...
Ми були всі разом, і це було прекрасно.
Сергій Рахманін: Різдво справді стало червоним днем нашого календаря. Ми вирішили перепитати киян, що для них є Різдво, чи давно вони його святкують?
Респондентка: Різдво – це напевне сімейне свято. Все найтепліше, рідне, близьке. Найголовніше свято в році.
Респондент: Різдво – це нове народження Ісуса Христа, який змінив людську історію. Я все життя відзначав Різдво, і за радянських часів.
Респондентка: В цей день всі чомусь згадують Бога. Хоча про це потрібно пам’ятати щодня.
Респондент: Для мене це звичайне свято. Чесно кажучи, я не вірю у містику .
Респондентка: Різдво – свято сімейне, я його святкую в сімейному колі з дитинства. Насправді Різдво для мене таке, як у західній Україні.
Респондент: Ні, мене це не цікавить. Мене цікавить саме свято.
Респондентка: Ніж з батьками сидіти, в кругу сім’ї, значно цікавіше святкувати із друзями.
Респондентка: Різдво – так, святкую із сім’єю. Щоб просто зібратися разом з усіма, це вже від мами пішло.
Сергій Рахманін: У Вас є незабутнє Різдво? Святкування Різдва для Вас, яке запам’яталося на все життя?
Володимир Горянський: Так. Це було. Я пам’ятаю, що Лариса, моя дружина, ми ще тоді не були одружені, ми поїхали на гірськолижну базу у Рахівський район. Я там вперше став на лижі.
І це були саме різдвяні свята. Я пам’ятаю, що стільки тоді було виряджених, таких справжніх. Знаєте, ці села, вони такі справжні, вбрані, з цими піснями, колядками, з масками. Це було незабутньо. Я до сих пір пам’ятаю цю картину, ці сцени, це було так неочікувано. Накривали столи, свічки. Це було чудово.
Я пам’ятаю, ще тоді світло відімкнули, тоді дуже часто вимикали світло. Організатори звичайно дуже підготувалися, було море свічок. Просто неймовірно! Це створювало таке приголомшливе відчуття свята.
Сергій Рахманін: Особливе ставлення до Різдва у нас з’явилося кілька років тому. Можна говорити про те, що в Україні Різдво в різних куточках країни святкують по-різному.
Для контрасту ми попросили наших кореспондентів - Володимира Притулу та Галину Терещук – розказати, як святкують свято Різдва на Галичині та у Криму.
Крим, як я пам’ятаю, для Володимира Горянського – це взагалі друга батьківщина, тому, я думаю, Вам буде особливо цікаво послухати.
Володимир Горянський: Так, цікаво.
Володимир Притула: Кримчани виховані переважно на радянській традиції, за якою головне свято року – новорічне. Різдво ж для значної частини мешканців півострова залишається лише черговим вихідним і приводом підняти чарку.
Більшість опитаних мною земляків зізнавалися, що з повагою ставляться до Різдва, але звикли широко і гучно відзначати Новий рік - свято, що припадає на розпал суворого передрідзвяного посту.
Навіть традиційний для багатьох регіонів України вертеп на півострові можна було побачити лише у Симферопольському ляльковому театрі.
Із традиційних різдвяних культурних заходів, що мали б проводитися у ці дні в Сімферополі, я знайшов лише скромний концерт камерного хору “Таврійський благовіст”.
А ще 7 січня Симферопольська та Кримська ієпархія УПЦ Московської патріархії проведуть у кримському музичному театрі традиційну різдвяну архієрейську ялинку.
За попередніми даними Міністерства курортів і туризму АРК, на святкування Різдва до Криму приїхали до 100 тисяч туристів. Це найбільше за останні 10 років.
Галина Терещук: Увечері 6 січня на вулицях міст і сіл порожньо. Кав’ярні, ресторани, крамниці зачинені. Святвечір проводять лише в родинному колі.
Господині готуються заздалегідь. Чимало людей і далі дотримуються давніх традицій, які додають величності святу.
Скажімо, притрушують стіл сіном, застеляють найкращою скатертиною обов’язково білою і лляною. Запалюють різдвяну свічку.
А вогонь приносять із церкви. Тобто запалюють свічку від вогню, привезеного із Вифлеєму. На святвечір готують пісні страви, яких має бути 12.
Неодмінно готують кутю з пшениці, меду, маку, горіхів. Червоний борщ, вареники, грибну підливу, узвар, пампушки.
У святвечір пригадують тих, хто пішов із життя. Людей самотніх і хворих. І саме у Різдво трапляється диво, у цьому переконані галичани.
Зранку 7 січня вони відвідують богослужіння. Зрештою саме на Різдво львів’яни стають більш веселими та радісними.
Сергій Рахманін: Так красиво про все розказала, мені аж закортіло запалити свічку...
Володимир Горянський: Чудова традиція, що галичани зберігають це.
Сергій Рахманін: У Вас є родинні страви на Різдво та на Новий рік?
Володимир Горянський: Кутя обов’язкова.
Сергій Рахманін: Хто її готує?
Володимир Горянський: У будь-якому разі, коли я жив на Донбасі, там трохи по-іншому була кутя. У мої дитячі роки у тому ж Стаханові, кутя – це рис, прикрашений родзинками, цукерками.
А вже сюди ближче - кутя з маком, розтертий мак, пшениця варена... Якось так роблять, це у мене Лариса вміє робити. Це, звичайно, дуже смачно.
Знаєте, відмінність є від Нового року. Ніби свято близьке, але є відчуття зовсім інше. Лариса у мене сама із львівських регіонів, і тому вона дуже цих традицій дотримується і мене також привчає, і Машу...
Сергій Рахманін: А що Ви доньці приготували на Різдво? Який подарунок? Вона не почує.
Володимир Горянський: На Новий рік Дід Мороз приніс їй великого коня. Колись у моєму дитинстві це був дерев’яний кінь. Ми хотіли з нашого дитинства щось їй подарувати, і подарували під ялинку коня.
Він не дерев’яний, він вже солідний, із тканин, м’який, його за вушка візьмеш, він починає “і-го-го”, і так далі. Маші це сподобалося. А що ми подаруємо на Різдво, ми ще думаємо.
Сергій Рахманін: Тобто подарунок ще не готовий...
Володимир Горянський: Ще не готовий, тому що ми хочемо щось таке, щоб Маші запам’яталося, щоб це дійсно несло якийсь символ цього свята. Тому, я думаю, ми ще подумаємо добре.
Сергій Рахманін: Маю надію, що дитина не лишиться без подарунка на святвечір.
Володимир Горянський: Ні-і, що ви? Це обов’язково!
Сергій Рахманін: Пропоную зараз послухати, як до Різдва ставляться у Сполучених Штатах Америки та у Великій Британії. Отже, оповідки наших кореспондентів - Юрія Дулерайна та Олекси Семенченка.
Юрій Дулерайн (Нью Йорк): Виходиш на вулицю і бачиш прикраси. Усі хати християн у тому селі, де я мешкаю, обов’язково прикрашені різдвяними символами, ведмедиками, сніговиками, Дідом Морозом, запряженими оленями. Вони ставлять каруселі, багато величезних надувних іграшок.
Для багатьох це може не стільки релігія, скільки традиція.
Олекса Семенченко: У Великій Британії нині Різдво не є таким релігійним святом, яким воно було 60-70 років тому. Приблизно кожен 5 британець ходив до церкви на це Різдво, ще певна частка людей була причетна до співання різдвяних колядок. Зокрема це роблять діти у школах.
Проте, звичайно, практично всі мають кілька вихідних днів у цей період.
Для переважної більшості британців Різдво асоціюється з поверненням до своїх витоків у житті, тобто до своїх сімей. Діти їдуть до батьківського дому, накривається стіл, у гарній атмосфері кілька днів їдять і п’ють усе смачне, дивляться гарні програми по телебаченню, обмінюються подарунками. Тобто це щось на кшталт українського нового року.
Звичайно, сфера торгівлі розглядає Різдво як найвигіднішу пору для себе. Щороку різдвяні вогні на ялинках у центрах міст запалюють ще в листопаді. Це є певний
сигнал для початку купівлі подарунків.
І цього року пересічні видатки з розрахунку на одного британця у різдвяний період становили приблизно 1400 доларів.
Володимир Горянський: Так, це красиво, я був рік тому буквально в Америці, в Нью Йорку. Бачив Різдвяне шоу, це надзвичайно. Я бачив всі ці прикрашені будинки.
Сергій Рахманін: Справді вражає?
Володимир Горянський: Так, це справді вражає. І буквально кілька тижнів тому я був у Лондоні, я бачив також підготовку до цього свята, також абсолютно дивовижно.
Вражає нас трохи інше. Я якось поставив у гаражі своє авто, буквально перед Новим роком. Йду, у нас - 16-поверховий будинок. Наш балкон прикрашений вогнями.
Раптом я ловлю себе на думці, що тільки наш балкон та вікно прикрашене якимись вогнями. Все інше – величезні будинки – нічого взагалі немає. Якось навіть думаєш, ми, виходить, як білі ворони.
Ти ловиш себе на думці, що минулого року було трохи краще, було більше віконечок, де світилися вогні. Я думаю, що напевне щось є, щось говорить про це, про настрій людей напевне, про щось це говорить.
На жаль, у нас не дуже є традиція спільного свята. Адже напевне це об’єднує людей, якби у всьому будинку вікна горіли, це зближує людей.
Хотілося б звісно, щоб цей настрій повернувся, щоб у вінка повернулися у це свято вогники, виглядали якісь іграшки...
Сергій Рахманін: Можу погодитися, що насправді в історії нашої країни триває сумний період, але саме у переддень Різдва хочеться вірити, що цей період триватиме недовго.
Повертаючись до святкування Різдва за кордоном. Вам ніколи не кортіло знятися... Є цілий жанр такий – різдвяні казки для дорослих? Подібні стрічки Голівуд продукує щороку, деякі з них є справді геніальними, деякі менш талановитими, але є багато казок для дорослих дуже вдалих. Вам ніколи не кортіло знятися у такій стрічці?
Володимир Горянський: А чому б і ні? Звичайно, хочеться.
Сергій Рахманін: Взагалі є мрія потрапити в повноцінний голлівудський проект? Я знаю, що ви навіть кілька днів відвідували так звану голлівудську школу. Насправді, не знаю, чому Вас там можуть навчити.
Володимир Горянський: Все одно треба йти і дивитися, розуміти, що вони роблять, так, щоб розуміти, де ти перебуваєш. Вчити особливо нічого немає.
Знаєте, мрії є, звісно, але для цього потрібно дуже багато зусиль. По-перше, мова.
Бажання є, але якби це були спільні якісь проекти, можливо, щось би цікаве і вийшло.
Сергій Рахманін: Які Вам режисери подобаються? Як на мене, я не фахівець у кіномистецтві, я вважаю, що Ви – викапаний персонаж для стрічок або Хічкока, або Тарантіно. Це на мій погляд.
Володимир Горянський: (сміється) Міг би...
Сергій Рахманін: В принципі, які режисери Вам подобаються?
Володимир Горянський: Я не скажу, що взірець... Ну є там... Просто хочеться сказати, що для мене режисер той, хто відкриє мене парадоксально, це і є моїм улюбленим режисером.
Якщо він відкриє мене для себе навіть, це вже для мене режисер, якого я люблю.
Сергій Рахманін: Ви з величезною повагою завжди відгукувалися про Метницького, який, як на мене, справді Вас відкрив, напевне, і для себе, і для великої кількості глядачів.
Володимир Горянський: Звичайно. Метницький для мене є людиною, вчителем. Він і зараз вимагає від мене, щоб я зупинився, повернувся в театр, бо потрібно вже робити щось інше. Я йому за це вдячний, що він не кинув мене і не сказав, та йди ти “звездись” і знімайся.
Сергій Рахманін: У вас не зіпсувалися стосунки через те, що Ви зайняті у великій кількості телепроектів?
Володимир Горянський: У нас з ним дуже цікаві відносини. У нас було стільки приводів для конфлікту. Слава Богу, що мої мізки. Я розумію, що тільки людина, яка дійсно істинно переживає, тому він мені про це говорить.
Слава Богу, що я знаходжу здоровий глузд розуміти це і повернутися до цього. Я розумію, що я повернуся, тому що театр - це все ж таки головне, це основа. Театр – це місце, де ти збираєш, накопичуєш, тільки там справжня творчість.
Звісно, серіали – це заробітчанство, будемо говорити відверто. Інколи те, що бачиш, починаєш жаліти, що відносишся до цього... Ну такий час, ну що робити.
Розумієте, тут знаходиш якісь виправдання і говориш, що слава Богу, зараз дуже багато артистів вже заробляють, не вантаживши мішки у вагони, не бігаючи після будівельників сміття прибирати після спектаклю, а все ж таки заробляють самі.
Сергій Рахманін: Давайте повернемося до театрального мистецтва. У Вас абсолютно фантастичний дует, як на мене, з Віталієм Минецьким. Таке враження, що без слів розумієте один одного на сцені. З ким ще плідно працюється?
Володимир Горянський: В театрі я дуже люблю Неонілу Білецьку як партнера, люблю Сашу Гонотченко, Марину Голуб (зараз в одному із серіалів ми граємо чоловіка і дружину), Ларисою Удовиченко – ми подружилися і працювали в одній роботі Криштафовича, це був один з перших чудових серіалів “Під дахами великого міста”. Дуже багато приємних відривань зробило кіно.
Сергій Рахманін: Ви справляєте враження дуже вдумливого актора. Ви замислювалися про можливість режисерства в далекому чи не далекому майбутньому?
Пориви внутрішні емоційні є, звичайно. Але коли починаєш глибше про це думати. Знаєте, от коли народиться щось нове, що я зможу запропонувати, а не створювати велосипед, тоді напевне є сенс.
А поки в мені, в акторському плані, є багато нерозгаданого, нерозкритого, і я думаю, що зможу ще здивувати, то дай Боже, щоб на це тільки вистачило часу.
Сергій Рахманін: Ви колись згадували, що мистецтво актора є трохи містичним. Глядачі і актори спілкуються не дуже зрозумілою містичною мовою, приблизно, як з дельфіном вони розуміють один одного.
І це порозуміння, що виникає, між актором, який грає на сцені, і глядачем, що сидить в залі, це якась особлива насолода, яку відчуває справжній актор.
Глядач театру на Лівому березі – це справді окремий спеціальний глядач, який відчуває цю атмосферу.
Коли Ви відчули, що Ви маєте цей таємничий, містичний вплив на глядацьку аудиторію? Коли це сталося? Скільки вам було років? Після якої ролі?
От Ви відчули, що я – актор, глядач ходить на мене, він відчуває ту магію, яку я намагаюся передати саме йому?
Володимир Горянський: Якісь речі я відчув у студентському театрі ще в Дніпропетровську, коли ми відкрили студентський театр і грали репертуар.
Ви кажете, що це магія. Я не знаю, як це назвати, у нас педагог називав це “зіркові хвилинки”. Він казав: Ось, ось воно! Це були миттєвості.
І я зрозумів ці миттєвості, що заради цих миттєвостей я й замаюся акторською справою. Моменти, секунди, коли зал раптом стає як одна людина для тебе, яка трохи навіть нахилилася у твою сторону, ти завмер, ти мовчиш і зал мовчить в гробовій тиші. І ти розумієш, що це воно, це і є справжнє в театрі, те, чим дорогий тобі театр.
Сергій Рахманін: Ви колись в одному із інтерв’ю говорили, що у Вас, як і в будь-якого відомого актора, є багато шанувальниць. Деякі з них телефонують Вам, висловлюють слова подяки. І починаються розмови словами: тільки не питайте, де я взяла ваш телефон. І Ви їх чемно не питаєте.
Чи дзвонили вам в переддень Різдва Ваші шанувальниці і щось особливо таке бажали на Різдво? І що б Ви побажали нашим слухачам у переддень Різдва?
Володимир Горянський: Дзвонити не дзвонили, але смс-ки присилають.
Сергій Рахманін: Багато?
Володимир Горянський: Є, є. Звичайно, коли я одружився, стало всього менше.
Сергій Рахманін: Ну, це зрозуміло, що ж поробиш...
Володимир Горянський: Різко. Але є звичайно побажання. Це приємно, що там говорити? Будь-якому актору увага глядача приємна, якщо до тебе підходять і просять автограф чи щось говорять, запитують, це дуже приємно.
Це чудовий стан, коли велика країна, навіть більше, ніж країна, перетворюється для тебе у велике село. Знаєте, коли ти йдеш по селі, а тобі кажуть: “Доброго дня! Бог в поміч! Як справи?”.
Як це чудово, що для мене це стало величезним селом, про це можна лише мріяти.
Я хочу всім побажати, щоб це відчуття теплоти, добра один до одного відроджувалося. Щоб ми відносилися один до одного з любов’ю, щоб ми викорінили в собі відчуття заздрості. Щоб для всіх, як і для мене, все це перетворилося у велике дружнє село, де люди люблять один одного.
Сергій Рахманін: До новорічних і різдвяних побажань відомого актора Володимира Горянського приєднуюся і я, Сергій Рахманін, і весь творчий колектив програми “Звуки життя: дійова особа”.
Бажаю вам веселих свят, гарної куті, почуймося наступної суботи.
