Чи повертаються з-за кордону біженці, які виїхали з півдня України? Що спонукає людей повертатися до своїх домівок, попри наближеність територій до зони бойових дій? Що відомо про окуповані території – чи повертаються туди місцеві жителі і наскільки це ризиковано, дізнавався проєкт Радіо Свобода «Новини Приазовʼя».
- Сьогодні за кордоном перебувають близько 6 мільйонів українських біженців. Більшість із них підтримують зв’язок з батьківщиною та планують повернутися. Такі висновки у січні цього року оприлюднила аналітична платформа «Вокс Україна».
- За даними експертів, серед тих, хто на час опитування залишався за кордоном, 64% мали наміри повернутися. Більшість із тих, хто повернувся до України, хоче тут залишитися, і лише 7% планують виїхати знову, однак ці рішення можуть змінюватися доволі швидко. Крім того, 53% дорослих біженців уже працевлаштувалися за кордоном, пишуть аналітики. Однак майже 30% із них кажуть, що їхня робота за кордоном є менш кваліфікованою, ніж в Україні.
- Основною причиною виїзду за кордон є безпека, сказано в дослідженні. Це також головний чинник, який заважає біженцям повернутися. З іншого боку, біженці мають багато причин для повернення: родина, друзі та дім, кращі перспективи працевлаштування в Україні, складнощі з інтеграцією в іншу культуру та інше.
- До українських біженців слід ставитися не як до втрати, а як до активу, роблять висновок аналітики. Багато з них повідомили про набуття нових навичок, які будуть корисними під час відбудови. Комунікація з боку уряду, що заохочує людей підтримувати зв’язки з Україною та популяризувати Україну в країнах перебування, необхідна як біженцям, так і Україні, яка потребує підтримки демократичного світу.
«Повернулися 37%»
«Новини Приазовʼя» вирішили дізнатися, чи повертаються до своїх домівок жителі півдня, які виїхали звідти після повномасштабного вторгнення або під час окупації частини регіону? Які фактори впливають на їхні рішення?
Загалом люди повертаються до усіх областей півдня, розповіла менеджерка досліджень відділу довгострокових рішень організації IMPACT Анастасія Фітісова. З березня 2022 року ця організація досліджує настрої українців, які виїхали за кордон через війну.
30% родин, які виїжджали з Запорізької області, повернулися назад додомуАнастасія Фітісова
«Ми загалом досліджуємо всіх, всіх, хто виїжджав з території України. На початку березня ми збирали дані у людей, які перетинали кордон, які перебували у місцях тимчасового проживання, в колективних центрах, наприклад, в Польщі, в Молдові. Ми збирали контакти цих людей і далі шляхом телефонного інтерв'ю ми намагалися відстежувати їхні долі. Якщо говорити про Запоріжжя, в цілому тренд по Запоріжжю такий самий – 30% родин, які виїжджали з Запорізької області, повернулися назад додому», – розповіла дослідниця.
В Херсонську область повернулося 22% родин, тобто кожна п'ята, яка виїжджала з Херсонщини, поверталася. В Миколаївську область – кожна третя родина, повідомила Фітісова.
«Загалом з усіх людей, згідно з нашим дослідженням, які виїхали за кордон після початку повномасштабного вторгнення, повернулися 37%», – зазначила вона.
В Україні стають переселенцями
Найбільш популярні причини, які спонукають повертатися з-за кордону – це бажання возз’єднатися з родиною, а також емоційна прив'язаність до України, каже експертка.
«10% повертаються не до себе додому, не в той населений пункт, де вони жили до війни. І це говорить про те, що вони стають ВПО. З Польщі повернулася кожна друга родина – 49% тих, хто виїхав у Польщу, повернулися. Так само з Румунії – 46%, з Молдови – 43%, зі Словаччини – 40%. Але якщо ми подивимося на країни, які є далі від кордону, наприклад, на Німеччину або на Чехію, то з Німеччини повернулося лише 13% українських родин, з Чехії – лише 17%. Це свідчить про те, що першопочатково люди, які виїжджали до цих країн, в них, мабуть, було менше намірів повертатися і більше намірів інтегруватися в цих країнах. Але це також може говорити про те, що в цих країнах краща політика інтеграції біженців з України», – зауважила дослідниця.
Зараз біженці продовжують повертатися до України, додає Фітісова. Їхні настрої дуже мінливі, іноді такі рішення ухвалюються незаплановано. Вона навела приклад однієї з жительок Херсонщини, яка з дітьми опинилася на початку повномасштабного вторгнення РФ до України в Молдові, але коли стало зрозуміло, що велика війна затягується, а повертатися нема куди, жінка попрямувала з дітьми в Польщу.
Вона перебуває в Україні кілька тижнів, вона бачить, що в принципі можна жити й в Україні
«Це жінка, в якої двоє дітей і чоловік служить в ЗСУ, в Україні. В Польщі ця жінка працює офіціанткою, працює на швацькій фабриці, і її це не влаштовує. Тому що там або дуже велике навантаження робоче, або це години роботи, коли вона не може бачити дітей. Вона розуміє, що їй не вистачає грошей на житло, і вона починає думати, що далі робити. В якийсь момент вона з дітьми вирішує переїхати в Німеччину. Чекає, поки їй нададуть більш стабільне житло. В цей час її діти починають ходити в школу, вона починає ходити на курси.
Але в якийсь момент жінка отримає повідомлення, що її чоловіка поранено. Вона терміново приїжджає в Україну. Знову ж таки, не до себе додому, в інше місто в Україні, там, де вона може побачити чоловіка, там, де вона може допомагати йому. І це змінює її ставлення до життя в Україні. Вона перебуває в Україні кілька тижнів, вона бачить, що в принципі можна жити й в Україні», – поділилась експертка.
Херсонщина: «немає куди повертатися»
Повернення людей на Херсонщину напряму залежить від безпекової ситуації. Вона відрізняється у різних частинах регіону, розповідає перший заступник голови Херсонської обласної ради Юрій Соболевський.
Важлива умова – це коли є куди повертатисяЮрій Соболевський
«Якщо ми говоримо про населені пункти, які поруч з Дніпром, там, де взагалі оголошена евакуація, навіть примусова, якщо мова йде про родини з дітьми, то там немає повернення наших людей. Якщо ми говоримо про громади, там, де безпекова ситуація задовільна, які не поруч з Дніпром, де немає артилерійських обстрілів, то там є така тенденція, що люди повертаються. В деяких громадах повернулося близько 80% у порівнянні з періодом до повномасштабного вторгнення. Але ще важлива умова – це коли є куди повертатися. Якщо ми говоримо про такі населені пункти, як Посад-Покровське, то там, на жаль, не залишилось жодної цілої будівлі. Тільки зараз там вже є певні результати з відновлення», – пояснив депутат.
За його даними, з населених пунктів, які обстрілюються російською армією, частина людей виїжджає вглиб Херсонщини, але переважна більшість – до інших регіонів України. Загалом більшість із тих, хто виїхав із регіону за 2 роки, мають намір повернутися і чекають на деокупацію лівобережної частини області, каже Соболевський.
«Не дуже багато тих наших внутрішніх переселенців, які переїжджають. Як правило, це випадки, коли є родинний зв'язок в тій громаді, у людини є, до кого поїхати. Тому що у нас житловий фонд був зруйнований або суттєво пошкоджений у більшості населених пунктів», – зауважив він.
«Тривожні тенденції в окупації»
Випадки, коли люди повертаються жити на окуповану частину Херсонщини, також є, додав політик. Втім, їх небагато.
Де політика РФ на виселення людей. Вони створюють максимальні умови для того, щоб люди погоджувалися виїжджатиЮрій Соболевський
«Зараз найбільше викликає стурбованість – це процеси, які відбуваються на тимчасово окупованій території. Стосовно саме «міграції», тому що це йде політика РФ на виселення людей. Вони створюють максимальні умови для того, щоб люди погоджувалися виїжджати, залишати своє житло, передавати адміністраціям його і отримувати житлові сертифікати, які вони потім мають можливість реалізувати вже на території РФ. Як правило, це в депресивних регіонах, там, де є проблеми з демографічним станом», – повідомив Соболевський.
Запоріжжя: «не хочуть втрачати майно»
Директор Центру стратегічного розвитку територій із Мелітополя Андрій Орлов розповів «Новинам Приазовʼя», що повернення українців на окуповану частину Запорізької області не є масовим явищем. Іноді місцеві жителі приїжджають на певний час, щоб вирішити свої справи або відвідати родичів.
Також до регіону повертаються місцеві жителі, які під час масштабної війни виїхали до Росії. Це переважно стосується таких великих міст, як Мелітополь та Бердянськ, які зараз перебувають в окупації.
Є люди, які повертаються в окупацію, оскільки їхнє житло погрожують відібрати, каже науковець. І деякі змушені там залишатися.
«Ця історія повторюється вже вдруге, тому що «націоналізація» житла відбувалася влітку 2022 року – напередодні так званих референдумів. Тоді люди поверталися, щоб якимось чином оформити документи за новими їхніми правилами. Зараз ця історія знову повторюється. Люди намагаються влаштувати це все, щоб не втратити те житло, яке в них було», – пояснив він.
Є також примусове повернення, і особливо це торкнулося чоловіків, зауважив Орлов.
«Виїхали на ТОТ, щоб оформити житло, а під час оформлення їм довелося отримати російський паспорт, а з отриманням російського папірця вони отримали повістку до військкомату вже. І в них вибору вже не було, вони залишаються там», – каже він.
Є випадки, коли люди поверталися через психологічний стан дітейАндрій Орлов
Також в окупацію повертаються місцеві жителі, які не змогли адаптуватися на новому місці або мають родичів похилого віку, додав Андрій Орлов.
«Це втома перебування в інших умовах, це втома від нових обставин, в яких вони опинилися і прожили там рік чи майже два. Тобто це неможливість включитися в те соціальне середовище, яке їх наразі оточує. Як приклад, є випадки, коли люди поверталися через психологічний стан дітей», – поділився науковець.
Маріуполь: «житло – головний мотив»
Що стосується окупованого Маріуполя – основна причина, через яку місцеві жителі можуть ухвалювати рішення про повернення – це відсутність житла і роботи у місцях, куди вони виїжджали. Про це «Новинам Приазовʼя» розповів директор громадської організації «Архі-Місто» із Маріуполя Андрій Марусов.
Стан маріупольських біженців в Україні, мʼяко кажучи, незадовільнийАндрій Марусов
«На жаль, я просто дивлюся по всіх цих соціальних мережах та відгуках, які йдуть серед маріупольців, то навіть іноді люди, які тікали в Україну (на підконтрольну владі України територію – ред.), вони також намагаються якимось чином потрапити до Маріуполя, якщо вони не знайшли іншого житла, якщо, звісно, в них неушкоджене житло залишилося (в окупації – ред.). Ну а стан маріупольських біженців в Україні, мʼяко кажучи, незадовільний через те, що держава не змогла забезпечити базову умову для біженців (переселенців – ред.) – це житло. То ж головний мотив для повернення в окупацію – це житло», – пояснив він.
Втім, з-за кордону до Маріуполя мало хто повертається, каже Марусов. За його словами, більшість тих, хто забезпечений соціальним житлом та вже має роботу, намагаються максимально легалізуватися за кордоном, щоб не повертатися і не наражати себе на небезпеку в Україні, тим більше на окупованих теренах.
Масштабна війна Росії проти України
24 лютого 2022 року Росія атакувала Україну на землі і в повітрі по всій довжині спільного кордону. Для вторгнення на Київщину із наміром захопити столицю була використана територія Білорусі. На півдні російська армія, зокрема, окупувала частину Запорізької та Херсонської областей, а на півночі – райони Сумщини та Чернігівщини.
Повномасштабне вторгнення президент РФ Володимир Путін називає «спеціальною операцією». Спочатку її метою визначали «демілітаризацію і денацифікацію», згодом – «захист Донбасу». А у вересні та на початку жовтня Росія здійснила спробу анексувати частково окуповані Запорізьку, Херсонську, Донецьку та Луганську області. Україна і Захід заявили, що ці дії незаконні. Генасамблея ООН 12 жовтня схвалила резолюцію, яка засуджує спробу анексії РФ окупованих територій України.
Російська влада заявляє, що армія не атакує цивільні об’єкти. При цьому російська авіація, ракетні війська, флот і артилерія щодня обстрілюють українські міста. Руйнуванням піддаються житлові будинки та об’єкти цивільної інфраструктури по всій території України.
На кінець жовтня Україна оцінювала втрати Росії у війні у понад 70 тисяч загиблих військових. У вересні Росія заявила, що її втрати менші від 6 тисяч загиблих. У червні президент Зеленський оцінив співвідношення втрат України і Росії як один до п'яти.
Не подолавши опір ЗСУ, вцілілі російські підрозділи на початку квітня вийшли з території Київської, Чернігівської і Сумської областей. А у вересні армія України внаслідок блискавичного контрнаступу звільнила майже усю окуповану до того частину Харківщини.
11 листопада українські Сили оборони витіснили російські сили з Херсона.
Після звільнення Київщини від російських військ у містах Буча, Ірпінь, Гостомель та селах області виявили факти масових убивств, катувань та зґвалтувань цивільних, зокрема дітей.
Українська влада заявила, що Росія чинить геноцид. Країни Заходу беруть участь у підтвердженні фактів масових убивств та розслідуванні. РФ відкидає звинувачення у скоєнні воєнних злочинів.
Пізніше факти катувань та убивств українських громадян почали відкриватися чи не у всіх населених пунктах, які були звільнені з-під російської окупації. Зокрема, на Чернігівщині, Харківщині, Херсонщині.
З вересня 2022 року запеклі бої російсько-української війни ідуть на сході і на півдні України.
6 червня 2023 року була повністю зруйнована гребля Каховського водосховища (перебувала під контролем російської армії із початку березня 2022 року, а у жовтні була замінована окупантами), що призвело до затоплення великої території, людських жертв, знищення сільгоспугідь, забруднення Дніпра і Чорного моря. Україна назвала це екоцидом.
ООН від початку повномасштабного вторгнення РФ підтвердила загибель в Україні 9 701 цивільного, йдеться у звіті за 25 вересня 2023 року. Реальна кількість жертв, вказують аналітики, є набагато більшою.
Усього із 24 лютого 2022 року ООН зафіксувала в Україні 10 582 випадків загибелі цивільних людей, а також щонайменше 19 875 випадків поранення цивільних. Про це заявив верховний комісар ООН із прав людини Фолькер Тюрк 22 лютого 2024 року.
«Ймовірно, що реальна кількість втрат серед цивільних осіб є набагато вищою», – кажуть в місії.
Форум