Доступність посилання

Навіщо журналістські відзнаки під час війни? Кейс Премії Ґонґадзе як інституції довіри

Слухати
13 min

Це аудіо згенеровано штучним інтелектом

Більше про це

Добропілля. Російські керовані авіабомби (КАБи) повністю зруйнували будинок. Донеччина, 29 квітня 2026 року. Фото Мар'яна Кушніра
Добропілля. Російські керовані авіабомби (КАБи) повністю зруйнували будинок. Донеччина, 29 квітня 2026 року. Фото Мар'яна Кушніра

Яка роль журналістів під час війни? Чи не втратила їхня робота значення для суспільства, яке живе в умовах засилля соціальних мереж і штучного інтелекту (ШІ)? Чи є сенс визначати найпрофесійніших журналістів, як це щороку робить Премія Ґонґадзе? І до чого тут довіра?

Про це Радіо Свобода поговорило із Тетяною Терен, журналісткою, менеджеркою у сфері культури, головою Наглядової ради Премії імені Георгія Ґонґадзе.

Тетяна Терен, журналістка, менеджерка у сфері культури, голова Наглядової ради Премії імені Георгія Ґонґадзе
Тетяна Терен, журналістка, менеджерка у сфері культури, голова Наглядової ради Премії імені Георгія Ґонґадзе

– Як повномасштабна війна вплинула на фокус Премії імені Ґонґадзе та її місію?

– Очевидно, що війна вплинула на всіх нас.

Ми всі змінилися

Я пригадую дуже щемку для нашої спільноти церемонію Премії 2022 року. Це був травень, окупанти вже відступили від Київщини, але в місті лишалося відчуття загрози. З безпекових причин ми провели церемонію у записі напередодні 21 травня.

Пригадую наших лауреатів – Мстислава Чернова і Євгена Малолєтку. Їхні промови і їхні обійми – двох колег, яким вдалося вирватися з обложеного Маріуполя, вижити і засвідчити правду про злочини росіян.

Хронікери обстрілів Маріуполя Мстислав Чернов і Євген Малолєтка. Церемонія оголошення лауреатів Премії Ґонґадзе, 21 травня 2022 року
Хронікери обстрілів Маріуполя Мстислав Чернов і Євген Малолєтка. Церемонія оголошення лауреатів Премії Ґонґадзе, 21 травня 2022 року

У залі були наші колеги, які за кілька місяців до того стали військовими. І в залі була мама Макса Левіна, яка вийшла на сцену отримати Спеціальну відзнаку за професійний внесок свого сина, посмертно…

Того вечора всіх нас переповнювало відчуття, що все змінилося, ми всі змінилися.

Мама убитого російськими військовими у березні 2022 року, за даними Офісу генпрокурора, фотодокументаліста та фотожурналіста Макса Левіна отримує Спеціальну відзнаку за професійний внесок свого сина на церемонії вручення Премії імені Георгія Ґонґадзе. Київ, 2022 рік
Мама убитого російськими військовими у березні 2022 року, за даними Офісу генпрокурора, фотодокументаліста та фотожурналіста Макса Левіна отримує Спеціальну відзнаку за професійний внесок свого сина на церемонії вручення Премії імені Георгія Ґонґадзе. Київ, 2022 рік

Але водночас, якщо говорити про місію Премії, то вона все ж лишається незмінною з часу свого заснування у 2018 році. Це й далі відзнака за професійний шлях, а не за окремі матеріали; за інноваційність у професії; відданість принципам і стандартам незалежної журналістики. Також дуже важливо, що від початку ми закладали як один із фокусів нашої роботи – збереження пам’яті про Георгія і всіх загиблих українських журналістів.

Тож наша місія не змінилася, але збільшилася кількість ініціатив у межах Премії, і всі вони так чи інакше пов’язані з воєнним контекстом.

Приміром, проєкти подкастів «Тут-і-тепер» і «Синхрони війни» – про вибір, який українські журналісти зробили під час великої війни, про виклики, з якими вони сьогодні стикаються у своїй професії.

Спільно з Українським ПЕН та Інститутом масової інформації Премія реалізує онлайн-меморіал «RECвієм» пам’яті журналістів, чиє життя забрала Росія. На його основі з 2022 року в різних містах України відбулися вуличні виставки Call the War a War та The War is Not Over Yet.

Запис подкасту «Синхрони війни»
Запис подкасту «Синхрони війни»

Окрема важлива тема для нас – це українські журналісти, яких незаконно утримують на тимчасово окупованих територіях або в Росії.

Ми намагаємося постійно говорити про них публічно, щоб їхні історії не зникли з інформаційного поля і щоб і ми, і наші аудиторії за кордоном пам’ятали, що свобода слова в Україні сьогодні буквально має свою ціну.

Очевидно, що контекст війни і роботи журналістів у воєнних обставинах є головними темами всіх подій, які Премія організовує протягом року на майданчиках партнерів, а водночас цим питанням присвячена і головна подія Премії для фахової спільноти – конференція «Медіадні».

В останні роки цей проєкт, який спочатку відбувався лише в Києві, набув і регіонального виміру.

Скажімо, у цьому сезоні команда Премії організувала Медіадні в Полтаві, Луцьку та Дніпрі. Це дуже важливий формат для фахової розмови про проблеми, з якими стикаються медіа сьогодні, але також і загалом про досвід війни, який ми всі проживаємо.

Медіадень Премії Ґонґадзе. Дніпро
Медіадень Премії Ґонґадзе. Дніпро
Медіадень Премії Ґонґадзе. Полтава
Медіадень Премії Ґонґадзе. Полтава

– Як кейс Премії Ґонґадзе підсвічує значення інституції довіри у суспільстві, особливо на тлі яке 5-й рік живе в умовах великої війни і відбиття нападу?

Премія імені Георгія Ґонґадзе постала з ідеї довіри і партнерства.

Ця відзнака поєднала різні середовища: родина Ґонґадзе допомагає нам зберігати пам’ять про ті цінності, які були важливі для Георгія; Український ПЕН представляє правозахисне поле; «Українська правда» – медійне; випускники Києво-Могилянської бізнес-школи – бізнес-сферу.

Це цікавий приклад взаємодії інституцій і спільнот, які можуть мати різні аудиторії, але об’єднуються навколо спільної ідеї.

Думаю, кейс Премії за ці роки вплинув як приклад і на подальші моделі підтримки української незалежної журналістики з боку бізнесу і загалом нашого суспільства.

Премія імені Георгія Ґонґадзе
Премія імені Георгія Ґонґадзе

Це також було наше спільне рішення після перших років запуску ініціативи – заснувати окрему інституцію, щоб зберегти незалежність Премії і її довготривалу сталість.

Я вірю, що зміни творять окремі люди, власне, тому ми і створили Премію, щоб таких людей підтримувати і винагороджувати за їхній внесок. Але довготривалі зміни впроваджують саме інституції, тому для нас було дуже важливо перевести Премію на інституційний рівень.

Ми довго вибудовували наші внутрішні процедури, щоб забезпечити максимальну прозорість нашої роботи.

Засновники Премії щороку формують Наглядову раду, яка відповідає за стратегію і розвиток Премії. Ми маємо окрему адміністративну команду на чолі з директоркою Анастасією Абрамець.

Водночас щороку окремо із представників інституцій-засновниць, родини та запрошених експертів формується незалежна Капітула, яка уповноважена номінувати і визначити цьогорічних фіналістів та лауреата.

Капітула Премії імені Георгія Ґонґадзе складається із 9 осіб. Незалежно від року до складу Капітули входять член сім’ї Георгія Ґонґадзе, президент Українського ПЕН, представники видання «Українська правда», Асоціації випускників Києво-Могилянської бізнес-школи та Києво-Могилянської бізнес-школи, а також лауреат Премії минулого року. Шість представників Капітули відповідають за запрошення трьох додаткових членів, які обираються з-поміж українських медіаекспертів, медіаменеджерів, моральних авторитетів та провідних інтелектуалів. Запрошені члени Капітули можуть перебувати в її складі не більш як 3 роки. Склад Капітули у 2026 році – ТУТ

Члени Капітули утримуються від голосування у ситуаціях потенційного конфлікту інтересів, а сам процес побудований так, щоб максимально захистити незалежність рішення.

Важливо також пам’ятати, що довіра, як і репутація – це також довготривалі категорії. Вони підтверджуються і перепровіряються нашими діями протягом років.

Саме тому ми весь час наголошуємо, що створили Премію Ґонґадзе, щоб нагороджувати журналістів за їхній професійний шлях, а не за окремий текст чи сюжет. Премія – це наш прояв подяки і довіри.

– Як, на вашу думку, змінилося значення Премії Ґонґадзе для українського суспільства з часу її заснування?

– Свого часу Премія починалася із бажання підтримати журналістів, які залишаються у професії. Нам було важливо вчасно сказати «дякую», показати з боку фахової спільноти, що робота наших колег видима і важлива.

Цінність Премії у тому, що вона творить спільноту

Це призначення Премії залишається, але тепер, напередодні нашої восьмої церемонії, ми бачимо найбільшу цінність Премії у тому, що вона творить спільноту.

Це спільнота наших фіналістів і лауреатів, експертів, які працювали в різні роки в Капітулі та експертних радах наших проєктів, відвідувачів наших професійних подій, наших меценатів і партнерів.

Суспільство під час війни тримається на спільнотах і взаємодії, і для нас дуже важливо, що Премія також формує простір для розмови та об’єднання зусиль.

Церемонія Премії Ґонґадзе, 2025 рік
Церемонія Премії Ґонґадзе, 2025 рік

Водночас в останні роки в діяльності Премії з’явився дуже важливий напрямок роботи – регіональний.

Я не згодна з поділом медіа на «центральні» чи «регіональні», але все ж є очевидна проблема: медіа, які працюють поза столицею, а особливо ті, які продовжують працювати на прифронтових територіях, стикаються з іншими викликами, аніж ті, що працюють у Києві.

Це і безпекові фактори, і брак ресурсів, і загалом брак майданчиків для навчання та обміну досвідом.

Тому Премія і почала організовувати Медіадні в регіонах, щоб зменшувати той дисбаланс, який сьогодні простежується в нашому медіаполі.

Мирослава Барчук, телеведуча, документалістка, лауреатка Премії Ґонґадзе 2021 року та Мирослава Ґонґадзе, дружина Георгія, журналістка, експертка з питань безпеки й демократії у Східній Європі. Медіадень Премії Ґонґадзе. Луцьк
Мирослава Барчук, телеведуча, документалістка, лауреатка Премії Ґонґадзе 2021 року та Мирослава Ґонґадзе, дружина Георгія, журналістка, експертка з питань безпеки й демократії у Східній Європі. Медіадень Премії Ґонґадзе. Луцьк
Медіадень Премії Ґонґадзе. Луцьк
Медіадень Премії Ґонґадзе. Луцьк

– Старе запитання у нових умовах: яким має бути журналіст, щоб його хотіли чути і йому довіряли в умовах засилля ШІ і наростання ризиків для свободи слова і демократії у світі?

– Чесно скажу, я не бачу сьогодні в ШІ ризику для професійної журналістики.

Так, тексти, згенеровані ШІ, заполонили соціальні мережі, але ШІ не замінить редакційні процеси, на яких базується професійна журналістика.

Це те ж саме нагальне питання медіагігієни: кожному, хто шукає перевірену інформацію, варто за нею йти не в соціальні мережі й анонімні телеграм-канали, а в медіа, яким вони довіряють.

Водночас це не виключає і тих можливостей, які ШІ може спростити в роботі журналіста. Але знову ж – ШІ ніколи не замінить редакційне обговорення теми і, що особливо важливо, остаточну перевірку фактів.

Тож, на мою думку, для української журналістики сьогодні важливіше говорити не про роль ШІ, а постійно актуалізувати питання: що означає – бути журналістом під час війни у твоїй країні.

Наші медійники часто діляться думками про те, що це дуже різні досвіди – висвітлювати війну в чужій країні і у своїй власній. Тут вмикається додатковий рівень відповідальності за кожну дію і кожне слово, бо ти – і журналіст, і громадянин своєї країни в найважчий момент її історії.

Тому для мене сьогодні українські журналісті, яким довіряють, – це ті, хто не оминає складні теми і готовий працювати з ними не задля охоплень, а задля позитивних змін у країні; ті, хто завжди ставлять собі питання про наслідки своєї роботи і її більший вплив; і ті, хто своєю роботою свідчать і документують російські злочини і наш воєнний досвід.

Церемонія Премії Ґонґадзе, 2025 рік
Церемонія Премії Ґонґадзе, 2025 рік
  • Премія імені Георгія Ґонґадзе – нагорода для незалежних журналістів, заснована 2018 року родиною Георгія Ґонґадзе, Українським ПЕН у партнерстві з Асоціацією випускників kmbs, Києво-Могилянською бізнес-школою та виданням «Українська правда».
  • За умовами Премії, лише члени Капітули мають право номінувати журналістів на її здобуття, а згодом і визначати лауреата, який отримує статуетку та грошову винагороду в розмірі 200 тисяч гривень.
  • Лауреатами Премії в попередні роки стали Вахтанґ Кіпіані (2019), Павло Казарін (2020), Мирослава Барчук (2021), Мстислав Чернов і Євген Малолєтка (2022), Богдан Логвиненко (2023), Тетяна Трощинська (2024), Іван Любиш-Кірдей (2025). У 2022 році також Спецвідзнаку посмертно отримав фотожурналіст Макс Левін.
  • Капітула премії імені Георгія Ґонґадзе назвала претендентів на здобуття нагороди у 2026 році. Серед трьох претендентів є Мар’ян Кушнір – воєнний кореспондент Радіо Свобода, автор документального фільму «Поверніть мені ім’я», присвяченого пошуку зниклих безвісти та ідентифікації загиблих українських військових. Ще один номінант журналіст-розслідувач, керівник відділу розслідувань видання «Українська правда» Михайло Ткач, який до 2021 року працював журналістом і ведучим розслідувального проєкту Радіо Свобода «Схеми». Третьою претенденткою є Ольга Руденко, головна редакторка та співзасновниця The Kyiv Independent.
  • Ім’я лауреата стане відомим 21 травня, в день народження Георгія Ґонґадзе.



Форум

XS
SM
MD
LG