Валерія Константинова
Вадим Біланенко – житель села Новодмитрівка, що на правобережній Херсонщині, пів року прожив в російській окупації. Про те, як переправляли річкою людям продукти та гроші, про ставлення окупантів до місцевих жителів та допомогу ЗСУ чоловік розповів проєкту Радіо Свобода «Новини Приазов’я».
Як заїжджали окупанти?
Житель Новодмитрівки розповідає, що окупанти не одразу зайшли у населений пункт.
– Спочатку російські військові пройшли колоною повз наше село. Всього було 86 одиниць техніки. Проїхали Новодмитрівку, Старосілля, Довгове і поїхали далі в сторону Кривого Рогу, в село до Архангельська. Там у них розпочалися бої. Коли їх розбомбили, вони відійшли назад і за собою підірвали мости в Довговому. Окупанти зайшли в Олександрівку, де організували штаб, та розселилися.
За словами Вадима, першою у селі розташувалася Росгвардія з 11-ї десантно-штурмової бригади. Військові намагалася бути ввічливими з місцевими жителями.
Морально все це вбивало. З ними обговорити будь-яку тему нереально: у них своя правда, вони озлоблені
– Військові вигукували: «Добрый день. Можно зайти?». Вони запитували, нам зрозуміло, що це лицемірство, але намагалися показувати вихованість і дисципліну.
Згодом у селищі з’явилися представники підконтрольного Росії збройного угруповання «ДНР». Вони у людей забрали всі засоби зв’язку, інтернет, телевізори, планшети та навіть автотранспорт, розповів чоловік.
– Окупанти пред’являли нам, що ми нібито 8 років вбивали їхніх дітей, а тепер вони прийшли тут наводити порядки, щоб ми пожили, як вони. На ці слова моя жінка сказала: «Що можна доводити людині зі зброєю?». Військовий відреагував миттєво: «Скажіть своїй господині, нехай менше балакає, бо зараз посадимо в машину та вивеземо. І дорогу додому не знайде». Морально все це вбивало. З ними обговорити будь-яку тему нереально: у них своя правда, вони озлоблені. Російські солдати нічого подібного не говорили, лише стверджували, що «у них наказ, їх сюди прислали, а вони не хочуть тут бути», але й зробити щось не можуть.
«Річка життя»
Крізь село протікає річка Інгулець. Саме по ній Вадим разом зі своїм товаришем на човні доставляли людям продукти, ліки, гроші й інші необхідні товари.
Нам передав ліки, закуповував деякі продукти, а ми вже річкою на човнах вночі або потайки все це переправляли
– Коли тут російські військові розташовувалися, ми питали дозволу, щоб передати гуманітарку або дістатися на городи, і вони дозволяли. Спочатку їздили по мосту, але потім росіяни його підірвали. Єдина можливість перебиратися на інший берег, на підконтрольні Україні території, була на човнах. Ми зв’язувалися з волонтером, щоб нам передав ліки, закуповував деякі продукти, а ми вже річкою на човнах вночі або потайки все це переправляли. Далі на мопедах розвозили товар місцевим жителям.
Вадим зазначає, що жителі також передавали актуальну інформацію про окупантів для ЗСУ. Наприклад, щодо озброєння, боєприпасів, кількості осіб в селищі під час ротації, їхні імена та прізвища тощо.
Коли в окупантів почалися втрати, вони заборонили переправлятися. І ми робили це потайки
– Подібну інформацію передавали або телефоном, або переказували на словах людям на іншому березі. Коли в окупантів почалися втрати, вони заборонили переправлятися. І ми робили це потайки, бо все переслідувалося. На каяках намагалися перепливати вночі, щоб не було нічого видно.
Деякі жителі Новодмитрівки хотіли виїхати з окупації, але, на жаль, не завжди це вдавалося. За надання евакуаційного коридору з російськими військовими домовлявся місцевий священник. Це було обов’язковою умовою, адже якщо окупанти не знали про виїзд людей, то просто розстрілювали колони, машини, стверджує житель Новодмитрівки.
– Був випадок з волонтером Олегом Шкурою. Він на власній автівці вивозив людей, і окупанти його підірвали. Все це сталося на очах. У нас якраз вікна виходять на річку та на дорогу, і ми бачили, як ракета влучила в автобус. Усі були в шоку, що цивільну людину підбили цілеспрямовано.
«Дивилися українське ТБ»
Вадим каже, що російські військові «тероризували обшуками» місцевих жителів, аби вони не передавали інформацію ЗСУ. Чоловік розповів, як це відбувалося.
Вони переймалися, що серед місцевих могли переправлятися якісь диверсійні групи
– Села Старосілля та Довгове виглядають як один населений пункт, але розташовані на різних берегах. У когось на іншому березі були городи, тому люди переправлялися на човнах, щоб їх обробляти, збирати врожай. Окупанти ловили жителів і перевіряли їхні документи, попереджали, що не треба так робити, або слід узгоджувати дії з їхнім командуванням. Вони переймалися, що серед місцевих могли переправлятися якісь диверсійні групи.
Коли ЗСУ почали завдавати точкових ударів по дислокуванню окупантів, ті почали панікувати та погрожувати, розповідає Вадим.
– Окупанти між собою жалілися, що командира вбили, когось в них поранили… І говорили нам: «Ви забрали наших двох, ми ваших десятьох заберемо». Був постійний психологічний тиск. На початку російські бійці не мали страху, почувалися впевненими на нашій території, не думали про спротив місцевого населення, поводилися вельми розкуто.
У селі, попри окупацію, продовжувало працювати українське телебачення, звідки люди дізнавалися всю інформацію.
Мені здається, що росіяни дивилися українські телеканали, оскільки володіли інформацією. Я чув, як вони самі називали цифри вбитих їхніх солдатів
– Російського телебачення у нас не було, але через супутникове ТБ російські канали доступні. Мені здається, що росіяни дивилися українські телеканали, оскільки володіли інформацією. Я чув, як вони самі називали цифри вбитих їхніх солдатів, говорили, що президенти України та Росії між собою не можуть домовитися, а вони страждають. Наскільки знаю, то по їхніх каналах цих цифр не було.
Вадим наголошує, що російська пропаганда діє на своїх же військових, оскільки вони стверджували, що воюють з НАТО.
– Їхня пропаганда робить свою справу. Я їм намагався довести, що у нас теж є меморіал пам’яті загиблих воїнів, питав, де тут нацисти, де вони воюють з НАТО? Окупанти однаково стверджували, що за пагорбом стоять натовські війська.
«Російський медик на велосипеді»
Під час окупації в Новодмитрівці в опорній лікарні залишилася працювати лише одна фельдшерка похилого віку. У разі потреби вона міряла тиск і допомагала у вирішенні елементарних медичних питань.
– Російський медик їздив на велосипеді по селу та пропонував допомогу, питав, чи потрібно якісь уколи, пігулки. Але ніхто до нього не звертався. Кому терміново потрібна була медична допомога, ми переправляли через річку та передавали фахівцям.
Через постійні обстріли у селі регулярно зникало світло, тому місцеві жителі власними зусиллями його відновлювали, каже Вадим.
– Мій друг Олександр Щетина працював раніше електриком. Коли після обстрілів зникало світло, ми шукали місце пошкодження, і він ремонтував, а я йому допомагав. Тому в селі практично завжди було світло. Бувало, що цілий день їздили, ремонтувати. Окупанти нас не бачили, але іноді самі питали, чому немає світла.
Окупанти зрозуміли, що нас не зламати, і випустили 18 ракет у підстанцію
Під час одного з обстрілів була вщент знищена підстанція. Вадим розповів, як вчергове люди вирішували цю проблему.
– Наша підстанція розташовувалася на горі, тому її дуже легко було вирахувати. Російські військові постійно її обстрілювали, а ми ремонтували. Потім окупанти зрозуміли, що нас не зламати, і випустили 18 ракет у підстанцію… Звісно, вона майже не підлягає відновленню. Але ми знайшли вихід. На одній лінії, яка йде з Олександрівки, просто заживилися з одного трансформатора на окрему лінію, як на окреме споживання.
«Несподіваний відступ»
З села російські військові відступили несподівано. Вони в одну мить зібрали свої речі, забрали техніку та виїхали, згадує Вадим.
Зібралися зранку, вдягли все, що можливо, забрали техніку та виїхали колоною. Хто не встиг, той тікав на автівках
– У мене теща живе в іншій частині села. Коли нас звільняли, я був там. Ми побачили, що російські військові дуже раптово зібралися зранку, вдягли все, що можливо, забрали техніку та виїхали колоною. Хто не встиг, той тікав на автівках. Вони їхали в сторону Олександрівки.
За словами місцевого жителя, у селі не було ні стрілянини, ні бомбардувань як зі сторони російської армії, так і зі сторони ЗСУ.
– Вже на другий день зранку зайшли ЗСУ. Спочатку одна група, потім інша. Інформація, що ось-ось наші зайдуть, вже була у повітрі. Жінка дістала компот, спекла бісквіт, щоб хоч чимось пригостити українських військових. Коли їх побачили, то почали обіймати. За весь час окупації ми позбирали купу снарядів і патронів, які передали нашим захисникам. Також надали їм та СБУ для подальшого розслідування інформацію про колаборантів, окупантів, їхні особисті речі, записники, шеврони.
Чоловік зізнається, що вони відчули, що таке «русский мир», який морально важко пережити.
– Досі не віриться. І зараз продовжуєш ходити й озиратися, де вони були. Це емоційно пережити доведеться ще не один рік. Ми тут як сир у маслі в порівнянні з тим, що відбувається в окопах на лінії фронту. Але однаково відчули «русский мир». Не дай Боже знову таке пережити.
- Російська влада у вересні оголосила про анексію окупованих територій чотирьох українських областей: Херсонської, Запорізької, Донецької та Луганської. Україна та Захід засудили цю спробу анексії.
- 11 листопада Міноборони України повідомило, що окупований російськими військами з березня Херсон повертається під контроль української армії.
- Проте лівобережжя Херсонщини все ще перебуває під контролем російських військ.
Масштабна війна Росії проти України
24 лютого 2022 року Росія атакувала Україну на землі і в повітрі по всій довжині спільного кордону. Для вторгнення на Київщину із наміром захопити столицю була використана територія Білорусі. На півдні російська армія, зокрема, окупувала частину Запорізької та Херсонської областей, а на півночі – райони Сумщини та Чернігівщини.
Повномасштабне вторгнення президент РФ Володимир Путін називає «спеціальною операцією». Спочатку її метою визначали «демілітаризацію і денацифікацію», згодом – «захист Донбасу». А у вересні та на початку жовтня Росія здійснила спробу анексувати частково окуповані Запорізьку, Херсонську, Донецьку та Луганську області. Україна і Захід заявили, що ці дії незаконні. Генасамблея ООН 12 жовтня схвалила резолюцію, яка засуджує спробу анексії РФ окупованих територій України.
Російська влада заявляє, що армія не атакує цивільні об’єкти. При цьому російська авіація, ракетні війська, флот і артилерія щодня обстрілюють українські міста. Руйнуванням піддаються житлові будинки та об’єкти цивільної інфраструктури по всій території України.
На кінець жовтня Україна оцінювала втрати Росії у війні у понад 70 тисяч загиблих військових. У вересні Росія заявила, що її втрати менші від 6 тисяч загиблих. У червні президент Зеленський оцінив співвідношення втрат України і Росії як один до п'яти.
Не подолавши опір ЗСУ, вцілілі російські підрозділи на початку квітня вийшли з території Київської, Чернігівської і Сумської областей. А у вересні армія України внаслідок блискавичного контрнаступу звільнила майже усю окуповану до того частину Харківщини.
11 листопада українські Сили оборони витіснили російські сили з Херсона.
Після звільнення Київщини від російських військ у містах Буча, Ірпінь, Гостомель та селах області виявили факти масових убивств, катувань та зґвалтувань цивільних, зокрема дітей.
Українська влада заявила, що Росія чинить геноцид. Країни Заходу беруть участь у підтвердженні фактів масових убивств та розслідуванні. РФ відкидає звинувачення у скоєнні воєнних злочинів.
Пізніше факти катувань та убивств українських громадян почали відкриватися чи не у всіх населених пунктах, які були звільнені з-під російської окупації. Зокрема, на Чернігівщині, Харківщині, Херсонщині.
З вересня 2022 року запеклі бої російсько-української війни ідуть на сході і на півдні України.
6 червня 2023 року була повністю зруйнована гребля Каховського водосховища (перебувала під контролем російської армії із початку березня 2022 року, а у жовтні була замінована окупантами), що призвело до затоплення великої території, людських жертв, знищення сільгоспугідь, забруднення Дніпра і Чорного моря. Україна назвала це екоцидом.
ООН від початку повномасштабного вторгнення РФ підтвердила загибель в Україні 9 701 цивільного, йдеться у звіті за 25 вересня 2023 року. Реальна кількість жертв, вказують аналітики, є набагато більшою.
Усього із 24 лютого 2022 року ООН зафіксувала в Україні 10 582 випадків загибелі цивільних людей, а також щонайменше 19 875 випадків поранення цивільних. Про це заявив верховний комісар ООН із прав людини Фолькер Тюрк 22 лютого 2024 року.
«Ймовірно, що реальна кількість втрат серед цивільних осіб є набагато вищою», – кажуть в місії.
