(Рубрика «Точка зору»)
Майже детективна історія з появою та зникненням тексту заступника глави Ради безпеки Росії Дмитра Медведєва у соціальній мережі «Вконтакте» – у цій публікації колишній президент знущався над Грузією та Казахстаном і лякав їх окупацією (пізніше помічник експрезидента Росії пояснив цю публікацію зломом сторінки ) – викликала цілий шквал саркастичних коментарів. І про можливий алкоголізм Медведєва, і про погану систему безпеки російської соціальної мережі, і про погане знання історії…
Приблизно ту ж реакцію свого часу викликала славнозвісна стаття Дмитра Медведєва про Україну. У Києві навіть на найвищому рівні колишнього президента називали «збитим льотчиком», стверджували, що він просто намагається «вислужитися» перед Володимиром Путіним – приблизно те саме говорять і зараз. І це при тому, що та стаття, по суті, викладала план російських намірів щодо України – зараз вона читається саме як документ, а не як «бажання вислужитися».
Потрібно зрозуміти, що можливе захворювання Медведєва – навіть якщо колишній президент Росії насправді страждає таким чином – не має жодного стосунку до його публіцистичної діяльності. Медведєв, гадаю, не пише пости в соціальних мережах – принаймні великі політичні тексти. Для цього в нього, мабуть, є цілий штат помічників, як і будь-якого іншого кремлівського «небожителя». Більше того, подібні тексти, певен, спочатку обговорюються на найвищому рівні з іншими керівниками Росії, насамперед, мабуть, із Володимиром Путіним. І вже згодом публікуються. І кожен текст має свого адресата.
Медведєв нікого не перевіряє. Він, певен, сигналізує російській політичній еліті про плани глави держави
Медведєва останнім часом часто порівнюють із Жириновським. А даремно. Заяви Жириновського ще з 90-х років використовувалися Кремлем для перевірки настроїв суспільства. Але зараз ці настрої Путіна, схоже, не цікавлять. Медведєв нікого не перевіряє. Він, певен, сигналізує російській політичній еліті про плани глави держави. З точки зору кремлівського політесу, такі сигнали можуть виходити тільки від того, хто теж був президентом Росії. Ось чому те, що говорить Медведєв, думаю, має значно більше значення, ніж те, що заявляють Лавров чи Шойгу.
На відміну від статті про Україну, текст про майбутню окупацію Грузії та Казахстану не може бути визнаний Медведєвим як справжній. Адже Медведєв – заступник голови Ради безпеки, високопосадовець. А Казахстан – союзник Росії, член ОДКБ та Євразійського союзу. Навіщо Кремлю великий дипломатичний скандал?
Але російську військову та регіональну еліту тепер поінформовано: після того, як будуть завершені військові дії в Україні (а, можливо, і паралельно з продовженням війни проти України), будуть зроблені зусилля з дестабілізації та окупації інших колишніх радянських республік. Насамперед Казахстану та Грузії. Це можливі майбутні цілі російської атаки.
Можна, звичайно, не звертати на це жодної уваги. І жителям Грузії, і жителям Казахстану набагато простіше повірити, що це лише «злом» акаунта колишнього президента Росії. Або він був у надто хорошому настрої. Або в надто поганому.
Найближчий соратник Путіна не жартує. Краще подумати про те, як захиститися від практично невідворотної небезпеки
Українці, пам’ятається, теж намагалися пояснити заяви російських політиків про Крим і Севастополь пияцтвом чи бажанням сподобатися главі держави. Потім також скептично ставилися до нападу Росії на Україну – навіть після 2014 року. Фраза «А то Путін нападе!» вживалася, коли треба було підкреслити політичну заангажованість або навіть дурість опонента.
Зараз, через кілька місяців після початку великої війни, навряд чи хтось сприймає ці слова як смішний політичний анекдот. Громадянам України наразі не до сміху. І громадянам Грузії та Казахстану я б радив якнайменше сміятися з погроз Медведєва. Найближчий соратник Путіна не жартує.
Гадаю, краще подумати про те, як захиститися від практично невідворотної небезпеки.
Віталій Портников – журналіст і політичний коментатор, оглядач Радіо Свобода і Крим.Реалії
Оригінал публікації – на сайті Крим.Реалії
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
Масштабна війна Росії проти України
24 лютого 2022 року Росія атакувала Україну на землі і в повітрі по всій довжині спільного кордону. Для вторгнення на Київщину із наміром захопити столицю була використана територія Білорусі. На півдні російська армія, зокрема, окупувала частину Запорізької та Херсонської областей, а на півночі – райони Сумщини та Чернігівщини.
Повномасштабне вторгнення президент РФ Володимир Путін називає «спеціальною операцією». Спочатку її метою визначали «демілітаризацію і денацифікацію», згодом – «захист Донбасу». А у вересні та на початку жовтня Росія здійснила спробу анексувати частково окуповані Запорізьку, Херсонську, Донецьку та Луганську області. Україна і Захід заявили, що ці дії незаконні. Генасамблея ООН 12 жовтня схвалила резолюцію, яка засуджує спробу анексії РФ окупованих територій України.
Російська влада заявляє, що армія не атакує цивільні об’єкти. При цьому російська авіація, ракетні війська, флот і артилерія щодня обстрілюють українські міста. Руйнуванням піддаються житлові будинки та об’єкти цивільної інфраструктури по всій території України.
На кінець жовтня Україна оцінювала втрати Росії у війні у понад 70 тисяч загиблих військових. У вересні Росія заявила, що її втрати менші від 6 тисяч загиблих. У червні президент Зеленський оцінив співвідношення втрат України і Росії як один до п'яти.
Не подолавши опір ЗСУ, вцілілі російські підрозділи на початку квітня вийшли з території Київської, Чернігівської і Сумської областей. А у вересні армія України внаслідок блискавичного контрнаступу звільнила майже усю окуповану до того частину Харківщини.
11 листопада українські Сили оборони витіснили російські сили з Херсона.
Після звільнення Київщини від російських військ у містах Буча, Ірпінь, Гостомель та селах області виявили факти масових убивств, катувань та зґвалтувань цивільних, зокрема дітей.
Українська влада заявила, що Росія чинить геноцид. Країни Заходу беруть участь у підтвердженні фактів масових убивств та розслідуванні. РФ відкидає звинувачення у скоєнні воєнних злочинів.
Пізніше факти катувань та убивств українських громадян почали відкриватися чи не у всіх населених пунктах, які були звільнені з-під російської окупації. Зокрема, на Чернігівщині, Харківщині, Херсонщині.
З вересня 2022 року запеклі бої російсько-української війни ідуть на сході і на півдні України.
6 червня 2023 року була повністю зруйнована гребля Каховського водосховища (перебувала під контролем російської армії із початку березня 2022 року, а у жовтні була замінована окупантами), що призвело до затоплення великої території, людських жертв, знищення сільгоспугідь, забруднення Дніпра і Чорного моря. Україна назвала це екоцидом.
ООН від початку повномасштабного вторгнення РФ підтвердила загибель в Україні 9 701 цивільного, йдеться у звіті за 25 вересня 2023 року. Реальна кількість жертв, вказують аналітики, є набагато більшою.
Усього із 24 лютого 2022 року ООН зафіксувала в Україні 10 582 випадків загибелі цивільних людей, а також щонайменше 19 875 випадків поранення цивільних. Про це заявив верховний комісар ООН із прав людини Фолькер Тюрк 22 лютого 2024 року.
«Ймовірно, що реальна кількість втрат серед цивільних осіб є набагато вищою», – кажуть в місії.
