Міжнародне партнерство за права людини (IPHR) – це незалежна неурядова організація – оприлюднило звіт під назвою «Хто твій Бог?», у якому описані порушення свободи віросповідання та системні переслідування релігійних громад на тимчасово окупованих Росією територіях України.
Ці дослідження базуються на свідченнях постраждалих. За даними організації, станом на 2025 рік 80 священнослужителів були вбиті, ще 200 – закатовані. Але реальні цифри, наголошують, можуть бути більшими.
Отець Ігор Новосільський розповідає, що був одним із православних священників, хто зазнав репресій і переслідувань під час російської окупації Херсонщини. На той момент він був настоятелем Свято-Ольгінської церкви в селі Токарівка Херсонської області, що на правому березі Дніпра. Село було окуповане російськими військами упродовж 255 днів.
Отець разом із релігійною громадою Української православної церкви (Московського патріархату) будував храм у селі.
Із 2014 року, коли Росія окупувала Крим, розпочались бойові дії на Донбасі і Росія окупувала частину українських земель, священник відкрито відмовився під час служби згадувати патріарха Російської православної церкви Кирила. Почав служити лише українською мовою.
«За документами це була церква УПЦ. Перевести парафію з УПЦ на ПЦУ – це практично було неможливо. Скільки років я це пробував! Люди, які створювали громаду, так просто не дали б це зробити. Швидше б мене вигнали. Попри це, я відверто казав архієрею, що відмовляюсь згадувати Кирила і правити російською. На всю область нас було таких два священники. Всі знали, що я – українець», – каже отець Ігор.
29 серпня 2022 року, згадує, озброєні російські військові у масках увірвались у його будинок із самісінького ранку: один із них ухопив дружину отця за шию, кинув на підлогу і кричав: «де чоловік?».
«Мене викрали з території церкви: удар в голову, мішок на голову, кайданки ззаду і потягнули. Два місяці тримали в Херсоні. Коли відступали, половину людей відпустили, а нас – 60 осіб – повантажили в автозаки і повезли на лівий берег. Перевозили баржами. 10 днів тримали у Голій Пристані, 4 дні нічого не давали їсти. Потім перевезли в містечко Чаплинка, неподалік від Криму і там тримали пів року»
Били всіх жорстоко, каже отець.
Головні питання на допитах – чи згадував під час служби патріарха Кирила, якою мовою правив, чи молився за ЗСУ, про що говорив у проповідях, а також російська ФСБ знала, що отець на початку повномасштабної війни врятував 12 українських воїнів, які потрапили в оточення. Разом із дружиною вони допомогли їм вийти з села.
«Вони більше про мене знали, аніж я про себе. ФСБ знала, за що мене брала. Не думав на деяких місцевих людей, що можуть піти на зраду на бік Росії. Вони спочатку хотіли мене судити, брали хлопців-свідків із села, щоб вони сказали, що я – націоналіст. Я їм в очі казав, що не боюся смерті і їх, що проживу стільки, скільки Бог для мене дав. Це їх злило ще більше»
Отець Ігор Новосільський пробув у російському полоні 262 дні.
Розповідає: це дні катування струмом, жорстокого побиття, голоду, нелюдських умов утримання у камері 2 на 4 метри на 10 осіб, без туалету. Справляли природні потреби у пластикові пляшки і пакети, які вранці під час виведення з камери самі виносили.
– Спочатку два місяці катували фізично, потім морально. Сидиш в сирому, гнилому підвалі. 9 місяців не знали, що таке душ, чай, окріп, ми в тому одязі, в якому нас забрали, так і були 9 місяців. Голодна людина найстрашніша, і це я побачив у полоні. Вже нічого не хотілось, злість, ненависть.
Бачив, як люди накладали на себе руки. Ми старались у камері розмовляти, щоб відволіктись. Я читав молитви. Решітка відкрилась, двері, назвали прізвище, обмотали – і повезли. Не знав – на смерть чи ні.
У мене були моменти відчаю. Не всі витримували. Били так хлопців, що шкіра була чорна, а вони були сильніші від тих, кого не били і які падали духом скоріше. Якби я не пройшов це пекло, то не повірив би у це. Ми там були ніхто, нас не було у списках, ми були викрадені. Там тисячі цивільних ще в неволі. Їх дуже важко обмінюють.
Після полону священник проходив реабілітацію. Думав, що все пережите його відпустить через пів року, але травма досі дає про себе знати:
«Струм, шокери, пістолет до скроні, моральний тиск, то зламається кожен, якою б сильною не була людина. Катують професіонали, які знають, скільки лити води і як підключити струм, щоб зуби тріскали. Психіка просто ламається»
Священник із дружиною мешкає на Тернопільщині у тещі. Каже: звідки вийшли, туди й повернулись. Його церква на Херсонщині пограбована і спалена, немає і його будинку. Після його звільнення з полону, каже, ніхто з вищого духовенства не поцікавився ним, його станом, потребами.
Не знайшлось наразі для нього місця у жодному храмі ПЦУ на Тернопільщині, куди готовий піти служити. Але тримає тісний зв'язок зі своїми вірянами, які розкидані по всьому світу. Рятують, каже, рідні.
Ціна української віри
Правозахисники провели ґрунтовні інтерв’ю з 12 священниками і релігійними діячами з УПЦ, ПЦУ і протестантських громад, 8 з яких були арештовані і піддавались катуванню у російському полоні.
Свідчив, окрім отця Ігоря Новосільського, настоятель Одеського Свято-Троїцького храму ПЦУ, капелан Василь Вирозуб, який поїхав 25 лютого 2022 року на острів Зміїний, щоб евакуювати тіла, як тоді вважали, загиблих прикордонників і працівників маяка.
Дав свідчення і отець Сергій Чудинович, який під час російської окупації Херсону залишався в місті і продовжував свою діяльність у церкві ПЦУ, яка розташовувалась у мікрорайоні Корабел (Острів). Священника взяли в полон у березні 2022 року. За його словами, утримували спершу у приміщенні Нацполіції Херсону, тортурами хотіли змусити до співпраці, щоб підтримав «русский мир».
«До мене застосовували фізичне, психологічне, сексуальне насильство, змушували до співпраці. Шантажували моєю смертю і моїх дітей. Мене взяли через мою українську озицію, як і багатьох інших. Таке переслідування можна назвати геноцидом українського народу. Мене переслідували за мої громадянські і релігійні погляди, тому що я представляв церкву, яка для них була ідеологічним супротивником. Я втратив здоров’я, можливості, нічого не маю і опинився у важких життєвих обставинах у своєму віці», – говорить отець ПЦУ Сергій Чудинович.
Звіт правозахисників
Цьогорічний звіт Міжнародного партнерства за права людини (IPHR) про переслідування Росією на тимчасово окупованих територіях України представників релігійних спільнот і вірян є другим за час російсько-української війни. У 2015 році було оприлюднене дослідження під назвою «Коли Бог стає зброєю» про переслідування за релігійні переконання на тимчасово окупованій території Донбасу.
За словами дослідників, масштаби переслідувань у 2014-2015 роки і за час повномасштабної війни суттєво різняться. У 2014 році були задокументовані факти тортур, відбирання храмів, переслідування вірян, але від 2022 року це вже систематична політика окупаційної російської адміністрації проти українських релігійних діячів, священників – і співучасниками цього, кажуть дослідники, є представники Російської православної церкви.
За висновками авторів, дії мають ознаки не окремих інцидентів, а цілеспрямованої політики щодо релігійних спільнот, які не підпорядковуються Російській православній церкві або не підтримують ідеологію так званого «русского мира». Російська адміністрація, зазначають, встановлює контроль над релігійним життям на тимчасово окупованих територіях, руйнує суспільні зв’язки, залякує людей.
«Після обшуків, перших допитів найчастіше священнослужителі, релігійні діячі потрапляли в місця неволі. На стінах багатьох камер задокументовані написи молитов. Колективна молитва була одним із варіантів психологічної витримки. У неволі змушували людей читати останню молитву вголос, застосовували фізичне насильство, моральне, сексуальне у місцях утримання», – каже Дмитро Афанасьєв, документатор воєнних злочинів партнерства за права людини.
Під час утримання цивільних українців у місцях неволі проводили обряди відспівування над живими – є два свідчення, що такий поховальний обряд спеціально приїжджав проводити священник із Росії.
«Розумію тілесні покарання, бажання забити до смерти, пропагандистські моменти, але відспівування живої людини, яку не збираються вбивати, і обряд проводить російський батюшка – це екзистенційний прояв зла», – зауважує Роман Назаренко, директор Інституту релігії та суспільства УКУ.
Зібрати дані про всі випадки порушення свободи віросповідання та системні переслідування релігійних громад на тимчасово окупованих Росією територіях України на сьогодні дуже важко, кажуть правозахисники. Реальні масштаби переслідувань є значно більшими, ніж задокументовано. Адже багато постраждалих ще не готові давати свідчення через пережиту травму, страх повторних репресій, відсутність безпечних механізмів фіксації злочинів.
За даними правозахисників, з’явилися нові види злочинів, зокрема сексуалізоване насильство. Найчастіше росіяни вдаються до побиттів руками, ногами та сторонніми предметами. Опитані релігійні діячі й священнослужителі також зазнавали сексуалізованого насильства, вказано у звіті.
«Це погрози зґвалтуванням і спроби, використання струму до статевих органів. Струм є поширеним видом катування, яке застосовують російські військові, тому що їм не потрібно докладати сили, щоб досягти якогось ефекту, тому що струм дуже швидко діє на людину. І це дуже болюча тортура. Є руйнівним для здоров’я людини. Багато чоловіків, які проходять через такі тортури, мають великі проблеми з чоловічим здоров’ям. Багато людей про це не говорять», – розповіла одна з авторів звіту Марина Мухіна.
Основний висновок у тому, що задокументоване у звіті – це не лише порушення свободи релігії, а грубі порушення міжнародного права прав людини і міжнародного гуманітарного права, ці дії можуть становити воєнні злочини і злочини проти людяності, відповідно до міжнародного кримінального права, наголосила юристка Анастасія Донець.
«Російська окупація – це не лише спроба захопити українську територію, але й підкорити і знищити українське суспільство, яке на ній проживає. Задокументовані у звіті діяння не мають строку давності. Це найтяжчі міжнародні злочини», – говорить Анастасія Донець.
У звіті правозахисників йдеться про ймовірні воєнні злочини і злочини проти людяності, а це – попередня юридична кваліфікація, тому що вона ґрунтується переважно на свідченнях постраждалих і очевидців, пояснює юристка. Для встановлення індивідуальної кримінальної відповідальності людей, які це робили чи наказували це робити, необхідне подальше розслідуваннях для доведення всіх елементів злочинів.
Заборона віри
Ще до літа 2023 року російська адміністрація на тимчасово окупованих територіях Запорізької та Херсонської областей заборонила діяльність релігійних громад, окрім парафій УПЦ (МП), які були лояльні і перейшли у пряме підпорядкування РПЦ.
Глава Української греко-католицької церкви Святослав (Шевчук) раніше заявив, що на тимчасово окупованих територіях УГКЦ ліквідована, зокрема «державними актами». Також заборонені й інститути соціального служіння, наприклад «Карітас». На цих територіях немає жодного католицького священника. «На тих територіях, куди приходить Росія, повертаються сталінські часи, духівництво репресують», – наголосив глава УГКЦ.
УГКЦ пережила примусову ліквідацію у 1946-му, коли Кремль провів у Львові псевдособор. А раніше вже арештував весь провід УГКЦ.
Чому переслідують вірних та священнослужителів через віру? Звіт «Хто є Бог?» дає таку відповідь: достатньо знищити лідерів церкви, щоб знищити релігійну громаду.
«Цілеспрямоване переслідування носіїв української ідентичності, у тому числі української релігійної ідентичності та впливових членів громад, є одним із важливих доказів геноцидального умислу Росії у її війні проти України», – вважає юрист Анастасія Донець.
Чисельність і жорстокість злочинів, яких зазнали священнослужителі й віряни, свідчать про те, що російські окупаційні сили використовують релігійне переслідування як інструмент приниження, залякування та тиску на вірян з окупованих територій, щоб зламати їхній моральний і духовний опір російській окупації та насадженню ідеології московського православ’я, такий висновок зроблено у правозахисному звіті.
- Понад 95% опитаних українських військовополонених, які повернулися з російського полону, повідомили про систематичні катування та жорстоке поводження.
- Комісарка ООН і юристка, яка багато років працює з темою гендерно зумовленого насильства, Врінда Гровер раніше говорила, що російські військові систематично застосовують сексуалізоване насильство щодо українок і українців. «[Сексуальне насильство] є частиною ширшої скоординованої політики систематичних катувань з боку російської влади, яку ми в цьому контексті кваліфікували як злочин проти людяності».
- У червні 2026 року Росію внесли до «чорного списку» за сексуалізоване насильство, вчинене військовими щодо українок та українців. ООН верифікувала 310 таких випадків щодо військовополонених і незаконно затриманих цивільних жінок і чоловіків.
- Постійний представник Росії при ООН Василь Небензя, коментуючи це рішення, заявив, що нібито «ці випадки не піддаються верифікації» і не доводять системного характеру насильства.
- Свідчення слідчих, правозахисників і людей, які пережили насильство, свідчать протилежне.
- Росія офіційно вийшла з Європейської конвенції із запобігання катуванням чи нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню. Рішення набуло чинності 1 листопада 2026 року. Це означає завершення незалежного моніторингу російських місць несвободи з боку відповідного комітету Ради Європи, повідомила Радіо Свобода пресслужба Ради Європи.
Форум