Чим стало 9 травня для путінської Росії? З якою метою Путін узурпував перемогу антигітлерівської коаліції над нацизмом? Що зробила путінська Росія із пам’яттю про Другу світову війну? Про це Радіо Свобода розпитало історика, офіцера ЗСУ Олександра Алфьорова.
– Відомий факт, що два десятиліття після завершення Другої світової війни паради в СРСР не проводилися. Перший парад до Дня перемоги був аж у 1965 році. Пане Алфьоров, а як загалом змінювалися ці паради впродовж всього цього часу? І коли «День победы» перетворився на «дєнь побєдобєсія»?
Паради після 1945 року по суті 20 років не проводилися
– Якщо ми говоримо про паради, то після 1945 року вони по суті 20 років не проводилися. Перші кілька років обмежилися якимись прохідками, щось таке незрозуміле, в’яле. І то це намагалися прикрити, щоб начебто відзначити офіцерів, бо дуже багато орденів і медалей, грубо кажучи, роздавали вже після війни.
Але через те, що кількість тих, хто був з ампутаціями, на вулицях міст зашкалювала, які знали реальну ціну перемоги і були свідками війни, то перший рік витратили, щоб їх прибрати з усіх міст.
Це була перша зачистка. І тих, хто був з ампутаціями, потім поклали у всеможливі будинки у 100 км зонах від міст великих, де вони по суті гнили заживо.
Так розібралися з цією «праблємою» для «совєцького керівництва». Адже це були свідки, які не мовчали.
Разом з цим хочу відзначити, що до 20-річчя перемоги у Другій світовій війні, яку вони назвали «Вітчизняною війною», дійшли у 1965 році.
Очевидно, тут діяло кілька моментів. Я звернув би увагу, що 9 травня – це свято. По-перше, була підписана капітуляція 7 травня. Часткові капітуляції тривали з 29 квітня. 7 травня їх підписали. Вона мала почати діяти 8 травня о 23:00. Але зрозуміло, що «совєцький вождь» в цей час в Кремлі очікував 9 травня. Тому дата має бути восьмого, але в сталінській Росії це було 9 травня.
Отже, головна суть у чому?
Хочу наголосити, що всі свята у Радянському Союзі були ідеологізовані. 1 травня – День солідарності робітників – це, звісно ж, червоне свято, бо ж робітники – це суто комуністи. 8 березня – так само. Навіть Новий рік вони спромоглися комунізувати з цим червоним Дідом Морозом і основним сигнальним боєм курантів, де якийсь певний вусатий дядько всіма керує. І ось 9 травня теж ідеологізували у 1965 році.
Всі свята у Радянському Союзі були ідеологізовані
Адже (увага!) у 1965 році вони вже втомилися обіцяти про те, що прийде комунізм. Перемоги комунізму, перемоги світової революції так і не сталося. І, зрозуміло, вони почали говорити про «розвинутий соціалізм». Але разом з тим їм необхідно було підмінити поняття і створити ілюзію перемоги чогось над чимось, бодай.
І тому з цього часу 9 травня постає як комуністичне свято перемоги «совєцького» народу у «Великій вітчизняній війні».
І зауважу, що в принципі у комуністів є ще така цікава тенденція: ті війни, де вони перемагали, називали війнами, ті війни, де вони не перемагали, називали «зимовими походами», як у Фінляндії, чи «спеціальними військовими операціями», як зараз, до речі.
Тож, перетворивши 9 травня у свято, вони почали роздавати медалі і проводити паради, влаштовувати цей «праздник со слезами на глазах». І, безперечно, це було одне з консервуючих свят.
Але, зауважте, коли розпався СРСР, то для Єльцина вигадали нове звертання до народу: «Уважаемые россияне»... До цього такого звертання ніколи не було.
То Єльцин з розпадом СРСР залишився без свят центральних. Бо вже уночі з 31 грудня на 1 січня вітаєш тільки «обломочок» держави. І день народження Леніна вже не в пошані. І тут залишається виключно 9 травня.
Тому не дивно, що Єльцин хотів зробити день федерації, день прапора. Все ж це було «з шишок і палок», це були штучні свята, бо Російська Федерація – це шматок радянської імперії, яка перестала існувати. Росія ж ні від кого незалежності не отримувала. І тому 9 травня починають робити ось цим грандіозним основним святом.
З приходом до влади Путіна жодних ідеологічних свят вже не залишилося. Тому починається мракобісний підхід до параду святкування 9 травня
Але з приходом до влади Путіна, який, нагадаю, цитую, обіцяв чеченців «мочити в сортирі» (пряма цитата прем’єр-міністра), зрозуміло, що жодних ідеологічних свят вже не залишилося. Треба на чомусь склеювати архітектуру загальну для всіх. І тому починається мракобісний підхід до параду святкування 9 травня. Єдине свято в Російській Федерації, яке залишилося всенародне – це 9 травня. І вже не ведеться мова про федерації, прапори, конституції, тому подібне. Винятково 9 травня.
Це путінська кліка призвела до того, що тепер на площах, на вулицях йдуть псевдоветерани.... Справжні ветерани війни вже всі або померли, або мають мати дуже глибокий вік. Але разом з тим останніми десятиліттями ми бачимо на парадах їхньої перемоги, на «праздниках со слезами на глазах» московських батюшок із іконами з портретами Сталіна – не сходиться, «бувших» бабусь, умовно кажучи, секретарок «облісполкома» Компартії з іконою Миколи ІІ, тут же ж йдуть якісь підлітки з портретами. Їм щось роздрукували, дали, а вони не знають, що там, і можна потім це викинути, що ми часто бачимо в кадрах. І ось ця какофонія називається тепер «9 травня».
Ні, це не 9 травня. Це реально день, коли вони намагаються зробити свято для всіх категорій. І, очевидно, туди скоро долучать, можливо, ось цих учасників «СВО» (так в Росії називають повномасштабну війну проти України – ред.). Але подивимося, що в цілому з цього вийде. І насправді 9 травня для них – це найбільше державне свято.
– А ось ці запливи, забіги, костюмовані свята в дитячих садочках – це все з’явилося в один момент чи градус істерії поступово наростав? І взагалі чому не пручалося суспільство цьому градусу істерії?
– Градус істерії (ви справедливо сказали) наростав. Тому що раніше цей градус істерії був фрагментований між 1 травням, 8 березням і днем народження Леніна, а тепер цей гарус істерії уперся в один день.
Забіги, запливи... Давайте з вами по-чесному. Це ж ці «тупі американці». Ці всі забіги і запливи – це форма демонстрації солідарності якраз Західного світу насправді. Те, що вони в болото залазять і демонструють всьому світу якісь «атлетичні» моменти, то це їхня «краса», «етика і естетика».
Але що мене найбільше до жаху наближає, коли я бачу всі ці речі? Це те, що вони, ці «мракобіси», у своїх світах роблять з дітей... Коли ці дітки в садках, не вміючи писати і читати, мають тримати ці літери Z, мають якісь підв’язки з бантами....
Однак ці дітки підростуть і скажуть: а ви нам брехали! На своїх лідерів думок, на своїх батьків, на своїх вчителів і вихователів. Навіщо ти з мене робила клоуна? Цифрова епоха! У мене є фотографія, де я стою, не розуміючи, що я тримаю за плакат!
– Це за умови, якщо буде інша ідеологія в той час в цій країні.
– Буде. Звісно, буде.
Ця імперія розпадається. І так само, як в 1991-1992 роках діти, які були комсомольцями, які думають: що я там робив, у цій піонерії, в цьому комсомолі?
А зараз весь цей жах знову є: фотографії діток у пілотках, перепрошую, з барабанами, зі значками Сталіна, в цих гімнастерках Другої світової, з літерами Z.
Ці діти будуть поколінням, яке отримує вже у дорослому віці травму, зрозумівши як їх обманювали і зомбували.
– Пане Алфьоров, а межа є? Ми знаємо, що ватажок угруповання «ДНР» Пушилін вже «дозволив» Донецьк називати «Сталіно» три рази на рік. Ми бачимо те, про що ви зараз говорите. До якої межі може Кремль використовувати цей культ війни? І що його може зруйнувати?
– Він буде використовувати до тієї межі, поки сам не зруйнується Кремль.
Давайте будемо відверті, світ отримав «гордіїв вузол», дозволивши колишній країні-агресорці, сталінській Росії разом з гітлерівською Німеччиною напасти на Польщу, а потім сталінській Росії напасти на Фінляндію.
Росія є агресором, яка розпочала Другу світову війну разом з Німеччиною. І тільки за дивним збігом обставин, коли росіяни отримали від фінів по зубах і Гітлер подумав: о, так вони і не такі сильні, і розпочав цю радянсько-німецьку війну.
Але світ 1939-1941 років бачив, що Росія, як і Німеччина, є агресором. І як вийшло так, що цей агресор став переможцем, ще й себе зробив майже не єдиним переможцем, ще й з себе зробив жертву?!
Вузлики призвели до «гордієвого вузла», який вже не розв’язати
Зрозуміло, що саме тоді були закладені підмурки, підґрунтя, спроби зробити якийсь принаймні дороговказ до мирної Європи, мирного світу.
Але світ ніяк не хотів зрозуміти, що мають справу з країною, яка була завжди агресором. І всі ці вузлики, які мали би зробити мережу для взаєморозуміння, насправді призвели до «гордієвого вузла», який вже не розв’язати.
Кремль буде йти до останнього. Кремль буде сам себе рятувати, бо вся ця їхня псевдоцивілізація (вони самі себе називають «цивілізацією»), побудована на піраміді – правитель на верхівочці і це от кріпацтво, ось цей рабський народ.
І, зрозуміло, Путін буде йти до останнього.
– А наскільки ось ця ідеологія війни взагалі розповсюдилася на Україну і на країни колишнього СРСР? Тому що, з одного боку, ми знаємо, що Росія хотіла зробити це такою спільною ідеологією, а з іншого боку, ми вже чули: «могли победить и без украинцев». Наскільки це глибоко розповсюдилося в інших країнах? І чи зараз вже українці готові святкувати День перемоги над нацизмом 8 травня, а 9 травня відзначати День Європи?
– З цими числами цікаве явище я спостерігаю. Тому що для українців вже День перемоги чи то 8, чи то 9 травня все рівно буде асоціюватися з «Ніколи знову!». З гаслом, яке ми створили з 2015 року.
Цей день буде асоціюватися з Днем пам’яті. Бо для українців перемога тепер має іншу конотацію. Це перемога проти цих от нацистів, путіністів, проти Росії в цілому. Тому перемогу святкувати? Вибачте, перемогу можна відсвяткувати, а далі це буде робота над помилками. Ми всі чекаємо іншої перемоги.
У Москві 9 травня відбувся військовий парад із нагоди Дня перемоги. На трибуні разом із російським лідером Володимиром Путіним були присутні премʼєр-міністр Вірменії Нікол Пашинян, президенти Казахстану Касим-Жомарт Токаєв, Киргизстану Садир Жапаров, Таджикистану Емомалі Рахмон, Туркменистау Гурбангули Бердимухамедоа, Узбекистану Шавкат Мірзійоєв, а також Олександр Лукашенко, який у Москві представляє Білорусь (США, Євросоюз та Україна легітимності фактичного правителя Білорусі не визнають).
Президент Росії Володимир Путін у виступі на військовому параді назвав три причини, які спонукали його в лютому 2022 року розпочати повномасштабне вторгнення в Україну: «Надмірні амбіції, пихатість і вседозволеність невідворотно перетворюються на трагедії. Саме в цьому причина катастрофи, яку переживає зараз український народ. Він став заручником державного перевороту і злочинного режиму його західних господарів, розмінною монетою в реалізації їхніх жорстоких, корисливих планів».
Путін незмінно апелює до «державного перевороту», яким називає зміну влади в Києві 2014 року, хоча відтоді в Україні відбулися дві президентські і дві парламентські виборчі кампанії, визнані легітимними більшістю країн світу.
Від 24 лютого 2022 року триває масштабна агресія Росії проти України. Російська армія, не досягнувши на початку вторгнення заявлених Кремлем цілей, веде головні бойові дії на Донбасі, а також щоденно обстрілює цивільне населення.
Росія з весни 2021 року нарощувала війська біля українського кордону і на території Білорусі. Ударне угруповання сягнуло щонайменше 150 тисяч.
Розвідки США і Британії попереджали, що президент Росії Володимир Путін готує масштабне вторгнення, щоб змістити законно обрану владу України.
Масштабна війна Росії проти України
24 лютого 2022 року Росія атакувала Україну на землі і в повітрі по всій довжині спільного кордону. Для вторгнення на Київщину із наміром захопити столицю була використана територія Білорусі. На півдні російська армія, зокрема, окупувала частину Запорізької та Херсонської областей, а на півночі – райони Сумщини та Чернігівщини.
Повномасштабне вторгнення президент РФ Володимир Путін називає «спеціальною операцією». Спочатку її метою визначали «демілітаризацію і денацифікацію», згодом – «захист Донбасу». А у вересні та на початку жовтня Росія здійснила спробу анексувати частково окуповані Запорізьку, Херсонську, Донецьку та Луганську області. Україна і Захід заявили, що ці дії незаконні. Генасамблея ООН 12 жовтня схвалила резолюцію, яка засуджує спробу анексії РФ окупованих територій України.
Російська влада заявляє, що армія не атакує цивільні об’єкти. При цьому російська авіація, ракетні війська, флот і артилерія щодня обстрілюють українські міста. Руйнуванням піддаються житлові будинки та об’єкти цивільної інфраструктури по всій території України.
На кінець жовтня Україна оцінювала втрати Росії у війні у понад 70 тисяч загиблих військових. У вересні Росія заявила, що її втрати менші від 6 тисяч загиблих. У червні президент Зеленський оцінив співвідношення втрат України і Росії як один до п'яти.
Не подолавши опір ЗСУ, вцілілі російські підрозділи на початку квітня вийшли з території Київської, Чернігівської і Сумської областей. А у вересні армія України внаслідок блискавичного контрнаступу звільнила майже усю окуповану до того частину Харківщини.
11 листопада українські Сили оборони витіснили російські сили з Херсона.
Після звільнення Київщини від російських військ у містах Буча, Ірпінь, Гостомель та селах області виявили факти масових убивств, катувань та зґвалтувань цивільних, зокрема дітей.
Українська влада заявила, що Росія чинить геноцид. Країни Заходу беруть участь у підтвердженні фактів масових убивств та розслідуванні. РФ відкидає звинувачення у скоєнні воєнних злочинів.
Пізніше факти катувань та убивств українських громадян почали відкриватися чи не у всіх населених пунктах, які були звільнені з-під російської окупації. Зокрема, на Чернігівщині, Харківщині, Херсонщині.
З вересня 2022 року запеклі бої російсько-української війни ідуть на сході і на півдні України.
6 червня 2023 року була повністю зруйнована гребля Каховського водосховища (перебувала під контролем російської армії із початку березня 2022 року, а у жовтні була замінована окупантами), що призвело до затоплення великої території, людських жертв, знищення сільгоспугідь, забруднення Дніпра і Чорного моря. Україна назвала це екоцидом.
ООН від початку повномасштабного вторгнення РФ підтвердила загибель в Україні 9 701 цивільного, йдеться у звіті за 25 вересня 2023 року. Реальна кількість жертв, вказують аналітики, є набагато більшою.
Усього із 24 лютого 2022 року ООН зафіксувала в Україні 10 582 випадків загибелі цивільних людей, а також щонайменше 19 875 випадків поранення цивільних. Про це заявив верховний комісар ООН із прав людини Фолькер Тюрк 22 лютого 2024 року.
«Ймовірно, що реальна кількість втрат серед цивільних осіб є набагато вищою», – кажуть в місії.
